Рішення

від 20.12.2023 по справі 380/21005/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2023 рокусправа № 380/21005/23м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить :

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за шість місяців, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, обчисленого з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 26.10.2018 та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, без застосування принципу співмірності, в розмірі 47 866,00 грн. (сорок сім тисяч вісімсот шістдесят шість гривень 00 копійок);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 (період початку припинення виплати індексації грошового забезпечення) по 28.02.2018 (день закінчення періоду невиплати індексації, встановлений на підставі рішення суду у справі № 380/24345/21).

Підставою позову зазначено несвоєчасність виплати позивачу індексації грошового забезпечення. Вказав, що індексацію нараховано та виплачено 23.08.2023 на виконання відповідачем рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі № 380/24345/21, а не у день звільнення з військової служби (26.10.2018). З огляду на вказане позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до приписів ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, відтак звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 11.09.2023 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 22.09.2023 відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 74615 від 03.10.2023), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що у спірному випадку підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України відсутні. Крім того, вказав, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-111, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Позивач до відповідача із заявою про виплату відповідно до Закону №2050-111 та Порядку №159 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення не звертався, а відповідач у такій виплаті не відмовляв (довідка військової частини НОМЕР_1 додається), а отже право позивача не було порушено суб`єктом владних повноважень. Відтак, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України по 26.10.2018 року. Останнє перед звільненням місце проходження військової служби - військова частина НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.10.2018 № 250 позивача виключено зі списків особового складу з 26.10.2018.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 по справі №380/24345/21, відповідача зобов`язано нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 по лютий 2018 із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку.

На виконання вказаного рішення суду відповідач нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення і 23.08.2023 на картковий рахунок позивача надійшли кошти у сумі 77324,32 грн.

Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні - протиправно не виплачено індексацію грошового забезпечення, він звернувся із цим позовом до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України Про індексацію грошових доходів населення № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Так, ст. 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

В силу норми ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 по справі №380/24345/21, відповідача зобов`язано нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 по лютий 2018 із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку.

За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Згідно зі ст. 116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Період затримки розрахунку при звільненні це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

У цій справі позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на індексацію грошового забезпечення, що встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі № 380/24345/21, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому військова частина провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірної індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.

Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації.

Згідно зі ст. 27 Закону України Про оплату праці, порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 100).

Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

Згідно з п. 7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення 23.08.2023, а не при виключенні останнього із списків частини 26.10.2018, то строк затримки розрахунку складає 1762 дні.

Разом з тим, враховуючи внесені у ст. 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022), військова частина НОМЕР_3 повинна виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 26.10.2018 року по 26.04.2019 року (182 дні).

При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При розгляді цієї справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999, у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18) та висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17, від 17.01.2019 у справі № 2-1579/11; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20.

Відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення № 350/489/47/889пс від 31.08.2023, виданої військовою частиною НОМЕР_4 , за два останні повні місяці позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: за серпень 2018 року 8021,28 грн, за вересень 2018 року 8021,28 грн, що за два місяці становить 16042,56 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 262,99 грн (за останні 2 місяці 16042,56 грн / 61 календарний день за останні два повні місяці серпень та вересень 2018 року).

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 77324,32 грн / 463388,38 грн (сума виплаченої індексації / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,17. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 262,99 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,17 х 182 (календарний днів затримки розрахунку, з урахуванням змін, внесених у ст. 117 КЗпП України) = 8136,91 гривень.

Отже, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 8136,91 грн.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі Закон №2050-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-ІІІ, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2020 року у справі №200/10820/19-а, від 09 червня 2021 року у справі №240/186/20, від 04 травня 2022 року у справі №200/14472/19-а, від 27 липня 2022 року у справі №460/783/20.

Як слідує з матеріалів справи, позивач до відповідача із відповідною заявою про виплату відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення не звертався, а відповідач у такій виплаті не відмовляв, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2023 №350/489/2043пс/2, а отже право позивача не було порушено суб`єктом владних повноважень і звернення позивача до суду з позовом у цій частині позовних вимог є передчасним.

Системний аналіз частини першої статті 2, пунктів 1 і 2 частини першої статті 4 КАС України свідчить, що останній не передбачає захисту адміністративним судом прав та інтересів громадян на майбутнє, якщо на день розгляду справи вони ще не порушені і спору з цього приводу не виникло.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення слід відмовити.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 1073,60 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 КАС України, суд -

вирішив:

позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 26.10.2018 по 26.04.2019 у розмірі 8136 (вісім тисяч сто тридцять шість) грн 91 к.

В решті вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_6 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяГрень Наталія Михайлівна