Постанова

від 22.05.2024 по справі 242/1896/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3627/24 Справа № 242/1896/23 Суддя у 1-й інстанції - Черков В.Г. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Корчистої О.І.

суддів: Агєєва О.В., Тимченко О.О.,

за участю секретаря Юрченко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №242/1896/23 за позовом ОСОБА_1 до Селидівської територіальної громади Донецької області про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на заочнерішення Селидівськогоміського судуДонецької областівід 21грудня 2023року,

встановив:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Селидівської територіальної громади Донецької області про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 .

Позивач з померлим була знайома багато років, приблизно з 23 лютого 2017 року вони почали жити однією сім`єю, вели спільне господарство. Позивач доглядала ОСОБА_2 , оскільки останній внаслідок хвороби потребував догляду, а також займалася домашніми справами.

За життя ОСОБА_2 склав на її ім`я заповіт, оскільки рідних не мав.

Після смерті ОСОБА_2 позивач звернулася до нотаріальної контори за оформленням спадщини, де з`ясувала, що померлий мав ще майно, яке не було охоплено заповітом.

З огляду на вказані підстави позивач просила суд встановити факт що вона проживала з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з лютого 2017 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю не менше 5 років та є спадкоємицею четвертої черги спадкування за законом.

Заочним рішенням Селидівськогоміського судуДонецької областівід 21грудня 2023року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги Акт від 07 листопада 2023 року в якому зазначено, що позивач дійсно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , однією сім`єю разом з ОСОБА_2 з 23 лютого 2017 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , вели спільне господарство та допитав свідків, які підписували вказаний акт та могли підтвердити вказані в Акті обставини.

Також зазначає, що в оскаржуваному рішенні зазначено, що відповідачем не було подано відзив на позовну заяву, тому у позивача виникло питання чи був відповідач взагалі повідомлений про розгляд справи та чи була направлена відповідачу позовна заява разом з пакетом документів до неї.

Зауважує на тому, що вони з ОСОБА_2 проживали однією сім`єю з лютого 2017 року, вели спільне господарство, позивач доглядала ОСОБА_2 , займалася домашніми справами. За життя ОСОБА_2 склав заповіт на її ім`я, вона оформила право власності на будинок за заповітом, а от оформити право на земельні паї не може, оскільки вони не були охоплені заповітом.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, за наступних підстав.

Відповідно ч. 1ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 3 статті3 ЦПК Українивизначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, 2ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 1, 2, 5ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 грудня 2022 року ОСОБА_2 склав заповіт на ім`я ОСОБА_1 в якому заповів їй будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельні ділянки, розташовані за цією ж адресою, предмети домашнього побуду, та вжитку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Місце його проживання було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно Акту від 07 листопада 2023 року зазначено, що ОСОБА_1 проживала за адресою: АДРЕСА_1 , однією сім`єю разом з ОСОБА_2 з 23 лютого 2017 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , вели спільне господарство.

Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю позивач посилалась на те, що, приблизно з 23 лютого 2017 року, вона з ОСОБА_2 почали жити однією сім`єю, вели спільне господарство. Позивач доглядала ОСОБА_2 , оскільки останній внаслідок хвороби потребував догляду, а також займалася домашніми справами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи письмовими доказами не підтверджено факту проживання позивачки зі спадкодавцем однією сім`єю більше п`яти років.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Відповідно частини 2статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року по справі №5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другоїстатті 3 СК Українипро те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинностіСімейним кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство - це сукупність осіб, які спільно проживають в одному жилому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Для набуття права на спадкування за законом на підставістатті 1264 ЦК Українинеобхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім, власне, факту спільного проживання, є ведення зі спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки позивачем не надано достатніх і достовірних доказів на підтвердженняфакту її спільного проживання із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Посилання позивача в апеляційній сказі на те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги Акт від 07 листопада 2023 року в якому зазначено, що позивач дійсно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , однією сім`єю разом з ОСОБА_2 з 23 лютого 2017 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , вели спільне господарство та не допитав свідків, які підписували вказаний акт та могли підтвердити вказана ні в Акті обставини, оскільки наявність вказаного акту без підтвердження ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, не може бути достатньою правовою підставою для задоволення позовних вимог про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю.

Посилання апелянта на те, що за життя ОСОБА_2 склав заповіт на її ім`я, вона оформила право власності на будинок за заповітом, але оформити право на земельні паї не може, оскільки вони не були охоплені заповітом, не можуть бути підставою для задоволення заявлених позивачем позовних вимог, оскільки 06 грудня 2022 року ОСОБА_2 склав заповіт на ім`я ОСОБА_1 , в якому заповів останній будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки, розташовані за цією ж адресою, предмети домашнього побуду, та вжитку, що свідчить про волевиявлення останнього залишити у спадок позивачу визначене в заповіті майно.

Колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. 367,374,375,382 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Селидівськогоміського суду Донецької області від 21грудня 2023року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 22 травня 2024 року.

Головуючий О.І. Корчиста