Постанова

від 26.06.2024 по справі 569/10331/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Київ

справа № 569/10331/21

провадження № 61-1174 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Лавренчук Тетяна Віталіївна,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО»,

представник ОСОБА_2 - адвокат Цуняк Володимир Йосипович,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 , представника ОСОБА_2 - адвоката Цуняка Володимира Йосиповича, товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області

від 30 червня 2023 року в складі судді Кучиної Н. Г. та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року в складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «АДАМАНТ КО»

(до перейменування - ТОВ «Селеста «Бум») про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 08 серпня 1998 року між ним

і ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2019 року (справа № 569/3261/19).

За час перебування у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти ними було набуто таке майно:

- заклад громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» (літ. «А-1» та літ. «Б-1»), який знаходиться по АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв. м, реєстраційний номер 2229249456101;

- земельна ділянка, площею 0,16 га, кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, для обслуговування вищевказаного закладу громадського харчування, реєстраційний номер 2229209156101.

Вищевказане нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 , проте воно

є спільною сумісною власністю подружжя із урахуванням положень статті 60

СК України та статті 368 ЦК України.

У досудовому порядку та під час розгляду справи про розірвання шлюбу питання про поділ майна не вирішувалося. Вони не дійшли спільної згоди щодо його поділу (частина перша статті 71 СК України).

Позивач уважав, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 не буде відчужувати належне їм на праві спільної сумісної власності майно без його згоди,

що гарантуватиме збереження такого майна для їх трьох спільних дітей. Водночас, 21 травня 2021 року з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо, що право власності на спірне майно (заклад громадського харчування і земельна ділянка) із 19 листопада 2020 року зареєстроване за ТОВ «АДАМАНТ КО» (до перейменування ТОВ «Селеста «Бум»).

Згоди на відчуження цього майна він не давав, а отже, відповідний правочин

є недійсним, як такий, що укладений одним із подружжя без згоди іншого

з подружжя. Передання спірного майна у статний капітал ТОВ «АДАМАНТ КО»,

де власником 99,60 % статутного капіталу є ОСОБА_2 , а іншими 0,4 % статутного капіталу - її рідна матір, ОСОБА_4 , було вчинено з метою позбавити його права власності.

Позивач зазначав, що орієнтовний розмір судових витрат, які він поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи в суді першої інстанції, становить 7 440,00 грн - судовий збір, 25 000,00 грн - витрати на правову допомогу.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 , просив суд:

- визнати недійсним рішення учасника ТОВ «Селеста «Бум» № 3 від 10 листопада 2020 року в частині внесення у статутний капітал товариства нерухомого майна

та затвердження статутного капіталу за рахунок внесення ОСОБА_2 об`єктів нерухомого майна, а саме: закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» (літ. «А-1» та літ. «Б-1») по АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв. м, реєстраційний номер 2229249456101, та земельної ділянки,

площею 0,16 га, кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, для обслуговування закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1», реєстраційний номер 2229209156101;

- визнати недійсними правочини щодо передачі ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «АДАМАНТ КО» закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1»

(літ. «А-1» та літ. «Б-1») по АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв. м, реєстраційний номер 2229249456101, оформлений актом приймання-передачі майнового вкладу № 1 від 16 листопада 2020 року,

та земельної ділянки, площею 0,16 га кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, для обслуговування закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1», реєстраційний номер 2229209156101 , оформлений актом приймання-передачі майнового вкладу № 2 від 16 листопада 2020 року;

- скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «АДАМАНТ КО» на заклад громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» (літ. «А-1» та літ. «Б-1») по АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв. м, реєстраційний номер 2229249456101, та земельну ділянку, площею 0,16 га, кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, для обслуговування закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1», реєстраційний номер 2229209156101 .

- у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності

на 1/2 частину закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» (літ. «А-1» та літ. «Б-1») по АДРЕСА_1 , загальною площею 723,3 кв. м, реєстраційний номер 2229249456101, та на 1/2 частину земельної ділянки,

площею 0,16 га, кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, для обслуговування закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1», реєстраційний номер 2229209156101 .

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У липні 2021 року ТОВ «АДАМАНТ КО» звернулося до суду з зустрічним позовом

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначало, що спірні об`єкти нерухомості були внесені до статутного капіталу товариства ОСОБА_2 ,

яка до цього використовувала таке майно в своїй підприємницькій діяльності

та яке належало їй, як фізичній особі-підприємцю (далі -ФОП).

Зокрема, з 16 липня 2004 року ОСОБА_2 розпочала свою підприємницьку діяльність за основним видом діяльності «56.10 - діяльність ресторанів, надання мобільного харчування». Для того, щоб мати власне приміщення (ресторан) вона спочатку уклала з Рівненською міською радою відповідний договір оренди спірної земельної ділянки, а згодом придбала її на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення.

Тобто, спірне приміщення ресторану було збудовано ОСОБА_2 саме для здійснення господарської діяльності, що підтверджується відповідними договорами, дозволами, актами, рішенням, і в свою чергу, спростовує поширення правового режиму спільного сумісного майна не земельну ділянку, кадастровий номер 5610100000:01:038:0078 та заклад громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1».

10 листопада 2020 року рішенням учасника ТОВ «Селеста «Бум» № 3 перейменовано товариство на ТОВ «АДАМАНТ КО», прийнято до статутного капіталу товариства додатковий вклад від ОСОБА_2 на підставі її заяви спірне нерухоме майно, а також прийнято її, ОСОБА_2 , до складу учасників товариства. Вказане рішення прийнято з дотриманням вимог Статуту товариства та відповідно до чинного законодавства.

З урахуванням наведеного, ТОВ «АДАМАНТ КО» просило суд визнати

за товариством право власності на заклад громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1», який знаходиться за по АДРЕСА_1 ,

та земельну ділянку, площею 0,16 га, кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, для обслуговування закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 15 вересня 2021 року зустрічний позов прийнято до провадження та об`єднано в одне провадження

із первісним позовом.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

І. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 листопада

2022 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 , ТОВ «АДАМАНТ КО» про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації, поділ майна подружжя і за зустрічним позовом ТОВ «АДАМАНТ КО» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2021 року у вигляді накладення арешту на спірне майно та заборони ТОВ «АДАМАНТ КО» вчиняти будь-які юридично значимі дії, наслідком яких може бути відчуження або обтяження будь-якими правами цього майна.

Роз`яснено сторонам, що розгляд указаної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 12 січня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лавренчук Т. В., задоволено. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 11 листопада 2022 року скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в іншому складі суду.

ІІ. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня

2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним рішення учасника ТОВ «Селеста «Бум» № 3 від 10 листопада 2020 року в частині внесення у статутний капітал товариства нерухомого майна

та затвердження статутного капіталу за рахунок внесення ОСОБА_2 об`єктів нерухомого майна, а саме: закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» (літ. «А-1» та літ. «Б-1») по АДРЕСА_1 , загальною площею 723,30 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та земельної ділянки, площею 0,16 га, кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, для обслуговування закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101.

Визнано недійсними правочини щодо передачі ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «АДАМАНТ КО» закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1»

(літ. «А-1» та літ. «Б-1») по АДРЕСА_1 , загальною площею 723,30 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, оформлений актом приймання-передачі майнового вкладу № 1 від 16 листопада 2020 року, та земельної ділянки,

площею 0,16 га, кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, для обслуговування закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101, оформлений актом приймання-передачі майнового вкладу № 2 від 16 листопада 2020 року.

Скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «АДАМАНТ КО»

на заклад громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» (літ. «А- 1» та літ. «Б-1»)

по АДРЕСА_1 ,

загальною площею 723,30 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та земельну ділянку, площею 0,16 га, кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, для обслуговування закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101.

У порядку поділу спільного майна подружжя виділено ОСОБА_1 1/2 частину закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» (літ. «А-1» та літ. «Б-1»)

по АДРЕСА_1 ,

загальною площею 723,30 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229249456101, та 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,16 га, кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2229209156101.

У задоволенні вимог зустрічного позову ТОВ «АДАМАНТ КО» відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи первісний позов ОСОБА_1

та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ТОВ «АДАМАНТ КО», виходив

із того, що спірне нерухоме майно було набуто сторонами за час перебування

у шлюбі за спільні кошти, тому вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак, згідно з положеннями частини другої статті 68 СК України розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК України.

Доказів на підтвердження існування, укладеного між ОСОБА_1

і ОСОБА_2 договору про встановлення іншого режиму права власності

на майно набуте за час перебування у шлюбі, або доказів набуття ОСОБА_2 закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» і земельної ділянки під цим закладом відповідно до положень статті 57 СК України в її особисту приватну власність, сторонами не надано, й судом таких обставин не встановлено.

Суд урахував висновки апеляційного суду з яких було скасовано ухвалу районного суду про закриття провадження у справі, а саме, що позовна вимога про визнання недійсним рішення учасника товариства про внесення до статутного капіталу товариства нерухомого майна хоч і має формальні ознаки корпоративного спору, однак предметом спору у цій справі є саме питання поділу майна подружжя, тобто носить похідний від нього характер, а тому ця справа підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналізуючи надані сторонами докази щодо правового статусу закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1», районний суд установив, що такий об`єкт будувався у період із березня 2007 року по листопад 2008 року, тобто в період перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі;

з банківського рахунку ОСОБА_2 , як ФОП, здійснювалися платежі

по відповідним договорам, у тому числі, генерального підряду, підряду. Разом

із цим, належних і допустимих доказів, що ОСОБА_2 здійснювала фінансування будівництва спірного закладу за рахунок позичених і кредитних коштів нею не надано. Суд надав критичну оцінку розписці від 10 березня

2007 року, врахувавши при цьому заявлені сумніви ОСОБА_1 щодо її дійсності та зробив висновок про недоведеність ОСОБА_2 обставин, що джерелом походження коштів на будівництво спірного закладу харчування були не спільні кошти подружжя, а її кошти, позичені в ОСОБА_5 на підставі вказаної розписки. При цьому суд уважав, що відсутні підстави для висновку, що кошти, які вносилися на підприємницький рахунок ОСОБА_2 , були закумульовані ще до шлюбу, тобто були її особистими коштами.

Також відповідачі не спростували достовірності наданих ОСОБА_1 нотаріально посвідчених заяв, якими він, як чоловік, надавав згоду ОСОБА_2 на передання придбаного під час перебування у шлюбі за спільні кошти спірного майна в іпотеку.

Суд першої інстанції надав критичну оцінку договору безпроцентної

грошової позики від 05 травня 2011 року, укладеного між ОСОБА_6

та ОСОБА_1 , і заяві від 24 квітня 2017 року, оскільки ОСОБА_1 не було надано доказів, які б засвідчували, що грошові кошти отримані за цим договором були використані на будівництво закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1».

У той самий час, суд урахував, що ОСОБА_2 не є стороною договору, а згідно

з висновком судового експерта Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 14 березня 2021 року № СЕ-19/118-22/66-ПЧ підпис біля її прізвища на договорі після застереження про те, що вона не заперечує проти укладення договору,

їй не належить.

Відхиляючи доводи ОСОБА_2 про те, що спірне майно набуто нею як ФОП,

а тому не може мати статусу спільної сумісної власності, суд зазначав, що майно ФОП, яке використовується для здійснення господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як й інше майно, набуте в період шлюбу, за умови,

що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів, відповідно, таке майно може бути предметом поділу між кожним із подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя і способів поділу його між кожним із подружжя,

а також наявності підстав для втручання у здійснення підприємницької діяльності.

Районний суд, пославшись на відповідні правові висновки Верховного Суду, надавши оцінку оспорюваним позивачем правочинам, дійшов висновку,

що рішення учасника товариства стало підставою для здійснення реєстраційних дій по переходу права власності на майно до ТОВ «АДАМАНТ КО», а акти приймання-передачі майнового вкладу до складу статутного капіталу

є правочинами, які підтверджують волевиявлення сторін та створюють такі юридичні наслідки як набуття та припинення права власності на нерухоме майно, адже виконують функцію правовстановлюючого документа, відтак оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 ЦК України), у цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків третьої особи (другого співвласника майна) у розумінні статті 16 ЦК України.

З огляду на те, що спірне майно, яке було передано в статутний капітал товариства на момент вчинення оспорюваних правочинів мало статус спільної сумісної власності, й, відповідно, вимагало волевиявлення (згоди) другого співвласника, тобто ОСОБА_1 , у письмовій формі й нотаріально посвідченого. Натомість судом установлено, що ОСОБА_1 , як співвласник нерухомого спірного майна, не надавав згоди на розпорядження ним, тобто було відсутнє волевиявлення одного з співвласників нерухомого майна на вчинення правочинів по його відчуженню шляхом передання у статутний капітал ТОВ «АДАМАНТ КО»,

що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позову

ОСОБА_1 щодо визнання недійсними рішення учасника товариства

у відповідній частині та оспорюваних правочинів.

Оскільки позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності ТОВ «АДАМАНТ КО» на вищевказані об`єкти нерухомості є похідною від вимоги

про визнання недійсним рішення учасника товариства та оспорюваних правочинів, суд також зробив висновок про її задоволення.

Вирішуючи позовну вимогу про поділ майна, суд виходив із рівності часток подружжя, відсутності між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 шлюбного договору, домовленості щодо поділу спірного майна, в зв`язку з чим, суд вирішив виділити кожному з подружжя по 1/2 частині спірного майна. При цьому іншого порядку поділу ОСОБА_2 не запропонувала.

Урахувавши наявність правових підстав для задоволення позову, суд відмовив

у задоволенні зустрічного позову з наведених вище мотивів.

Суд першої інстанції послався на відповідні норми ЦК України, СК України

та судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду в подібних справах, і застосував судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

Посилаючись на положення статті 141 ЦПК України, районний суд здійснив розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Не погодившись із указаним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2023 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Цуняк В. Й., ТОВ «АДАМАНТ КО», і адвокат Рищук В. В., в інтересах ОСОБА_3 , як особи,

яка не брала участі в справі, подали відповідні апеляційні скарги.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Цуняка В. Й., представника ОСОБА_3 , як особи, яка не брала участі в справі, - адвоката Рищука В. В.,

ТОВ «АДАМАНТ КО» залишено без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2023 року залишено без змін.

Поновлено дію рішення Рівненського міського суду Рівненської області

від 30 червня 2023 року.

Апеляційний суд погодився із висновками районного суду про те, що спірне нерухоме майно було набуто сторонами за час перебування у шлюбі за спільні кошти, воно є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак, розпорядження цим майном вимагало волевиявлення (згоди) другого співвласника, тоді як, відсутність такої згоди є правовою підставою для визнання недійсними відповідних правочинів.

Погоджуючись із висновками районного суду в частині поділу майна, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 не запропонувала іншого варіанту поділу майна, вимог про компенсацію сторони не заявляли, а тому спірне майно підлягало поділу в рівних частках, тобто по 1/2 кожному з подружжя. При цьому такий поділ

не перешкоджає сторонам у подальшому поділити його за згодою, або звернутися із відповідним позовом про виділ частки в натурі або про припинення частки

в спільному майні з виплатою компенсації.

Зустрічні позовні вимоги ТОВ «АДАМАНТ КО» є взаємовиключними до первісних вимог ОСОБА_1 , які задоволені судом першої інстанції, що свідчить

про обґрунтовану відсутність підстав для їх задоволення. Указане також спростовує твердження товариства, що воно є добросовісним набувачем спірного майна.

Суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи апеляційних скарг щодо неналежності обраного ОСОБА_1 способу захисту порушених прав, оскільки ОСОБА_2 було порушено право власності ОСОБА_1 шляхом укладення після розірвання шлюбу правочинів по внесенню спільного сумісного майна

до статутного капіталу товариства, а отже, способом захисту в такому разі

є визнання недійсними таких правочинів (частина друга статті 65 СК України, частина четверта статті 369 ЦК України). Оскільки визначальним у цій справі

є поділ майна колишнього подружжя, то спосіб захисту прав у цьому випадку шляхом пред`явлення вимоги про поділ майна є відповідним і належним.

Апеляційний суд указав, що згода другого з подружжя на укладення правочину

не презюмується у спірних правовідносинах, оскільки оспорювані правочини були укладені після розірвання шлюбу, в такому разі діє положення частини другої статті 68 СК України, згідно з якою розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (частина четверта

статті 369 ЦК України).

Відхиляючи доводи апеляційних скарг щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки до участі в справі не були залучені власники часток у статутному капіталі ТОВ «АДАМАНТ КО», а саме: ОСОБА_4 (власник 0,41 % частки) і ОСОБА_3 (станом на 01 листопада 2021 року власник 99,59 % частки), апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 має статус відповідача, так як вона є колишньою дружиною ОСОБА_1 і вчинила правочини з розпорядження спільної сумісної власності колишнього подружжя

без його згоди, а не через її статус учасника товариства. Окрім того, оскаржуване рішення районного суду не стосується прав, обов`язків чи інтересів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , і ОСОБА_1 не оспорює рішень, які б стосувалися корпоративних прав ОСОБА_4 або ОСОБА_3 , а здійснює захист свого права власності на спірне нерухоме майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку із чим ним було визначено належних відповідачів

у цій справі.

Рівненський апеляційний суд у цій справі в постанові від 12 січня 2023 року, скасовуючи ухвалу суду про закриття провадження, зазначав, що ОСОБА_1

не оспорює набуття, здійснення, припинення корпоративних прав й інтересів; предметом спору у цій справі є питання поділу майна подружжя та вимоги,

що мають від неї похідний характер. Оскільки ОСОБА_4 , хоч і є матір`ю ОСОБА_2 , однак не має відношення до спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 а тому не повинна бути залучена до участі

в справі. В свою чергу, ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу набула у власність частку в статутному капіталі ТОВ «АДАМАНТ КО»,

а не на нерухоме майно, що є предметом поділу між колишнім подружжям ОСОБА_1 , вже після пред`явлення позову ОСОБА_1 і початку судового розгляду справи по суті.

Суд апеляційної інстанції послався на відповідні положення Конвенції, ЦК України, СК України, застосував практику ЄСПЛ, Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх надходження до суду касаційної інстанції

У січні 2024 року до Верховного Суду надійшли касаційні скарги:

- ОСОБА_3 у якій вона просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог первісного позову ОСОБА_1 й задовольнити зустрічний позов ТОВ «АДАМАНТ КО»;

- представник ОСОБА_2 - адвокат Цуняк В. Й., у якій він просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині вирішення позовних вимог первісного позову ОСОБА_1 та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції;

- ТОВ «АДАМАНТ КО», у якій товариство просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року в частині вирішення позовних вимог первісного позову ОСОБА_1 та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судами належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) судові рішення ухвалено

з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 4) суд першої інстанції прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб,

що не були залучені до участі у справі (пункти 1, 4 частини другої статті 389

ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 31 січня 2024 року, відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Цуняка В. П. Витребувано цивільну справу з районного суду. Відмовлено в задоволенні клопотання заявника про зупинення дії оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2024 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 31 січня 2024 року, відкрито касаційне провадження

за касаційною скаргою ОСОБА_3 , як особи, яка не брала участі в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2024 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 02 лютого 2024 року, відкрито касаційне провадження

за касаційною скаргою ТОВ «АДАМАНТ КО».

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_3 , як особи, яка не брала участі в справі, мотивована тим, що оскаржуваними судовими рішеннями порушуються її права та інтереси, оскільки вона є власником корпоративних прав у розмірі 99,59 % частки

в статутному капіталі ТОВ «АДАМАНТ КО», яке, в свою чергу, є власником майна, переданого йому попереднім учасником - ОСОБА_2 , як вкладу до статутного капіталу, та яке є предметом спору у цій справі.

Судами безпідставно не залучено її до участі в справі, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Зазначає, що позивачем обраний неналежний спосіб судового захисту порушеного, на його думку, права, що є окремою підставою для відмови в позові. У цій частині посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду, відповідно до якої відчуження частки корпоративних прав одним із подружжя під час розгляду справи судом не позбавляє іншого

з подружжя претендувати на компенсацію половини від вартості частки майна товариства відповідно до частки другого з подружжя у статутному фонді цього товариства. Тобто право власності на майно трансформується в право вимоги.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін її апеляційну скаргу, не врахував,

що вона звернулася до суду з апеляційною скаргою, як особа, яка не брала участі

в справі, й крім зазначення про набуття нею у власність частки в статному капіталі товариства вже після пред`явлення позову, інших мотивів відхилення її апеляційної скарги, постанова апеляційного суду не містить. При цьому, не закривши апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362

ЦК України, суд апеляційної інстанції по суті підтвердив, що її права порушені.

Крім цього, визнані судом недійсними правочини оформлені актами приймання-передачі, не є правочинами, що випливають чи стосуються сімейних правовідносин, а тому такі вимоги повинні розглядатися у порядку господарського судочинства.

Заявник уважає себе добросовісним набувачем корпоративних прав.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Цуняка В. П., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не обґрунтували оскаржувані судові рішення, зокрема суди не надали жодної правової оцінки

та не навели мотиви їх відхилення доводам ОСОБА_2 щодо: неналежності обраного позивачем способу захисту порушених, на його думку, прав, добросовісності набувача - контрагента спірного майна, незалучення належного відповідача до участі в справі, як наслідок, безпідставно задовольнили позовні вимоги ОСОБА_1 . При цьому обрання ОСОБА_1 неналежного способу захисту порушених, на його думку, прав є самостійною підставою для відмови

в його позові.

Вказує, що суд першої інстанцій вийшов за межі позовних вимог, оскільки

ОСОБА_1 просив суд у порядку поділу спільного майна подружжя визнати

за ним право на 1/2 частину спірних об`єктів, натомість суд виділив йому в порядку поділу майна подружжя 1/2 частину цих об`єктів. Такий порядок поділу майна позбавляє ОСОБА_2 можливості зареєструвати за собою право власності

на іншу частину спірного майна, оскільки з судових рішень незрозуміло,

яка частина майна виділена їй.

У спірних правовідносинах ОСОБА_1 мав би заявити вимогу про застосування наслідків недійсності правочинів на підставі статті 216 ЦК України, оскільки саме повернення йому майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя,

у тому числі шляхом визнання прав на частку, яка йому належить (1/2), буде належним способом захисту порушених прав.

Позивачем не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено недобросовісності набувача - володільця спірного майна, -

ОСОБА_3 Суди в цій частині не навели жодних мотивів добросовісності

чи недобросовісності набувача, не залучили її до участі в справі як співвідповідача, з огляду на те, що вона є законним власником 99,59 % частки в статутному капіталі ТОВ «АДАМАНТ КО», яку по суті втратила оскаржуваним рішенням суду першої інстанції у цій справі, тобто, вирішення цієї справи безпосередньо стосується

та зачіпає її інтереси.

Апеляційний суд мав першочергово з`ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, обов`язки та інтереси ОСОБА_3 ,

і після встановлення цих обставин вирішити питання про її залучення як третю особу, та як наслідок скасування рішення суду (пункт 4 частина третя статті 376 ЦПК України), або закрити апеляційне провадження, у разі встановлення,

що її права не порушені. Проте суд ці обставини належним чином не з`ясував.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як влад до статутного капіталу (частина перша статті 115 ЦК України). У разі передання подружжям свого майна як вкладу, для участі одного з них, таке майно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя, а саме подружжя набуває право

на частку в статутному капіталі такого товариства.

Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду, яку не було враховано судами попередніх інстанцій, щодо: застосування належного способу судового захисту, поділу майна подружжя, у тому числі в разі його неподільності, добросовісності контрагента, застосування наслідків недійсності правочинів, відчуження частки в статному капіталі.

Касаційна скарга ТОВ «АДАМАНТ КО» мотивована тим, що позивачем обрано неналежний спосіб судового захисту порушених, на його думку, прав.

Суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права, не навели мотивів відхилення усіх доводів відповідачів, належним чином не встановили фактичні обставини справи

та не надали належної правової оцінки доказам у справі, як наслідок ухвалили незаконні та немотивовані судові рішення.

Позивачем не доведено, а судами не встановлено джерела походження коштів придбання спірного майна та мети його придбання, не наведено підстав втручання у здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_2 , як ФОП. Спірне майно будувалося не в інтересах сім`ї ОСОБА_1 , а використовувалося виключно

у підприємницькій діяльності та придбавалося за кошти ОСОБА_2 , як ФОП.

Товариство є законним, добросовісним набувачем права власності на спірне нерухоме майно ОСОБА_1 не довів недобросовісність третьої особи - контрагента за договором, що є його процесуальним обов`язком. При цьому рішення загальних зборів учасників не є правочинами в розумінні статті 202

ЦК України і до них не можуть застосовуватися положення статей 203, 215

ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину,а також правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України.

Заявник указує, що судами не були залучені до участі в справі ОСОБА_4 ,

яка є учасником товариства, й рішення судів стосується її прав, інтересів

та обов`язків, оскільки їх ухвалення призвело до зміни складу часників та зміни розміру номінальної вартості її частки.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

У березні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Цуняка В. П., від представника

ОСОБА_1 - адвоката Лавренчук Т. В., у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними

та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін. Вказується, що відчуження ОСОБА_2 об`єктів спільної сумісної власності відбулося через півтора року після розірвання шлюбу без його згоди, яка мала бути висловлена письмово та нотаріально засвідчена (стаття 68 СК України). Він не може претендувати ні на половину вартості частки в статутному капіталі ТОВ «АДАМАНТ КО», ані на половину доходу від діяльності цього підприємства, але має гарантоване право на спірне нерухоме майно, тому ОСОБА_1 обрав належний спосіб захисту його порушених прав. Указане також підтверджується і тим, що він оформив за собою право власності на 1/2 частину спірного нерухомого майна, й має можливість користуватися всіма правомочностями власника.

Суд першої інстанції не виходив за межі позовних вимог, а вирішив справу відповідно до норм законодавства, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя, а обрання судом іншого варіанту поділу, ніж того, що запропоновано позивачем, не може бути розцінено як вихід судом за межі позовних вимог. Твердження заявника касаційної скарги про необхідність поділу майна в натурі

не відповідає законодавству та правозастосуванню Верховного Суду.

ТОВ «АДАМАНТ КО» достеменно було відомо, що спірне майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки ОСОБА_2 на момент вчинення оспорюваних правочинів була директором (керівником) цього товариства

та є наразі, тобто вона представляла його інтереси. Натомість є неприйнятним використання конструкції юридичної особи з метою створення видимості добросовісного набуття права власності. У цьому випадку товариство діє

не як добросовісний набувач, а як штучно створений конструкт для організації протиправного позбавлення ОСОБА_1 права власності на майно, яке він,

як багатодітний батько, має намір залишити своїм дітям.

Відчуження корпоративних прав ОСОБА_2 ОСОБА_3 здійснювалося без наміру вчинення реального правочину, а лише для унеможливлення виконання рішення суду у цій справі.

Також зазначається, що ОСОБА_1 правильно визначив відповідачів у справі.

У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

ТОВ «АДАМАНТ КО», від представника ОСОБА_1 - адвоката Лавренчук Т. В.,

у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що спірні об`єкти нерухомості є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, оскільки доказів, які б підтверджували, що грошові кошти, за які побудовано заклад громадського харчування є особистою приватною власністю ОСОБА_2 останньою

не надано. В такому випадку діє презумпція спільності майна подружжя, яка нею не спростована (стаття 60 СК України). Товариство не є добросовісним набувачем.

Також судами жодним чином не порушені права ОСОБА_4 , оскільки

ОСОБА_1 не оскаржує жодних рішень, які б стосувалися її корпоративних прав.

Крім того, ОСОБА_2 була зареєстрована, як підприємець, після шести років перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , тому, на думку, представника позивача

її підприємницька діяльність розпочиналася і здійснювалася саме за спільні кошти подружжя.

При цьому оспорювані ОСОБА_1 правочини є такими в розумінні статті 202 ЦК України, що узгоджується із відповідними правовими висновками Верховного Суду.

Також у квітні 2024 року від ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду надійшов супровідний лист, разом із долученими до нього новими доказами.

Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши,

що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Відповідно до визначених процесуальним законом повноважень (частина перша статті 400 ЦПК України) Верховний Суд здійснює перевірку судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення питання

про прийняття нових доказів на стадії перегляду справи в суді касаційної інстанції.

Тому супровідний лист із додатками залишаються без розгляду (див.: пункти 51,

52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі

№ 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 серпня 1998 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області

від 12 квітня 2019 року (справа № 569/3261/19) (а. с.6-7, т. 1).

16 липня 2004 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи.

09 лютого 2009 року ОСОБА_2 набула право власності на заклад громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» (літ. «А-1» та літ. «Б-1») за адресою:

АДРЕСА_1 , на підставі розпорядження міського голови від 06 лютого 2009 року № 149-р,

що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Рівненської міської ради від 09 лютого 2009 року, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно

№ 21814404 від 09 лютого 2009 року .

03 червня 2010 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 квітня 2010 року № 790 набула право власності на земельну ділянку площею 0,16 га за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування закладу громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1», без права розміщення на ній залів гральних автоматів

та закладів грального бізнесу, кадастровий номер 5610100000:01:038:0078,

що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку

від 03 червня 2010 року, серії ЯЛ № 785434 (а. с. 83, 101-103, т. 1).

Рішенням № 3 учасника ТОВ «Селеста «Бум» від 10 листопада 2020 року учасник ТОВ «Селеста «Бум» ОСОБА_4 , яка володіє 100 % голосів товариства, вирішила наступні питання щодо товариства:

«1. Перейменувати ТОВ «Селеста «Бум» на ТОВ «АДАМАНТ КО» та затвердити відповідні відомості про товариство;

2. Прийняти до статутного капіталу товариства додатковий вклад від третьої сторони - ОСОБА_2 , на підставі заяви ОСОБА_2 , а саме - нерухоме майно:

- земельна ділянка, площею 0,1600 га, кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , затверджена грошова оцінка 32 000,00 грн, яка належить ОСОБА_2 , як ФОП;

- заклад громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» (літ. «А-1» та літ. «Б-1»),

що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , затверджена грошова оцінка 712 000,00 грн;

3. Підписати відповідні акти прийому передачі нерухомого майна, вказаного

в пункті 2 даного рішення, до статутного капіталу товариства;

4. Затвердити загальну грошову оцінку додаткового вкладу (нерухомого майна), що вноситься ОСОБА_2 у розмірі 744 000,00 грн;

5. У зв`язку з внесенням додаткового вкладу до статутного капіталу ТОВ «АДАМАНТ КО», прийняти ОСОБА_2 до складу учасників товариства;

6. Затвердити збільшення статутного капіталу товариства та встановити його

в наступному розмірі: 747 000,00 грн;

7. У зв`язку з внесенням до статутного капіталу товариства додаткового вкладу ОСОБА_2 та прийняттям її до складу учасників товариства, враховуючи затверджену даним рішенням оцінку такого додаткового вкладу та збільшення статутного капіталу товариства, затвердити наступний склад учасників товариства та розмір їх часток: 1. ОСОБА_2 , номінальна вартість частки учасника -

744 000,00 грн, вклад - нерухоме майно, розмір частки учасника товариства

у відсотках - 99,59; 2. ОСОБА_4 , номінальна вартість частки учасника -

3 000,00 грн, вклад - гроші, розмір частки учасника товариства у відсотках - 0,41;

8. Затвердити Статут товариства в новій редакції відповідно до чинного законодавства.

9. Здійснення подачі документів для реєстрації змін відомостей щодо товариства

у Єдиному державному реєстрі покласти на директора товариства.»

(а. с. 108-109, т. 1).

16 листопада 2020 року між ОСОБА_4 , яка діє від імені та в інтересах

ФОП ОСОБА_2 , на підставі довіреності, посвідченої Самсонюком Ф. П., приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу 10 листопада 2020 року за реєстровим № 2033, та ТОВ «АДАМАНТ КО», в особі директора Назарук Ж. М., що діє на підставі Статуту, складено Акт № 1 приймання-передачі майнового вкладу, згідно з яким ОСОБА_4 , яка діє від імені та в інтересах

ФОП ОСОБА_2 , передала у власність ТОВ «АДАМАНТ КО» в якості майнового вкладу до статутного капіталу цього товариства наступне нерухоме майно,

яке належить їй як ФОП: земельну ділянку, площею 0,1600 га, кадастровий номер 5610100000:01:038:0078, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , оцінена вартість нерухомого майна 32 000,00 грн, а ТОВ «АДАМАНТ КО» приймає у власність вказаний об`єкт нерухомого майна в якості внесення додаткового майнового вкладу до статутного капіталу товариства (а. с. 104-105, т. 1).

16 листопада 2020 року між ОСОБА_4 , яка діє від імені та в інтересах

ФОП ОСОБА_2 , на підставі довіреності, посвідченої Самсонюком Ф. П., приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу 10 листопада 2020 року за реєстровим № 2033, та ТОВ «АДАМАНТ КО», в особі директора Назарук Ж. М., що діє на підставі Статуту, складено Акт № 2 приймання-передачі майнового вкладу, згідно з яким ОСОБА_4 , яка діє від імені та в інтересах

ФОП ОСОБА_2 , передала у власність ТОВ «АДАМАНТ КО» в якості майнового вкладу до статутного капіталу цього товариства наступне нерухоме майно: заклад громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» (літ. «А-1» та літ. «Б-1»), розташований

за адресою: АДРЕСА_1 , оцінена вартість нерухомого майна 712 000,00 грн, а ТОВ «АДАМАНТ КО» приймає у власність вказаний об`єкт нерухомого майна в якості внесення додаткового майнового вкладу до статутного капіталу товариства

(а. с. 106-107, т. 1).

Спірне нерухоме майно, яке включено до статутного капіталу ТОВ «АДАМАНТ КО» було зареєстровано на праві приватної власності за товариством,

що підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 травня 2021 року,

від 19 липня 2021 року, а також матеріалами реєстраційних справ

№ 2229249456101, № 2229209156101, копії яких надані на виконання ухвали суду Дубенською районною державною адміністрацією Рівненської області (а. с. 8-12, 110-113, 147-174, т. 1).

Згідно з висновком судового експерта Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України

від 14 березня 2021 року № СЕ-19/118-22/66-ПЧ встановлено, що: «1. Підпис в графі напроти прізвища ОСОБА_2 в договорі безпроцентної грошової позики

від 05 травня 2011 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. 2. Підпис в графі «позикодавець» навпроти прізвища ОСОБА_6 в договорі безпроцентної грошової позики

від 05 травня 2011 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 ,

і підпис в графі «позичальник» напроти прізвища ОСОБА_6 в розписці

від 05 травня 2011 року виконані однією особою. Встановити чи не виконаний підпис в графі «підпис» в заяві від 24 травня 2017 року і підписи в графі «позикодавець» навпроти прізвища ОСОБА_6 в договорі безпроцентної грошової позики від 05 травня 2011 року, укладеного між ОСОБА_6

та ОСОБА_1 , і в графі «позичальник» напроти прізвища ОСОБА_6

в розписці від 05 травня 2011 року однією особою не виявилось можливим

по причині вказані в пункті 3 дослідницької частини висновку експерта

(а. с. 146-155, т. 2).

01 листопада 2021 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_9 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі

ТОВ «АДАМАНТ КО», за яким продавець передала належну їй частку в статутному капіталі товариства в розмірі 99,59 % у власність покупця, а покупець прийняв частку та зобов`язався оплатити її вартість в порядку та на умовах, передбачених цим договором (а. с. 153-154, т. 3).

На підставі цього договору був складний акт № 1 приймання-передачі частки

в статутному капіталі ТОВ «АДАМАНТ КО» від 01 листопада 2021 року, протокол

№ 1/21 Загальних зборів учасників ТОВ «АДАМАНТ КО» від 01 листопада 2021 року, в якому, серед іншого, затверджено склад учасників товариства: «1. ОСОБА_9 , номінальна вартість частки учасника - 744 000,00 грн, розмір частки учасника товариства у відсотках - 99,59; 2. ОСОБА_4 , номінальна вартість частки учасника - 3 000,00 грн, вклад - гроші, розмір частки учасника товариства

у відсотках - 0,41 (а. с. 155, 156, т. 3 ).

Судом першої інстанції у судовому засіданні були допитані свідки: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ОСОБА_3 , представника ОСОБА_2 - адвоката

Цуняка В. П., ТОВ «АДАМАНТ КО» задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої

та апеляційної інстанцій відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним рішення учасника ТОВ «Селеста «Бум» щодо внесення у статутний капітал товариства закладу громадського харчування та земельної ділянки, визнати недійсними правочини щодо передачі ОСОБА_2 до статутного капіталу

ТОВ «АДАМАНТ КО» спірного нерухомого майна, оформлені актами приймання-передачі майнового вкладу № 1 та № 2 від 16 листопада 2020 року, скасувати державну реєстрацію права власності товариство на спірне майно, в порядку поділу майна визнати за ним право власності по 1/2 частині такого майна. Посилався на те, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 ними було набуто заклад громадського харчування та земельну ділянку, право власності на яке було зареєстровано за ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу (рішення суду

від 12 квітня 2019 року) йому стало відомо, що ОСОБА_2 на підставі відповідних правочинів, які ним оспорюються у цій справі, передала в статутний капітал ТОВ «АДАМАНТ КО» спірне нерухоме майно, право власності на яке товариство зареєструвало за собою. Оскільки він не давав згоди на відчуження спірного нерухомого майна, яке є спільним сумісним майном подружжя, оспорювані правочини є недійсними, оскільки укладені за відсутності згоди іншого з подружжя (частина друга статті 68 СК України).

Заперечуючи проти первісного позову ОСОБА_1 , ТОВ «АДАМАНТ КО» звернулося до суду з зустрічним позовом про визнання права власності на спірне нерухоме майно.

Суд першої інстанції частково задовольнив первісні позовні вимоги та відмовив

у задоволенні зустрічного позову товариства.

Апеляційний суд погодився із висновком районного суду.

Верховний Суд, перевіряючи доводи касаційних скарг відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, виходить із такого.

Щодо способу судового захисту

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя,

а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також

на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження

№ 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив

на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором,

та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені

у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися

до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,

що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу,

за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом

у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду:

від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18;

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18;

від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18;

від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інші).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або

є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу

не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову

в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин

(див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі

№ 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі

№ 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав

та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав

та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини перша-третя, п`ята, шоста

статті 203 ЦК України).

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання недійсними правочинів, оформлених актами приймання-передачі, з посиланням на відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення та підписання такого акта, саме

в правовому полі нормативно-правового регулювання визнання договорів недійсними з огляду на його форму та правову природу, вирішуючи спори

про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків,

та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства

не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, акт приймання-передачі майна до статутного капіталу є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття

та припинення права власності на нерухоме майно.

Отже, такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 ЦК України) в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 ЦК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 29 квітня 2015 року у справі № 903/134/13-г (провадження № 3-62гс15), та Верховного Суду, викладеними у постановах:

від 11 вересня 2018 року у справі № 918/1377/16, від 12 червня 2019 року у справі № 927/352/18, від 10 вересня 2019 року у справі № 918/370/18, від 06 липня

2022 року у справі № 372/3737/19 (провадження № 61-21173св21), від 15 травня 2024 року у справі № 183/6467/20 (провадження № 61-11132св23).

Отже, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що обраний позивачем спосіб судового захисту є належним та ефективним. Тому Верховний Суд відхиляє доводи касаційних скарги, що стосуються неправильно обраного позивачем способу судового захисту порушених прав.

Щодо вирішення спору по суті

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям

за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який

її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17

та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року в справі

№ 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно

від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна,

що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними

або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Згідно зі статтею 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном,

що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно

до Цивільного кодексу України.

ОСОБА_1 , обґрунтовуючи первісний позов, зазначав, що оспорюваними правочинами щодо передачі спірного майна до статутного капіталу ТОВ

«АДАМАНТ КО» порушується його право спільної сумісної власності на майно подружжя.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини

за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65

СК України).

Суди попередніх інстанції правильно встановили, що спірне нерухоме майно (заклад громадського харчування і земельна ділянка) набуто подружжям Назаруків за час перебування їх у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, а тому таке майно є спільним сумісним, відтак розпорядження ним вимагало волевиявлення (згоди) другого співвласника, а відсутність такої згоди є правовою підставою для визнання недійсними відповідних правочинів.

Доводи касаційної скарги про те, що спір підлягає розгляду в господарському судочинстві, є безпідставними. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу,

за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду: від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21 (провадження № 14-102цс22). Суди попередніх інстанцій здійснили вірну правову оцінку заявленим позовним вимогами, в зв`язку з чим правильно розглянули цей спір у порядку цивільного судочинства. Більше того, питання юрисдикційності зазначеного спору було предметом розгляду в апеляційному суді (постанова

від 12 січня 2023 року), якою скасовано ухвалу районного суду про закриття провадження, оскільки розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду й направлено справу для продовження її розгляду.

Вирішуючи спір, надаючи оцінку поданим сторонами доказам і їх доводам

у сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 , виходив із того,

що спірне майно, яке було передано в статутний капітал товариства, мало статус спільної сумісної власності, й, відповідно, вимагало волевиявлення (згоди) другого співвласника, тобто ОСОБА_1 Установивши відсутність такої згоди

на вчинення правочинів по відчуженню спірного нерухомого майна, суди правильно визнали недійсними рішення учасника товариства у відповідній частині та оспорювані правочини, оформлені актами приймання-передачі.

Також суди дійшли правильного висновку про скасування державної реєстрації права власності ТОВ «АДАМАНТ КО» на спірні об`єкти нерухомості, оскільки

ця вимога є похідною від вимог про визнання недійсним рішення учасника товариства та оспорюваних правочинів.

Вирішуючи позов у частині поділу майна, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходячи з рівності часток подружжя, відсутності

між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 шлюбного договору, домовленості

щодо поділу спірного майна, виділив кожному з подружжя по 1/2 частині спірного майна. Іншого порядку поділу ОСОБА_2 не пропонувала й судами такого

не встановлено.

Одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає

за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном

і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для здійснення господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна з урахуванням положень статті 71 СК України, відповідно до якої речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував

їх у своїй професійній діяльності, а вартість цих речей враховується

при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між подружжям з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів його поділу, а також за наявності підстав для втручання у здійснення підприємницької діяльності.

Відповідні висновки викладені Верховним Судом України у постановах:

від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі

№ 6-21цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15, а також неодноразово підтримані Верховним Судом у постановах: від 11 вересня 2019 року у справі № 2107/3988/2012, від 06 листопада 2019 року у справі № 161/11764/15-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 553/1271/18, від 19 лютого 2020 року у справі

№ 279/6459/14-ц (провадження № 61-33697св18).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій перевірено час і джерело набуття спірного нерухомого майна у власність

ОСОБА_2 . Зокрема заклад громадського харчування будувався у період

із березня 2007 року по листопад 2008 року, право власності на земельну ділянку отримано нею 03 червня 2010 року, тобто вказане нерухоме майно набуто в період перебування подружжя ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами, що вона здійснювала будівництво спірного закладу харчування за рахунок позичених

і кредитних коштів.

Відповідні доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів у цій частині, тому відхиляються Верховним Судом.

Суди попередніх інстанцій надавали оцінку аналогічним доводам відповідачів

і обґрунтовано їх відхилили.

Крім цього, є безпідставними доводи представника ОСОБА_2 - адвоката Цуняка В. П., про вихід районним судом за межі позовних вимог, так як обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога -

це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу (див. постанови Верховного Суду: від 19 лютого 2020 року у справі

№ 615/1364/16-ц (провадження № 61-6575св19), від 23 лютого 2022 року у справі № 496/1069/18 (провадження № 61-20433св21).

ОСОБА_2 має можливість користуватися всіма правомочностями власника, що спростовує її доводи про неможливість зареєструвати за собою право власності на 1/2 частину спірного майна. При цьому ОСОБА_1 здійснив реєстрацію своєї частини нерухомого майна на підставі оскаржуваних судових рішень.

Відхиляючи доводи апеляційних скарг щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки до участі в справі не були залучені власники часток у статутному капіталі ТОВ «АДАМАНТ КО», а саме: ОСОБА_4 (власник 0,41 % частки) і ОСОБА_3 (власник 99,59 % частки), апеляційний суд обґрунтовано вважав, що ОСОБА_1 правильно визначив відповідачів у цій справі, рішення районного суду не стосується прав, обов`язків чи інтересів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , і ОСОБА_1 не оспорює рішень,

які б стосувалися їх корпоративних прав, а здійснює захист свого права власності на спірне нерухоме майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

При цьому, скасовуючи ухвалу районного суду про закриття провадження (справа підлягає розгляду в господарському судочинстві) та направляючи справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції, апеляційний суд у постанові

від 12 січня 2023 року, виходив із того, що ОСОБА_1 не оспорює набуття, здійснення, припинення корпоративних прав й інтересів; предметом спору у цій справі є питання поділу майна подружжя та вимоги, що мають від неї похідний характер. ОСОБА_4 , хоч і є матір`ю ОСОБА_2 , однак не має відношення

до спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 а тому

не повинна бути залучена до участі в справі. В свою чергу, ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу набула у власність частку в статутному капіталі

ТОВ «АДАМАНТ КО», а не на нерухоме майно, що є предметом поділу між колишнім подружжям ОСОБА_1 , вже після пред`явлення позову ОСОБА_1 і початку судового розгляду справи по суті.

Хоча суд апеляційної інстанції, установивши, що права ОСОБА_3 не порушені оскаржуваним рішенням районного суду, мав би закрити апеляційне провадження, а не розглядати її по суті, проте у цьому конкретному випадку вказане не впливає на правильне вирішення судами спору по суті, з висновками яких Верховний Суд погоджується у повній мірі.

Законодавство не виключає можливості звернення учасника до суду за захистом охоронюваних законом інтересів товариства, учасником якого він є, але за належно оформленим уповноваженням цього товариства або якщо таке право надається йому статутом останнього (аналогічний висновок міститься у рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 18-рп/2004,

у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 910/17599/19).

У цій справі немає виключних обставин, які б виправдовували звернення

ОСОБА_3 як учасника ТОВ «АДАМАНТ КО», зокрема позбавлення товариства можливості самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав, оскільки у цій справі ТОВ «АДАМАНТ КО» самостійно звернулося до суду за захистом своїх прав, подавши зустрічний позов, у задоволенні якого судами попередніх інстанцій обґрунтовано відмовлено. При цьому ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, її скаргу суд розглянув по суті. Тому вже як учасник процесу вона подала касаційну скаргу, отже, Верховний Суд провадження за її скаргою не закриває.

Таким чином, висновки судів у межах доводів касаційних скарг ґрунтуються

на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Зроблені судами висновки не суперечать постановам суду касаційної інстанції, зазначеним заявниками у касаційних скаргах. Вони узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у цій категорії справ, яка є сталою та сформованою. Тому відповідні доводи касаційних скарг відхиляються Верховним Судом.

Судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам

в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення

є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).

Таким чином, доводи заявників касаційної скарги не знайшли своє підтвердження, вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди

з висновками судів і переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатом розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів

не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 , представника ОСОБА_2 - адвоката Цуняка Володимира Йосиповича, товариства

з обмеженою відповідальністю «АДАМАНТ КО» залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2023 року

та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року залишити

без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець