Постанова

від 19.12.2023 по справі 569/10331/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2023 року

м. Рівне

Справа № 569/10331/21

Провадження № 22-ц/4815/1017/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.

секретар судового засідання - Пиляй І. С.

учасники справи:

позивач за первісним,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідач за первісним,

позивач за зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко»

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Цуняка Володимира Йосиповича, представника ОСОБА_3 - адвоката Рищука Віталія Віталійовича та представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» - адвоката Власик Вікторії Яківни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2023 року у складі судді Кучиної Н. Г., ухвалене в м. Рівне о 10 годині 06 хвилин, повний текст рішення складено 05 липня 2023 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації та поділ майна подружжя, в якій просив:

1.Визнати недійсним рішення учасника ТОВ «Селеста Бум» №3 від 10 листопада 2020 року в частині внесення в статутний капітал товариства нерухомого майна та затвердження статутного капіталу за рахунок внесення ОСОБА_2 об`єктів нерухомого майна, а саме: закладу громадського харчування « Колиба » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та земельної ділянки площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « Колиба » за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101;

2.Визнати недійсними правочини щодо передачі ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Адамант Ко» закладу громадського харчування «Колиба» (літ. «А-1» та літ. «Б-1») буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, оформлений актом приймання-передачі майнового вкладу №1 від 16 листопада 2020 року та земельної ділянки площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « Колиба » за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101, оформлений актом приймання - передачі майнового вкладу №2 від 16 листопада 2020 року;

3.Скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Адамант Ко» на заклад громадського харчування «Колиба» (літ. «А-1» та літ. «Б-1») буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101 та земельну ділянку площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « Колиба » за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101.

ТОВ «Адамант Ко» звернулося до Рівненського міського суду Рівненської області із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просило визнати за ТОВ «Адамант Ко» право власності на заклад громадського харчування « Колиба », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « Колиба » за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 5610100000:01:038:0078.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 15 вересня 2021 року зустрічний позов ТОВ «Адамант Ко» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації.

08 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 подала до суду заяву про зміну предмету позову, в якій змінила предмет позову шляхом доповнення його ще однією вимогою, зокрема просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину закладу громадського харчування « Колиба » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,16 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101 (т. 2 а.с. 30, 31).

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 06 грудня 2021 року заява про зміну предмету позову прийнята до спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 листопада 2022 року провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації та поділ майна подружжя та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності закрито.

Постановою Рівненського апеляційного суду 12 січня 2023 року задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лавренчук Т.В., ухвалу Рівненського міського суду від 11.11.2022 року скасовано, а справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» про визнання недійсним правочинів, скасування державної реєстрації та поділ майна подружжя та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду у іншому складі суду.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації та поділ майна подружжя задоволено частково.

Визнано недійсним рішення учасника ТОВ «Селеста Бум» (код ЄДРПОУ 38212304) №3 від 10 листопада 2020 року в частині внесення в статутний капітал товариства нерухомого майна та затвердження статутного капіталу за рахунок внесення ОСОБА_2 об`єктів нерухомого майна, а саме: закладу громадського харчування « Колиба » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та земельної ділянки площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « Колиба » за адресою: будинок номер АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101;

Визнано недійсними правочини щодо передачі ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Адамант Ко» закладу громадського харчування «Колиба» (літ. «А-1» та літ. «Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, оформлений актом приймання-передачі майнового вкладу №1 від 16.11.2020р. та земельної ділянки площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « Колиба » за адресою: будинок номер АДРЕСА_1 , кадастровий № 5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101, оформлений актом приймання - передачі майнового вкладу № 2 від 16 листопада 2020 року.

Скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «Адамант Ко» на заклад громадського харчування «Колиба» (літ. «А- 1» та літ. «Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та земельну ділянку площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « Колиба » за адресою: будинок номер АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101.

В порядку поділу спільного майна подружжя виділено ОСОБА_1 1/2 частину закладу громадського харчування « Колиба » (літ. «А-1» та літ.«Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , загальною пошею 723,3кв.м., реєстраційний номер об' єкта нерухомого майна 2229249456 101 та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,16 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2229209156101.

Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 724 грн. 00 коп., тобто по 1 362 грн. 00 коп. з кожного.

В задоволенні вимог зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог принципом рівності часток подружжя у спільному майні, якщо між ними не досягнуто згоди щодо іншого порядку поділу майна, та обґрунтоване тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було укладено шлюбного договору, не досягнуто згоди щодо часток у спільному майні подружжя, не вчинено дій щодо попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми за частку у спільному майні, а відтак наявні підстави для визнання ідеальних часток подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишення майна у спільній частковій власності, тобто по 1/2 частці кожному із сторін.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог вмотивоване наявністю правових підстав для часткового задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації та поділ майна подружжя, які є протилежними за своєю суттю до зустрічних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності на заклад громадського харчування « Колиба », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « Колиба » за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 5610100000:01:038:0078.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Цуняк Володимир Йосипович, представник ОСОБА_3 - адвокат Рищук Віталій Віталійович та представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» - адвокат Власик Вікторії Яківни.

У своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Цуняк Володимир Йосипович вважає рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісних позовних вимог незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на обрання ОСОБА_1 неправильного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою відмови в позові. Додає, що із урахуванням зміни предмету і підстав позову, він просив суд у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право на 1/2 частину спільних об`єктів нерухомості - заклад громадського харчування « Колиба » та земельну ділянку, разом з тим суд в порядку поділу спільного майна подружжя вийшов за межі позовних вимог, виділивши ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя частину спірних об`єктів нерухомості. Доводить, що поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя здійснюється шляхом його поділу в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріально компенсації вартості його частки. Зауважує, що в ході розгляду справи не здобуто доказів того, що об`єкт є неподільним, а відтак обраний позивачем спосіб судового захисту суперечить нормам закону.. Звертає увагу, що у цьому спорі позивачем не було заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності правочинів, передбаченої ст. 216 ЦК України, тоді як має місце відчуження спірного об`єкту третій особі за правочином. Зазначає, що до участі в справі не була залучена особа, яка є власником корпоративних права на 99,59 частки в статутному капіталі ТОВ «Адамант Ко» - ОСОБА_5 , хоча вирішення цього спору безпосередньо впливає на її інтереси, що є безумовною підставою для скасування рішення суду, який не встановив належність кола відповідачів. З наведених міркувань просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - адвокат Рищук Віталій Віталійович пояснює, що його довірителька є власником корпоративних права на 99,59 частки в статутному капіталі ТОВ «Адамант Ко» за договором купівлі продажу частки в статутному капіталі від 01 листопада 2021 року, укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Додає, що оскільки на момент ухвалення оскаржуваного рішення, власник частки в статутному капіталі ТОВ «Адамант Ко» не була залучена, хоча вирішення цього спору безпосередньо впливає на її інтереси, порушено її права на судовий захист та права власності. Зазначає, що позивачем неправильно обрано спосіб судового захисту, що є окремою підставою для відмови у позові. Просив суд скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення,я ким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а позовні вимоги ТОВ «Адамант Ко» за зустрічним позовом задовольнити у повному обсязі.

У поданій апеляційній скарзі представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» - адвокат Власик Вікторія Яківна доводить, що позивачем неправильно обрано спосіб судовго захисту його нібито порушених прав та пояснює, що оскільки за ТОВ «Адамант Ко» зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно, ефективним способом захисту є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння. Неналежний спосіб судового захисту є окремою підставою для відмови у позові. Зазначає, що позивачем не доведено, а судом не встановлено джерела коштів придбання спірного майна та мети його придбання, не наведено підстав втручання у здійснення підприємницької діяльності.. Зауважує, що спірне майно будувалося не в інтересах сім`ї ОСОБА_6 , а використовувалося виключно у підприємницькій діяльності ФОП ОСОБА_2 та придбавалося за кошти ФОП ОСОБА_2 .. Наголошує, що ТОВ «Адамат Ко» є законним набувачем права власності на спірне нерухоме майно, тобто є добросовісним набувачем, і оскільки з позовом про недійсність правочину звернувся ОСОБА_1 , то саме на нього законом покладено обов`язок довести недобросовісність третьої особи - контрагента за договором, тобто ТОВ «Адамант Ко», чого ним зроблено не було , і що є самостійною підставою для відмови у задоволенні цього позову. Зазначає, що рішення загальних зборів учасників не є правочинами в розумінні ст.. 202 ЦК України і до них не можуть застосовуватися положення ст.. 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину,а також правові наслідки недійсності правочину за ст.. 216 ЦК України. З наведених міркувань просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У поданому на апеляційні скарги ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» відзивах представник ОСОБА_1 - адвокат Лавренчук Тетяна Віталіївна вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційні скарги - без задоволення.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 08 серпня 1998 року, який розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2019 року в справі №569/3261/19, яке набрало законної сили 14 травня 2019 року.

09 лютого 2009 року ОСОБА_2 набула право власності на заклад громадського харчування « Колиба » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі розпорядження міського голови від 06 лютого 2009 року №149-р, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Рівненської міської ради від 09 лютого 2009 року, та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21814404 від 09 лютого 2009 року .

03 червня 2010 року підприємець ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 квітня 2010 року №790 набула право власності на земельну ділянку площею 0,16 га за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування закладу громадського харчування « Колиба », без права розміщення на ній залів гральних автоматів та закладів грального бізнесу, кадастровий № 5610100000:01:038:0078, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 червня 2010 року, серії ЯЛ №785434.

Рішенням № 3 учасника ТОВ «Селеста «Бум» від 10 листопада 2020 року учасник ТОВ «Селеста «Бум» ОСОБА_7 , яка володіє 100 % голосів Товариства, вирішила наступні питання щодо Товариства:

1.Перейменувати ТОВ «Селеста «Бум» на ТОВ «Адамант Ko» та затвердити відповідні відомості про Товариство;

2.Прийняти до статутного капіталу Товариства додатковий вклад від третьої сторони - ОСОБА_2 , на підставі заяви ОСОБА_2 , а саме - нерухоме майно: земельна ділянка площею 0,1600 га, кадастровий номер земельної ділянки 10100000:01:038:0078, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , затверджена грошова оцінка 32 000,00 грн., яка належить ОСОБА_2 , як фізичній особі-підприємцю; заклад громадського харчування « Колиба » (літ. «А-1» та літ. «Б-1»), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , затверджена грошова оцінка 712 000,00 грн.;

3.Підписати відповідні акти прийому передачі нерухомого майна, вказаного в п. 2 даного Рішення, до статутного капіталу Товариства;

4.Затвердити загальну грошову оцінку додаткового вкладу (нерухомого майна), що вноситься ОСОБА_2 в розмірі 744 000,00 грн.;

5.У зв`язку із внесенням додаткового вкладу до статутного капіталу ТОВ «Адамант Ko», прийняти ОСОБА_2 до складу учасників Товариства;

6.Затвердити збільшення статутного капіталу Товариства та встановити його в наступному розмірі: 747 000,00 грн.;

7.У зв`язку із внесенням до статутного капіталу Товариства додаткового ОСОБА_2 та прийняттям її до складу учасників Товариства, враховуючи затверджену даним рішенням оцінку такого додаткового вкладу та збільшення статутного капіталу Товариства, затвердити наступний склад учасників Товариства та розмір їх часток: учасник ОСОБА_2 , її номінальна вартість частки 744 000,00 грн., вклад нерухоме майно, розмір частки учасника товариства у відсотках - 99,59; учасник ОСОБА_7 , її номінальна вартість частки 3 000,00 грн., вклад гроші, розмір частки учасника товариства у відсотках - 0,41;

8.Затвердити Статут Товариства в новій редакції у відповідності до чинного законодавства.

16 листопада 2020 року складено Акт №1 приймання-передачі майнового вкладу, згідно якого ОСОБА_7 , що діє від імені та в інтересах ФОП ОСОБА_2 , на підставі довіреності, посвідченої Самсонюком Ф.П., приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу, 10 листопада 2020 року за р.№2033, з однієї сторони, та ТОВ «Адамант Ко», в особі директора ОСОБА_2, що діє на підставі Статуту, з другої сторони, склали вказаний акт приймання-передачі майнового вкладу про наступне: ОСОБА_7 , що діє від імені та в інтересах ФОП ОСОБА_2 передає у власність ТОВ «Адамант Ко» в якості майнового вкладу до статутного капіталу цього Товариства наступне нерухоме майно, яке належить їй як фізичній особі-підприємцю: земельну ділянку площею 0,1600 га, кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:038:0078, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , оцінена вартість нерухомого майна 32 000,00 грн.; ТОВ «Адамант Ко» приймає у власність вказаний об`єкт нерухомого майна в якості внесення додаткового майнового вкладу до статутного капіталу ТОВ «Адамант Ко».

16 листопада 2020 року складено Акт №2 приймання-передачі майнового вкладу, згідно якого ОСОБА_7 , що діє від імені та в інтересах ФОП ОСОБА_2 , на підставі довіреності, посвідченої Самсонюком Ф.П., приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу 10 листопада 2020 року за р.№2033, з однієї сторони, та ТОВ «Адамант Ко», в особі директора ОСОБА_2, що діє на підставі Статуту, з другої сторони, склали вказаний акт приймання-передачі майнового вкладу про наступне: ОСОБА_7 , що діє від імені та в інтересах ФОП ОСОБА_2 передає у власність ТОВ «Адамант Ко» в якості майнового вкладу до статутного капіталу цього Товариства наступне нерухоме майно: заклад громадського харчування « Колиба » (літ. «А-1» та літ. «Б-1»), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оцінена вартість нерухомого майна 712 000,00 грн.; ТОВ «Адамант Ко» приймає у власність вказаний об`єкт нерухомого майна в якості внесення додаткового майнового вкладу до статутного капіталу ТОВ «Адамант Ко».

Земельна ділянка, площею 0,1600 га, кадастровий номер 10100000:01:038:0078 та заклад громадського харчування « Колиба » (літ. «А-1» та літ. «Б-1»), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 були включені до складу статутного капіталу ТОВ «Адамант Ко» і були зареєстровані на праві приватної власності за ТОВ «Адамант Ко», що підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 травня 2021 року, від 19 липня 2021 року, та іншими матеріалами реєстраційних справ №2229249456101, №2229209156101, копії яких надані на виконання ухвали суду Дубенською районною державною адміністрацією Рівненської області.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частину закладу громадського харчування « Колиба » буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,16 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101, попередньо скасувавши державну реєстрацію права власності на цей об`єкт за ТОВ «Адамант Ко», а також визнавши недійсними правочини щодо передачі цього майна ОСОБА_2 до статутного капіталу вказаного товариства та рішення про затвердження змін в статутному капіталі товариства.

Частина 1 статті 60 СК України визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з положеннями статті 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 зроблено правовий висновок, що статтею 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), при цьому вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга ст.372 ЦК України).

Частиною 1 ст.70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Разом з тим, стаття 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.05.2021 у справі №203/284/17 та від 04.08.2021 у справі №553/2152/19.

Згідно роз`яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 за №11 вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Судом встановлено, що 10.11.2020 рішенням №3 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Селеста Бум» ОСОБА_7 було прийнято до статутного капіталу товариства додатковий вклад від третьої сторони - ОСОБА_2 на підставі її заяви нерухоме майно: земельна ділянка площею 0,1600 га, кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , затвердженою грошовою оцінкою 32000,00грн. та заклад громадського харчування « Колиба » (літ. «А-1» та літ. «Б-1»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , затвердженою грошовою оцінкою 712000,00грн. та перейменовано товариство на Товариство з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко».

16.11.2020 за Актом приймання-передачі майнового вкладу №1 та №2, посвідченими у нотаріальному порядку приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Самсонюк О.А., ОСОБА_7 , що діяла від імені та в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої Самсонюком Ф.П., приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу 10.11.2020 за р.№2033 було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» в особі директора ОСОБА_2 , що діє на підставі статуту було отримано вищевказане нерухоме майно.

У пункті 3 кожного із вказаних Актів приймання-передачі майнового вкладу №1 та №2 від 16.11.2020 зазначено, що такі акти є підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ «Адамант КО» у відповідності до п.48 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 №553).

19.11.2020 на підставі рішення №3 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю, Акту №1 приймання-передачі майнового вкладу державним реєстратором Дубенської районної державної адміністрації Ружніловим О.В. було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право приватної власності за ТОВ «Адамант Ко» на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:038:0078 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101).

19.11.2020 на підставі рішення №3 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю, Акту №2 приймання-передачі майнового вкладу державним реєстратором Дубенської районної державної адміністрації Ружніловим О.В. було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право приватної власності за ТОВ «Адамант Ко» на заклад громадського харчування «Колиба» за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101).

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «Адамант Ко» на момент звернення ОСОБА_1 , до суду вбачалося, що за наслідками вищевказаних дій учасниками цього товариства стали ОСОБА_7 з часткою в розмірі 3000,00грн. та ОСОБА_2 з часткою в розмірі 744000,00грн., при цьому кінцевим бенефіціарним власником з прямим вирішальним впливом визначено лише ОСОБА_2 з відсотком частки у статутному капіталі в юридичній особі або відсотком права голосу в такій юридичній особі - 99,59%, яка з 25.04.2012 є керівником цього товариства.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання недійсним рішення учасника ТОВ «Селеста Бум» №3 від 10.11.2020 в частині внесення в статутний капітал товариства нерухомого майна та затвердження статутного капіталу за рахунок внесення ОСОБА_2 об`єктів нерухомого майна, а саме: закладу громадського харчування « Колиба » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та земельної ділянки площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « Колиба » за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101 і визнання недійсними правочинів щодо передачі ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Адамант Ко» вказаних об`єктів нерухомого майна, суд враховує ухвалу Господарського суду Рівненської області від 01 грудня 2022 року, якою позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації та поділ майна подружжя повернуто заявнику з підстав порушення правил об`єднання в одне провадження вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства (а.с.35-, том ІІІ).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Справи, що належать до юрисдикції господарських судів, визначено ст.20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналізуючи положення вищевказаних норм процесуального права суд враховує, що оспорювані правочини було вчинено після розірвання шлюбу, тобто після припинення дії презумпції спільності інтересів подружжя і сім`ї під час вчинення будь-яких правочинів, оскільки за ч.2 ст.68 Сімейного кодексу України розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Крім того, Рівненським апеляційним судом в цій справі у постанові від 12.01.2023 року, якою скасовано ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 11 листопада 2022 року про закриття провадження з підстав підсудності цього спору суду господарської юрисдикції, наголошено на тому, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанова Верховного Суду від 08.11.2021 року у справі №639/1347/20). Оскільки предметом спору в даній справі є нерухоме майно, а не корпоративні права, то захист права власності на об`єкти нерухомого майна, які після розірвання шлюбу було внесено одним із колишнього подружжя до статутного капіталу товариства, і які позивач вважає об`єктом спільної сумісної власності, то з посиланням на ст.19 ЦПК України апеляційним судом було зроблено висновок про те, що така справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, адже позовна вимога про визнання недійсним рішення учасника товариства про внесення до статутного капіталу товариства нерухомого майна хоч і має формальні ознаки корпоративного спору, однак предметом спору у цій справі є саме питання поділу майна подружжя, тобто носить похідний від нього характер.

ОСОБА_1 у своєму позові доводить, що ОСОБА_2 порушила його право приватної власності шляхом відчуження об`єктів нерухомого майна, які мали статус спільної сумісної власності, шляхом внесення такого майна після розлучення до статутного капіталу юридичної особи без нотаріально посвідченої згоди на таке відчуження позивача, що є порушенням вимог статей 215, 203 ЦК України, адже вказане свідчить про відсутність згоди та волевиявлення співвласника майна на його відчуження.

Визначаючи статус спірного нерухомого майна, суд виходить з того, що набуття його у власність відбулося в період перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі, а отже, є спільним сумісним майном подружжя.

Як вбачається із матеріалів справи, заклад громадського харчування « Колиба » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 будувався в період з березня 2007 по листопад 2008, тобто в період перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ..

Замовником будівництва згідно з дозволом на виконання будівельних робіт № 63 від 19.03.2007 є підприємець ОСОБА_2 , яка виступає замовником і у Договорі генерального підряду №К-01 від 07.03.2007, укладеному з Приватним підприємством «Рівне-Спецбуд». З акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 15.12.2008 також вбачається, що замовником є підприємець ОСОБА_2 , яка вказана замовником також і у загальному журналі робіт. З виписки по особовому рахунку № НОМЕР_2 підприємця ОСОБА_2 в період з 01.01.2007 по 31.12.2008 вбачається наявність таких платежів: 15.03.2007 на суму 180 000,00 грн. для ПП Рівне-Спецбуд з призначенням платежу: «авансовий платіж зг. дог генпіряду №К-01 від 07.03.07», 20.03.2007 на суму 86461,08грн. для ПП «Крокуси» з призначенням платежу «авансовий платіж зг дог підряду 65 від 19.12.06», 20.07.2007 на суму 30000грн. ПП Рівне-Спецбуд з призначенням платежу: «авансовий платіж зг. дог генпіряду №К-01 від 07.03.07», 05.09.2007 на суму 20000грн. ПП Рівне-Спецбуд з призначенням платежу: «авансовий платіж зг. Дог генпіряду №К-01 від 07.03.07», 18.10.2007 на суму 44543,81грн. для ПП «Крокуси» з призначенням платежу «авансовий платіж зг дог підряду 65 від 19.12.06», та інших, що вказує на те, що з банківського рахунку підприємця ОСОБА_2 здійснювалися платежі для генпідрядника та для організації, яка за свідченням свідка ОСОБА_8 займалася монтажем дерев`яного конструктиву та електромонтажними роботами на об`єкті «Колиба».

ОСОБА_2 , заперечуючи статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, вказувала, що уклавши договір генпідряду №К-01 на виконання будівельних робіт з будівництва закладу громадського харчування « Колиба » вона як фізична особа-підприємець здійснювала фінансування будівництва за рахунок коштів, які позичили на будівництво закладу громадського харчування батьки та родичі, брала кредити у банківських установах та позичала в фізичних осіб. Разом з тим, нею не подано і судом також не здобуто належних і достатніх доказів, які б підтверджували отримання позик на будівництво закладу громадського харчування « Колиба » від батьків, родичів або отримання кредитів у банківських установах. Згідно розписки від 10.03.2007 року, ОСОБА_2 отримала в позику під будівництво ресторану « Колиба » 2 000 000,00 грн. у ОСОБА_9 з терміном повернення до 10 березня 2017 року та виплатою щомісячної винагороди в розмірі один відсоток від суми, то суд зазначає, що у даній справі позивач письмово повідомив суду про його сумнів з приводу достовірності такої розписки та заявив клопотання про призначення судової фізико-хімічної експертизи, на вирішення якої серед іншого просив поставити питання чи відповідає дата (період) виконання (написання, складання) розписки від імені ОСОБА_2 щодо отримання нею в позику 2 000 000,00 грн. від ОСОБА_9 від «10» березня 2007 року даті вказаній у цьому документі

Ухвалою суду від 06.12.2021 було призначено проведення судової фізико-хімічної експертизи та зобов`язано ОСОБА_2 надати суду оригінал вказаної розписки, але 16.12.2021 на адресу суду від ОСОБА_2 надійшла письмова заява від 15.12.2021 в якій нею було повідомлено, що оригіналу розписки ОСОБА_2 від 10.03.2007 року після повернення грошових коштів 04 червня 2020 року згідно звичаїв ділового обороту було знищено, а перед таким знищенням було зроблено її фотокопію, яка була роздрукована і надана суду, у зв`язку із чим ОСОБА_2 повідомила, що надати суду оригінал неможливо.

З огляду на це судом застосовано положення ч.6 ст.95 ЦПК України та відхилено цей доказ.

Будь-яких інших належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт отримання ОСОБА_2 під час будівництва закладу громадського харчування « Колиба » позики від фізичних осіб матеріали справи не містять, а тому джерел походження коштів на будівництво спірного об`єкту нерухомого майна не встановлено, з огляду на що, а також беручи до уваги період будівництва - під час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що будівництво здійснювалося за спільні сумісні кошти подружжя.

Крім того, позивачем було надано суду завірені Рівненським обласним державним нотаріальним архівом копії заяв ОСОБА_1 , якими він як чоловік на час їх видачі, надавав дружині - ОСОБА_2 згоду на передачу придбаного під час перебування в шлюбі за спільні кошти в іпотеку закладу громадського харчування « Колиба » (літ. «А-1» та літ. «Б-1» та земельної ділянки, площею 0,1600 га цільовим призначенням для обслуговування закладу громадського харчування « Колиба », а саме заява посвідчена приватним нотаріусом Матвійчук О.С. 17.03.2011 за реєстраційним № 518, згода, посвідчена приватним нотаріусом Матвійчук О.С. 29.12.2009 за реєстраційним № 3676 та заява, посвідчена приватним нотаріусом Бештинарською Н.О. 02.04.2008 за реєстраційний №778. Відповідачі не заперечили і не спростували достовірності таких документів (т. 2 а.с. 101-103).

Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі №133/3928/14-ц (провадження № 61-33048св18) зазначив, що «положеннями статті 65 СК України визначені правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо. Водночас для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього не виникає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Тож той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин». Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 14.04.2022 у справі №646/3916/19.

Виходячи з того, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про існування укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору про встановлення іншого режиму права власності на майно набуте за час шлюбу, або доказів набуття ОСОБА_2 закладу громадського харчування « Колиба » у відповідності до положень ст.57 СК України в її особисту приватну власність, наявні підстави для визнання поширення презумпції спільної сумісної власності подружжя на це майно.

Заперечуючи проти вимог ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:038:0078 площею 0,1600 га для обслуговування закладу громадського харчування « Колиба » за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_10 стверджувала, що вона придбана нею як фізичною особою-підприємцем, а тому є особистою приватною власністю.

Рішенням Рівненської міської ради від 01.10.2009 №2805 було вирішено продати способом викупу земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 1600кв.м. за адресою АДРЕСА_1 фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 для обслуговування закладу громадського харчування « Колиба » як власнику розташованого на цій земельній ділянці об`єкта нерухомого майна.

Відповідно до висновку суб`єкта оціночної діяльності ПОІ «Інвекс» про вартість земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 30.10.2009 ринкова вартість вищевказаної земельної ділянки для її викупу фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 визначена в розмірі 308 129 грн.

Наказом № 28 від 08.04.2010 Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради наказано провести продаж вказаної земельної ділянки фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , згідно експертної оцінки суб`єкта оціночної діяльності ПОІ «Інвекс» про вартість земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 30.10.2009 в сумі 308 129, 00 грн..

12.04.2010 р. за договором купівлі-продажу ділянки несільськогосподарського призначення, посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчуком О.С. зареєстрованим в реєстрі за №790, Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради було продано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 1600 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:038:0078. При цьому пунктом 8.6. вказаного Договору встановлено, що згода чоловіка покупця, ОСОБА_1 , на продаж вищевказаної земельної ділянки, посвідчена ОСОБА_11 , приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу, 12.04.2010 року за реєстром № 874 (т. 1 а.с. 187-189).

Статтею 57 СК України визначено перелік майна, що є особистою власністю дружини, чоловіка, зокрема, відповідно до пункту 5 частини першої вказаної статті до особистої приватної власності дружини, чоловіка віднесено земельну ділянку, набуту нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Як вбачається із згоди подружжя на купівлю (викуп) земельної ділянки від 12.04.2010 року, посвідченої приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Матвійчуком О.С. зареєстрованою в реєстрі за №874 вбачається, що ОСОБА_1 , надав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на купівлю (викуп) за ціну та на умовах на її розсуд вказаної земельної ділянки за спільні кошти і така земельна ділянка буде належати їм на праві спільної сумісної власності.

Встановлені обставини свідчать про те, що земельна ділянка з кадастровим №5610100000:01:038:0078 не була набута ОСОБА_2 внаслідок її приватизації, а тому не має статусу особистої приватної власності згідно ст.57 СК України, та відповідно до нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 придбана у спільну сумісну власність подружжя.

Доводи ОСОБА_2 про те, що спірне майно набувалось нею як фізичною особою-підприємцем, а тому не може мати статусу спільної сумісної власності, спростовуються встановленими обставинами справи та нормами закону.

Так, згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державну реєстрацію ОСОБА_2 фізичною особою - підприємців здійснено 16.07.2004 року, тобто після реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 ..

Згідно ст..52 ЦК України, фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення, що свідчить про те, що фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Тобто, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для здійснення господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Сам по собі факт того, що майно набуте подружжям у шлюбі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя, не спростовує поширення на таке майно правового режиму спільного майна подружжя, оскільки за змістом 60 СК України право спільної сумісної власності на майно виникає у обох з подружжя одночасно. Майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя, а також наявності підстав для втручання у здійснення підприємницької діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, вирішуючи питання можливих суперечності правових позицій щодо правового режиму спільного майна подружжя, за рахунок якого утворилося майно приватного підприємства, викладених у постановах Верховного Суду України (Верховного Суду), та з іншого боку позиції, наведеної у Рішенні Конституційного Суду України від 19.09.2012 року №17-рп/2012 у справі №1-8/2012, дійшла висновку, що оскільки спірні нежитлові приміщення, використовувалися фізичною особою-підприємцем у підприємницькій діяльності без створення юридичної особи, тобто не передавалися у власність юридичної особи, то таке майно належить на праві спільної сумісної власності подружжю.

Оскільки докази використання в підприємницькій діяльності особистого майна ОСОБА_2 , а також отримання особистих доходів у період її перебування у щлюбі з ОСОБА_1 відсутні, суд доходить висновку про те, що доходи, які ОСОБА_2 отримувала як підприємець, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак у разі використання таких коштів на придбання спірних об`єктів нерухомості, вони набули статусу спільного сумісного майна.

Виходячи з того, що заклад громадського харчування « Колиба » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») буд. АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та земельна ділянка площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « Колиба » за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101 були об`єктами спільної сумісної власності подружжя, будь-які правочини щодо розпорядження таким майном повинні були здійснюватися ОСОБА_2 та ОСОБА_1 після розірвання шлюбу виключно за взаємною згодою обох співвласників.

За вимогами частини другої статті 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того, хто уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Таким чином, відсутність згоди співвласника на розпорядження майном сама по собі є підставою для визнання правочину, укладеного іншим співвласником, недійсним. Укладення такого правочину свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників право оскаржити договір з підстав його недійсності.

Як встановлено судом, рішенням учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Селеста Бум» №3 від 10.11.2020 прийнято до статутного капіталу товариства додатковий вклад від третьої сторони - ОСОБА_2 на підставі її заяви нерухоме майно: земельна ділянка площею 0,1600га, кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , затвердженою грошовою оцінкою 32000,00 грн. та заклад громадського харчування « Колиба » (літ. «А-1» та літ. «Б-1»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , затвердженою грошовою оцінкою 712000,00 грн. та перейменовано товариство на Товариство з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко».

На виконання вказаного рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Селеста Бум» №3 від 10.11.2020 між ОСОБА_7 , що діяла від імені та в інтересах ОСОБА_2 , та Товариством з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» в особі директора ОСОБА_2, склали та нотаріально посвідчили акти приймання приймання-передачі майнового вкладу №1 та №2, відповідно до яких ОСОБА_2 передала, а ТОВ «АДАМАНТ КО» прийняло у власність нерухоме майно, яке було зазначено у Рішенні учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Селеста Бум» №3 від 10.11.2020 року.

Зазначене рішення стало підставою для здійснення реєстраційних дій по переходу права власності на майно до товариства, а акти приймання-передачі майнового вкладу до складу статутного капіталу є правочинами, які підтверджують волевиявлення сторін та створюють такі юридичні наслідки як набуття та припинення права власності на нерухоме майно, адже виконують функцію правовстановлюючого документу, що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в яких зокрема, вказані документи зазначено як підставу для державної реєстрації права приватної власності за ТОВ «Адамант Ко» (номер інформаційної довідки 266300241 та 266300051).

Вказані двосторонні акти у цих правовідносинах свідчать про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні ст.202 ЦК України), в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків третьої особи (другого співвласника майна) в розумінні ст.16 ЦК України.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22.03.2023 у справі № 686/28302/20, від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16, від 12.06.2019 у справі № 927/352/18 та від 10.09.2019 у справі № 918/370/18.

Наведене спростовує покликання апеляційної скарги ТОВ «Адамант Ко» про те, що рішення зборів не є двосторонніми правочинами.

Так, згідно з ч. 1-4 ст.202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину. Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За Актом приймання-передачі майнового вкладу №1 та №2 від 16.11.2020, посвідченими у нотаріальному порядку приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Самсонюк О.А.. ОСОБА_2 передала, а ТОВ «Адамант Ко» прийняло у власність вищевказане нерухоме майно і саме на підставі цього документу було проведено реєстраційні дії, результатом яких стало порушення права власності ОСОБА_1 ..

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, з яких вбачається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Виходячи з того, що майно, яке було передано в статутний капітал ТОВ «Адамант Ко», тобто

на момент вчинення оскаржуваних правочинів мало статус спільної сумісної власності, а відтак розпорядження ним вимагало наявності волевиявлення двох співвласників, виражене у відповідній формі, то волевиявлення другого співвласника - ОСОБА_1 , мало бути висловлене письмово і нотаріально посвідчено. Натомість, ОСОБА_1 як співвласник нерухомого майна не надавав згоди на розпорядження ним ОСОБА_2 , а отже, судом волевиявлення одного із співвласників нерухомого майна на вчинення правочинів по його відчуженню шляхом передачі у статутний капітал ТОВ «Адамант Ко» відсутнє, що, в свою чергу, свідчить про наявність правових підстав визнання таких правочинів недійсними, а також недійсним і рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Селеста Бум» №3 від 10.11.2020 в частині внесення в статутний капітал товариства нерухомого майна та затвердження статутного капіталу за рахунок внесення ОСОБА_2 об`єктів нерухомого майна, а саме: закладу громадського харчування « Колиба » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та земельної ділянки площею 0,16 га для обслуговування закладу громадського харчування « Колиба » за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

Вимога про скасування державної реєстрації права власності ТОВ «АДАМАНТ КО» на вищевказані об`єкти нерухомості є похідною від вимоги про визнання недійсним рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Селеста Бум» №3 від 10.11.2020 та актів приймання-передачі майнового вкладу №1 та №2 від 16.11.2020, а тому підлягає до задоволення.

Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними ( абзац третій частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, визнання недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна за ТОВ «Адамант Ко» згідно наведених норм закону має своїм наслідком скасування державної реєстрації такого права власності за ТОВ «Адамант Ко», що поверне відповідні права у стан, який існував до цієї державної реєстрації.

Апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду щодо визнання в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину закладу громадського харчування « Колиба » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,16 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101.

Відповідно до ст.68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, а тому, виходячи з того, що заклад громадського харчування « Колиба » (літ. «А-1» та літ. «Б-1») будинок номер АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та земельна ділянка площею 0,16 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101 є об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , вимога останнього про визнання за ним права власності на це майно є передчасною, адже таке право власності у нього не припинилося.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладено шлюбного договору чи будь-якої іншої домовленості щодо поділу спільного сумісного майна, а тому їхні частки у праві спільної сумісної власності є рівними.

ОСОБА_1 просив суд поділити спірне майно шляхом виділення йому у власність по частки спірного майна, ОСОБА_2 не запропонувала іншого порядку поділу спільного майна подружжя , вимог про компенсацію сторони не заявляли, з огляду на що спірне майно підлягає поділу в ідеальних частках - по 1/2 частці кожній із сторін.

При цьому суд бере до уваги, що такий поділ не перешкоджає сторонам в подальшому поділити відповідне майно за згодою, або звернутись з відповідним позовом про виділ частки в натурі або із застосуванням правил щодо припинення частки у спільному майні з виплатою компенсації.

Зустрічні позовні вимоги ТОВ «Адамант Ко» є взаємовиключними до первісних, а тому, зважаючи на доведеність та обґрунтованість останніх, не можуть бути задоволені.

Покликання апеляційних скарг на неналежність обраного первісним позивачем способу захисту своїх прав апеляційним судом оцінюються критично.

Так, згідно зі статтями 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. І с.т5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Спосіб захисту обирається особою, права якої порушені. В даному випадку ОСОБА_1 було обрано саме той спосіб захисту, який є найбільш оптимальним і ефективним з урахуванням обставин цієї справи.

Ефективний спосіб захисту це такий захист, який повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

В даному випадку ОСОБА_2 було порушено право власності ОСОБА_1 шляхом укладення після розірвання шлюбу правочинів по внесенню спільного сумісного майна до статутного капіталу товариства, а отже, відповідно до законодавства способом захисту в такому разі є визнання недійсними таких правочинів (ч.2 ст.65 ЦК України та ч.4 ет.369 ЦК України). Оскільки визначальним у цій справі є поділ майна колишнього подружжя, то спосіб захисту прав в даному випадку шляхом пред`явлення вимоги про поділ майна є відповідним і належним.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі № 133/3928/14-ц сформулював правову позицію відповідно до якої право колишнього подружжя на майно, яке було об`єктом спільної сумісної власності, може бути захищено двома способами: шляхом визнання недійсним договору, за яким спірне майно відчужене на користь іншої особи, та шляхом отримання грошової компенсації вартості належної одному з подружжя частини майна, при цьому право вибору способу захисту належить особі, чиї права порушено та залежить від її намірів: отримати спірний об`єкт у володіння і користування чи отримати грошову компенсацію за частку у цьому об`єкті. Обидва способи захисту є належними та ефективними.

Аналогічний правовий висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №359/11696/14-ц.

У апеляційній скарзі з посиланням на норми Сімейного кодексу України зазначається про те, що в Україні презюмується згода другого з подружжя на укладення правочину, однка у даному спорі така презумпція не застосовується, адже оскаржувані правочини укладалися після розірвання шлюбу. Апеляційний суд такі доводи оцінює критично.

Так, ч.2 ст.68 СК України встановлює, що розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.4 ст.369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно усталеної правової позиції Верховного Суду відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, при цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору (постанови Верховного Суду від 27.02.2019р, у справі №755/4757/16-ц, від 20.02.2019р. у справі №185/99/17, від 05.12.2018р. у справі №714/1075/15-ц та ін.).

Доводи апеляційних скарг про порушення судом першої інстанції процесуальних норм внаслідок незалучення до участі у справі ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , які на даний час є власниками часток в ТОВ «Адамант Ко», апеляційним судом відхиляються з наступних міркувань.

ОСОБА_2 у цій справі має статус відповідача за первісним позовом з тих міркувань, що вона є колишньою дружиною первісного позивача ОСОБА_1 та вчинила правочини по розпорядженню спільною сумісною власністю колишнього подружжя без його згоди, а не з міркувань її статусу учасника товариства. Окрім того, оскаржуване рішення суду не стосується прав, обов`язків чи інтересів громадян ОСОБА_7 та о ОСОБА_12 і первісний позивач не оспорює рішень, які б стосувалися корпоративних прав ОСОБА_7 або ОСОБА_12 , а здійснює захист свого права власності на нерухоме майно, у зв`язку із чим ним було визначено належних відповідачів у цій справі - сторін протиправних правочинів.

Рівненський апеляційний суд у цій справі в постанові від 12.01.2023р. зазначив, що позивачем у справі не оспорюється набуття, здійснення, припинення корпоративних прав й інтересів; предметом спору у цій справі є питання поділу майна подружжя та вимоги, що мають від неї похідний характер. Оскільки ОСОБА_7 , хоч і є матір`ю ОСОБА_2 , однак не має відношення до спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 а тому не повинна бути залучена до участі в справі. ОСОБА_12 набула частку в ТОВ «Адамант Ко» вже після пред`явлення позву та початку судового розгляду справи і за договором купівлі-продажу набула у власність частку в статутному капіталі товариства, а не на нерухоме майно, що є предметом поділу між колишнім подружжям ОСОБА_6 ,

Покликання апеляційної скарги на те, що ТОВ «АдамантКо» набув право власності на спірне майно законно і є добросовісним набувачем апеляційним судом відхиляються з наступних міркувань.

У апеляційній скарзі ТОВ «Адамант Ко» зазначає, що як тільки майно було внесено до його статутного капіталу, воно набуло на нього права власності і стало добросовісним набувачем такого майна,покликаючись при цьому на висновки Верховного Суду щодо застосування презумпції згоди другого з подружжя.

Разом з тим, оспорювані правочини вчинялися не під час шлюбу, а через певний час після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а відтак на будь-які правочини ОСОБА_2 після розірвання шлюбу не поширюється принцип мовчазної згоди колишнього з подружжя.

Судом встановлено і доведено належними і достовірними доказами відсутність згоди ОСОБА_1 як співвласника майна на внесення його майна до статутного капіталу ТОВ «Адамант Ко» всупереч положенням ч.2 ст.68 СК України, яка встановлює, що розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно усталеної правової позиції Верховного Суду відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, при цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від х совісності сторін договору.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Адамант Ко» було відомо про те, що майно було предметом правочину, мало статус спільної сумісної власності і те, що ОСОБА_2 не отримала згоди н це другого співвласника.

Стаття 92 ЦК України встановлює, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Відповідно до ч.2 сг.97 ЦК України одним з органів управління товариством є виконавчий орган. Виконавчим органом ТОВ «Адамант Ко» є директор. Оскільки на момент вчинення правочинів директором (керівником) ТОВ «Адамант Ко» була ОСОБА_2 , то відповідно саме вона представляла це товариство і саме через неї воно діяло.

Як вбачається з Актів приймання-передачі майнового вкладу №1 та №2 від 16.11.2020, їх від імені ТОВ «Адамант Ко» підписала саме ОСОБА_2 , а з другої сторони від імені самої ОСОБА_2 підписала її мати - ОСОБА_7 , яка діяла на підставі довіреності, посвідченої Самсонюком Ф.П., приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу 10.11.2020 за р.№2033. Оскільки фактично ОСОБА_2 у правочині з собою представляла ТОВ «Адамант Ко», вона знала, що все майно, яке від її імені передається до статутного капіталу цього товариства, є спільною сумісною власністю з ОСОБА_1 „ то відповідно і товариство через неї, як через особу, яка є керівником (виконавчим органом товариства), знало цю саму інформацію, а отже, було обізнане і з тим, що ОСОБА_1 не надавав своєї згоди на відчуження його майна шляхом внесення його до статутного капіталу цього товариства.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова КЦС ВС від 04.09.2020, справа № 311/2145/19). Судова практика виділяє такі критерії добросовісної поведінки: 1) очікувана поведінка: поведінка сторони має бути очікуваною, характерного для інших учасників цивільних правовідносин в порівнянних обставинах; 2) врахування прав та законних інтересів іншої сторони правовідносин: поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб; 3) законна мета: поведінка сторони має бути законною, не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; 4) сприяння іншій стороні цивільного обороту:, учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, у тому числі отримання необхідної інформації.

Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає в тому, щоб перешкодити Стороні отримати переваги та вигоду як наслідок своєї непослідовності у поведінці на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома.

Таким чином, твердження апеляційної скарги про добросовісність ТОВ «Адамант Ко» є безпідставними, необгрунтованими і не відповідають дійсним обставинам справи.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Оцінюючи обставини справи в сукупності та взаємозв`язку із нормами закону, що їх регулюють, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції про часткове задоволення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації та поділ майна подружжя та відмову у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності. Оскаржуване рішення постановлене місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Цуняка Володимира Йосиповича, представника ОСОБА_3 - адвоката Рищука Віталія Віталійовича та представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Ко» - адвоката Власик Вікторії Яківни залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2023 року залишити без зміни.

Поновити дію рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2023 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 грудня 2023 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Хилевич С. В.

Шимків С. С.