Постанова

від 18.12.2023 по справі 910/22074/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2023 р. Справа№ 910/22074/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

при секретарі судового засідання Алчієвій І.В.

учасники справи у судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мороз Л.Є.

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2023

за скаргою Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на дії державного виконавця

у справі № 910/22074/21 (суддя: Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тербуд контроль"

до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

про стягнення 63 302 грн 16 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тербуд контроль" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення 63 302 грн 16 коп. заборгованості за договором підряду на виконання робіт від 03.09.2021 № 03/09/21.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 у справі № 910/22074/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022, позов задоволено повністю, стягнуто з Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тербуд контроль" заборгованість у розмірі 63 302 грн 16 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн 00 коп.

30.06.2022, на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2022, яке набрало законної сили 30.06.2022, видано наказ.

05.10.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" надійшла скарга на дії державного виконавця.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) задоволено; визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мороз Лесі Євгенівни від 13.09.2022 року про відкриття виконавчого провадження № 69830743, винесену на примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва від 30.06.2022 року у справі № 910/22074/21.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, головний державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мороз Л.Є. звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі № 910/22074/21 та постановити нове рішення, яким у задоволенні скарги АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що ухвалу суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що суд при розгляді скарги сторони виконавчого провадження на дії державного виконавця не повідомив відповідний орган державної виконавчої служби та не надав можливості надати пояснення щодо такої скарги. Зауважує, що при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження з начебто порушенням принципу територіальності державний виконавець не порушив права боржника щодо стягнення боргу.

Також скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі № 910/22074/21.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2023 апеляційна скарга у справі № 910/22074/21 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мороз Л.Є. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 відкладено до надходження матеріалів справи № 910/22074/21 до Північного апеляційного господарського суду та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/22074/21.

16.11.2023 до Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва, на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 07.11.2023, надійшли матеріали справи № 910/22074/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 апеляційну скаргу головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мороз Л.Є. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі № 910/22074/21 було залишено без руху та надано строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліку шляхом подання до Північного апеляційного господарського суду доказу сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду в сумі 2684,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 поновлено головному державному виконавцю Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мороз Л.Є. строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі № 910/22074/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мороз Л.Є. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі № 910/22074/21; розгляд апеляційної скарги призначено на 18.12.2023; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

В межах встановлених судом процесуальних строків письмового відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Представники учасників справи в судове засідання 18.12.2023 не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлялись у встановленому законом порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа та повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників учасників справи, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

За змістом пункту 25 частини 1 статті 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця.

Згідно з частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

В обґрунтування скарги на рішення державного виконавця Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" посилалось на те, що в порушення норм Закону України "Про виконавче провадження" Головним державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мороз Лесею Євгенівною 13.09.2022 було відкрито виконавче провадження № 69830743, однак відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" є м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1, що територіально відноситься до Печерського району м. Києва.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В розумінні ст. ст. 1, 5 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя (частина 1 статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

Згідно з ч. 1 ст.26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за не подання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що прийняття державним чи приватним виконавцем виконавчих документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку поширюються його функції, а приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність, та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. При цьому місце виконання виконавчого документа визначається за критеріями, зазначеними у частині другій статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", до яких законодавець відносить: (1)місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, (2)місцезнаходження боржника - юридичної особи, (3) місцезнаходження майна боржника.

Отже, зі змісту наведених норм закону, зокрема частин першої та другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", вбачається, що виконавець (державний/приватний) має право прийняти до виконання подані йому виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання у разі, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи або місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташоване:

- для державного виконавця - у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби;

- для приватного виконавця - у межах виконавчого округу, в якому приватний виконавець здійснює свою діяльність та відповідно на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За змістом норм чинного законодавства, що регулюють питання, пов`язані з виконанням судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, виконавчий документ, прийнятий виконавцем до виконання, є підставою для початку здійснення виконавцем примусового виконання рішення. Оригінал (дублікат) виконавчого документа подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця разом із заявою про примусове виконання рішення.

Вимоги до форми і змісту заяви про примусове виконання рішення визначені статтею 26 Закону України "Про виконавче провадження", а також у пункті 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженій наказом Міністерства юстиції України № 12/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція).

Зокрема, в абзаці 12 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції визначені вимоги до форми і змісту заяви про примусове виконання рішення, що подається до приватного виконавця за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.

Відповідно до абзацу 12 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції у разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ/копія документа, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Передбачена цією нормою необхідність стягувача додати до заяви докази місцезнаходження майна боржника обумовлена необхідністю обґрунтування та доведення стягувачем виконавцю такого критерію як місцезнаходження майна боржника лише в ракурсі того, що майно боржника знаходиться на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зазначена норма передбачає надання стягувачем лише доказів місцезнаходження майна боржника на цій території, а не доказів фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.

Зазначена норма Інструкції (у разі, якщо стягувач як майно боржника зазначає грошові кошти) не може тлумачитися як така, що передбачає обов`язок стягувача додавати до заяви про примусове виконання рішення докази фактичної наявності грошових коштів на банківських рахунках боржника, оскільки у разі такого її тлумачення (застосування) ця норма суперечила б статті 60 та пункту 1 частини 1 статті 61 Закону України "Про банки і банківську діяльність", за змістом яких відомості про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів є банківською таємницею, забезпечення збереження якої є обов`язком банку, зокрема шляхом обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю. Аналіз наведених норм Закону України "Про банки і банківську діяльність" свідчить про те, що стягувач, який не входить до кола осіб, які мають доступ до інформації, що становить банківську таємницю, та не є особою, якій відповідно до частини 1 статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк може розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, обмежений у можливостях надати органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю відомості про стан рахунків боржника у банках. Таке тлумачення цієї норми Інструкції також суперечить частині 1 статті 19 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

З огляду на викладене, стягувач, звертаючись до виконавця з заявою про примусове виконання рішення має довести саме обставини знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, надати (додати до заяви) докази місцезнаходження майна боржника на цій території, а не докази фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника виконавець має дослідити цей критерій не в ракурсі фактичного знаходження майна у його (зазначеному стягувачем) місцезнаходженні, а саме для встановлення обставини наявності майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, за формальними ознаками: за доданими стягувачем до заяви про примусове виконання рішення доказам місцезнаходження майна боржника на такій території. Встановлення обставин фактичної наявності майна боржника у його місцезнаходженні (зазначеному стягувачем) (у тому числі і грошових коштів) відноситься до дій виконавця з розшуку майна боржника, які вчиняються у процесі здійснення виконавчого провадження після прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження.

За результатом дослідження цих доказів виконавець приймає одне з рішень: про відкриття виконавчого провадження відповідно до статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" або про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання відповідно до пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".

За відсутності доданих стягувачем до заяви доказів знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, у виконавця, який не має повноважень до відкриття виконавчого провадження вчиняти виконавчі дії, пов`язані з розшуком майна боржника, відсутні підстави приймати до виконання виконавчий документ за місцезнаходженням майна боржника.

Отже, у виконавця є підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника лише за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зокрема відомостей про відкриті на ім`я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби або у межах виконавчого округу приватного виконавця. Сама лише констатація стягувачем у заяві про примусове виконання рішення про наявність у боржника певних рахунків у банківських та / або фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або у межах виконавчого округу приватного виконавця, за відсутності доданих до заяви доказів у підтвердження цих обставин, не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.

Суди при розгляді скарг на рішення, дії/бездіяльність виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з підстави порушення виконавцем територіальної юрисдикції (не за місцезнаходженням майна боржника) мають досліджувати обставини дотримання стягувачем вимог абзацу 12 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції щодо надання доказів місцезнаходження майна боржника у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Суди мають встановити, чи були додані стягувачем до заяви про примусове виконання рішення відповідні, передбачені цією нормою, докази існування у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, майна боржника, зокрема рахунків боржника у банківських, фінансових установах, докази, з яких стягувачу стало відомо про таке майно (про існуючі рахунки боржника), та чи підтверджують ці докази обставини знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Зазначений висновок міститься у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №905/64/15.

Як встановлено судом, відповідно до рішення Київської міської ради від 27.04.2001 №280 "Про межі нових адміністративних районів м. Києва та організаційні заходи по проведенню адміністративно-територіальної реформи", будинок № 1 по вул. Саксаганського в місті Києві належить до території Печерського району міста Києва.

Вказане також підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якої, місцезнаходженням Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" є: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, будинок 1, відноситься до Печерського району м. Києва.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення скарги Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на дії державного виконавця, оскільки останнім не доведено наявності правових підстав для прийняття оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження № 69830743 державним виконавцем саме Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що ухвалу суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Надаючи оцінку доводам скаржника про допущення судом першої інстанції порушень норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 342 ГПК України скарга на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Як вбачається з матеріалів справи, учасники справи у судове засідання щодо розгляду скарги АТ «Державна продовольча-зернова корпорація України» не викликались.

Також, у матеріалах справи відустні докази повідомлення Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про надходження скарги до суду та призначення її до розгляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 277 ГПК порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, зокрема якщо:

- справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

- суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мороз Л.Є. підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 за скаргою Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на дії державного виконавця у справі № 910/22074/21 - скасуванню на підставі п. 7 ч. 3 ст. 277 ГПК України. Суд апеляційної інстанції ухвалює нову ухвалу про визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281-284, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мороз Л.Є. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 за скаргою Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на дії державного виконавця у справі № 910/22074/21 - задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 за скаргою Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на дії державного виконавця у справі № 910/22074/21 скасувати, постановити нову ухвалу, якою скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) задовольнити.

3. Визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мороз Лесі Євгенівни від 13.09.2022 року про відкриття виконавчого провадження № 69830743, винесену на примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва від 30.06.2022 року у справі № 910/22074/21.

4. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мороз Л.Є.

5. Справу № 910/22074/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.12.2023.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак