Рішення

від 11.12.2023 по справі 522/2265/23

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/2265/23

Провадження № 2/522/2914/23

РІШЕННЯ

Іменем України

11 грудня 2023 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого суддіШенцевої О.П.

при секретаріМіщенко О.В.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) про стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби за період з 17 серпня 2021 року по 19 липня 2022 року в сумі 67011,00 грн. та компенсації завданої моральної шкоди в сумі 5000,00 грн.

Свою позовну заяву обґрунтовує тим, що 26 жовтня 2020 р., на підставі Наказу № 97 від 22.10.2020 р. позивач була прийнята на роботу на посаду касира аптеки Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю). 02 серпня 2021 р. на ім`я директора Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), ОСОБА_2 позивачкою була подана заява про надання їй щорічної основної відпустки тривалістю 10 календарних днів починаючи з 09.08.2021 р. із виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. За її заявою позивачу було надано відпустку, яка тривала до 19 серпня 2021 року включно. 17 серпня 2021 р. між позивачкою та начальником Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, генералом-майором ОСОБА_3 був укладений контракт на проходження військової служби на 3 роки, а саме з 17 серпня 2021 р. по 16 серпня 2024 р. Згідно з наказом начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, генерала-майора ОСОБА_3 , № 197-ос від 17 серпня 2021 р. позивачку, як солдата запасу, було прийнято на військову службу за контрактом, їй було присвоєно військове звання «молодший сержант», зараховано до списків особового складу частини та призначено відповідальним виконавцем групи обліку житла комендатури забезпечення. 18.08.2021 р., позивачкою до Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), була подана заява, складена нею 17.08.2021 року, де вона просила увільнити її від виконання трудових обов`язків на час проходження військової служби в особливий період, починаючи з 17.08.2021 р. із збереженням середньої заробітної плати, відповідно до чинного трудового законодавства. Проте, цього ж дня, 18.08.2021 року, позивачку було звільнено з роботи з посади касира аптеки Фірми «Полімед» (у вигляді ТОВ) наказом директора № 91/1 від 17.08.2021 року «По особовому складу» на підставі припинення трудового договору згідно п. 3 ст. 36 КЗпП України, з виплатою компенсації за невикористану основну щорічну відпустку у розмірі 20 календарних днів. Вважаючи, що звільнення з роботи є протиправним, оскільки суперечить вимогам законодавства України позивач була вимушена звернутися до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, який рішенням суду було задоволено частково.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2023 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

10 березня 2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, з мотивів викладених у відзиві.

29 березня 2023 року ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача та витребувано від ПІВДЕННОГО РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ (ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА 1469) (65014, Одеська обл., місто Одеса, вул. Жуковського, будинок 1; код ЄДРПОУ: 14321802) інформацію про розмір отриманого доходу громадянкою України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 за період з 17.08.2021 року по 19.07.2022 року у зв`язку з проходженням військової служби в ПІВДЕННОМУ РЕГІОНАЛЬНОМУ УПРАВЛІННІ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ (ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_2 ).

29 березня 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

20 вересня 2023 року представником відповідача до суду подано додаткові пояснення щодо позовних вимог в частині стягнення заробітної плати.

13 листопада 2023 р. від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій викладено остаточні позовні вимоги у наступній редакції:

- Стягнути з Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), ЄДРПОУ: 21031996, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованість з виплати середнього заробітку за час проходження військової служби за період з 17 серпня 2021 року по 19 липня 2022 року в розмірі 67011,00 грн.

- Стягнути з Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), ЄДРПОУ: 21031996, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , завдану моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.;

- Допустити негайне виконання рішення суду у частині стягнення середнього заробітку;

- Стягнути з Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), ЄДРПОУ: 21031996, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 судові витрати понесенні при розгляді справи, в тому числі витрати на правничу допомогу.

11 грудня 2023 року представником позивача подано до суду клопотання про розгляд справи без участі сторони.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином.

Згідно ч.2ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.4ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши встановлені обставини та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає даний позов таким, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з ч. 1ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Нормою ст.46 Конституції України передбачено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення безробіття з незалежних від них обставин.

Судом встановлено, 26 жовтня 2020 року, на підставі наказу керівника «Полімед» (у вигляді ТОВ) №97 від 22.10.2020 року позивача прийнято на роботу, на посаду касира аптеки фірми «Полімед» .

Згідно з наказом начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, генерала-майора ОСОБА_3 . № 197-ос від 17 серпня 2021 р. позивача, як солдата запасу, було прийнято на військову службу за контрактом, присвоєно військове звання «молодший сержант», зараховано до списків особового складу частини та призначено відповідальним виконавцем групи обліку житла комендатури забезпечення та вона приступила до виконання обов`язків та поставленою на всі види забезпечення починаючи з 17 серпня 2021 р.

На підставі заяви від 17.08.2021 року касир аптеки фірми «Полімед» позивач просила Фірму «Полімед» (у вигляді ТОВ) увільнити її від виконання посадових обов`язків на час проходження військової служби в особливий період з 17.08.2021 року із збереженням посади та середньої заробітної плати.

Проте, на підставі наказу № 91/1 від 18.08.2021 року «По особовому складу» позивача звільнено з посади касира аптеки Фірми «Полімед» (у вигляді ТОВ) з 18.08.2021 р., згідно пункту 3 ч. 1 статті 36 КЗпП України, з виплатою компенсації за невикористану основну відпустку у розмірі 20 календарних днів, у зв`язку укладенням нею контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах сержантського та старшинського складу від 17.08.2021 року.

Не погоджуючись з вказаним наказом позивач звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13.09.2022 року по справі № 522/17735/21 позов було задоволено частково. В частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом позивачу було відмовлено.

ОСОБА_1 посилаючись на необхідність стягнення середнього заробітку на її користь, звернулась до суду з даним позовом.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України, в редакції діючій на момент виникнення спірних правовідносин, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Так, позивач уклала контракт про проходження військової служби у Збройних силах України під час дії особливого періоду, який не скасовано, тому у відповідача не було законних підстав для звільнення позивача на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України у зв`язку із вступом на військову службу.

Зазначене узгоджується з позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 537/430/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про поширення на позивача гарантій, встановлених частиною третьою статті 119 КЗпП України щодо збереження попереднього місця роботи, посади і середнього заробітку на строк дії контракту та відсутність підстав для припинення трудового договору у зв`язку із вступом позивача на військову службу згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відповідно дост. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

За змістом ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків,пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності дост.16ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст.3 та ст.4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законівпро працюУкраїни та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Судом встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/17735/21 від 13 вересня 2022 року, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_4 до Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Наказ директора Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) № 91/1 від 17.08.2021 року «По особовому складу». Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді касира аптеки в Фірмі «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю). Стягнуто з Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) завдану у зв`язку із незаконним звільненням моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі.

Крім того, суд звертає увагу, що під час розгляду справи № 522/17735/21 відповідачем було визнано позов в частині поновлення позивача на роботі.

З рішення суду по справі № 522/17735/21 вбачається, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу Приморський районний суд м. Одеси виходив з наступного.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівникз вини власника або уповноваженого ним органубув позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключноза наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Однак, як випливає з рішення у вищезазначеній справі, позивач з 17 серпня 2021 року перебувала на військовій службі в органах Державної прикордонної служби України, а тому починаючи з 17 серпня 2021 року позивач була позбавлена можливості працювати та виконувати свої трудові функції у Фірмі «Полімед» з підстав, що залежали виключно від позивача. В даному випадку вина відповідача відсутня, позивач виконував на платній основі обов`язки на військовій службі за контрактом, а тому стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не може відповідати засадам справедливості, добросовісності, розумності, та не сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, вимушеного прогулу не було.

Фактична заборгованість відповідача перед позивачкою по заробітній платі становить період з дня її незаконного звільнення 17 серпня 2021 року по 19 липня 2022 року, виходячи з наступного.

Як уже зазначалось, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»№ 2352-IXвід 01.07.2022 р. Даним законом були внесені зміни до ч. 3 ст.119КЗпП України, згідно з якими скасовано збереження середнього заробітку, в тому числі, за працівниками прийнятим на військову службу за контрактом.

При нарахуванні виплат за час виконання державних або громадських обов`язків на основі середньої плати слід керуватися правилами для 2-місячного розрахункового періоду, які встановлені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабміну від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до довідки Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) № 7 від 08.02.2022 р., дохід позивачки за період з 01.06.2021 р. по 31.07.2021 р. склав: за червень 2021 року 6000,00 грн.; за липень 2021 р. 6000,00 грн.

Згідно з розрахунком, що додається до цієї позовної заяви, загальна заборгованість відповідача перед позивачкою за зазначений період становить 67011,00 грн.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/17735/21 від 13 вересня 2022 року має преюдиційне значення для розгляду цього позову, так як ним встановлений факт незаконності звільнення позивачки та її поновлено на роботі. Отже зазначені обставини не підлягають доказуванню.

Разом з тим, судом з`ясовано, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час військової служби за період з 17 серпня 2021 року по 19 липня 2022 року не були предметом розгляду при вирішення спору Приморським районним судом м. Одеси у справі № 522/17735/21 від 13 вересня 2022 року, адже в цій частині позовні вимоги стосувались стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з дня звільнення по час ухвалення рішення.

Однак, на переконання суду наявне визначення, що міститься у ст. 235 КЗпП України, не позбавляє працівника права звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку окремо, або в тій частині в якій ці питання не вирішувались, або коли право на відповідне стягнення виникло пізніше.

Враховуючи, що судом позивача поновлено на займаній посаді, як незаконно звільненого працівника, вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 17.08.2021 року по 19.07.2022 року, які не були предметом попереднього судового розгляду, є законними та підлягають задоволенню.

Наведені відповідачем доводи в обґрунтування своєї позиції не спростовують наведених висновків суду.

За вищенаведених обставин,суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період з 17 серпня 2021 року по 19 липня 2022 року в сумі 67011,00 грн.

У даній частині суд зазначає, що згідно п. 2 ч. 1 ст.430ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

З огляду на наведене, суд допускає негайне виконання судового рішення в частині стягнення присудженої позивачці суми середньої заробітної плати за один місяць.

Щодо стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та при розгляді справ застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13,має бути «ефективним» як з практичної, так із правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Таким чином, адекватне відшкодування шкоди, зокрема, й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Відповідно до частини 1статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За приписами п. 2 ч. 2ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Приписами частини 1 статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Право позивача впродовж тривалого часу порушене та їй приходиться захищати свої права, порушені протиправними діями відповідача, що вимагає від неї фізичних і моральних зусиль, і відповідно, не могло не відобразитися на її організації життя. Негативні емоції позивача внаслідок невиплати їй заробітної плати перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із протиправними діями відповідача, а відтак завдають їй моральної шкоди.

Протиправна поведінка відповідача спричиняє позивачу душевні страждання, у зв`язку із руйнуванням стійких життєвих принципів, надії на справедливість.

За приписами ч. 3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає розумним та справедливим стягнути з відповідача на користь позивачки компенсацію спричиненої їй моральної шкоди у сумі 1000,00 гривень.

Крім того, 07 грудня 2023 року представник позивачки звернувся до суду з заявою про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 гривень.

Вирішуючи питання щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до наступних висновків:

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1,3ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6ст. 137 ЦПК Україниобов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідност. 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 2, 3, 8статті 141 ЦПК Українивизначено, що інші судові втирати витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з п. 3 ч. 1ст. 270 ЦПК Українисуд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Позивачем до заяви про розподіл судових витрат надано наступні докази:

- Ордер на надання правничої (правової) допомоги;

- Акт приймання-здачі наданих послуг да детальний опис робіт до Договору про надання правничої допомоги № 047/21/Ц від 15 вересня 2021 року.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертійстатті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

В постанові від 04 липня 2018 року по справі №310/11534/13-ц Велика Палата Верховного Суду під час ухвалення судового рішення за правилами цивільного судочинства вважала можливим керуватися однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого2020року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382дс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня2006р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня2009р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня2014р. у справі «East/WestAllianceLimited проти України», від 26 . лотого2015р. у справі «Барк шевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від, 28 листопада2002р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Проте, на переконання суду, дана справа не є складною, експертизи не призначались, свідки не допитувались.

З урахуванням вище вказаних обставин визначення представником позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн. не є співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних робіт.

З врахуванням наданих позивачем документів, враховуючи рівень складності справи, тривалість її розгляду, обсяг виконаних робіт, а також критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, суд приходить до висновку, що виходячи з критерію пропорційності розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, становить 5000,00 грн.

Суд, дослідивши заяву про розподіл судових витрат, приходить до висновку про часткове задоволення заяви про розподіл судових витрат у відповідності до задоволених позовних вимог позивача в розмірі, який на думку суду є справедливим.

Згідно з ч. 1 ст.89ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, суд, дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно дост. 141 ч.1 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог на загальну суму 68011,00 грн., що становить 94,44 % від заявленої суми в загальному розмірі 72011,00 грн., з відповідача підлягають стягненню у розмірі 1013,96 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.2,5,10,12,13,141, 263 - 265 ЦПК України, ст.43 Конституції України, ст.ст.51,40,42,43,119, 492,235,237-1 КЗпП України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), код ЄДРПОУ: 21031996, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , заборгованість за період з 17 серпня 2021 року по 19 липня 2022 року в розмірі 67011,00 гривень.

Стягнути з Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), код ЄДРПОУ: 21031996, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , моральну шкоду в розмірі 1000,00 гривень.

Стягнути з Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), код ЄДРПОУ: 21031996, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 1013,96 гривень та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 гривень.

Допустити негайне виконання рішення суду у частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 21 грудня 2023 року.

Суддя: