Рішення

від 21.12.2023 по справі 242/1896/23

СЕЛИДІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

242/1896/23

2/242/737/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

21 грудня 2023 року Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі Кідрон О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Селидівської територіальної громади Донецької області про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка 21.11.2023 р. звернулася до суду із зазначеним позовом.

Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 . Вона з померлим була знайома багато років, приблизно з 23.02.2017 р. почали жити однією сім`єю, вели спільне господарство. Вона доглядала його, оскільки останній внаслідок хвороби потребував догляду, а також займалася домашніми справами. За життя ОСОБА_2 склав на її ім`я заповіт, оскільки рідних не мав. Після смерті ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори за оформленням спадщини, де вияснилося, що померлий мав ще майно, яке не було охоплено заповітом, для прийняття якого наразі необхідно рішення суду.

Просила встановити факт що вона дійсно проживала з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з лютого 2017 р. по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю не менше 5 років та є спадкоємицею четвертої черги спадкування за законом.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Заяви та клопотання сторін.

Позивачка надала клопотання про витребування доказів та заяву, в якій просила розглянути справу без її участі. Не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 24.11.2023 р. відкрито провадження у справі.

Ухвалою від 05.12.2023 р. витребувані докази за клопотанням позивача, закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справіDelcourt v. BelgiumСуд зазначив, що„у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справіBellet v. FranceСуд зазначив, що„стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Статтею 6 Конвенції також гарантується право на розгляд справи судом у "розумні строки". Слід відмітити, що у своїй практиці Суд підходив до цієї проблеми дуже індивідуально. Разом із тим, були встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Ці питання аналізувались судом у справі"Странніков проти України", де Суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі „розумності строку".

У справі «Dilipak and Karakaya v. Turkey» (№ № 7942/05, 24838/05, рішення від 04.03.2014 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що можливість для сторін взяти участь у судовому розгляді випливає з предмету та мети статті 6 Конвенції, взятої вцілому. Крім того, принципи змагальності судового процесу та рівності сторін, навряд чи можливі без участі сторін у розгляді. ЄСПЛ наголосив, що система Конвенції вимагає від договірних держав вживати необхідних заходів для забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції. Це передбачає, насамперед, що особи, стосовно яких судові провадження були розпочаті, повинні бути проінформовані про цей факт. Таким чином, в контексті указаної справи ЄСПЛ вирішував питання, чи прийняла влада необхідні заходи для повідомлення одного із заявників про порушення судового розгляду, і чи відмовився останній від свого права; якщо ні, то чи міг заявник домогтися нового змагального розгляду відповідно до національного законодавства.

З урахуванням зазначеного особа, яка не була присутньою під час розгляду справи, має право на адекватну, скорочену процедуру скасування рішення, а тому суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Суд, дослідивши надані матеріали та проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, прийшов до наступного.

06.12.2022 р. ОСОБА_2 склав заповіт на ім`я ОСОБА_1

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як вбачається з копії паспорту, місце його проживання було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно Акту від 07.11.2023 р. ОСОБА_1 дійсно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , однією сім`єю разом з ОСОБА_2 з 23.02.2017 р. по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , вели спільне господарство.

Зазначені обставини встановлені з документів в матеріалах справи.

Однак, суд критично ставиться до Акту від 07.11.2023 р. про спільне проживання позивачки з померлим та ведення спільного господарства у період з 23.02.2017 р. по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в провадженні суду перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 (позивачки за даним позовом) про розірвання шлюбу. В своїй позовній заяві про розірвання шлюбу ОСОБА_3 зазначив, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені з 2021 р. При цьому ОСОБА_1 заявляла клопотання про надання строку для примирення, яке було задоволено судом, заперечувала проти розірвання шлюбу. 30.11.2023 р. ухвалене рішення по справі, шлюб було розірвано.

Таким чином, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, надані зі сторони позивача на підтвердження заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що факт спільного проживання однією сім`єю позивачки та померлого ОСОБА_2 не доведений, а тому позовна заява не обґрунтована та задоволенню не підлягає.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до ст.1216 Цивільного кодексу Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб спадкоємців).

Згідно зі cт. 1217ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до cт. 1218ЦК Українидо складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.

Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановленихстаттею 1259 ЦК України):

- перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той із подружжя, який його пережив, та батьки;

- друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

- третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;

- четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини;

- п`ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).

Таким чином, в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановленихстаттею 1259 цього Кодексу.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6ЦК Українидозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як "одержання права на спадкування наступною чергою" (частина другастатті 1258 ЦК України) та "зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом".

"Одержання права на спадкування наступною чергою" (частина другастатті 1258 ЦК України) стосується другої-п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

Статтею 1264ЦК Українипередбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до п. 21постанови Пленуму Верховного Суду України №7від30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування»до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Статтею 1221ЦК Українивизначено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Відповідно до частини другоїстатті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року по справі №5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другоїстатті 3СК Українипро те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинностіСімейним кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство - це сукупність осіб, які спільно проживають в одному жилому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Для набуття права на спадкування за законом на підставістатті 1264ЦК Українинеобхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Аналізуючи факти, встановлені у ході судового розгляду та правові норми, судом не встановлено факту проживання позивачки зі спадкодавцем однією сім`єю більше п`яти років, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 264, 265, 280 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , до Селидівської територіальної громади Донецької області, код ЄДРПОУ 04052962, юридична адреса: Донецька область м.Селидове, вул..К.Маркса, 8, - про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено та підписано 21.12.2023 р.

Суддя