Рішення

від 22.12.2023 по справі 908/3179/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 19/121/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2023 Справа № 908/3179/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Давиденко Ірина Вікторівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження

позовну заяву: Селянського (фермерського) господарства Славутич (70240, Запорізька область, Пологівський район, с. Полтавка, вул. Жилянської, буд. 13 А; адреса для листування: 69063, м. Запоріжжя, вул. Глісерна, буд. 18, кв. 104, ідентифікаційний код 30000900)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Інтертехінвест (49040, м. Дніпро, вул. Мукаша Салакунова, буд. 25, офіс 6, ідентифікаційний код 37988349)

про стягнення 654 306,92 грн.

без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Запорізької області 17.10.2023 надійшла позовна заява Селянського (фермерського) господарства Славутич до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтертехінвест про стягнення 654 306,92 грн. заборгованості за договором № 1-10/11/21 поставки сільськогосподарської техніки від 10.11.2021, яка складається з 428 215,55 грн. - пені за прострочення виконання зобов`язань, 196 773,63 грн. - втрат від інфляції та 29 317,74 грн. -3% річних.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 17.10.2023 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3179/23 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3179/23, справі присвоєно номер провадження справи 19/121/23, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст. ст. 20, 193, 220, 265-267 ГК України та ст. ст. 16, 525, 526, 530, 546, 549, 550, 610, 611, 625, 655 ЦК України та умов Договору № 1-10/11/21 поставки сільськогосподарської техніки від 10.11.2021, на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 428 215,55 грн. - пені, 196 773,63 грн. - втрат від інфляції та 29 317,74 грн. -3% річних за порушення умов договору поставки.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.10.2023 у справі № 908/3179/23 відповідачу запропоновано не пізніше 15 днів з дня отримання даної ухвали, подати відзив на позовну заяву. Цією ж ухвалою суду позивачу запропоновано не пізніше 5 днів з дня отримання від відповідача відзиву на позовну заяву, подати суду відповідь на відзив на позовну заяву.

Відповідачем на підставі ст. ст. 165, 251 ГПК України через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС подано суду відзив на позовну заяву б/н, сформований в системі 07.11.2023 (зареєстрований за вх. № 23878/08-08/23 від 08.11.2023). У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечив, зазначивши, зокрема, про наступне. З метою належного виконання умов Договору, а саме, до 15.02.2022 ТОВ «ІНТЕРТЕХІНВЕСТ» придбано та завезено на власні склади у м. Пологи Запорізької області Сівалку зернову СЗ-6 без транспортного пристрою, УОЗШ 02.240 транспортний пристрій, Борону дискова БДП-3200, що підтверджується Товарно-транспортними накладними № ІТІ8311 від 30.12.2021 р., № ІТІ8309 від 24.01.2022 р., № ІТІ8309 від 03.02.2022 р., № ІТІ8311 від 04.02.2022 р. Проте, повідомлення про готовність прийняти товар, розвантажити його власними силами та за власний рахунок, як то передбачено умовами п. 4.3 Договору та п. 3 Специфікації, позивач відповідачу не направив. Як зазначив відповідач, що позивач повідомив в телефонному режимі, що не має у своєму розпорядженні розвантажувача, та, у зв`язку з тим що сільськогосподарське підприємство у міжсезонний період посівних та землевпорядних робіт виробничої потреби використанні товару наразі не має, просило притримати товар на складах відповідача, а дату поставки товару сторони мали узгодити додатково. Відповідач зауважив, що вже через 7 днів після цього у країні був введений військовий стан, територія м. Пологи опинилась в окупації, відповідно, вивезти документи, майно, техніку та обладнання у відповідача можливості не було. Відповідач зазначив, що після отримання претензії № 1 від 26.06.2023 р. позивача про повернення попередньої оплати товару за Договором поставки сільськогосподарської техніки № 1-10/11/21 від 10.11.2021 р. у період з 06.07.2023 р. по 28.07.2023 р. вся сума попередньої оплати у розмірі 686 945,00 грн. була перерахована на рахунки позивача. Відповідач щодо нарахування пені згідно п. 7.2 Договору за період з 16.02.2022 р. по 27.07.2023 р. у сумі 428 215,55 грн. заперечив, вважає, що відповідно до змісту правовідносин у відповідача виникло зобов`язання 15.02.2022 здійснити поставку товару і вказане зобов`язання не є грошовим, тому відсутній факт прострочення платежу 16.02.2022. Окрім того, базою нарахування пені за умовами цього договору є вартість поставленого товару, а у даній справі поставка товару не відбулася. Тому, на думку відповідача, вказана умова договору до спірних відносин не підлягає застосуванню, тому немає підстав для стягнення пені, згідно заявлених позовних вимог. Крім того, відповідач зазначив, що нарахування позивачем пені за період з 16.02.2022 р. по 27.07.2023 р. (527 днів) суперечить положенням ч. 6 ст. 323 ГК України. Щодо нарахування інфляційних витрат у сумі 196 773,63 грн. та 3 % річних у сумі 29317,74 грн. на підставі ст. 625 ЦК України, відповідач зазначив, що вимогу про повернення попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України (претензію № 1 від 26.06.2023) позивач направив 26.06.2023, яка отримана відповідачем 04.07.2023, про що свідчать відомості на сайті Укрпошти про отримання поштового відправлення 6903531494611, у період до 05.07.2023 правові підстави для нарахування позивачем та стягнення судом інфляційних втрат та 3 % річних відсутні. Форс-мажорні обставини виникли до моменту направлення вимоги про повернення коштів і станом на даний час тривають, тому застосовувати штрафні санкції за Договором у період їх дії підстави відсутні. Відповідач вважає, що матеріали справи не містять доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій саме відповідача. Навпаки, грошові кошти повністю повернуті у досудовому порядку. Дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, а також враховуючи, що виконання зобов`язання стало неможливим внаслідок вказаних вище обставин, які не залежали від відповідача, відповідач зазначає про те, що суд додатково має правові підстави зменшити розмір штрафних санкцій у тому разі, якщо на момент прийняття судового рішення дійде до власного висновку про їх стягненню з відповідача. Крім того, відповідач зазначив що для доведення існування форс-мажорних обставин у якості доказу надасть суду до початку розгляду справи по суті, з дотриманням порядку направлення доказів іншим учасникам справи, сертифікат ТПП щодо неможливості виконання зобов`язання за Договором поставки сільськогосподарської техніки № 1-10/11/21 від 10.11.2021 р.

Позивачем через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС подана відповідь на відзив вих. б/н сформована в системі 13.11.2023 (зареєстрований за вх. № 24328/08-08/23 від 14.11.2023), відповідно до якої висловив свої заперечення проти доводів відповідача. Стосовно повідомлення про готовність прийняти товар, позивач зауважив що, підпунктом

4.3. Договору передбачено, що Покупець зобов`язується завчасно, протягом 3 (трьох) днів з моменту підписання Договору, письмово проінформувати Постачальника про готовність прийняття товару. Таке інформування здійснюється шляхом направлення постачальнику відповідного листа. У підписаній сторонами того ж дня 10.11.2021 Специфікації № 1 позивачем фактично було повідомлено відповідачу про готовність прийняти товар у термін до 15.02.2022 за конкретною адресою (п. 3 Специфікації). Також, позивач взяв на себе зобов`язання прийняти товар та розвантажити його власними силами, та за власний рахунок (п. 4 Специфікації). Таким чином, після письмового погодження порядку та строків прийняття товару, а також строків оплати за нього у тексті Специфікації №1 умови підпункту 4.2. Договору були фактично виконані, так як відповідач у належному письмовому вигляді отримав всю передбачену цим пунктом інформацію. Позивач зауважив, що відповідач жодним чином не повідомляв позивача, що причиною непоставлення товару в строк є виключно неотримання ним інформації про готовність до приймання товару. Щодо посилань відповідача на вплив обставин непереборної сили, позивач вважає, що укладеним між сторонами Договором був погоджений порядок інформування про настання обставин непереборної сили, який відповідачем не дотриманий. Місцем знаходження юридичної особи ТОВ «ІНТЕРТЕХІНВЕСТ» є місто Дніпро вул. Мукаша Салакунова, буд. 25, офіс 6, що підтверджується відповідним офіційним витягом з ЄДР (подавався позивачем разом з позовною заявою). Місце знаходження окремого належного юридичній особі нерухомого майна не підтверджує офіційне місце знаходження такої юридичної особи. Таким чином, на клопотання відповідача про надання часу для подання сертифікату Кіровоградської регіональної Торгово-промислової палати про засвідчення форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили), на думку позивача, слід відмовити, так як так вказаний документ не має доказового значення, адже, відповідно до умов договору буде виданий неналежною ТПП не за місцем знаходження позивача. Також позивач вважає, що підпунктом 8.6 Договору встановлено, що несвоєчасне подання цієї довідки позбавляє потерпілу сторону права посилатися на ці обставини. Позивач зауважив, що поясненнями відповідача ці обставини для сторони продавця наступили 02.03.2022, майбутнє можливе подання цієї довідки в листопаді 2023 року після відкриття провадження у справі судом та після спливу більше ніж півтора року з дня настання таких обставин є недотриманням будь-яких розумних строків для вказаної дії. Тобто, у зв`язку з закінченням строку на поставку товару з 16.02.2022, у відповідача виникло грошове зобов`язання по поверненню передплати 686 945,00 грн., які він повернув у липні 2023 року чотирма траншами безготівковим перерахунком на рахунок позивача, допустивши прострочення за весь цей час. Також, позивач зазначає, що за вказаний період керуючись ч.2. ст. 625 ЦК України та у відповідності до положень п.п. 7.2. Договору позивачем правомірно було нараховано пеню, інфляційну складову та три відсотки річних. Зазначений період прострочення строк нарахування неустойки (пені) положеннями статті 232 ГК України не обмежений та правомірно в повному обсязі нарахований позивачем з дотриманням строку позовної давності. Таким чином, прострочення зобовязаньвідповідача у поверненні грошових коштів наступило після 15.02.2022, як крайнього строку поставки, а не після отримання ним претензії.

Відповідачем через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС подано суду заперечення (на відповідь на відзив) б/н, сформований в системі 19.11.2023 (зареєстрований за вх. № 24778/08-08/23 від 20.11.2023). Відповідач вважає, що сторони домовились, що передача техніки відповідно до п. 3. Специфікації № 1 здійснюється Постачальником у відповідності з правилами «Інкотермс-2010» на умовах DAP (Постачання в місці призначення) за адресою: Запорізька область, Гуляйпільський район, село Полтавка. Відповідач зазначає, що згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309, до територій активних бойових дій включено територію села Полтавка Малинівської сільської територіальної громади Пологівського району Запорізької області і починаючи з 04.03.2022 р. там ведуться активні бойовідії, які тривають і на даний час. Відповідач зазначив, що 10.11.2023 видано Кіровоградською регіональною Торгово-промисловою палатою Сертифікат № 3500-23-4423 від 10.11.2023, згідно якого засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): Військова агресія російської федерації проти України, Військові дії. Окупація. ТОВ «ІНТЕРТЕХІНВЕСТ» щодо обов`язку (зобов`язання), а саме: Постачальник (ТОВ «Інтертехінвест») зобов`язується передати (поставити) у власність Покупця (СФГ «Славутич») сільськогосподарську техніку, надалі за текстом «Товар», а Покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його вартість (ціну) на умовах цього Договору. Поставка товару здійснюється Постачальником у термін до 15 лютого 2022 року включно після надходження 100% вартості партії Товару на розрахунковий рахунок Постачальника. Передача Товару здійснюється Постачальником у відповідності з правилами «Інкотермс-2010» на умовах DAP за адресою: Запорізька обл., Гуляйпільський р-н., село Полтавка, у термін: до 15.02.2022 року за договором поставки сільськогосподарської техніки № 1-10/11/21 від 10.11.2021 року, укладеним з СЕЛЯНСЬКИМ (ФЕРМЕРСЬКИМ) ГОСПОДАРСТВОМ «СЛАВУТИЧ» (код ЄДРПОУ/ІПН 30000900), які унеможливили його виконання в зазначений термін. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання 24 лютого 2022 року; тривають на 10 листопада 2023 року. Відповідач вважає, що в Договорі закріплені положення, які за умов введення воєнного стану з 24.02.2022 р. у країні виконати було вкрай нереалістичним, зокрема, щодо строків первинного повідомлення, форми та з додаванням сертифікату від ТТП. У звязку з чим, відповідач вважає, що Сертифікат № 3500-23-4423 від 10.11.2023 р. виданий Кіровоградською регіональною Торгово-промисловою палатою, є належним доказом у цій справі. Сума попередньої оплати у розмірі 686 945,00 грн. була повернута у досудовому порядку. Заявлено позовні вимоги на суму 654 306,92 грн., які майже дорівнюють розміру повернутої попередньої оплати, що є грубим порушенням балансу інтересів сторін. У зв`язку з викладеним відповідач вважає, що дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд має правові підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.

Позивачем через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС подані клопотання про стягнення судових витрат відповідь сформовані в системі 04.12.2023 (зареєстрований за вх. № 26001/08-08/23 від 05.12.2023, вх. № 26008/08-08/23 від 05.12.2023).

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 22.11.2023 сплив тридцятиденний термін, наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 22.12.2023.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтертехінвест» (Постачальник, відповідач у справі) та Селянським (Фермерським) господарством «Славутич» (Покупець, позивач у справі) був укладений Договір № 1-10/11/21 поставки сільськогосподарської техніки (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, постачальник зобов`язується передати (поставити) у власність покупця сільськогосподарську техніку, надалі за текстом «товар», а покупець збовязується прийняти товар та оплатити його вартість (ціну) на умовах цього Договору.

Номенклатура, асортимент, кількість, ціна товару зазначаються в специфікаціях, що являються невід`ємною частиною договору (п. 1.2 Договору).

Згідно п. 6.1 Договору, оплата за товар проводиться покупцем у строк, встановлений постачальником в специфікації на кожну партію товару, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Пунктом 4.1. Договору сторони обумовили, що поставка товару здійснюється партіями за правилами «Інкотермс-2010» на умовах, що зазначаються в специфікаціях до Договору.

Сторонами до Договору укладено додаток № 1 «Специфікація № 1 від 10.11.2021» (далі -Специфікація), яким визначено найменування товару: сівалка зернова СЗ-6 без транспортного пристрою в кількості 1 шт., ціна за одиницю з ПДВ - 403750,00 грн.; УОЗШ 02.240 транспортний пристрій в кількості 1 шт., ціна за одиницю з ПДВ 61 750,00 грн.; Борона дискова БДП-3200 в кількості 1 шт., ціна за одиницю з ПДВ 221 445,00 грн., загальна сума 686 945,00 грн. (в тому числі ПДВ 114 490,83 грн.).

Відповідно до п. 2 Специфікації сторони визначили умови оплати: покупець оплачує товар наступним чином:

2.1. першу частину вартості партії товару за цією специфікацією, що складає 100 000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ в сумі 16 666,67 грн., покупець оплачує у строк - до 12 листопада 2021 року включно.

2.2 другу частину вартості партії товару за цією специфікацією, що складає 586 945,00 грн., у тосму числі ПДВ в сумі 97 824,17 грн., покупець оплачує у строк до 10 грудня 2021 року включно.

Згідно п. 3 Специфікації визначено термін і умови поставки: поставка товару здійснюється постачальником у термін до 15 лютого 2022 включно після надходження 100% вартості партії товару на розрахунковий рахунок постачальника. Передача товару здійснюється постачальником у відповідності з правилами «Інкортермс-2010» на умовах DAP з адресою: Запорізька область, Гуляйпільський район, с. Полтавка.

Пунктом 4 Специфікації сторони узгодили, що специфікація є невід`ємною частиною Договору № 1-10/11/21 поставки сільськогосподарської техніки від 10 листопада 2021 року, яка складена у двох автентичних примірниках, що мають однакову юридичну силу-по одному для кожної із сторін.

На виконання умов Специфікації, позивач здійснив 10.11.2021 попередню оплату на суму 100 000,00 грн, що підтверджується платіжою інструкцією № 133 від 10.11.2021 та 10.12.2021 попередню оплату в розмірі 586 945,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 859 від 10.12.2021.

Однак, відповідач в узгоджений у Специфікації строк, а саме до 15 лютого 2022 товар не поставив.

26.06.2023 позивач направив на адресу відповідача претензію № 1 від 26.06.2023, відповідно до якої просив невідкладно повернути грошові кошти у сумі 686 945,00 грн.

Відповідач повернув сплачені позивачем по Договору грошові кошти в загальній сумі 689 945,00 грн., а саме: 06.07.2023 в розмірі 50 945,00 грн.. що підтверджується платіжною інструкцією № 1081, 21.07.2023 в розмірі 200 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1267, 14.07.2023 в розмірі 200 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1324, 28.07.2023 в розмірі 236 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1508.

Пунктом 7.1. Договору сторони передбачили, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушення зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до п. 7.2. Договору, у разі невиконання або неповного виконання умов цього Договору, винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого товару за кожний день прострочення платежу.

Позивач направив на адресу відповідача претензію № 2 від 13.04.2023, відповідно до якої просив, у зв`язку з порушенням відповідачем умов Договору щодо непоставки товару сплатити 654 306,92 грн., які складаються з 428 215,55 грн. - пені за прострочення виконання зобов`язань, 196 773,63 грн. - втрат від інфляції та 29 317,74 грн. -3% річних.

Відповідач у відповіді на претензію № 2 посилається на форс мажорні обставини і на те, що повернув попередню оплату повністю.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором в частині непоставки товару стало підставою для звернення позивача до суду із позовом про стягнення з відповідача 428 215,55 грн. - пені, 196 773,63 грн. - втрат від інфляції та 29 317,74 грн. - 3% річних.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень частин 1 і 2 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У частині 1 ст. 175 ГК України закріплено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Як вже зазначалося судом вище, згідно Специфікації строк поставки товару визначений у термін до 15 лютого 2022 включно після надходження 100% вартості партії товару на розрахунковий рахунок постачальника.

На виконання умов Договору, позивач повністю здійснив попередню оплату в розмірі 686 945,00 грн., що підтверджується платіжою інструкцією № 133 від 10.11.2021 (на суму 100 000,00 грн.) та платіжним дорученням № 859 від 10.12.2021 (на суму 586 945,00 грн.).

Кінцевем строком поставки Товару за Специфікацією є 15.02.2022.

Матеріали справи підтверджують факт невиконання відповідачем зобов`язань щодо поставки товару в строк, обумовлений Договором, що є предметом розгляду у даній справі.

Отже, починаючи з 16.02.2022 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання за Договором щодо поставки товару.

За порушення відповідачем виконання зобов`язань за Договором, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню, відповідно до п. 7.2 Договору, у розмірі 428 215,55 грн. за період з 16.02.2022 по 27.07.2023.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України, визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 216 ГК України, встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За змістом частини другої статті 217 ГК України, вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України, встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі №908/1501/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/84186873).

Як вже зазначалось судом, відповідно п. 7.2 Договору, у разі невиконання або неповного виконання умов цього Договору, винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого товару за кожний день прострочення платежу.

Відповідач проти нарахування пені заперечив зазначив, що у нього виникло зобов`язання до 15.02.2022 р. здійснити поставку товару і вказане зобов`язання не є грошовим, тому відсутній факт прострочення платежу з 16.02.2022. Крім того, базою нарахування пені за умовами цього договору є вартість поставленого товару, а у даній справі поставка товару не відбулася.

Суд погоджується з доводами відповідача та вважає, що Договором № 1-10/11/21 поставки сільськогосподарської техніки не передбачено нарахування пені за порушення строків поставки товару та, відповідно, не визначено її розміру, суд відмовляє у задоволені вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 428 215,55 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача з 196 773,63 грн. - втрат від інфляції за період з березня 2022 по червень 2023 та 29 317,74 грн. -3% річних за період з 16.02.2022 по 27.07.2023.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Вказані висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

У даному випадку позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати і 3 % річних на суму коштів попередньої плати, які є грошовою сумою та які перераховуються згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товар, що має бути поставлений. Отже, оскільки правовідношення, в якому у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати, є грошовим зобов`язанням, то на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Нарахування на суму боргу інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Вказані висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19), № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Відповідач у відзиві посилається на те, що вимогу про повернення попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України (претензію № 1 від 26.06.2023) позивач направив 26.06.2023, яка отримана відповідачем 04.07.2023, про свідчать відомості на сайті Укрпошти про отримання поштового відправлення 6903531494611, тому у період до 05.07.2023, правові підстави для нарахування позивачем та стягнення судом інфляційних втрат та 3 % річних відсутні.

Позивач спростовуючи доводи відповідача зазначив, що прострочення відповідача у поверненні грошових коштів наступило після 15.02.2022, як крайнього строку поставки, а не після отримання ним претензії.

На підставі викладеного, суд погоджується з позицією позивача та вважає, що зобов`язання щодо повернення сплачених позивачем грошових коштів фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами строку в Договорі про поставку 15.02.2023, який виходячи із суті сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Наданий позивачем розрахунок 3 % річних судом перевірений та встановлено, що вказаний розрахунок позивачем виконаний правильно.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 29 317,74 грн. - 3 % річних заявлена до стягнення правомірно та підлягає задоволенню судом.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок позивачем виконаний правильно.

Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача 196 773,63 грн. -інфляційних втрат заявлена позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

У відзиві на позов відповідач зазначав, що розмір штрафних санкцій, річних та інфляційних втрат в сумі 654 306,92 грн. майже дорівнює розміру повернутої попередньої оплати, що є грубим порушенням балансу інтересів, тому просив суд зменшити їх розмір. В обґрунтування своїх доводів відповідач посилається на перерахування попередньої оплати позивачу, та зазначаючи, що порушення строків оплати товару сталося внаслідок введення воєнного стану в Україні. Також, посилається на Сертифікат № 3500-23-4423 від 10.11.2023, виданий Кіровоградською регіональною Торгово-промисловою палатою, згідно якого засвідчено форс мажорні обставини.

У відзиві відповідач також посилається на постанову Великої Палати Верховного суду України від 18.03.2020 по справі № 902/417/18, в якій зазначено, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки (пені та штрафу), так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Разом з тим, суд зазначає, що зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних нарахованих відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачено положеннями чинного законодавства, а можливість зменшення відсотків річних передбачено виключно одиничною наведеною відповідачем судовою практикою Великої Палати Верховного суду України в постанові від 18.03.2020 по справі № 902/417/18, яку суд не застосовує в даному випадку з огляду на те, що в справі № 902/417/18 позивачем була заявлена до стягнення з відповідача сума річних у визначеному сторонами за договором розмірі від простроченої суми (договірний розмір річних), який був значно більший 3% річних, а у даній справі позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України (розмір річних передбачений нормою права), у зв`язку з чим, спірні правовідносини у справах не є подібними.

До того ж, вказаний висновок не стосується інфляційних втрат, а, отже, не може бути застосовний до цієї справи в частині вимог про стягнення інфляційних втрат. У зв`язку з чим відсутні правові підстави для зменшення розміру інфляційних втрат.

Також суд зазначає, що розмір 3% річних, заявлених до стягнення з відповідача у даній справі № 908/3179/23 та який визнаний судом обґрунтованим, становить 29 317,74 грн від суми попередньої оплати (686 945,00 грн). А отже, їх зменшення явно не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. З урахуванням цього підстави для зменшення нарахованих відповідачеві відсотків річних також відсутні.

У зв`язку з безпідставністю нарахування та заявлення позивачем до стягнення з відповідача пені, клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені судом не розглядається, правова оцінка наведеним відповідачем доводам в цій частині не надається. З тих, же підстав судом не надається оцінка Сертифікату № 3500-23-4423 від 10.11.2023, виданого Кіровоградською регіональною Торгово-промисловою палатою, згідно якого засвідчено форс мажорні обставини.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. 86 ГПК України)

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Заперечення відповідача на заявлені позовні вимоги частково враховані судом при вирішенні даного спору.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача 196 773,63 грн. - втрат від інфляції та 29 317,74 грн. -3% річних. В іншій частині в задоволені позову відмовляється.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки спір доведено до суду з його вини.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 8 000,00 грн., то з цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Зі змісту ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» слідує, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 8 000,00 грн, позивачем додано до матеріалів справи копії Договору від 01.10.2023 про надання правничої допомоги (далі - договір), укладеного між Селянським (фермерським) господарством «Славутич» (далі - клієнт) та адвокатським бюро "Сергія Писаренка" (далі - адвокатське бюро), акту здачі прийняття наданих послуг № 1 до Договору про надання правничої допомоги від 01.10.2023, акту здачі прийняття наданих послуг № 2 до Договору про надання правничої допомоги від 13.11.2023, детальний опис робіт (наданих послуг) від 04.12.2023 виконаних адвокатом під час провадження у суді першої інстанції. Також суду надано копії платіжних інструкцій № 951 від 13.10.2023 на суму 5 000,00 грн та № 954 від 14.11.2023 на суму 3 000,00 грн., що підтверджує понесення (оплату) позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

13.10.2023 між Адвокатським об`єднанням "Сергія Писаренка" та Клієнтом був підписаний акт здачі прийняття наданих послуг № 1 до Договору про надання правничої допомоги, в якому зазначено, що Адвокатське об`єднання надало вид правої допомоги, а саме складання позовної заяви про стягнення на користь клієнта грошових коштів з ТОВ «Інтертехнівест» за порушення умов договору поставки сільськогосподарської техніки № 1-10/11/21 від 10.11.2021, вартість послуг становить 5 000,00 грн.

В акті здачі прийняття наданих послуг № 2 до Договору про надання правничої допомоги від 13.11.2023 зазначено, що Адвокатське об`єднання надало вид правої допомоги, а саме складання відповіді на відзив ТОВ «Інтертехнівест» по справі № 908/3179/23 у Господарському суді Запорізької області, вартість послуг становить 3000,00 грн.

В наданому Адвокатським об`єднанням детальному описі робіт (наданих послуг) виконаних авдвокатом Адвокатського бюро «Сергія Писаренка» Писаренком С.Ю. під час провадження у суді першої інстанції від 04.12.2023 наведено вид правової допомоги та вартість послуг:

-складання позовної заяви про стягнення на користь клієнта грошових коштів з ТОВ «Інтертехнівест» за порушення умов договору поставки сільськогосподарської техніки № 1-10/11/21 від 10.11.2021, що включає в себе ознайомлення з документами, формування правової позиції по справі (в тому числі вивчення судової практики та нормативно-правових актів, що регулюють спірні відносини), складання позовної заяви та підготовка (формування) всіх необхідних додатків до неї - вартість 5000,00 грн.;

- складання відповіді на відзив ТОВ «Інтертехнівест» у справі № 908/3179/23, що включає в себе правовий аналіз відзиву на позов, підготовку відповіді на відзив та доданих матеріалів- вартість 3 000,00 грн., всього на суму 8 000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто, явно завищеним. У зв`язку з цим, суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно -необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідачем заперечень щодо заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в т.ч. їх розміру, не надано.

При цьому, судом взято до уваги, що виходячи із конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічну правову позиції викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.

Також, суд зазначає, що розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн. є доведеним, підтверджений належними доказами та є співмірним, враховуючи обсяг виконаних робіт (наданих послуг), складність справи та ціну позову. Понесення таких витрат було зумовлене необхідністю звернення позивача до суду з метою захисту своїх законних прав та охоронюваних майнових інтересів внаслідок їх порушення з боку відповідача.

За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі всього вищевикладеного, зважаючи на те, що суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову у даній справі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 2 764,35 грн витрат на професійну правничу допомогу - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інтертехінвест (49040, м. Дніпро, вул. Мукаша Салакунова, буд. 25, офіс 6, ідентифікаційний код 37988349) на користь Селянського (фермерського) господарства Славутич (70240, Запорізька область, Пологівський район, с. Полтавка, вул. Жилянської, буд. 13 А; адреса для листування: 69063, м. Запоріжжя, вул. Глісерна, буд. 18, кв. 104, ідентифікаційний код 30000900) суму 196 773 (сто дев`яносто шість тисяч сімсот сімдесят три) грн 63 коп. інфляційних втрат та суму 29 317 (двадцять дев`ять тисяч триста сімнадцять) грн 74 коп. - 3 % річних.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інтертехінвест (49040, м. Дніпро, вул. Мукаша Салакунова, буд. 25, офіс 6, ідентифікаційний код 37988349) на користь Селянського (фермерського) господарства Славутич (70240, Запорізька область, Пологівський район, с. Полтавка, вул. Жилянської, буд. 13 А; адреса для листування: 69063, м. Запоріжжя, вул. Глісерна, буд. 18, кв. 104, ідентифікаційний код 30000900) суму 3391 (три тисячі триста дев`яносто одна) грн. 37 коп. витрат зі сплати судового збору та суму 2764 (дві тисячі сімсот шістдесят чотири) грн. 35 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

5. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 22.12.2023.

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.