Рішення

від 22.12.2023 по справі 752/16818/18

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/16818/18

Провадження № 2/752/208/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 грудня 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.,

за участі секретаря судового засідання Давиденко С.Р.

у місті Києві, в приміщенні суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Інтеграл-Банк» Андронова Олега Борисовича до ОСОБА_1 , третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛ» про визнання договору недійсним,

встановив:

30.07.2018 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Інтеграл-Банк» Андронов О.Б. звернувся до суду з позовом про визнання договору недійсним до ОСОБА_1 , третя особа ТОВ «КРАСНОЛ».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що постановою правління НБУ від 15.09.2015 року № 606 ПАТ «Інтеграл-Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, рішенням виконавчої дирекції ФГВФО запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноваженою особою на здійснення тимчасової адміністрації, а у подальшому запроваджено процедуру ліквідації. Уповноваженою особою Фонду видано наказ від 29.09.2015 року № 39-ОД для здійснення в ПАТ «Інтеграл-Банк» перевірки договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі, договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та створено комісію. За результатом перевірки правочинів на предмет виявлення нікчемних, договір про відступлення права вимоги № 913 та договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладені 22.05.2015 року між банком та ОСОБА_1 віднесено до нікчемних на підставі ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з тих підстав, що укладення договорів про відступлення права вимоги було спрямоване на виведення майна переданого в іпотеку з-під застави, вказані договори не спрямовані на реальне настання визначених договором наслідків, новий кредитор, який відповідно до п. 2.1. договору зобов`язаний був у день його укладення, здійснити оплату за відступлення права вимоги 10 000 000, 00 грн. не виконав прийняті на себе зобов`язання за договором. Крім того, згідно п. 1.2. договору відступлення права вимоги № 913-1 від 22.05.2015 року, відступлення здійснено на суму 21 495 442, 91 грн. Таким чином, відступлення права вимоги за іпотечний договором, укладеним між відповідачем та банком містять умови, за якими банк фактично здійснив безоплатно відчуження майна за вартість вдвічі меншу фактичної заборгованості за кредитом та втричі меншу за ринкову (оціночну) вартість майно, що перебувало у заставі банку та за рахунок якого банк міг би задовольнити свої майнові вимоги. Також договори про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами про переведення боргу зі сторони банку підписано особою з перевищенням своїх повноважень. На письмове повідомлення від 23.12.2015 року про нікчемність договору про відступлення права вимоги № 913 та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 22.05.2015 року, відповідачем не вчинено будь-яких дій, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 913-1, укладений 22.05.2015 року між банком та ОСОБА_1 та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладений 22.05.2015 року між банком та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. 22.05.2015 року, зареєстрований за № 4027.

02.01.2020 року суддею Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г., після усунення недоліків, постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначеного підготовче засідання.

26.01.2022 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про заміну сторони позивача правонаступником.

27.07.2022 року Київським апеляційним судом винесено постанову про скасування ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 26.01.2022 року.

18.01.2023 року Верховним Судом винесено постанову про зміну мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 27.07.2022 року.

24.01.2022 року до суду надійшов відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач не визнав заявлені до нього вимоги з огляду на їх безпідставність, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

07 серпня 2023 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні 22.12.2023 року учасники справи відсутні, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися судом у встановленому законом порядку, з будь-якими клопотаннями до суду не зверталися, про причини неявки суд не повідомили.

Дослідивши матеріали справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсітності її учасників, ухвалити судове рішення на підставі наявних у справі даних.

Суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 27.10.2021 року між ПАТ «Інтеграл Банк» та ТОВ «КРАСНОЛ» було укладено кредитний договір № 913 з подальшими змінами та доповненнями за яким банк відкрив ТОВ «КРАСНОЛ» відкличну кредитну лінію заборгованості по позичковому рахунку не більше 11 493 520, 00 грн. Відповідно до змін та доповнень № 20 від 23.04.2014 року до кредитного договору № 913 строк дії договору продовжено до 22.04.2017 року, а відповідно до змін та доповнень № 29 від 27.11.2014 року ліміт кредитної лінії збільшено до 20 793 520, 00 грн.

В якості забезпечення за кредитним договором між банком та ТОВ «КРАСНОЛ» укладено договір іпотеки від 27.10.2011 року, відповідно до якого позичальник передав в іпотеку нерухоме майно - нежитлові приміщення корпусу № 8 (літ. Т) загальною площею 1 281, 8 кв.м. Кримського республіканського науково-дослідного інституту фізичних методів лікування та медичної кліматології ім. Сєченова, що розташовані за адресою: АРК, м. Ялта, вул. Полукіровська, 25, що належало ТОВ «КРАСНОЛ» на праві власності, оціночна вартість 30 006 900, 00 грн.

22.05.2015 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір відступлення права вимоги № 913-1, за яким до ОСОБА_1 перейшло право вимоги в сумі 21 495 442, 91 грн. за кредитним договором № 913 від 27.10.2011 року, укладеним між банком та ТОВ «КРАСНОЛ». У відповідності до п. 2.1. договору відступлення права вимоги № 913-1 відповідач сплачує банку грошові кошти в сумі 10 000 000, 00 грн. у вигляді безготівкового перерахування.

Цього ж дня між банком та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки за яким банк відступив відповідачу кредиторські права за договором від 27.10.2011 року, укладеним між банком та ТОВ «КРАСНОЛ» в якості забезпечення за кредитним договором № 913.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, зазначає, що відповідач не виконав свої зобов`язання щодо оплати відступленого права, а також, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги № 913 зі сторони банку підписано тимчасово виконуючим обов`язки Голови Правління Кравцем В.В. , який на підставі статуту діяв без довіреності відповідно до рішення Правління.

Однак, зазначені вище твердження спростовуються доданими до справи відповідачем банківськими виписками від 22.05.2015 року про перерахування 2 156 094, 00 грн. та 7 369 441, 09 грн. на виконання вимог п. 2.1. договору відступлення права вимоги № 913-1.

Відповідно до п. 3.1.7. Положення про кредитний комітет банку, підготовка пропозицій та винесення на розгляд правління банку питань щодо укладання договорів переводу боргу та уступки вимоги, якщо таке рішення призводить до зменшення доходів за кредитною операцією або продажу з дисконтом відноситься до компетенції кредитного комітету банку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оспорюваний договір є договором продажу активу банку та мав би бути погоджений кредитним комітетом та Правлінням банку. Однак, на підтвердження зазначеного позивач не надав суду жодних доказів.

За правилами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Крім того, банк прийняв кошти на виконання вимог п. 2.1. договору відступлення права вимоги № 913-1, що свідчить про згоду на укладення оспорюваних договорів.

Позивач зазначає, що мало місце порушення п. п. 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на 16.07.2015 року, чинній на час направлення повідомлення про нікчемність правочину) на фонд покладено обов`язок забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі, договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі, договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 зазначеного Закону.

Правочини банку, у тому числі укладені з пов`язаними з банком особами, в якому Фондом здійснюється тимчасова адміністрація та/або процедура ліквідації, є нікчемними з таких підстав: банк уклав правочини (у тому числі, договори), умови яких передбачають платіж чи передачу майна банку з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), пряо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7 ч. 3 ст. 38 зазначеного вище Закону); банк уклав правочин (у тому числі, договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України (п. 8 ч. 3 ст. 38 зазначеного вище Закону).

Фонд : протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням (ч. 4 ст. 38 зазначеного вище Закону).

Постановою правління НБУ від 15.09.2015 року № 606 ПАТ «Інтеграл-Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 16.09.2015 року № 170 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноваженою особою на здійснення тимчасової адміністрації, а у подальшому запроваджено процедуру ліквідації.

В подальшому, Правлінням НБУ винесено постанову від 25.11.2015 року № 816 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Інтеграл Банк» на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 26.11.2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Інтеграл Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано повноваження ліквідатора ПАТ «Інтеграл Банк» Андронову О.Б.

Уповноваженою особою Фонду видано наказ від 29.09.2015 року № 39-ОД для здійснення в ПАТ «Інтеграл-Банк» перевірки договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі, договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та створено комісію.

За результатом перевірки правочинів на предмет виявлення нікчемних, договір про відступлення права вимоги № 913 та договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладені 22.05.2015 року між банком та ОСОБА_1 віднесено до нікчемних на підставі ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Позивач зазначає, що проаналізувавши положення оспорюваних договорів, встановлено, що вони містять ознаки нікчемності, оскільки було вивільнено з-під застави майно пов`язаних осіб банку, що свідчить про те, що банк уклав правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Статтею 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції від 02.03.2015 року, що діяла на час укладання спірних правочинів), визначено, що пов`язаними з банком особами є: контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі, учасники банківської групи; особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у п. 1-6 цієї частини; юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.

Однак, судом встановлено, що ОСОБА_1 не є пов`язаною з банком особою, оскільки не підпадає під ознаки, передбачені в ч. 1 ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Рішення про перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, на предмет виявлення правочинів (у тому числі, договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» датовано 29.09.2015 року за № 39-ОД.

Повідомлення про нікчемність правочину № 031/2521 від 23.12.2015 року.

За правилами ч. 3 ст. 38 статті Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» (у редакції яка діяла на дату складання повідомлення), визначені підстави нікчемності правочинів вчинених неплатоспроможним банком, так, серед іншого, встановлено, що порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що виконавча дирекція Фонду приймає нормативно-правові акти Фонду. Порядок виявлення нікчемних правочинів було затверджено рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 pоку № 826 «Про затвердження Інструкції про порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення». Вказане рішення було зареєстровано в Міністерстві юстиції 15.06.2016 року за № 863/28993 та набирало чинності з дня, наступного за днем його офіційного опублікування, 12.07.2016 № 52, тобто набуло чинності з 13.07.2016 року.

Таким чином, будь-які дії та процедури, щодо виявлення нікчемних договорів, а також дії Фонду (Уповноваженої особою Фонду) у разі їх здійснення до 13.07.2016 року, в тому числі, дії Уповноваженої особи на здійснення тимчасової адміністрацій (з 26.11.2015 року - на здійснення ліквідації) ПАТ «Інтеграл-Банк» здійснювались всупереч законодавчо встановленим вимогам.

Щодо обраного позивачем способу захисту. Так, позивач просить суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 913-1, укладений 22.05.2015 року між банком та ОСОБА_1 та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладений 22.05.2015 року між банком та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. 22.05.2015 року, зареєстрований за № 4027.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до п. п. 1, 2, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на які послався позивач в обґрунтування підстав нікчемності договору купівлі-продажу, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1)банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8)банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку (наведена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 року у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 року у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 року у справі № 826/8273/16).

Верховний Суд погоджується з правильним по суті висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним нікчемного договору купівлі-продажу з огляду на таке.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такі способи захисту, як встановлення нікчемності правочину і визнання недійсним нікчемного правочину не є способом захисту прав та інтересів, установленими законом (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/3156/17 від 04.06.2019 року).

При цьому згідно з ч. 2 ст. 5 ЦПК України У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відтак, визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

За правилами ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталено усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

З огляду на вище викладене, позовні вимоги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Інтеграл-Банк» Андронова О.Б. до ОСОБА_1 , третя особа ТОВ «КРАСНОЛ» про визнання договору недійсним, не підлягають задоволенню.

За правилами ст. 141 ЦПК України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись, ЦК України, ст. ст. 4, 5, 6, 12, 13, 141, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

позовні вимоги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Інтеграл-Банк» Андронова Олега Борисовича до ОСОБА_1 , третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛ» про визнання договору недійсним, залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано , набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або ж через суд першої інстанції, яким ухвалено оскаржуване судове рішення.

Суддя К.Г. Плахотнюк