Постанова

від 21.12.2023 по справі 815/1163/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 815/1163/15

адміністративне провадження № К/9901/31363/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Юрченко В.П., Бившева Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (правонаступник Головне управління ДПС в Одеській області),

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року (Суддя: Потоцька Н.В.),

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (Судді: Градовський Ю.М., Кравченко К.В., Лук`янчук О.В.),

у справі № 815/1163/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова спілка»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово - промислова спілка» (далі - позивач, ТОВ «Торгово-промислова спілка») звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - відповідач, ДПІ у Малиновському районі ГУ ДФС в Одеській області), в якому просило суд визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.09.2014 року №0000432205; №0002682201; №0002692201; №0002702201 (т. 1 а.с. 4-15).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, адміністративний позов задоволено (т. 2 а.с. 16-24, а.с. 145-150).

Не погодившись з судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в обґрунтування доводів якої зазначив на правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень з огляду на зафіксовані актом перевірки порушення, встановлені відповідачем в ході перевірки, зокрема те, що: позивачем у 2013 року не віднесено до складу інших доходів з податку на прибуток суму безнадійної кредиторської заборгованості по господарським операціям ТОВ «Альфа Юг», ТОВ «Південьвино» та ФГ «Христо Ботєва», оскільки минули терміни позовної давності у квітні 2013 року; безпідставно сформовано вартість основних фондів, які підлягають амортизації, за рахунок віднесення до їх складу по договорам і накладним отриманим від ТОВ «МКУ», що спричинило завищення адміністративних витрат. Також по даному епізоду контролюючий орган посилався на акт ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська від 18.11.2013 року № 943/04-61-22/3/30730755 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання ТОВ «МКУ з питань документального підтвердження господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальникам за період з 01.10.2010 року 31.10.2012 року»; позивачем в порушення вимог пп. 139.1.1 п. 139.1 статті 139 ПК України завищено суму інших витрат на вартість безповоротної фінансової допомоги, наданої у вигляді попередніх оплат на користь ПРАТ «Ізмаїльський винзавод»; а також не нараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість за товарами, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту та які не використані підприємством в операціях, які є об`єктом оподаткування, зокрема по ТОВ «Південний Альянс-М». Також, скаржником зазначено, що в порушення п.п. 159.2.1 п. 159.2 статті 159 ПК України ТОВ «Торгово-промислова спілка» не зменшено витрати на вартість кредиторської заборгованості перед постачальниками ПАТ «ім. Фрунзе», ТОВ «Танк Транс», ПАТ «Радужне», ПрАТ «ім. Покришева» та ПрАТ АФ «Цюрупинське» в розмірі 1 268 381 грн, яка стягнута рішеннями Господарського суду Одеської області у справах № 5017/945/2012, № 5017/1678/2012, № 916/220/13-г, № 916/216/13-г, № 916/234/13-г, що за висновками акту перевірки свідчить про завищення позивачем суми інших витрат по цим контрагентам в розмірі 1 268 381 грн. Враховуючи викладене відповідач просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про відмову в задоволенні позову (т. 2 а.с. 157-161).

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України справу передано на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Державною податковою інспекцією у Малиновському районі м. Одеси Міндоходів в Одеській області згідно ст. 77 глави 8 розділу ІІ ПК України та наказу № 662 від 22.05.2014 року, відповідно до плану - графіку проведення документальних перевірок юридичних осіб на ІІ квартал 2014 року, проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-Промислова Спілка» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 03.07.2014 року №3678/22-213/33386626/53 із висновками про порушення позивачем вимог:

1) п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.10 ст. 138, п.п. 139.1.1., п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1. ст. 144, п. 146.1, п. 146.2, п. 146.5, ст. 146, п.п. 159.1.2. п. 159.1 ст. 159 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим встановлено заниження суми податку на прибуток у сумі 1 625 017 грн;

2) пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, оскільки до органів податкової служби податкові декларації з податку на прибуток за 2 квартал 2013 року надані після 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного місяця;

3) п.п. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192, п. 198.3, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість, якій підлягає сплаті в бюджет всього у сумі 654 168 грн., в т.ч.: у червні 2011 р. - 1332 грн., у грудні 2013 р. - 652 836 грн., та завищено залишок від`ємного значення ПДВ (ряд. 24 Декларації) в сумі 1 187 169 грн. за грудень 2013 р. (т. 1 а.с. 16 - 57).

За наслідками встановлених порушень відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення від 11.09.2014 року:

- №0000432205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в сумі 35 665,42 грн (т. 1 а.с. 61);

- №0002682201, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 187 169 грн (т. 1 а.с. 58);

- №0002692201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 816 045 грн, з яких: 652 836 грн - основний платіж, та 163 209 грн штрафні санкції (т. 1 а.с. 59);

- №0002702201 яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2 031 224 грн, з яких: 1 625 017 грн - основний платіж, та штрафні санкцій в сумі 406 207 грн (т. 1 а.с. 60).

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що підприємством надані усі необхідні первинні документи податкового та бухгалтерського обліку, які підтверджують реальність господарських операцій з ТОВ «МКУ», ТОВ «Південьвино», ФГ «Христо Ботєва» та правомірність формування податкових зобов`язань та податкового кредиту, а як наслідок повноту нарахування податку на додану вартість. До того ж, враховуючи умови договору, якими встановлені строки позовної давності, які не закінчилися, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, про неможливість віднесення попередньої оплати вартості товару до безнадійної кредиторської заборгованості, що доводить відсутність підстав для зменшення суми інших витрат на вартість такої допомоги. За встановленим судами попередніх інстанцій фактом правомірності нарахованої суми податку на додану вартість, суди дійшли висновку про безпідставність висновків контролюючого органу про завищення залишку від`ємного значення ПДВ (ряд.24 Декларації) за грудень 2013 р. Крім цього, суди дійшли висновку про відсутність порушень з боку позивача щодо визначеності вартості основних фондів по операціям з ТОВ «МКУ», та безпідставність висновків контролюючого органу про порушення позивачем п.139.1.1 ст.139 ПК України в частині завищення суми витрат по взаємовідносинам з ПРАТ «Ізмаїльський винзавод», що підтверджено документально (а.с. 16-24).

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковий орган в акті перевірки щодо нарахування валових доходів при обчисленні податку на прибуток встановив те, що внаслідок порушення п. 135.5.4 статті 135 Податкового кодексу України, TOB «ТПС» у 2013 році до складу інших доходів в податковій декларації з податку на прибуток не віднесено суму безнадійної кредиторської заборгованості в розмірі 4 210 713 гривень всього, в тому числі: по рахунку 361 «Розрахунки з покупцями» в сумі 151 697 грн., перед покупцем - TOB «Альфа Юг» (код 32094099) термін виникнення - 1 квартал 2010 р., термін позовної давності минув в 1 кварталі 2013 року; по рахунку 631 «Розрахунки з постачальниками» в сумі 4 059 016 грн. в т.ч. перед TOB «Південьвино», код 37678838, яке ліквідовано 06.09.2013 - в сумі 1 126 638 грн. та перед ФГ «Христо Ботєва» (код 32888405), яке ліквідовано у квітні 2013 року - в сумі 2 932 378 грн.

Щодо суми безнадійної кредиторської заборгованості в сумі 4 210 713 грн., по господарським операціям з ТОВ «Альфа ЮГ» на суму 151 697 грн., ТОВ «Південьвино» на суму 1 126 638 грн., ФГ «Христо Ботєва» на суму 2 932 378 грн., оскільки минули терміни позовної давності колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, відповідно до пп.14.1.11 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), безнадійна заборгованість - це заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, а саме: а) заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; в) заборгованість суб`єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи, у в`язку із їх ліквідацією.

Перебіг позовної давності регулюється Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), статтею 257 якого визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За вимогами положень статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, спростовуючи висновки ДПІ, позивачем надано до матеріалів справи: по ТОВ «Альфа ЮГ» договір купівлі-продажу продукції від 01.06.2007 р., у п.11.2 якого сторонами договору установлені строки позовної давності до 31.12.2017 р (т. 1 а.с. 71-75).

По взаємовідносинам з ТОВ «Південьвино», позивачем на підтвердження правомірності своїх дій надано договір №31/05/13 від 31.05.2013 р. (т.1 а.с.75), за умовами якого сторони замінили ТОВ «Південьвино» (постачальника) в договорі №11-09 від 11.09.2012 р. на ТОВ «Еверест-Плюс», який набуває право вимагати від позивача належного виконання умов щодо поставки товари та належної сплати вартості товару. Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір уступки права вимоги від 31.05.2013 року було укладено до ліквідації TOB «Південьвино» (яка відбулась 06.09.2013 р.), та виконано в повному обсязі, що підтверджується копіями оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 за 2014 рік та відповідних платіжних доручень, а тому суму боргу не можливо віднести до безнадійної заборгованості, оскільки сторона угоди не ліквідована та не закінчилися строки позовної давності.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що по взаємовідносинам з ФГ «Христо Ботєва», позивачем надано до матеріалів справи документи, які підтверджують той факт, що на час складання акту перевірки фермерське господарство не ліквідовано, зокрема, ухвала Господарського суду Одеської області від 28.07.2014 року у справі № 916/290/13-г про затвердження мирової угоди та відмовлення у задоволенні заяви, зокрема про визнання Фермерського господарства «Христо Ботєва» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (т. 2 а.с.123-134). Крім цього колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що позивачем до матеріалів справи також надавався витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії АВ № 127932, сформований станом на 05.12.2013 року, в якому містилося посилання тільки на те, що станом на 02.04.2013 року відносно ФГ «Христо Ботєва» порушено справу про банкрутство у справі № 916/290/13-г (т. 1 а.с. 105/зв). Отже суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивач правомірно не відніс до складу інших доходів в податковій декларації з податку на прибуток суми безнадійної кредиторської заборгованості, оскільки по взаємовідносинам з вказаними контрагентами не закінчився строк позовної давності, підприємство не ліквідоване.

Ураховуючи наведені норми права та приймаючи до уваги встановлені обставини у справі, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що оскільки строки позовної давності не минули на час проведення перевірки, заборгованість позивача не є безнадійною в розумінні підпункту «а» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України, що виключає висновок про порушення позивачем вимог підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України.

Подібна правова позиція щодо строків позовної давності, передбачених договорами, викладена також в постанові Верховного Суду від 17 січня 2023 року у справі № 826/9960/16 (касаційне провадження № К/9901/41954/18).

По взаємовідносинам з ПРАТ «Ізмаїльський винзавод», судами попередніх інстанцій із акту перевірки встановлено, що відповідачем зафіксовано порушення позивачем вимог п.139.1.1 ст.139 ПК України, враховуючи строки позовної давності, передбачені п. 1 статті 257 ЦК України та вимоги пп. 14.1.257 п. 14.1 статті 14 ПК України, що виразилось у не зменшенні позивачем суми інших витрат на вартість безповоротної фінансової допомоги, наданої у вигляді попередніх оплат на користь підприємства в сумі 2987167 грн. за поставу товару відповідно до укладеного між позивачем та ПрАТ «Ізмаїльський винзавод» договору (абз.9 арк.17 Акту, т. 1 а.с. 32-33).

Так, відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 статті 14 ПК України безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

Разом із тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що як до перевірки, так і до матеріалів справи, позивачем наданий договір №01\08-1 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції (винограду) від 1.06.2008р. (т.1 а.с.10-104), за умовами якого, ПРАТ «Ізмаїльський винзавод» бере на себе зобов`язання передати у власність позивачу виноград столовий, а останній сплатити його вартість. Відповідно до умов договору, поставка товару здійснює після повної оплати вартості товару. Дія договору продовжується до повного виконання договору але не більш ніж до 31.12.2018 р. При цьому у п.11.2 сторонами договору установлені строки позовної давності до 31.12.2018 р. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не порушений строк позовної давності у зв`язку із чим немає жодних правових підстав для віднесення попередніх оплат на користь ПрАТ «Ізмаїльський винзавод» в сумі 2 987 167 гривень до складу безповоротної фінансової допомоги, на яку необхідно зменшити суму інших витрат.

До того ж, з приводу висновків відповідача про безпідставність сформованої позивачем вартості основних фондів, які підлягають амортизації, за рахунок ТОВ «МКУ» на суму 6660 грн колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про їх недоведеність звертає увагу на наступне.

Так, у відповідності до підпункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України, амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності. Первісна вартість об`єкта основних засобів складається з витрат, визначених ст.146.5 ПК України.

У відповідності до вимог статті 146.5 ПК України первісна вартість об`єкта основних засобів складається з таких витрат: суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв`язку з придбанням/отриманням прав на об`єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв`язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику); витрати на страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів; фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку; інші витрати, безпосередньо пов`язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для висновків відповідача про безпідставність сформованої позивачем вартості основних фондів, які підлягають амортизації, за рахунок ТОВ «Меблева компанія України» (ТОВ «МКУ») на суму 6 660 грн слугувало не надання підприємством в ході перевірки: інвентарної картки або інший регістр аналітичного обліку основних засобів, який містить дані про присвоєння інвентарного номеру основним фондам, вказаних в накладних; документів, які підтверджують факт введення в експлуатацію вказаних основних фондів.

За висновками судів попередніх інстанцій, такі висновки відповідача спростовуються наданими позивачем суду першої інстанції копіями документів, зокрема: копія картки рахунку 631 по контрагенту TOB «Меблева компанія України» по договору №11/123 від 06.05.2010 р. (т. 1 а.с. 76); - копія податкової накладної №2/033 від 01.06.2011р. (т. 1 а.с. 77); - копія прибуткової накладної №0000053 від 01.06.2011р. (т. 1 а.с. 78); - копії інвентарних карток обліку основних засобів (8 одиниць) (т. 1 а.с. 79-86); - копії Актів приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 04.06.2011 (8 одиниць) (т. 1 а.с. 87-102). До того ж , судами попередніх інстанцій встановлено, що всі документи надавались разом із запереченнями до акту перевірки, що не спростовано відповідачем. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність порушень з боку позивача щодо визначеності вартості основних фондів по операціям з ТОВ «МКУ».

До того ж, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на акт ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська №943/04-61-22-3/30730755 від 18.11.2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання TOB «МКУ» з питань документального підтвердження господарських відносин з товариствами», оскільки останній лише фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки TOB «МКУ» з його контрагентами, серед яких відсутнє Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова спілка» (т. 1 а.с. 133-142).

Так, у відповідності до вимог п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та підтверджують факт їх виконання.

За встановленим судами попередніх інстанцій фактом надання підтверджуючих первинних документів податкового та бухгалтерського обліку, суди дійшли правомірного висновку про реальність господарських операцій з ТОВ «МКУ», ТОВ «Південьвино», ФГ «Христо Ботєва» та правомірність формування податкового кредиту.

Також, як встановлено судами попередніх інстанцій, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси в акті перевірки зазначає, що внаслідок порушення п. 198.5. ст. 198 ПК України, позивачем не нараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість за товарами, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, та які не використані підприємством в операціях, які є об`єктом оподаткування.

Разом із тим, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та зафіксовано актом перевірки, підприємством у перевіряємий період на адресу TOB «Південний Альянс-М» (код 37350435) було перераховано попередні оплати за виноград в сумі 3 661 454,3 гривень в т.ч. ПДВ 610 242, 39 гривень. Податковий орган вказує, що у перевіряємому періоді постачання товару (винограду) від TOB «Південний Альянс-М» на адресу TOB «ТПС» фактично не відбулось, у зв`язку з чим вказаний товар не може бути використано в операціях, які є об`єктом оподаткування податком на додану вартість. 04 жовтня 2012 року TOB «Південний Альянс-М» ліквідовано.

Так, відповідно до п. 198.5. ст.198 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Отже, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано доводами касаційної скарги, до зазначених у п.198.5. ст.198 ПК України, операцій не віднесено вартість товарів, не використаних підприємством в операціях, які є об`єктом оподаткування податком на додану вартість у зв`язку з їх неотриманням (не поставкою) через ліквідацію підприємства - постачальника.

Доводи касаційної скарги в частині господарських операцій із ТОВ «Альфа Юг», ТОВ «Південьвино», ФГ «Христо Ботєва», ТОВ «МКУ» та ПРАТ «Ізмаїльський винзавод» дублюють висновки акта перевірки і не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, отже не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушили норми процесуального права в частині висновків про скасування податкових повідомлень-рішень від 11.09.2014 року №0002682201; №0002692201, та № 0002702201 (в частині господарських операцій із ТОВ «Альфа Юг», ТОВ «Південьвино», ФГ «Христо Ботєва», ТОВ «МКУ» та ПРАТ «Ізмаїльський винзавод»).

Разом із тим, скасовуючи податкове повідмлення-рішення від 11.09.2014 року № 0002702201 повністю, судами попередніх інстанцій залишені поза увагою і не відображені в судових рішеннях зафіксовані актом перевірки порушення позивачем п. 159.2.1 п. 159.2 статті 159 ПК України, зокрема те, що позивачем не зменшено витрати на вартість кредиторської заборгованості перед постачальниками ПАТ «ім. Фрунзе», ТОВ «Танк Транс», ПАТ «Радужне», ПрАТ «ім. Покришева» та ПрАТ АФ «Цюрупинське» в розмірі 1 268 381 грн, яка стягнута рішеннями Господарського суду Одеської області у справах № 5017/945/2012, № 5017/1678/2012, № 916/220/13-г, № 916/216/13-г, № 916/234/13-г, що за висновками акту перевірки свідчить про завищення позивачем суми інших витрат по цим контрагентам в розмірі 1 268 381 грн (т. 1 а.с. 30-32), як і не надано оцінку правомірності таких висновків відповідача, зафіксованих в акті перевірки. На наявності цього порушення скаржник наполягав і в доводах касаційної скарги. Разом із тим, матеріали справи не містять розрахунку до податкового повідомлення-рішення від 11.09.2014 року № 0002702201, але зі змісту останнього вбачається, що вказане порушення знайшло своє відображення в податковому повідомленні-рішенні від 11.09.2014 року № 0002702201 із посиланням на порушення позивачем вимог п. 159.2.1 п. 159.2 статті 159 ПК України (т. 1 а.с. 60).

За приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційну скаргу відповідача в межах її доводів, вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.09.2014 року № 0002702201 передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи в частині зафіксованого актом перевірки порушення позивачем п. 159.2.1 п. 159.2 статті 159 ПК України по взаємовідносинам з ПАТ «ім. Фрунзе», ТОВ «Танк Транс», ПАТ «Радужне», ПрАТ «ім. Покришева» та ПрАТ АФ «Цюрупинське» щодо завищення суми інших витрат в розмірі 1 268 381 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.09.2014 року № 0002702201 (лише в частині зафіксованого актом перевірки порушення позивачем п. 159.2.1 п. 159.2 статті 159 ПК України по взаємовідносинам з ПАТ «ім. Фрунзе», ТОВ «Танк Транс», ПАТ «Радужне», ПрАТ «ім. Покришева» та ПрАТ АФ «Цюрупинське» в частині завищення суми інших витрат в розмірі 1 268 381 грн). В іншій частині судові рішення слід залишити без змін.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, суд приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції у відповідній частині. В іншій частині судові рішення слід залишити без змін.

Крім цього, колегія суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що в частині правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 11.09.2014 року № 0000432205, яким позивачеві нараховано пеню за порушення розрахунків у сфері ЗЕД (за експортними контрактами: від 30.12.2009 № 10/02-Р з нерезидентом ООО «РПК» «Красноармейський» (Росія); від 02.07.2013 № 03/07 тис з нерезидентом ОАО «Кубанская Лоза» (Росія) касаційна скарга жодних доводів не містить.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (правонаступник Головне управління ДПС в Одеській області), задовольнити частково.

Скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.09.2014 року № 0002702201. Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко

Л.І. Бившева

Судді Верховного Суду