Рішення

від 25.12.2023 по справі 320/11358/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2023 року м. Київ№ 320/11358/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Пірнівської сільської ради

про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Пірнівської сільської ради, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14.07.2021, прийнятого на 10 сесії VIII скликання Пірнівської сільської ради відносно відмови позивачу у задоволенні клопотання від 07.06.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,12 га для ведення садівництва, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 3221886400:37:307:0001 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;

- зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,12 га для ведення садівництва, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 3221886400:37:307:0001 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що спірним рішенням йому відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га. Водночас, спірне рішення не містить жодного обґрунтування підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, а тому, на переконання позивача, є незаконним та підлягає скасуванню.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що не погоджується із заявленими позовними вимогами з підстав віднесення спірної земельної ділянки до земель захисної смуги вздовж об`єкта служби автомобільних доріг та до земель загального користування.

Крім того, відповідач просить залишити позовну заяву без розгляду у зв`язку з тим, що її підписано неуповноваженою особою.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків.

21.09.2021 представником позивача подано до суду заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 повернуто без розгляду позивачу заяву представника позивача адвоката Заматова Р.В. про усунення недоліків у справі та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.10.2021 позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

23.12.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Жуку Р.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 адміністративну справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, мотивуючи означене прохання тим, що з інформації, вказаної у доданому до позову ордері, якій згенерованого з Єдиного реєстру адвокатів України Заматов Р.В. є представником позивача, як адвокат, що здійснює індивідуальну адвокатську діяльність.

Відповідач зауважив, що до матеріалів позову додано договір про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 04.05.2021 №47/5, укладений позивачем з Адвокатським об`єднанням «Октопус» за яким Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати комплекс певних юридичних послуг позивачу. Згідно вказаного договору для надання юридичної допомоги клієнту, Адвокатське об`єднання призначило: керуючого партнера - Адвоката Костюка С.В.; старшого партнера - Адвоката Логачову Ю.А.; учасника Адвокатського об`єднання Заматова Р.В.

Відповідач наголосив, що позивачем договір із адвокатом Заматовим Р.В. не укладався, що свідчить про невідповідність виданого ордеру закону та тягне відсутність повноважень у адвоката Заматова Р.В. на представництво позивача в суді. Таким чином ОСОБА_2 не може бути уповноваженим вчиняти дії, передбачені договором про надання правової допомоги №47/5 від 04.05.2021, що свідчить про відсутність повноважень Заматова Р.В. на представництво інтересів позивача в суді, зокрема на підписання позовної заяви.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд залишає позов без розгляду якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її.

Розглянувши прохання представника відповідача про залишення позову без розгляду, суд зазначає таке.

Приписами частини другої статті 160 КАС України визначено, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Частиною першою статті 57 КАС України обумовлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно із частиною четвертою статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» обумовлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Частиною другою вказаної статті обумовлено, що ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41 затверджено Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги (далі - Положення).

Ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами України.

В Україні встановлюється єдина, обов`язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України (зразок в Додатку 1).

Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.

Ордер, встановленої форми, є обов`язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Пунктами 9-11 Положення обумовлено, що Ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності).

Ордер, який видається адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням, обов`язково має містити підпис адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі цього ордера, та підпис керівника адвокатського бюро, адвокатського об`єднання і скріплений печаткою юридичної особи.

Ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.

Пунктом 12 Положення визначено, що ордер містить наступні реквізити:

12.1. Серію, порядковий номер ордера;

12.2. Прізвище, ім`я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога;

12.3. Посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа;

12.4. Назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність.

Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо) (в редакції відповідно до рішення Ради адвокатів України № 118 від 17 листопада 2020року);

12.5. Прізвище, ім`я, по батькові адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав (КДКА відповідного регіону, з 01.01.2013 року радою адвокатів відповідного регіону); номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане;

12.6. Ким ордер виданий (назву організаційної форми): адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально (із зазначенням адреси робочого місця); адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (повне найменування адвокатського бюро/адвокатського об`єднання та його місцезнаходження);

12.7. Адресу робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро/адвокатського об`єднання, яке видає ордер;

12.8. Обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги;

12.9. Дату видачі ордера;

12.10. Підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі Адвокат);

12.11. Підпис адвоката, який надає правову допомогу, якщо ордер, виданий адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (у графі Адвокат);

12.12. Підпис керівника адвокатського бюро/адвокатського об`єднання, відтиск печатки адвокатського бюро/адвокатського об`єднання (за наявності) у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро/адвокатським об`єднанням;

12.13. Двовимірний штрих-код QR-код) з посиланням на профайл адвоката в ЄРАУ;

12.14. Реквізити 12.1, 12.5, 12.6, 12.7, 12.8 генеруються автоматично, всі інші реквізити ордера заповнюються адвокатом самостійно з метою збереження адвокатської таємниці.

Відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе адвокат (особа, яка видала ордер). У ордері на надання правової допомоги, який видається адвокатом або адвокатським бюро чи адвокатським об`єднанням, не заборонено здійснювати виправлення і дописки, у разі якщо обсяг повноважень адвоката змінюється в межах такого договору.

Як було встановлено судом позовна заява від імені позивача підписана адвокатом Заматовим Романом Валерійовичем. На підтвердження повноважень надано ордер серії АІ № 1149352 від 11.09.2021.

Суд зауважує, що вказаний ордер, який наявний в матеріалах справи відповідає встановленій цим Положенням формі, відтак є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.

Згідно з частиною четвертою статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Враховуючи викладене, зокрема ту обставину що в матеріалах справи наявний ордер серії АІ № 1149352 від 11.09.2021, який відповідає встановленій формі та містить відомості про представництво ОСОБА_1 адвокатом Заматовим Романом Валерійовичем, який відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України є достатнім доказом для підтвердження повноважень позивача, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для залишення позову без розгляду. Отже, у задоволенні клопотання Пірнівської сільської ради слід відмовити.

Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_1 є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Межівським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 17.01.2006.

Із матеріалів справи вбачається, що клопотанням від 07.06.2021 представник позивача звернувся до Пірнівської сільської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Петрівської сільської ради приблизною площею 0,12 га для ведення садівництва, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221886400:37:307:0001 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

Рішенням Пірнівської сільської ради від 11.11.2021 №694-15-VIII за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221886400:37:307:0001 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області позивачу відмовлено у наданні такого дозволу у зв`язку з тим, що вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні служби автомобільних доріг «Укравтодор».

Не погоджуючись із вказаними висновками, позивач звернувся до суду із цим позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним нормативним актом, який регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (з наступними змінами і доповненнями, в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, далі - Земельний кодекс).

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України).

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття і реалізації права на землю визначений Розділом IV ЗК України.

Частиною першою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною третьою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта статті 116 ЗК України).

Частиною першою статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з абзацом 1 частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Частиною п`ятою статті 46 цього Закону передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17, від 20.01.2021 у справі № 360/1590/16-а, від 08.09.2020 у справі № 812/1450/17.

Відповідно до положень статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 808/3187/17.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як вбачається зі спірного рішення, підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221886400:37:307:0001 зазначено те, що земельна ділянка перебуває у постійному користуванні служби автомобільних доріг.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що означена позивачем земельна ділянка відноситься до земель захисної смуги вздовж об`єкта служби автомобільних доріг та до земель загального користування. Згідно з наданими до клопотання графічного визначення бажаного місця розташування земельної ділянки вбачається, що вона розташована поблизу дороги.

Водночас, жодних доказів на підтвердження зазначених в оскаржуваному рішенні та у відзиві тверджень про перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні служби автомобільних доріг, віднесення її до земель захисної смуги вздовж об`єкта служби автомобільних доріг та до земель загального користування відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування в адміністративному процесі, не надано.

Суд зазначає, що в ухвалі про відкриття провадження в адміністративній справі відповідачу було запропоновано подати до суду усі докази на підставі яких було прийнято спірне рішення.

Однак жодні докази на час розгляду справи до суду не надходили.

На підставі викладеного, враховуючи ненадання відповідачем жодних доказів перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні служби автомобільних доріг, віднесення її до земель захисної смуги вздовж об`єкта служби автомобільних доріг та до земель загального користування без поважних причини, суд приходить до висновку, що на момент прийняття оскаржуваного рішення спірна земельна ділянка не перебувала у власності або користуванні інших осіб, оскільки доказів протилежного відповідачем не надано.

Отже, суд зазначає, що відповідач на підтвердження доводів, викладених у відзиві на позовну заяву та у спірному рішенні, не надав доказів того, що земельна ділянка, на яку позивач просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, перебуває у користуванні служби автомобільних доріг.

Також відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Частинами третьою та четвертою статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 17, 18 та 19 цього Закону.

При цьому під містобудівною документацією, згідно зі статтею 1 цього Закону, розуміються затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Такою документацією, згідно з положеннями Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», є: генеральна схема планування території України; схема планування території області; схеми планування територій районів; схеми планування території громад; генеральні плани населених пунктів; плани зонувань територій; детальні плани території.

Водночас, рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не містить інформації про те, якій саме містобудівній документації не відповідає запланована позивачем до відведення земельна ділянка. Тобто, фактично воно не містить мотивів та підстав його прийняття, оскільки не конкретизує, яка саме містобудівна документація була покладена в основу його прийняття, що свідчить про невмотивованість спірного рішення.

Суд зауважує, що у прохальній частині позовних вимог позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14.07.2021, прийнятого на 10 сесії VIII скликання Пірнівської сільської ради відносно відмови позивачу у задоволенні клопотання від 07.06.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,12 га для ведення садівництва, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 3221886400:37:307:0001 у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

Водночас, рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прийняте відповідачем 11.11.2021 за №694-15-VIII за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221886400:37:307:0001, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти на території Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області, а тому саме таке рішення є предметом розгляду у межах заявлених позовних вимог.

Відтак, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо протиправності рішення Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 11.11.2021 №694-15-VIII про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для ведення садівництва, а тому зазначене рішення підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині задоволенню як такі, що підтверджені документально та нормативно.

При цьому захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання відповідача вирішити по суті клопотання, яке було предметом поданої ним заяви, та у задоволенні якого, як було вказано вище було безпідставно відмовлено.

Відповідно до Рекомендації №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви.

Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.

У цій справі відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації, оскільки наявність тієї єдиної обставини, яка була покладена в основу спірного рішення про відмову, не була доведена відповідачем, а тому спростовується судом.

Враховуючи, що будь-які інші перешкоди для надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки відсутні та їх наявність відповідачем суду не доведена, суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача та прийняти за результатом такого розгляду рішення з урахуванням висновків суду.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та законність своїх дій та рішення при розгляді клопотання позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини шостої статті 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12.05.2015 №389-VIII.

Законом України від 24.03.2022 №2145-XI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який набрав чинності 07.04.2022, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Відповідно до пп. 5, 23 п. 27 «Перехідних положень» ЗК України у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях особливості регулювання земельних відносин, передбачені цим пунктом, діють відповідно в межах України або окремої її місцевості, у якій введено воєнний стан. У зв`язку з цим у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Відтак, суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду у зобов`язальній частині, а тому відповідно до частини третьої статті 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення у цій частині до усунення таких обставин.

VI. Судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду із цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

З огляду на задоволення позову та враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати противоправним та скасувати рішення Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 11.11.2021 №694-15-VIII про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 .

Зобов`язати Пірнівську сільську раду на черговій сесії міської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 віл 07.06.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,12 гектара, для ведення садівництва, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221886400:37:307:0001, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, з урахуванням висновків суду.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Пірнівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04359643; місцезнаходження: 07342, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Пірнове, вул. Спортивна, 1).

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Суддя Жук Р.В.