Рішення

від 07.12.2023 по справі 280/1164/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 грудня 2023 року Справа № 280/1164/23 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області (вул. Незалежної України, 72А, м. Запоріжжя, 69035), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Служба судової охорони (01601, м. Київ, вул. Липська 18/5; код ЄДРПОУ 42902258), Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення додаткової винагороди та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплат,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 01 березня 2022 року по 21 січня 2023 року;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області додаткову винагороду за період з 01 березня 2022 року по 21 січня 2023 року у сумі 302 172,58 грн.;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплат" компенсацію, розраховану на січень 2023 року, за своєчасно невиплачену додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у квітні грудні 2022 року та січні 2023 року у сумі 59809,20 грн. із утриманням податків та обов`язкових платежів.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що проходить службу в ТУ ССО у Запорізькій області, є співробітником Служби судової охорони. Вважає, що у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану (далі Постанова №168) у позивача як співробітника Служби судової охорони виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн щомісячно. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не невиплати позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 27.02.2023 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач не погодився із позовом, 13.03.2023 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що у відповідному кошторисі ТУ ССО у Запорізькій області видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168 після її прийняття, головою ССО не затверджувались. Зазначені обставини встановили неможливість видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченою Постановою № 168. На думку відповідача, обґрунтованість дій ТУ ССО у Запорізькій області відповідає вимогам статті 23 Бюджетного кодексу України, за якою будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Посилається на статтю 51 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах. Вважає, що вимога позивача щодо стягнення з ТУ ССО у Запорізькій області самостійно нарахованої позивачем додаткової винагороди не підлягає задоволенню, оскільки на даній стадії вона є передчасною і можливою за умови нарахування коштів та їх невиплати. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 13.03.2023 залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Службу судової охорони (далі третя особа 1, ССО) та Державну судову адміністрацію України (далі третя особа 2, ДСА України).

Ухвалою суду від 13.03.2023 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22 (№Пз/990/4/22).

21.03.2023 до суду надійшли пояснення третьої особи 2 щодо позову, в яких зазначає, що на сьогоднішній день у ДСА України відсутні будь-які внутрішні резерви для перерозподілу видатків між установами системи правосуддя та збільшення бюджетних асигнувань ССО для виплати додаткової винагороди співробітниками відповідно до Постанови №168.

23.03.2023 третя особа 1 подала пояснення щодо позову, в яких з посиланням на норми Бюджетного кодексу України зазначає, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Натомість, у затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідних кошторисах ТУ ССО видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою №168, не передбачались та не затверджувались, у зв`язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату. Враховуючи викладене вище, накази ТУ ССО у Запорізькій області про виплату співробітникам додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168, не видавались і не можуть бути видані. Такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань. Враховуючи вищезазначене, вважає посилання позивача на бездіяльність ТУ ССО у Запорізькій області необґрунтованими та безпідставними. Також стверджує про відсутність вини відповідача у невиплаті додаткової винагороди та, як наслідок, відсутність підстав до виплати заявленої у позові компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

27.03.2023 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 01 березня 2022 року по 21 січня 2023 року;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області додаткову винагороду за період з 01 березня 2022 року по 21 січня 2023 року у сумі 302 172,58 грн.;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплат" компенсацію, розраховану на січень 2023 року, за своєчасно невиплачену додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у квітні грудні 2022 року та січні 2023 року у сумі 59809,20 грн. із утриманням податків та обов`язкових платежів.

Ухвалою від 25.10.2023 провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 07.12.2023 прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог від 27.03.2023.

На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.

Позивач з 24.02.2022 проходить службу в ТУ ССО у Запорізькій області на посаді заступника начальника територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області.

Сторони у заявах по суті справи не заперечують, що з 24.02.2022 позивачу не нараховувалась та не виплачувалась додаткова винагорода, виплата якої передбачена Постановою №168.

На запит позивача щодо надання інформації, ТУ ССО у Запорізькій області листом від 13.02.2023 №39.06-60 повідомило про невидання наказів щодо виплати позивачу додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 31.01.2023, передбачених пунктом 5 Порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану, затвердженого наказом ДСА України від 31.10.2022 №396 (далі Порядок №396).

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 2 статті 161 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) передбачено, що Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України.

Згідно з частиною 1 статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

На виконання статті 165 Закону № 1402-VIII та Постанови № 289, ДСА України наказом від 26 серпня 2020 року затвердила Порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони (далі - Порядок №384), згідно з пунктом 1 розділу І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.

За змістом пунктів 4-7 Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку №384, грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку №384).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та продовжує діяти на теперішній час (зокрема, Указом Президента від 06.11.2023 №734/2023 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 Про введення воєнного стану в Україні та №69 Про загальну мобілізацію, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

У п. 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 від 07.07.2022 №793, яка набрала чинності з 19.07.2022) внесені, зокрема, такі зміни до Постанови №168:

- в абзаці першому п. 1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць";

- п. 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення;

- доповнено постанову п. 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

У пункті 2 Постанови № 793 зазначено, що така постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Наказом ДСА України від 31.10.2022 №396 затверджено Порядок №396.

Згідно з п. 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами п. 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 № 43, яка набрала чинності 21.01.2023, внесено зміни до пункту 1 Постанови № 168, зокрема, у першому реченні абзацу першого слова військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора,, співробітникам Служби судової охорони, виключено.

Зважаючи на викладене, можна дійти висновку, що у період з 01.03.2022 по 20.01.2023 включно (тобто до дати набрання чинності Постановою № 43, якою співробітників ССО виключили переліку осіб, на яких поширюється дія Постанови № 168) позивач, як співробітник ССО, мав право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.

Відповідач не заперечує право позивача на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у цей період, однак посилається на відсутність бюджетних асигнувань для її виплати.

Суд зазначає, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру, у тому числі, співробітниками Служби судової охорони.

У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).

У такий спосіб, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер (у спірних правовідносинах таким законодавством є Порядок №168), а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21-44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене Постановою № 168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі Кечко проти України (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ Кечко проти України (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та Ромашов проти України (заява № 67534/01, пункт 43) реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Отже, відсутність у відповідача бюджетних асигнувань на виплату позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, не може бути підставою позбавлення його права на отримання такої та не може легалізовувати бездіяльність відповідача щодо її не виплаті.

Суд враховує, що відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 вказано на ознаки типових справ: а) позивачем є співробітник Служби судової охорони; б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони; в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168; г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168; г) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).

Отже, за ознаками типової справи, які наведені у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22, справа, що розглядається, є типовою, у зв`язку з чим у силу приписів частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові.

Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 сформулював такі правові висновки, з якими погодилась Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2023 у справі № 260/3564/22:

- з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України;

- установлена Постановою № 168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні;

- зміст внесених Постановою № 793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць замість 30 000 гривень щомісячно не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом пропорційність із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця;

- указані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права особи на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн на місяць, передбаченому Постановою № 168 у первинній редакції, тому суд відхилив доводи позивача щодо недопустимості застосування Постанови № 793 для вирішення цього спору;

- суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку № 396, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону № 1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 постанови КМУ від 03 квітня 2019 року № 289 Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони, ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати;

- Верховний Суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин Порядку № 396 й у частині визначених ним порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, оскільки спірні правовідносини виникли до прийняття і набрання чинності цим Порядком. Водночас у спірний період однорідні правовідносини щодо порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони були врегульовані Порядком № 384, що й підлягає застосуванню до спірних правовідносин;

- відмова Територіального управління у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах;

- Територіальне управління є належним відповідачем за пред`явленим позовом, оскільки саме цей суб`єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу додаткової винагороди.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що відповідачем не вчинено дій, спрямованих на виконання Постанови №168, відтак унаслідок протиправної бездіяльності відповідача позивачу не нарахована та не виплачена додаткова винагорода, установлена Постановою №168.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за період з 01.03.2022 по 20.01.2023.

При цьому, слід зазначити, що стягнення з відповідача додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за цей період у конкретно визначеній сумі можливе лише в разі, якщо такий розмір додаткової винагороди був нарахований відповідачем, але протиправно не виплачений.

Разом з тим, за встановленими у даній справі обставинами, відповідачем не було проведено нарахування додаткової винагороди відповідно до постанови №168, а тому, з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у зразковій справі № 260/3564/22, належним способом захисту судом порушених прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, в розмірі 30000 грн на місяць за фактично відпрацьований час, за період з 01.03.2022 по 20.01.2023.

За наведеного, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати, суд зазначає таке.

Приписами статті 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-ІІІ) визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цього Закону. Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України, і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Така сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-ІІІ).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (статті 4 Закону №2050-ІІІ).

Згідно із статтею 34 Закон України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Пунктами 2, 3 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (далі - Положення) унормовано, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги (далі - споживчі ціни) за цей період зріс більш як на один відсоток.

Сума компенсації обчислюється у спосіб множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін.

Зі змісту статті 1 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згадані вище статті 2, 3 Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття доходи для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

За такої умови слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, від 26 жовтня 2023 рок у справі №280/6445/19 тощо.

Наявність вини відповідного органу, який мав обов`язок виплатити дохід на користь особи, також не визначена як обов`язкова умова для нарахування та виплати компенсації, щодо якої у спірних відносинах виник спір, і це узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 01.05.2023 у справі №380/23651/21.

Відтак, наявні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплати на суму недоплаченої позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за період з 01.03.2022 по 20.01.2023, компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ.

Наведені висновки узгоджуються із позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.10.2020 у справі № 0840/3175/18(пр/280/36/18), від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 22.09.2020 у справі №280/1447/19, від 26.10.2023 у справі №280/6445/19.

Водночас, відсутні підстави для стягнення компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ у конкретно визначеній сумі, оскільки сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, у зв`язку з чим визначення розміру належної до виплати компенсації можливо лише після здійснення нарахування суми відповідного доходу.

Отже, в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо строку звернення позивача до суду з цим позовом, суд зазначає таке.

Згідно із пунктом 2 частини першоїстатті 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини першоїстатті 4 КАС Українипублічною службою є публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Правові засади організації та діяльності Служби судової охорони, статус працівників служби, а також порядок проходження служби в судовій охороні визначаєЗакон України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»(далі - Закон № 1402-VIII).

Згідно з частиною першоїстатті 160 Закону № 1402-VIII, підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.

Відповідно до частини першоїстатті 161 Закону № 1402-VIII, Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.

Отже служба судової охорони є публічною службою.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з не проведенням нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у відповідності до приписівпостанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»за період з 01 березня 2022 року по 20 січня 2023 року.

Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до частини першоїстатті 122 КАС Українипозов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З частини п`ятоїстатті 122 КАС Українивбачається, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

ОтжеКАС Українипередбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другійстатті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятоюстатті 122 КАС України.

Предметом позову є правомірність невиплати відповідачем додаткової винагороди позивачу, встановленої Постановою № 168.

Згідно з вимогамистатті 2 Закону України «Про оплату праці»в структуру заробітної плати входять:

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

В аспекті спірних правовідносин можна дійти висновку, що додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168 входить до структури заробітної плати/грошового забезпечення.

НатомістьКАС Українине передбачає строки звернення до суду у справах щодо стягнення грошової винагороди/заробітної плати.

Спеціальнимзаконому даному випадку єКодекс законів про працю України.

Частинами першою та другоюстатті 233 Кодексу законів про працю України(далі -КЗпП України) в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни доКодексу законів про працю України, а саме назву та частини першу і другу статті 233 викладено в такій редакції:

«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, норма щодо права звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком з 19 липня 2022 року втратила чинність.

В той же час, відповідно до пункту 1глави ХІХ КЗпП Українипід час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»на території України запроваджено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

На момент подання представником позивача позовної заяви до судупостановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 № 1423(з урахуванням змін, внесенихпостановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236) дію карантину було продовжено на всій території України до 30 квітня 2023 року.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач звернувся до суду в межах строку, встановленого чинним законодавством України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а заявлені позивачем вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України Про судовий збір, інших судових витрат не заявив, у зв`язку з чим розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями139,241,243-246,250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області (вул. Незалежної України, 72А, м. Запоріжжя, 69035), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Служба судової охорони (01601, м. Київ, вул. Липська 18/5; код ЄДРПОУ 42902258), Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення додаткової винагороди та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплат задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, у період з 01.03.2022 по 20.01.2023.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, за період з 01.03.2022 по 20.01.2023 з розрахунку 30000 гривень на місяць за фактично відпрацьований час.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-III на суму невиплаченої додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, за період з 01.03.2022 по 20.01.2023.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 07.12.2023.

Суддя А.В. Сіпака