Постанова

від 22.12.2023 по справі 336/7070/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 22.12.2023 Справа № 336/7070/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/7070/23 Головуючий у І інстанції: Дацюк О.І.

Провадження №22-ц/807/2013/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2023 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів: Крилової О.В.,

Кухаря С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника керівника Пологівської окружної прокуратури Запорізької області, який діє в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, на ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 серпня 2023 року про повернення позовної заяви першого заступника керівника Пологівської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Селянське (фермерське) господарство «Міраж», про припинення права спільної часткової власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2023 року перший заступник керівника Пологівської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив припинити право власності відповідача на частину земельної ділянки, розташованої на території Преображенської сільської ради Пологівського району Запорізької області шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 28 липня 2023 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 серпня 2023 року позовну заяву визнано неподаною і повернуто позивачеві.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, перший заступниккерівника Пологівськоїокружної прокуратуриЗапорізької областіподав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 серпня 2023 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги прокуратура посилається на те, що залишаючи позовну заяву без руху та повертаючи її позивачу, суд першої інстанції порушив вимоги процесуального законодавства, адже позивач подав уточнену позовну заяву на виконання вимог ухвали суду від 28 липня 2023 року, яка відповідала вимогам процесуального законодавства. Проте суд першої інстанції не взяв її до уваги та безпідставно повернув позовну заяву.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду відкрито апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою та призначено справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України).

У своєму відзиві на апеляційну скаргу Селянське (фермерське) господарство «Міраж» заперечує проти її доводів, просить залишити скаргу без задоволення, оскаржувану ухвалу без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

У відповідності до вимог чч. 1, 2ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву (заяву) подано без додержання вимог, викладених у статтях175і177цьогоКодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з ч. 3ст. 185 ЦПК України,якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями175і177цьогоКодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції зазначив, що прокурор заявив позов в інтересах ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, проте не зазначив жодного обґрунтування порушення прав цього органу в позовній заяві; не зазначив площі земельної ділянки, не надав документів на підтвердження її дійсної ринкової вартості. Крім того, позивач не вказав в якості третіх особі інших співвласників земельної ділянки.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції послався на те, що в установлений строк позивач не усунув недоліків, зазначених в ухвалі суду від 28 липня 2023 року.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Так, апеляційний суд встановив, що 11 серпня 2023 року прокурор подав до суду уточнену позовну заяву на виконання вимог ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 липня 2023 року, у якому зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, його повноваження та обґрунтував підстави представництва інтересів держави у суді прокурором (а.с. 23-43).

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з п.п.1 п. З Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо- геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з п. 8 вказаного Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Таким чином, саме Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області є уповноваженим органом щодо здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності та у даному випадку, з урахуванням положень ст. 145 Земельного кодексу України, звертається до суду із позовом про конфіскацію земельної ділянки.

Крім того, Пологівська окружна прокуратура зазначала, що під час встановлення підстав для представництва інтересів держави у суді, на адресу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області направлено запит 23.03.2023, у якому зазначалось про наявні порушення вимог земельного законодавства щодо не відчуження ОСОБА_1 спірної земельної ділянки протягом року з моменту отримання у власність.

Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру від 07.04.2023 управління не вживало заходів щодо конфіскації вищевказаного нерухомого майн. Про факти порушення законодавства управлінню стало відомо під час опрацювання листа окружної прокуратури та на час надання інформації Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області позбавлене можливості звернутись до суду із позовною заявою про конфіскацію спірної земельної ділянки через відсутність фінансування.

Отже, інтереси держави щодо конфіскації земельної ділянки сільськогосподарського призначення до звернення прокурора з позовом до суду залишалися незахищеними.

Таким чином, підставою для представництва прокурором інтересів держави у цих спірних правовідносинах є неналежне виконання обов`язків органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області (ч. 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру»), про що зазначено у позовній та уточненій позовній заяві.

Окрім того, усі наявні докази (у тому числі листування) щодо неналежного виконання ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області своїх повноважень прокурором додано при пред`явленні позову до суду.

Відповідно до положень ст. 176 ЦПК України, ціна позову визначається у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна.

Згідно зч.2статті 6Закону України«Про судовийзбір» тач.2статті 176ЦПК України, якщоціна позовувочевидь невідповідає дійснійвартості спірногомайна,необхідно здійснитирозгляд справипо сутіта встановитиціну позовупри розглядісправи і розподілити судові витрати за результатами такого розгляду відповідно до статті 141 ЦПК України.

Колегія суддів зауважує, що процесуальний закон не покладає на позивача обов`язку на стадії подання позовної заяви проводити актуалізацію ринкової вартості майна, що є предметом позову з урахуванням вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 918/188/21 та від 28 квітня 2022 року у справі №910/15316/21.

З матеріалів справи вбачається, що для визначення ціни позову та обрахування ставки судового збору прокуратура надала Довідку про оціночну вартість об`єкта нерухомості (Додаток 2 до Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку (пункт 5 розділу III), відповідно до якої оціночна вартість земельної ділянки з кадастровим номером 2323987800:02:001:0113 площею 1,41 га становить 272302,63 грн. Така довідка про оціночну вартість майна згідно з Порядком ведення Єдиної бази даних звітів про оцінку, зокрема, для бази для обчислення судового збору є належним та допустимим доказом.

Відповідно доп.1ч.Іст.189ЦПК України остаточневизначення предметаспору тахарактеру спірнихправовідносин,позовних вимогта складу часників судового процесу є завданням підготовчого провадження.

Згідно зч.З ст.53ЦПК України, якщосуд привирішенні питанняпро відкриттяпровадження усправі абопри підготовцісправи дорозгляду встановить,що рішеннясуду можевплинути направа таобов`язкиосіб,що неє стороноюу справі,суд залучаєтаких осібдо участіу справіяк третіхосіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Так, на виконання ухвали суду про залишення позову без руху прокурором повідомлено суду, що співвласниками земельної ділянки з кадастровим номером 2323987800:02:001:0113 загальною площею 5,64 га є племінники відповідача: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким належить по 3/8 частини вказаної земельної ділянки.

Колегія суддів зазначає, що питання щодо необхідності їх залучення у якості третіх осіб може бути додатково досліджено, зокрема, під час підготовчого провадження у справі, адже норми ЦПК України не покладають на позивача обов`язку остаточно визначитись із колом третіх осіб у справі або необхідністю їх залучення на час подання позову. Натомість процесуальним законом визначено, що вказане питання встановлюється судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини другої цієї ж статті суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з п. 4 та п. 5 цієї статті, цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальності тадиспозитивності. Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову.

Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Разом з тим, надання правової оцінки належності обраного прокурором способу захисту, без встановлення фактичних обставин спірних правовідносин на підставі наданих сторонами доказів не є предметом вирішення судом під час прийняття рішення про відкриття провадження у справі.

Велика ПалатаВерховного Судупід часрозгляду справи№ 990/114/23дійшла висновку,що суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатностівсіх обставин, наявностіабо відсутності доказів. Цівсі питанняможуть вирішуватисьна іншихстадіях процесу. Такіобставини неможуть виступатипідставою длязалишення позовноїзаяви безруху тапідставами поверненняпозовної заявипозивачу (постанова від 31.08.2023).

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їйконституцієюабо законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та встатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованоїЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»(далі - Конвенція).

За змістом пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення ЄСПЛ у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (Белле проти Франції, § 38). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (Белле проти Франції, § 36; Нун`єш Діаш проти Португалії).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії).

Отже, відмова у прийнятті до розгляду позовної заяви з формальних підстав матиме наслідком порушення права особи на справедливий судовий розгляд, гарантоване параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст.4ЦПК України та ст.15ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина другастатті 12 ЦПК України).

Відповідно достатті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, обов`язок щодо доказування покладений на сторони у справі, у тому числі на позивача щодо доведення обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог, тому суд повинен роз`яснити сторонам їхні процесуальні права щодо подання доказів та в подальшому вирішити спір на підставі наявних у матеріалах справи доказів і встановлених обставин. При цьому неналежне обґрунтування позову, неподання певних доказів не є підставою для залишення позову без руху з подальшим поверненням його заявнику, оскільки питання щодо доказів, які можуть бути подані стороною в майбутньому, суд вирішує відповідно до положеньстатті 83 ЦПК України.

Відповідно до абз. 4 ч. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

Отже, відсутність доказів на підтвердження вимог, викладених у позовній заяві може бути підставою для відмови у позові, але аж ніяк не може бути підставою для повернення позовної заяви.

З оглядуна встановленіапеляційним судомобставини,повертаючи позовнузаяву,суд першоїінстанції фактичнонадав оцінкудоказам,наданим прокуроромна обґрунтуванняпозовних вимог,що єнеприпустимим,адже відповіднодо положеньст.264ЦПК Українисаме підчас ухваленнярішення судвирішує питання чи малимісце обставини(факти),якими обґрунтовувалисявимоги тазаперечення, та якимидоказами вонипідтверджуються, чи єінші фактичнідані,які маютьзначення длявирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Однак, суд першої інстанції наведеного не врахував та помилково повернув позовну заяву позивачеві.

Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, висновок суду першої інстанції про повернення заяви є передчасним, таким, що не відповідає процесуальним вимогам та суперечить принципу доступності до судового захисту, тому згідно з вимогамист. 379 ЦПК України,ухвалу слід скасувати та направити матеріали справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ч. 1 ст. 369, стст. 379, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу першого заступникакерівника Пологівськоїокружної прокуратуриЗапорізької області,який дієв інтересахГоловного управлінняДержгеокадастру уЗапорізькій області, задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районногосуду м.Запоріжжявід 29серпня 2023року скасувати,справу направитидо судупершої інстанціїдля продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 22 грудня 2023 року.

Головуючий:

Судді: