Ухвала

від 21.12.2023 по справі 331/3202/22

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

21.12.2023

Справа № 331/3202/22

Провадження № 6/331/423/2023

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2023 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд міста Запоріжжя у складі :

головуючого судді: Антоненко М.В.,

при секретарі: Байрамовій Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя справу за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

В обґрунтування заяви зазначено, що ухвалою Жовтневого районного суд м. Запоріжжя від 30.11.2022 по справі №331/3202/22 було постановлено: обмежити у праві виїзду за кордон керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Дана» Лизан Володимира Ілліча - без вилучення паспортного документу. Виконання ухвали покласти на Державну прикордонну службу України.

Вказана ухвала суду суд обґрунтована тим, що станом на момент її постановлення директором ТОВ «Дана» (код ЄДРПОУ - 22146939) був ОСОБА_1 (РПОКПП НОМЕР_1 ).

Згідно виписки від 08.05.2023 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних особі-підприємців та громадських формувань 05.05.2023 внесено запис про зміну директора ТОВ «Дана» (код ЄДРПОУ - 22146939) з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 , який і на теперішній час є директором ТОВ «Дана».

На теперішній час відпала підстава ( ОСОБА_1 з 05.05.2023 вже не є директором ТОВ «Дана») в обмеженні у праві виїзду за кордон колишнього керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Дана» ОСОБА_1 .

Раніше ним було оскаржено вищезазначену ухвалу Жовтневого районного суд м. Запоріжжя від 30.11.2022 по справі №331/3202/22 до Запорізького апеляційного суду.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 15.02.2023 по справі №331/3202/22 було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суд м. Запоріжжя від 30.11.2022 по справі №331/3202/22.

З викладеного вбачається, що Запорізьким апеляційним судом було встановлено наступне:

1) предметною юрисдикцією обмеження у праві виїзду за межі У країни керівника ТОВ «Дана» у зведеному виконавчому провадженні № 61069306 про стягнення заборгованості з ТОВ «Дана» є цивільна юрисдикція;

2) інстанційною юрисдикцією є Жовтневий районний суду м. Запоріжжя.

Після того, як 05.05.2023 внесено запис про зміну директора ТОВ «Дана» (код ЄДРПОУ - 22146939) з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 , який і на теперішній час є директором ТОВ «Дана», виникла необхідність подання заяви про скасування вищезазначеної заборони виїзду за межі України колишнього керівника ТОВ «Дана».

Ухвалою Жовтневого районного суд м. Запоріжжя від 08.08.2023 по справі №331/3202/22 було відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Дана» про скасування тимчасового обмеження фізичної особи ( ОСОБА_1 ) у праві виїзду за межі України, яке було накладено ухвалою Жовтневого районного суд м. Запоріжжя від 30.11.2022 по справі №331/3202/22, на підставі 2 (двох) обставин:

1) ОСОБА_1 повинен самостійно звертатися із такою заяво, а не ТОВ «Дана», яке не має повноважень представляти інтереси в суді фізичної особи - свого колишнього керівника ОСОБА_1 ;

2) предметною юрисдикцією розгляду заяви ОСОБА_1 про скасування заборони виїзду за межі України є адміністративна юрисдикція.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою Жовтневого районного суд м. Запоріжжя від 08.08.2023 по справі №331/3202/22, ТОВ «Дана» було подано апеляційну скаргу.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 31.10.2023 по справі №331/3202/22 апеляційну скаргу ТОВ «Дана» було задоволено частково, ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08.08.2023 у справі №331/3202/22 скасовано, провадження у справі закрито у зв`язку із тим, що вирішення питання скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України колишнього керівника ТОВ «Дана» - ОСОБА_1 повинно вирішуватися в порядку господарського процесуального законодавства, а саме статті 337 ГПК України.

Таким чином, колегія суддів Запорізького апеляційного суду 31.10.2023 по справі №331/3202/22, в протиріччя позиції колегії суддів Запорізького апеляційного суду, яка була вказана у постанові від 15.02.2023 по справі №331/3202/22, зазначила наступне:

1) предметною юрисдикцією розгляду заяви ОСОБА_1 про скасування заборони виїзду за межі України не є адміністративна юрисдикція;

2) предметною юрисдикцією розгляду заяви ОСОБА_1 про скасування заборони виїзду за межі України с господарська юрисдикція.

У зв`язку із вказаним, ним було подано до Господарського суду Запорізької області заяву, в порядку ст. 337 ГПК України, про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.11.2023 по справі №908/3748/13 йому було відмовлено у задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України.

В обґрунтування цієї позиції, господарським судом Запорізької області було зазначено наступне: «На переконання Господарського суду Запорізької області, вказана в тексті цієї ухвали заява про скасування тимчасового обмеження має бути розглянута відповідним судом, який тимчасово обмежив виїзд за кордон фізичної особи ОСОБА_1 своєю ухвалою від 30.11.22 в порядку визначеному ст. 441 ЦПК України».

З викладеного вбачається, що заява про скасування тимчасового обмеження особи - ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, повинна бути подана до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, тобто суду, який тимчасово обмежив виїзд за кордон фізичної особи ОСОБА_1 своєю ухвалою від 30.11.22, в порядку визначеному ст. 441 ЦПК України.

Згідно приписів ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» - судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

З урахуванням того, що спори між судами про предметну юрисдикцію не допускаються, внаслідок того, що останнім судовим рішенням з цього питання, яке набрало законної сили, вказано про те, що розгляд заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України колишнього керівника ТОВ «Дана» - ОСОБА_1 повинно бути вирішено в порядку ст. 441 Цивільного процесуального кодексу саме Жовтневим районним судом м. Запоріжжя, ця заява подається до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Верховною Радою України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ситуація, яка склалася (коли цивільний суд вказує, що це є господарською юрисдикцією, а господарський суд, що це є цивільною юрисдикцією) є нічим іншим, як порушенням права на доступ до правосуддя.

Посилаючись на вищенаведені обставини, ОСОБА_1 просить суд скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспортного документу, встановлене ОСОБА_1 (РПОКПП - НОМЕР_1 ) ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2022 року у справі №331/3202/22 за поданням державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

В судовому засіданні директор представник заявника адвокат Харламов Д.І., директор ТОВ «Дана» Ткаченко О.В. заяву про скасування тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України підтримали.

Представник стягувача Головного управління статистики у Запорізькій області в судовому засіданні проти заяви заперечував, вважав, що встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України позитивно вплине на виконання ТОВ «Дана» зобов`язань у зведеному виконавчому провадженні ВП № 61069306, навіть, не зважаючи на те, що ОСОБА_1 не є директором цього товариства.

Представник Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) до суду не з`явився, відділ ДВС був повідомлений про час та місце судового засідання належним чином.

Представник стягувача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до суду не з`явився, РВ ФДМУ було повідомлений про час та місце судового засідання належним чином.

Заслухавши позицію учасників процесу, кожного в окремості, а також дослідивши надані письмові докази, суд дійшов наступних висновків.

Стосовно юрисдикційного конфлікту, на який вказує ОСОБА_1 , суд зауважує наступне.

Судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Як слід з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Запорізької області заяву, в порядку ст. 337 ГПК України, про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.11.2023 по справі №908/3748/13 йому було відмовлено у задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України.

В обґрунтування цієї позиції, господарським судом Запорізької області зазначено наступне:

«З аналізу ст. 337 ГПК України вбачається, що господарським судом розглядаються відповідні заяви у відношенні фізичної особи, яка є боржником за не виконаним нею судовим рішенням саме у справі, яка розглядалась господарським судом відповідно до підсудності, визначеної ст. 20 ГПК України.

Частиною 3 статті 441 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Як вбачається з матеріалів заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, заява про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон відносно фізичної особи ОСОБА_1 , як керівника юридичної особи-боржника, розглядалась Жовтневим районним судом міста Запоріжжя та була задоволена (ухвала від 30.11.22).

При цьому, як вже зазначалось, судом апеляційної інстанції залишено без змін вказану ухвалу Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 30.11.22.

Частиною 5 ст. 441 ЦПК України унормовано, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

З аналізу вказаного положення ч. 5 ст. 441 ЦПК України вбачається, що судом, яким обмеження у справі виїзду було застосоване, може бути таке обмеження і знято за заявою боржника (особи, до якої таке обмеження було застосоване).

Скасовуючи ухвалу Жовтневого районного суду міста Запоріжжя та закриваючи провадження у справі за заявою ТОВ «Дана» про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за кордон, Запорізькій апеляційний суд у постанові від 31.10.23 виходив з того, що ТОВ «Дана» є боржником у зведеному виконавчому провадженні №61069306 з виконання наказів, виданих Господарським судом Запорізької області у справах №908/557/13-г, №908/1429/18, №908/798/15-г. Відповідно, як стверджує колегія суддів суду апеляційної інстанції, оскільки заява ТОВ «Дана» про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України подана у порядку примусового виконання наказів, виданих Господарським судом Запорізької області на виконання рішень цього ж суду, то така заява повинна розглядатись Господарським судом Запорізької області.

Господарським судом Запорізької області під час розгляду заяви фізичної особи ОСОБА_1 від 09.11.23 вбачається, що апеляційним судом поза увагою залишено той факт, що заява про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон була подана в рамках справи №331/3202/22, в якій ухвалою від 31.10.22 було застосовано таке тимчасове обмеження (при цьому, вказана ухвала залишена без змін судом апеляційної інстанції).

Відповідно, заява про скасування тимчасового обмеження особи у праві виїзду за кордон має подаватись безпосередньо самою особою, відносно якої застосовано таке обмеження, та підлягає розгляду саме тим судом, яким таке обмеження накладене.

Тим більше, з урахуванням того, що:

- чинними статтями 337, 338 ГПК України (у наявній редакції) не передбачено право місцевого господарського суду, як суду, яким не застосовувалось в рамках справи № 908/3748/13 тимчасове обмеження до керівника юридичної особи боржника ТОВ «Дана» Лизана В.І. у праві виїзду за межі України, зняття такого обмеження;

- заяву про скасування тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 подано в рамках справи №908/3748/13;

ОСОБА_1 (в розумінні у т.ч. ст. 337 ГПК України) не є боржником у справі № 908/3748/13;

- ОСОБА_1 із 05.05.23 не є керівником ТОВ «Дана» (про що вказує суд апеляційної інстанції у постанові наведеній в тексті цієї ухвали).

А тому, як наслідок, у місцевого господарського суду (суддя Корсун В.Л.) відсутні будь-які правові підстави визначені саме ст. ст. 337, 338 ГПК України, для скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України накладеного на ОСОБА_1 Жовтневим районним судом міста Запоріжжя у справі №331/3202/22.

Місцевий господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що, як свідчать матеріали вказаної заяви про скасування тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України …, до зведеного виконавчого провадження №61069306 включено виконавчі провадження з виконання наказів виданих Господарським судом Запорізької області у справах №908/557/13-г, №908/1429/18, №908/798/15-г. Доказів включення виконавчого провадження з виконання наказу саме у справі №908/3748/13 до зведеного виконавчого провадження №61069306 суду не надано.

Відповідно, у заявника відсутні правові підстави для подання будь-яких заяв щодо зведеного виконавчого провадження №61069306 саме в рамках справи №908/3748/13 (суддя Корсун В.Л.).

На переконання Господарського суду Запорізької області, вказана в тексті цієї ухвали заява про скасування тимчасового обмеження має бути розглянута відповідним судом, який тимчасово обмежив виїзд за кордон фізичної особи ОСОБА_1 своєю ухвалою від 30.11.22 в порядку визначеному ст. 441 ЦПК України.»

Як слід зі змісту ухвали Господарського суду Запорізької області від 09.11.2023 р. та постанови Запорізького апеляційного суду, в даному провадженні наявний юрисдикційних конфлікт стосовно розгляду заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Зазначена норма гарантує «право на суд», одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», (заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. Крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40).

У рішенні ЄСПЛ від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25, 26);

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125).

У рішенні ЄСПЛ від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду її позову за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24).

Суд констатує, що наявність різних за сутністю рішень судів стосовно заяви ОСОБА_1 поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права заявника на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, в зв`язку з чим, в даному провадженні йому має бути забезпечений доступ до правосуддя.

Судом встановлено, що згідно ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2022 року, яка залишена без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон керівника боржника юридичної особи ( ТОВ « Дана») Лизана В.І., до повного виконання зведеного виконавчого провадження № 61069306, яке перебуває на виконанні Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - без вилучення паспортного документу. Вказана ухвала суду обгрунтована тим, що станом на момент її постановлення директором ТОВ «Дана» був ОСОБА_1 (а.с.8-14)

Факт зміни директора ТОВ «Дана» з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 підтверджується копією виписки від 08.05.2023 № 42797276207 щодо ТОВ «Дана» з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних особі-підприємців та громадських формувань, а також не заперечується учасниками справи. (а.с.15,16)

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

За визначенням ч. 1 ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження» невиконанням законних вимог виконавця та порушення вимог цього Закону є несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Відповідно до ч. 5 ст. 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Системний аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що обмеження у праві виїзду за межі України є тимчасовим заходом, спрямованим на обмеження фізичної особи - боржника у праві вільного перетинання державного кордону України, що має на меті забезпечення виконання зобов`язань, покладених на таку особу відповідним рішенням суду.

При цьому, як застосування такого заходу до фізичної особи - боржника, так і його скасування відноситься до компетенції суду.

Втручання у право фізичної особи - боржника на свободу пересування, яке ґрунтується на ст.441 ЦПК України та ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», може мати легітимну мету тільки у тому випадку, якщо судом буде встановлено факт ухилення такої особи від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

При цьому, саме по собі невиконання рішення суду не є належною підставою для застосування до боржника - фізичної особи обмеження у праві виїзду за межі України, оскільки має бути доведено саме ухилення такої особи від його виконання, тобто вчинення умисних дій.

Суд зауважує, що будь-яке тимчасове обмеження у гарантованих Конституцією України прав особи, яке в момент його застосування мало легітимну мету, не може тривати постійно.

З наведеного слід дійти висновку, що обмеження, накладені у зв`язку з непогашеною заборгованістю, є виправданими тільки в тому випадку, якщо вони спрямовані на досягнення цілі у вигляді стягнення такої заборгованості. Дія таких обмежень не може бути продовжена протягом тривалого періоду без періодичного перегляду їх обґрунтованості (п.122 і 124 рішення ЄСПЛ у справі «Рінер проти Болгарії»).

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що заявник ОСОБА_1 не є керівником ТОВ «Дана» з 05.05.2023 р., тобто не є боржником в розумінні Закону України "Про виконавче провадження". За вказаних обставин, ухвала суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон колишнього керівника боржника юридичної особи (ТОВ « Дана») ОСОБА_1 жодним чином не може сприяти досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів. Таке обмеження, встановлене ОСОБА_1 у зв`язку із неоплаченими боргами ТОВ « Дана», є невиправданим та непропорційним, а тому, тимчасове обмеження заявника у праві виїзду за межі України, підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 260, 441 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України задовольнити.

Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспортного документу, встановлене ОСОБА_1 (РПОКПП - НОМЕР_1 ) ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2022 року у справі №331/3202/22 за поданням державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя: М.В. Антоненко