Постанова

від 19.11.2024 по справі 280/1164/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 280/1164/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року (суддя Сіпака А.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Служба судової охорони, Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення додаткової винагороди та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплат, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Служба судової охорони, Державна судова адміністрація України, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить:

визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 01 березня 2022 року по 21 січня 2023 року;

стягнути на користь ОСОБА_1 з Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області додаткову винагороду за період з 01 березня 2022 року по 21 січня 2023 року у сумі 302 172,58 грн.;

стягнути на користь ОСОБА_1 з Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплат» компенсацію, розраховану на січень 2023 року, за своєчасно невиплачену додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у квітні грудні 2022 року та січні 2023 року у сумі 59809,20 грн. із утриманням податків та обов`язкових платежів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що проходить службу в ТУ ССО у Запорізькій області, є співробітником Служби судової охорони. Вважає, що у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168) у позивача як співробітника Служби судової охорони виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн щомісячно. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не невиплати позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у період з 01.03.2022 по 20.01.2023.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 01.03.2022 по 20.01.2023 з розрахунку 30000 гривень на місяць за фактично відпрацьований час.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III на суму невиплаченої додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 01.03.2022 по 20.01.2023.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та ухвалити нове судове рішення в цій частині, якою відмовити у задоволенні таких вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошують на тому, що враховуючи, що позивачу не було здійснено нарахування та виплату додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 то зобов`язання про компенсацію за її несвоєчасну виплату є передчасним. Отже, спір в частині компенсації втрат частини доходів фактично не існує, оскільки відповідна виплата на підставі рішення суду першої інстанції у цій справі не здійснена і виплати, ще не проведено. Крім того, скаржник зазначає, що Верховний Суд у постановах від 16.05.2019 у справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, дійшов висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (грошового забезпечення) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач з 24.02.2022 проходить службу в ТУ ССО у Запорізькій області на посаді заступника начальника територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області.

Сторони у заявах по суті справи не заперечують, що з 24.02.2022 позивачу не нараховувалась та не виплачувалась додаткова винагорода, виплата якої передбачена Постановою №168.

На запит позивача щодо надання інформації, ТУ ССО у Запорізькій області листом від 13.02.2023 №39.06-60 повідомило про невидання наказів щодо виплати позивачу додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 31.01.2023, передбачених пунктом 5 Порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану, затвердженого наказом ДСА України від 31.10.2022 №396 (далі Порядок №396).

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до правового регулювання спірних відносин позивач у період з 24.02.2022 по 31.01.2023 включно (до дати набрання чинності Постановою №43, якою співробітників ССО виключили переліку осіб, на яких поширюється дія Постанови №168) позивач, як співробітник ССО, мав право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168. Доводи відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на виплату позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, суд визнав такими, що не можуть бути підставою позбавлення позивача права на отримання такої винагороди та не можуть легалізовувати бездіяльність відповідача щодо її не виплаті.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати суд зазначив, що нормативне регулювання означеного питання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем в частині задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду на предмет його законності та обґрунтованості саме в цій частині.

Рішення суду в частині незадоволених позовних вимог не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції в цій частині рішення суду першої інстанції не перевіряється.

Надаючи оцінку спірним відносинам, в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Стаття 2 Закону №2050-IIІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (статті 4 Закону №2050-ІІІ).

Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100 (пункт 4 Порядку №159).

З приводу такого нормативного регулювання суд першої інстанції зазначив, що воно не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Судом першої інстанції враховані аналогічні висновки, наведені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, від 26 жовтня 2023 рок у справі №280/6445/19, в яких Верховний Суд, окрім іншого, звертав увагу, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Крім того, судом першої інстанції також правильно зазначено, що наявність вини відповідного органу, який мав обов`язок виплатити дохід на користь особи, також не визначена як обов`язкова умова для нарахування та виплати компенсації, щодо якої у спірних відносинах виник спір, і це узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 01.05.2023 у справі №380/23651/21.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів, враховуючи правові висновки Верховного Суду у вказаних вище постановах, вважає помилковими доводи апеляційної скарги відповідача, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена ст.2 Закону України №2050-ІІІ та Порядком №159, є саме порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і поширюється лише на кошти, які були нараховані, але не виплачені своєчасно.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяО.В. Головко

суддяА.В. Суховаров