Постанова

від 12.12.2024 по справі 522/2265/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4127/24

Справа № 522/2265/23

Головуючий у першій інстанції Шенцева О.П.

Доповідач Дришлюк А. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою адвоката Сухініна Сергія Вікторовича в інтересах Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2023 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

03 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) про стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби за період з 17 серпня 2021 року по 19 липня 2022 року в сумі 67011,00 грн та компенсації завданої моральної шкоди в сумі 5000,00 грн (а.с.1-32).

13 листопада 2023 року від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій викладено остаточні позовні вимоги, а саме: стягнути з Фірми «Полімед» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати середнього заробітку за час проходження військової служби за період з 17 серпня 2021 року по 19 липня 2022 року в розмірі 67011,00 грн; стягнути з Фірми «Полімед» на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн; допустити негайне виконання рішення суду у частині стягнення середнього заробітку; стягнути з Фірми «Полімед» на користь ОСОБА_1 судові витрати понесенні при розгляді справи, в тому числі витрати на правничу допомогу (а.с. 110-116).

11 грудня 2023 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди було вирішено задовольнити частково. Стягнути з Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) на користь ОСОБА_1 заборгованість за період з 17 серпня 2021 року по 19 липня 2022 року в розмірі 67011,00 гривень. Стягнути з Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000,00 гривень. Стягнути з Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1013,96 гривень та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 гривень (а.с. 150-156).

19 січня 2024 року засобами поштового зв`язку адвокат Сухінін Сергій Вікторович, в інтересах Фірми «Полімед», направив до Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2023 року. Представник апелянта, не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, так як згідно з нормами чинного законодавства заробітною платою вважається плата виключно за виконану робітником роботу. Тому, представник апелянта вважає, що вимога позивачки про стягнення заборгованості по заробітній платі не підпадає під правову природу визначення заробітної плати, оскільки вказується період з дня звільнення по день поновлення позивача на посаді, враховуючи, що остання не виконувала трудові функції з 17 серпня 2023 року. При цьому, представник апелянта звертає увагу на те, що 29 березня 2023 року було закрито підготовче провадження по справі та призначено її до розгляду, натомість 13 листопада 2023 року від представника позивача було направлено заяву про зміну предмету позову, з остаточними позовними вимогами. З огляду на це, представник апелянта вважає, що суд першої інстанції в порушення вимог ч. 3 ст. 49 ЦПК України прийняв відповідну заяву, якою фактично було змінено позовні вимоги, та ухвалив за зміненими позовними вимогами судове рішення (а.с. 162-167).

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 10, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.

В судовому засіданні представник апелянта просив задовольнити апеляційну скаргу, представник позивача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників провадження, які з`явилися, дослідивши наявні матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивача поновлено на займаній посаді, як незаконно звільненого працівника, тому вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 17.08.2021 по 19.07.2022 є законними та підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що право позивача впродовж тривалого часу порушене та їй доводиться захищати свої права, порушені протиправними діями відповідача, що вимагає від неї фізичних і моральних зусиль, і відповідно, не могло не відобразитися на її організації життя. Негативні емоції позивача внаслідок невиплати їй заробітної плати перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із протиправними діями відповідача, а відтак завдають їй моральної шкоди. Тому суд частково задовольнив вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи

26 жовтня 2020 року, на підставі наказу керівника «Полімед» (у вигляді ТОВ) № 97 від 22.10.2020 позивача прийнято на роботу на посаду касира аптеки фірми «Полімед» .

Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , генерала-майора ОСОБА_2 . № 197-ос від 17 серпня 2021 року позивача, як солдата запасу, було прийнято на військову службу за контрактом, присвоєно військове звання «молодший сержант», зараховано до списків особового складу частини та призначено відповідальним виконавцем групи обліку житла комендатури забезпечення. Позивач приступила до виконання обов`язків та вважається поставленою на всі види забезпечення починаючи з 17 серпня 2021 року (а.с. 68).

На підставі наказу № 91/1 від 18.08.2021 «По особовому складу» позивача звільнено з посади касира аптеки Фірми «Полімед» (у вигляді ТОВ) з 18.08.2021, згідно пункту 3 ч. 1 статті 36 КЗпП України, з виплатою компенсації за невикористану основну відпустку у розмірі 20 календарних днів, у зв`язку укладенням нею контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах сержантського та старшинського складу від 17.08.2021.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13.09.2022 по справі № 522/17735/21 позов було задоволено частково. Суд вирішив визнати протиправним та скасувати Наказ директора Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) № 91/1 від 17.08.2021 «По особовому складу». Поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді касира аптеки в Фірмі «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю). Стягнути з Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) завдану у зв`язку із незаконним звільненням моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн. В іншій частині позову суд вирішив відмовити. Також судом було допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі (а.с. 19-26).

03.02.2023 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди.

Нормативно-правове регулювання та оцінка апеляційного суду

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

19липня 2022року набравчинності ЗаконУкраїни «Провнесення зміндо деякихзаконодавчих актівУкраїни щодооптимізації трудовихвідносин» № 2352-IX від 01.07.2022. Даним законом були внесені зміни до ч. 3 ст.119 КЗпП України, згідно з якими скасовано збереження середнього заробітку, в тому числі, за працівниками прийнятим на військову службу за контрактом.

При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин (постанова ВП ВС від 08.06.2021 року, справа № 662/397/15-ц).

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08.11.2022 у справі № 607/15052/16).

Як було зазначено, за змістом ч. 3 ст. 119 КЗпП України в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин, за працівником зберігається місце роботи, посада, а також середній заробіток на підприємстві.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі положень ч. 3 ст. 119 КЗпП України звернулась до суду з позовом про виплату відповідачем належних їх сум за період з 17.08.2021 по 19.07.2022. В позовній заяві від 03.02.2023 позивач просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі. 13.11.2023 позивач подала заяву, якою фактично уточнила редакцію позовних вимог та просила стягнути з відповідача середній заробіток. При цьому, позивач не змінювала період часу, за який просить стягнути кошти, не змінювала предмет та підставу позову, а також не збільшувала/зменшувала свої вимоги. Отже, позивач фактично не змінювала ані предмет, ані підстави позову та впродовж розгляду справи обґрунтовувала свої вимоги з посиланням на положення ч. 3 ст. 119 КЗпП України у відповідній редакції. В даній справі зміст та суть матеріально-правових вимог позивача полягає в стягненні з відповідача належних їй сум середнього заробітку за відповідний період часу. Формулювання позовних вимог, що не відтворює точний зміст статті, але безпосередньо випливає зі змісту відповідної статті, не може мати наслідком відмову судом в захисті права особи.

За таких обставин та оскільки позивач мала право на середній заробіток, передбачений ч. 3 ст. 119 КЗпП України в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта. При цьому, апеляційний суд зауважує, що не може бути скасоване правильне рішення суду з суто формальних міркувань, за винятком формальних порушень, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду. Ті порушення процесу у вигляді зміни підстав позову на стадії судового розгляду, які обумовлюють скасування, на думку представника відповідача, прийнятого судового рішення, такими підставами не являються, оскільки як зазначено вище, відбулось редакційне уточнення позовних вимог, без зміни нормативно правового обґрунтування. Також відхиляються посилання представника відповідача на необхідність застосування Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини для захисту прав відповідача, оскільки в контексті цієї справи, вказаний протокол підлягав би застосуванню для захисту прав позивачки, права якої на середній заробіток, можна було б захищати в контексті права власності на грошові кошти, відносно яких вона має законні очікування на отримання.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія А, №303-А, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Таким чином, враховуючи вищенаведене в сукупності та оскільки доводи апеляційної скарги не спростували висновків суду першої інстанції по суті спору, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України, залишає апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуадвоката СухінінаСергія Вікторовичав інтересахФірми «Полімед»(увигляді товаристваз обмеженоювідповідальністю) залишити без задоволення.

Рішення Приморськогорайонного судум.Одеси від11грудня 2023року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

Повний текст постанови складений 19 грудня 2024 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк