ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
20 грудня 2023 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/4543/22
Головуючий у першій інстанції Овсієнко Ю. К.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1402/23
Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої-судді Шитченко Н.В.,
суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
із секретарем: Зіньковець О.О.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Чернігівська міська рада,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Чернігівської міської ради на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення.
У С Т А Н О В И В:
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Чернігівської міської ради (далі ЧМР), в якому просив визнати незаконним та скасувати п. 3.15 рішення 49 сесії ЧМР VII скликання від 24 грудня 2019 року № 49/VII-18 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним і фізичним особам», яким йому передано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 7410100000:01:011:0329) площею 0,1624 га по АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості та встановлено розмір орендної плати на рівні 12 % нормативної грошової оцінки.
Мотивуючи заявлені вимоги, зазначав, що на підставі договору дарування від 22 листопада 2016 року позивач набув право власності на 67/100 частин нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Належні йому нежитлові приміщення загальною площею 773,6 кв м розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:011:0147 площею 0,3211 га. 17 травня 2017 року разом з власником інших 33/100 часток нежитлових приміщень ОСОБА_2 звернулися до ЧМР із заявою щодо поділу земельної ділянки, на якій розташовані приміщення, і рішенням від 29 червня 2017 року їм надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:011:0147 площею 0,3040 га. На підставі цього рішення міської ради було розроблено технічну документацію із землеустрою, за якою зазначену земельну ділянки поділено на дві окремі земельні ділянки: площею 0,1624 га з кадастровим номером 7410100000:01:011:0329 та площею 0,1416 га з кадастровим номером 7410100000:01:011:0328.
Указував, що земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:011:0329 площею 0,1624 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , зареєстрована у Державному земельному кадастрі 22 лютого 2018 року. Рішенням ЧМР від 24 грудня 2019 року (п. 3.15) зазначена земельна ділянка передана йому в оренду для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, та встановлено розмір орендної плати на рівні 12 % нормативної грошової оцінки.
Наголошував на тому, що оспорюваний пункт рішення ЧМР від 24 грудня 2019 року не відповідає положенням ЗУ «Про захист економічної конкуренції», оскільки встановлений ним розмір орендної плати відрізняється (є більшим) від розміру орендної плати, визначеного рішенням ЧМР «Про внесення змін і доповнень до рішення міської ради від 30 січня 2015 року «Про місцеві податки» (зі змінами і доповненнями) від 29 листопада 2018 року, для земельних ділянок з аналогічним цільовим призначенням та функціональним використанням, згідно з яким розмір орендної плати для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості встановлено на рівні 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Зазначав, що більшості юридичних та фізичних осіб, у користування яких передавались у листопаді-грудні 2019 році земельні ділянки з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, органом місцевого самоврядування було встановлено розмір орендної плати на рівні 3 % нормативної грошової оцінки, а позивачу такий розмір безпідставно визначено на рівні 12 %, що створило дискримінаційні умови для його діяльності у порівнянні з іншими суб`єктами господарювання.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано п. 3.15 рішення 49 сесії Чернігівської міської ради VII скликання від 24 грудня 2019 року № 49/VII-18 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним і фізичним особам», яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 7410100000:01:011:0329) площею 0,1624 га по АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості та встановлено розмір орендної плати на рівні 12 % нормативної грошової оцінки. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі Чернігівська міська рада, посилаючись на необґрунтованість оскаржуваного рішення суду та неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції безпідставно визнано незаконним та скасовано п. 3.15 рішення ЧМР від 24 грудня 2019 року в повному обсязі, оскільки наведеним пунктом не лише встановлено розмір орендної плати, з яким не погоджується ОСОБА_1 (абз. 2 пункту рішення), а й затверджено проект землеустрою та передано позивачу в оренду земельну ділянку (абз. 1).
Відповідач зазначає, що районний суд не навів підстав та обґрунтувань щодо незаконності рішення органу місцевого самоврядування при затвердженні проекту землеустрою та передачі ОСОБА_1 землі в оренду.
Указує, що поділ земельної ділянки здійснено за ініціативою співвласників нежитлових приміщень. Земельна ділянка площею 0,1624 га не належить ОСОБА_1 , є землями комунальної власності, тому єдиною формою користування нею може бути договір оренди, укладений з розпорядником землі в особі ЧМР на підставі рішення органу місцевого самоврядування.
Зазначає, що у разі відсутності спору про право та приватного інтересу, під час реалізації оскаржуваного рішення між суб`єктом владних повноважень і фізичною особою виникають адміністративні відносини, що пов`язані з виконанням органом місцевого самоврядування управлінських функцій, справу необхідно розглядати в порядку адміністративного судочинства. У даному випадку позивач обґрунтовує свої вимоги щодо незаконності оскаржуваного пункту рішення незастосуванням радою рішення від 29 листопада 2018 року «Про внесення змін і доповнень до рішення міської ради від 30 січня 2015 року «Про місцеві податки», тобто, спір виник з питання дотримання саме управлінських функцій.
Вважає, що відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міських рад віднесено встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України. Пунктом 14 Положення про оплату за землю,затвердженого рішенням ЧМР від 30 січня 2015 року, передбачено, що в окремих випадках розмір орендної плати та ставки податку можуть бути збільшені на пленарному засіданні сесії міської ради за пропозиціями постійних комісій. Крім того, згідно з п. 288.5 ст. 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди.
Посилається на те, що позивач не обґрунтував нерівність ведення господарської діяльності порівняно з іншими суб`єктами господарювання.
У наданому відзиві ОСОБА_1 , посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, а також недоведеність доводів апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні. Обґрунтовуючи відзив, позивач зазначає, що підставою позову є не лише незастосування ЧМР рішення від 29 листопада 2018 року, а й порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення положень антиконкурентного законодавства, що полягало у передачі земельних ділянок з одним і тим же цільовим призначенням на різних умовах (з різними ставками орендної плати) як юридичним так і фізичним особам, що, у свою чергу, спростовує твердження скаржника про наявний між сторонами спір, який виник з питань дотримання управлінських функцій.
Наголошує на безпідставності встановлення йому орендної плати на рівні 12 %, беручи до уваги інші прийняті ЧМР у грудні 2019 року рішення щодо надання фізичним та юридичним особам земельних ділянок з аналогічним цільовим призначенням, як і надана йому земельна ділянка, якими ставка орендної плати визначена у розмірі 3 % нормативної грошової оцінки землі, що зумовило дискримінаційні умови для його господарської діяльності. Відповідачем ані у відзиві на позовну заяву, ані в апеляційній скарзі не наведено законних підстав підвищення у чотири рази ставки орендної плати для ОСОБА_1 та не наведено причин такого підвищення.
Стверджує, що ЧМР як орган місцевого самоврядування наділена повноваженнями щодо розпорядження землями комунальної власності і при передачі земельної ділянки у користування зобов`язана була діяти обґрунтовано, неупереджено, добросовісно, розсудливо і з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції у повній мірі таким вимогам не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що, визначаючи ставку орендної плати для позивача, Чернігівська міська рада як орган місцевого самоврядування, маючи дискреційні повноваження щодо цього, повинна була керуватися, в першу чергу, приписами ст. 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Районний суд указав, що, допускаючи занадто широке й довільне розуміння (тлумачення) дискреції у питанні визначення ставки орендної плати під час прийняття оскаржуваного рішення, відповідачем не враховано допустимих законних меж своїх повноважень та об`єктивних й розумних критеріїв для убезпечення позивача від свавілля, несправедливості, непрогнозованості свого рішення. Оскільки Чернігівською міською радою допущено необґрунтовану свавільність при прийнятті рішення щодо встановлення ОСОБА_1 орендної ставки, яка в чотири рази перевищує ту, що встановлена іншим користувачам землі з аналогічним цільовим призначенням, оскаржуваний пункт рішення міської ради прийнято всупереч положенням ЗУ «Про захист економічної конкуренції» та «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
З таким висновком суду першої інстанції у повній мірі не може погодитись апеляційний суд, зважаючи на наступне.
У справі встановлено, рішенням 47 сесії ЧМР 6 скликання від 30 січня 2015 року встановлено на території м. Чернігова місцеві податки, затверджено розмір їх ставок та затверджено Положення про плату за землю згідно з додатком 4 цього рішення (а.с. 54).
Відповідно до п.п. 11.02 Положення про плату за землю (в редакції рішення ЧМР від 29 листопада 2018 року № 36/VII-30 «Про внесення змін і доповнень до рішення міської ради від 30 січня 2015 року «Про місцеві податки» (47 сесія 6 скликання) зі змінами і доповненнями, ставку орендної плати за земельні ділянки, призначені для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, встановлено у розмірі 3 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с. 48-53).
На підставі договору дарування від 22 листопада 2016 року ОСОБА_1 набув право власності на 67/100 частин нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 42).
Право власності на 67/100 часток нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 773,6 кв м, зареєстровано за позивачем 22 листопада 2016 року, номер запису про право власності 17555078, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 43).
17 травня 2017 року ОСОБА_1 разом з власником 33/100 часток нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 звернулися до голови ЧМР із заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:011:0147 площею 0,3040 га на дві земельні ділянки з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (а.с. 44).
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 04 листопада 2021 року земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:011:0329 площею 0,1624 га з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована у Державному земельному кадастрі 22 лютого 2018 року (а.с. 45-47).
З проекту рішення ЧМР «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним і фізичним особам» вбачається, що при підготовці проекту рішення пунктом 3.15 передбачалося встановлення ОСОБА_1 розміру орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7410100000:01:011:0329 площею 0,1624 га по АДРЕСА_1 на рівні 3 % нормативної грошової оцінки (а.с. 27-35).
Рішенням ЧМР від 24 грудня 2019 року № 49/VII-18 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним і фізичним особам» (п. 3.15) ОСОБА_1 передано земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:011:0329 площею 0,1624 га в оренду строком до 24 грудня 2024 року, по АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; встановлено розмір орендної плати на рівні 12 % нормативної грошової оцінки (а.с. 18-22).
Звернувшись з позовом про скасування пункту рішення органу місцевого самоврядування, ОСОБА_1 зазначав, що оспорюваний пункт 3.15 рішення ЧМР від 24 грудня 2019 року не відповідає положенням ЗУ «Про захист економічної конкуренції», оскільки встановлений ним розмір орендної плати відрізняється (є більшим) від розміру орендної плати, визначеного рішенням ЧМР «Про внесення змін і доповнень до рішення міської ради від 30 січня 2015 року «Про місцеві податки» (47 сесія 6 скликання) зі змінами і доповненнями від 29 листопада 2018 року для земельних ділянок з аналогічним цільовим призначенням та функціональним використанням, що зумовило дискримінаційні умови для його господарської діяльності в порівнянні з іншими суб`єктами господарювання.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Відповідно до приписів ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
За змістом ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 ЗК України в редакції, чинній на момент передачі позивачу в оренду земельної ділянки).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 21 ЗУ «Про оренду землі» орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
За приписами п.п. 288.5.1, 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, не може бути меншою за розмір земельного податку 3 % їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59 зазначеного Закону).
Статтею 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
За змістом ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» цим законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб`єктами господарювання; суб`єктів господарювання з іншими суб`єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв`язку з економічною конкуренцією.
Частинами 1, 2 ст. 15 цього Закону передбачено, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю визнається, зокрема, дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Виходячи зі змісту наведених норм та проаналізувавши наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що районний суд дійшов правильного висновку про допущення органом місцевого самоврядування необґрунтованої свавільності при прийнятті рішення щодо встановлення позивачу завищеної ставки орендної плати.
У справі встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать 67/100 частин нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_1 . Зазначена частина нежитлових приміщень знаходиться на земельній ділянці площею 0,1624 га з кадастровим номером 7410100000:01:011:0329 з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка зареєстрована у Державному земельному кадастрі.
Для земель з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості Положенням про плату за землю ставка орендної плати встановлено у розмірі 3 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Позивач, звернувшись з цим позовом, посилався на проект рішення «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним і фізичним особам», підготовлений управлінням земельних ресурсів Чернігівської міської ради, згідно з яким при підготовці проекту рішення пункт 3.15 рішення викладений в редакції, що передбачала встановлення ОСОБА_1 орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7410100000:01:011:0329, площею 0,1624 га по АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на рівні 3 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Проте рішенням ЧМР від 24 грудня 2019 року № 49/VII-18, зокрема пунктом 3.15, ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою площею 0,1624 га по АДРЕСА_1 встановлено розмір орендної плати на рівні 12 % нормативної грошової оцінки.
Цим же рішенням ЧМР від 24 грудня 2020 року передано фізичним та юридичним особам в оренду земельні ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, зокрема, ОСОБА_3 (п. 1.3 рішення), ПАТ «Чексіл-Автосервіс» (п. 1.4 рішення), ОСОБА_4 (п. 1.6, 1.7 рішення), ОСОБА_5 (п. 1.8 рішення), ОСОБА_6 (п. 2.3 рішення), ТОВ «ІТ ФАБРИКА» (п. 9 рішення) та встановлено розмір орендної плати на рівні 3 % нормативної грошової оцінки землі; ОСОБА_7 (п. 13 рішення), ОСОБА_8 (п. 15 рішення) та встановлено розмір орендної плати на рівні 4 % нормативної грошової оцінки землі.
Розбіжності щодо визначеного у наведеному рішенні розміру орендної ставки відносно різних фізичних та юридичних осіб, яким передавалась в оренду земельна ділянка з однаковим цільовим призначенням, орган місцевого самоврядування у належний спосіб не аргументував.
Пунктом 288.5 ст. 288 ПК України передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 % їх нормативної грошової оцінки (п.п. 288.5.1.), та не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки (п.п 288.5.2.).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 635/4233/19 зазначила, що з огляду на те, що за змістом п. 288.5 ст. 288 ПК України та ст. 21 ЗУ «Про оренду землі» орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то з урахуванням умов договору оренди, укладеного сторонами, підставою для перегляду розміру (ставки) орендної плати має бути саме законодавча зміна граничного (мінімального чи максимального) розміру такої плати або зміна розміру земельного податку, а не рішення органів місцевого самоврядування.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність у рішенні ЧМР єдиних ставок орендної плати для суб`єктів господарювання, які здійснюють аналогічні види діяльності (використовують земельні ділянки за однаковим видом цільового призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) та, як наслідок, встановлення для таких суб`єктів господарювання різних ставок орендної плати, в результаті чого одні з них отримують більш сприятливі умови конкуренції порівняно з іншими, суперечить нормам конкурентного законодавства, оскільки вказані обставини призводять до створення суб`єктам господарювання нерівних умов діяльності порівняно з конкурентами. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 904/2403/18 та від 11 лютого 2020 року у справі № 914/650/19.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що для ОСОБА_1 , якому ЧМР встановлено розмір орендної ставки за користування земельною ділянкою у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки землі, створювалися дискримінаційні умови ведення господарської діяльності у порівнянні з іншими суб`єктами господарювання, які отримали в оренду земельну ділянку з аналогічним цільовим призначенням та яким було встановлено менший розмір орендної ставки.
Ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду справи відповідачем не надано належних та переконливих доказів на підтвердження того, що прийняте ним рішення від 24 грудня 2019 року в частині встановлення для позивача орендної плати у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки землі відповідає легітимній меті, а також балансу суспільного й приватного інтересу позивача.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про непідвідомчість спору суду цивільної юрисдикції, оскільки погоджується з позицією ОСОБА_1 , за якою підставою заявленого ним позову являється не лише незастосування органом місцевого самоврядування при визначенні розміру орендної ставки положень його ж рішення від 29 листопада 2018 № 35VІІ-30, а й порушення відповідачем положень антиконкурентного законодавства, що полягало у передачі земельних ділянок з однаковим цільовим призначенням різним фізичним та юридичним особам на різних умовах (з різними ставками орендної плати). Отже, спір не є таким, що пов`язаний виключно з дотриманням та реалізацією ЧМР владних управлінських функцій.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що, дійшовши правильного висновку про дискримінаційні умови господарювання для позивача через встановлення завищеного розміру орендної ставки, районний суд невірно визнав незаконним та скасував п. 3.15 рішення ЧМР від 24 грудня 2019 року в цілому, зважаючи на те, що оскаржуваний пункт окрім посилання на встановлення розміру орендної ставки також містить умови щодо затвердження проекту землеустрою та передачі позивачу в оренду земельної ділянки на певний строк.
Колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що ОСОБА_1 сам звернувся до органу місцевого самоврядування з заявою про розроблення проекту землеустрою та передачу землі в оренду. Сторонами не оспорюється та матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка належить до земель комунальної власності, отже може перебувати у користуванні позивача виключно на правах оренди. Ні позовна заява, ні рішення суду першої інстанції не містять обґрунтування незаконності затвердження ЧМР проекту землеустрою та передачі ОСОБА_1 землі в оренду.
Скасування оскаржуваного пункту рішення органу місцевого самоврядування в цілому призведе до узаконення права позивача на користування земельною ділянкою без належних правових підстав.
Беручи до уваги наведене вище, апеляційний суд, відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України, вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції, визнавши незаконним та скасувавши п. 3.15 рішення ЧМР від 24 грудня 2019 року лише в частині встановлення позивачу розміру орендної плати за земельну ділянку площею 0,1624 га, розташовану по АДРЕСА_1 на рівні 12% нормативної грошової оцінки.
Керуючись ст. 367, 374, ч. 4 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Чернігівської міської ради задовольнити частково.
Резолютивну частину рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 вересня 2023 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної рішення в наступній редакції:
«Визнати незаконним та скасувати пункт 3.15 рішення Чернігівської міської ради від 24 грудня 2019 року № 49/VІІ-18 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою, надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним та фізичним особам» в частині встановлення розміру орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:011:0329 площею 0,1624 га, розташовану по АДРЕСА_1 на рівні 12% нормативної грошової оцінки».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 грудня 2023 року.
Головуюча: Н.В. Шитченко
Судді: Н.В. Висоцька
О.Є. Мамонова
Суд | Чернігівський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 20.12.2023 |
Оприлюднено | 27.12.2023 |
Номер документу | 115915548 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: |
Цивільне
Чернігівський апеляційний суд
Шитченко Н. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні