Постанова

від 06.12.2023 по справі 927/149/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2023 р. Справа№ 927/149/22(927/197/23)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Полякова Б.М.

Сотнікова С.В.

Секретар судового засідання: Гудько А.В.

Представники учасників справи у судове засідання не з`явилися.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2023 у справі № 927/149/22(927/197/23) (суддя Мацьор В.В., повний текст ухвали складено та підписано - 25.09.2023)

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про солідарне стягнення 938 472,00 грн

в межах справи № 927/149/22

за заявою кредитора ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворина-Трейдінг»

за участю: ліквідатора Потупало Н.І.

про відкриття провадження у справі про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її постановлення

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2023 у справі № 927/149/22(927/197/23) (суддя Мацьор В.В., повний текст ухвали складено та підписано - 25.09.2023) відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви від 25.01.2023 про забезпечення позову у справі № 927/149/22(927/197/23).

Місцевий господарський суд посилаючись на приписи ст.ст. 3, 136, 137, 140 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки ОСОБА_2 не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання чи призвести до невиконання рішення суду, так як припущення позивача, викладені у заяві, не містять переконливих та підтверджених доказами наявності підстав для забезпечення позову, адже сама наявність у відповідача заборгованості перед позивачем, не може вважатися безумовною і достатньою підставою для забезпечення позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2023 у справі № 927/149/22(927/197/23) та прийняти нове судове рішення, яким повернути заяву про забезпечення позову особі, яка її подала без розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

На переконання скаржника, справи у спорах де позивачем та відповідачем є фізичні особи, а предметом є солідарне стягнення коштів, не належать до юрисдикції господарського суду.

Крім того, як зазначає ОСОБА_1 , у даному спорі, який розглядається у межах справи № 927/149/22(927/197/23) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворина-Трейдінг» боржник не є стороною, тому відсутні підстави для розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в межах справи про банкрутство та як наслідок заява, яка була подана про забезпечення даного позову також не підсудна Господарському суду Чернігівської області, відтак, суд першої інстанції грубо порушив норми процесуального права та постановив оскаржувану ухвалу.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

02.11.2023 та 03.11.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким останній просить суд, визнати зловживанням процесуальними правами подання ОСОБА_1 в особі адвоката Шелест Ю.В. апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2023 у справі № 927/149/22(927/197/23) та застосувати до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу; повернути апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Шелест Ю.В. на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2023 у справі № 927/149/22(927/197/23) особі, яка її подала; у разі відмови у задоволенні клопотання щодо повернення апеляційної скарги, відмовити в її задоволенні як безпідставної; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Остапенко О.М., Поляков Б.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі № 927/149/22(927/197/23) витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/149/22(927/197/23) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про солідарне стягнення 938 472,00 грн. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2023 у справі № 927/149/22(927/197/23) до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 927/149/22(927/197/23).

19.10.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 927/149/22(927/197/23).

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4373/23 від 26.10.2023 у зв`язку з перебуванням судді Остапенка О.М., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 927/149/22(927/197/23).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Поляков Б.М., Сотніков С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2023 у справі № 927/149/22(927/197/23), зокрема, відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2023 у справі № 927/149/22(927/197/23) призначено на 06.12.2023.

Явка представників учасників справи

06.12.2023 у судове засідання не з`явилися представники учасників справи, які повідомлялися про час, місце та дату судового засідання завчасно та належним чином; про причини нез`явлення суд не повідомили.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Також, нормами ст. 120 ГПК України передбачено можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв`язку.

Слід зазначити, що копія ухвали Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2023 у справі № 927/149/22(927/197/23) була надіслана судом на електронні адреси та в електронний кабінет учасників справи, що підтверджується роздруківкою із електронної пошти, довідками про доставку електронного листа та довідкою про доставку електронного документа.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходить з того, якщо учасник справи надав суду електронну адресу, зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник справи бажає/не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на зазначене, суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Разом з тим, колегія суддів робить акцент на тому, що з 18.10.2023 адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи зобов`язані зареєструвати у відповідності до ч. 6 ст. 6 ГПК України свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Розумність строків розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 «Якименко проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 «Мороз та інші проти України» та інші).

Таким чином, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про час, місце та дату судового засідання, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представників учасників справи.

Заяви/клопотання подані учасниками справи

Як зазначалось вище, від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким останній просить суд, поміж іншого, визнати зловживанням процесуальними правами подання ОСОБА_1 в особі адвоката Шелест Ю.В. апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2023 у справі № 927/149/22(927/197/23) та застосувати до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу; повернути апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Шелест Ю.В. на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2023 у справі № 927/149/22(927/197/23) особі, яка її подала. Дану вимогу суд апеляційної інстанції приймає за клопотання про визнання поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 у справі № 927/149/22(927/197/23) зловживанням правами та застосування заходів процесуального примусу.

Розглянувши вищевикладене клопотання ОСОБА_2 , колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі (ч. 2 ст. 43 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 43 ГПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Зловживання процесуальними правами є оціночним поняттям, яке в межах змагального процесу має досліджуватися судом, виходячи з доводів сторін та зібраних доказів.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.

З огляду на наведені приписи чинного процесуального законодавства суд зазначає, що по-перше, застосування заходів процесуального примусу до сторін спору та учасників судового розгляду є правом, а не обов`язком суду; по-друге, застосування заходів процесуального примусу є крайньою мірою впливу на сторін спору та учасників судового розгляду з метою спонукання вказаних осіб (їх представників) до добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

У вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами, позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить ці повноваження до виключної компетенції судів.

В силу п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України передбачена гарантія забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.

Таким чином, ОСОБА_1 звернувшись до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2023 у справі № 927/149/22(927/197/23) скористалась гарантованим законом правом на оскарження такої ухвали.

При цьому колегією суддів враховано практику Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішеннях «Саф`яннікова проти України» (2007 рік), «Сілін проти України» (2006 рік), в яких суд наголошував на тому, що заявників не можна звинувачувати за те, що вони використовують засоби, надані їм відповідно до національного законодавства для захисту своїх інтересів.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що у діях скаржника щодо подання нею апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, відсутні ознаки зловживання його процесуальними правами, а тому у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про визнання поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 у справі № 927/149/22(927/197/23) зловживанням правами та застосування заходів процесуального примусу, слід відмовити.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 17.02.2022 у справі № 927/149/22 за заявою кредитора ОСОБА_2 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворина-Трейдінг»; визнано грошові вимоги кредитора ОСОБА_2 у сумі 855 162,00 грн (основний борг, 4 черга) та у сумі 83 310,00грн (судові витрати, 1 черга).

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 03.08.2022 у справі № 927/149/22 Товариство з обмеженою відповідальністю «Яворина-Трейдінг» визнано банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців; ліквідатором банкрута призначено арбітражну керуючу Потупало Н.І.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 11.01.2023 у справі № 927/149/22 задоволено заяву № 486-02-01-927/149 від 15.08.2022 ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворина-Трейдінг» Потупало Н.І. про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника; покладено на ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредитора ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) у справі № 927/149/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворина-Трейдінг».

02.02.2023 ОСОБА_2 звернувся Господарського суду Чернігівської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 938 472,00 грн в рахунок кредиторської заборгованості.

Також разом з позовною заявою надійшла заява про забезпечення позову, у якій ОСОБА_2 просив суд:

1. Заборонити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_3 ) відчужувати у будь-який спосіб, передавати в іпотеку, на зберігання іншим особам, спільну діяльність, лізинг, оренду наступне майно:

- квартиру (1/2 частки) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1431152480000), загальна площа (кв.м): 62.7, житлова площа (кв.м): 29.5, опис: квартира складається з двох кімнат, адреса: АДРЕСА_4 ; на підставі договору купівлі-продажу, квартири, серія та номер: 1482, виданий 07.12.2017, видавник: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 232699432218), кадастровий номер 3221810100:01:222:0101, площа (га): 0.881, адреса: АДРЕСА_5 , цільове призначення: для іншої житлової забудови;

- земельну ділянку (1/3 частки) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 483700548217), кадастровий номер 4821755500:01.000:0401, площа (га): 5.7751, дата державної реєстрації земельної ділянки: 13.02.2013, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: Відділ Держземагенства у Веселинівському районі Миколаївської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- корпоративні права (частку у статутному капіталі) ТОВ «Яворина-Трейдінг» (код ЄДРПОУ 32505077) 43.21% частки у статутному капіталі, ТОВ «Яворина» (код ЄДРПОУ 24935505) 25.37% частки у статутному капіталі, ТОВ «Техно Буд Рітейл» (код ЄДРПОУ 30770148) 60.19% частки у статутному капіталі.

2. Заборонити органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: суб`єктам державної реєстрації прав; виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, міським, районним, районним у містах Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо наступного майна:

- квартири (1/2 частки) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1431152480000), загальна площа (кв.м): 62.7, житлова площа (кв.м): 29.5, опис: квартира складається з двох кімнат, адреса: АДРЕСА_4 ; на підставі договору купівлі-продажу, квартири, серія та номер: 1482, виданий 07.12.2017, видавник: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

- земельної ділянки (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 232699432218), кадастровий номер 3221810100:01:222:0101, площа (га): 0.881, адреса: АДРЕСА_5 , цільове призначення: для іншої житлової забудови;

- земельної ділянки (1/3 частки) (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 483700548217), кадастровий номер 4821755500:01.000:0401, площа (га): 5.7751, дата державної реєстрації земельної ділянки: 13.02.2013, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: Відділ Держземагенства у Веселинівському районі Миколаївської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

3. Заборонити державним реєстраторам, в тому числі нотаріусам приймати рішення про державну реєстрацію змін, здійснювати державну реєстрацію змін та вносити до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідні записи, що стосуються зміни розміру статутного капіталу, зміни складу учасників (засновників), в тому числі у зв`язку із набуттям/відчуження частки у статутному капіталі стосовно корпоративних прав (частки у статутному капіталі) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 ) у:

- ТОВ «Яворина-Трейдінг» (код ЄДРПОУ 32505077) 43.21% частки у статутному капіталі;

- ТОВ «Яворина» (код ЄДРПОУ 24935505) 25.37% частки у статутному капіталі;

- ТОВ «Техно Буд Рітейл» (код ЄДРПОУ 30770148) 60.19% частки у статутному капіталі.

На обгрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 зазначає, що недобросовісні дії керівних осіб боржника, зокрема ОСОБА_1 (відчуження майна Товариства для уникнення погашення кредиторської заборгованості), дають підстави для обґрунтованих ризиків того, що відповідач здійснить відчуження належних їй на праві власності активів, за рахунок яких можна задовольнити вимоги ОСОБА_2 , а тому наявні підстави для вжиття відповідних заходів забезпечення позову.

За наслідками розгляду вищевказаної заяви, місцевим господарським судом постановлено судове рішення, яке наразі оскаржується в апеляційному порядку.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Об`єктом апеляційного перегляду є ухвала Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2023 у справі № 927/149/22(927/197/23) про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до положень статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Аналізуючи практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Отже, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Таким чином, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20.

Згідно із статтею 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Приписами ч.ч. 1, 3 ст. 138 ГПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Отже, за приписами чинного господарського процесуального законодавства таку процесуальну дію, як забезпечення позову, може бути вчинено як до пред`являння позову так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У відповідності до п.п. 2, 4, 9 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

В силу ч. 3 ст. 137 ГПК України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Положеннями ст. 13 Конвенції визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2018 у справі № 910/1040/18 зауважено про те, що вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення балансу між інтересами сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачеві здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна (сумою грошових коштів), на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 23.05.2018 у справі № 910/2341/17, від 15.08.2018 у справі № 922/4587/13 та від 08.10.2018 у справі № 925/402/18, від 02.08.2019 у справі № 915/538/19, від 25.05.2020 у справі № 910/15637/19.

На обгрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 зазначає, що недобросовісні дії керівних осіб боржника, зокрема ОСОБА_1 (відчуження майна Товариства для уникнення погашення кредиторської заборгованості), дають підстави для обґрунтованих ризиків того, що відповідач здійснить відчуження належних їй на праві власності активів, за рахунок яких можна задовольнити вимоги ОСОБА_2 , а тому наявні підстави для вжиття відповідних заходів забезпечення позову.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18.

Водночас, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Однак, у даному випадку, ОСОБА_2 не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання чи призвести до невиконання рішення суду, оскільки припущення позивача, викладені у заяві, не містять переконливих та підтверджених доказами наявності підстав для забезпечення позову, адже сама наявність у відповідача заборгованості перед позивачем, не може вважатися безумовною і достатньою підставою для забезпечення позову.

З урахуванням вищевикладених обставин, а саме, ненадання позивачем достатніх доказів на підтвердження наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, недоведеність того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, місцевий господарський суд належним чином оцінивши матеріали справи дійшов правильного висновку про відмову у забезпеченні позову.

При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 140 ГПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 139 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Отже, правовою підставою повернення заяви про забезпечення позову є її невідповідність вимогам ст. 139 ГПК України.

Статтею 139 ГПК України передбачено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім?я (прізвище, ім?я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв?язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;

4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник;

6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення;

7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Слід зазначити, що заява ОСОБА_2 від 25.01.2023 про забезпечення позову, яку було подано до Господарського суду Чернігівської області у справі № 927/149/22(927/197/23) повністю відповідає вимогам ст. 139 ГПК України, а тому у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для її повернення.

Інші твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в ухвалі Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2023 у справі № 927/149/22(927/197/23), а отже, у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

За таких обставин решту аргументів скаржника, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржниками зроблено не було.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2023 у справі № 927/149/22(927/197/23) підлягає залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст. 129 ГПК України, судом покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 255, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2023 у справі № 927/149/22(927/197/23) залишити без змін.

3. Справу № 927/149/22(927/197/23) повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови складено та підписано - 25.12.2023.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Б.М. Поляков

С.В. Сотніков