Постанова

від 19.12.2023 по справі 522/17082/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/8462/23

Справа № 522/17082/21

Головуючий у першій інстанції Пасечник М.Л.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

19.12.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,

учасники справи:

позивач Одеський національний медичний університет,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 ,

на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 08 грудня 2022 року,

за позовом Одеського національного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання за державним замовленням

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року Одеський національний медичний університет звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання, в обґрунтування якого зазначив, що 16.07.2014 року між Одеським національним медичним університетом та ОСОБА_1 укладено угоду № 690 від 16.07.2014 року про підготовку фахівців з вищою освітою.

Відповідно до розділу 1 угоди «Предмет договору» університет прийняв на себе зобов`язання надати якісні теоретичні і практичні освітні послуги студенту на факультеті лікувальна справа медичного факультету № 2 в Одеському національному медичному університеті за рахунок державного бюджету України.

Станом на серпень 2021 року ОСОБА_1 не надав жодних документів про відпрацювання за самостійним працевлаштуванням. Одеським національним медичним університетом умови угоди № 690 від 16.07.2014 року виконані у повному обсязі.

Відповідач умови договору не виконав, своєчасно не приступив на місце відпрацювання та не надав до університету жодних пояснювальних документів.

Позивач просив суд стягнути з відповідача витрати, пов`язані з навчанням ОСОБА_1 у вищому навчальному закладі в сумі 168603,52 грн та стягнути суму сплаченого судового збору в розмірі 2529,05 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Біляївський районнийсуд Одеськоїобласті заочнимрішенням від08грудня 2022року позовнівимоги Одеськогонаціонального медичногоуніверситету до ОСОБА_1 простягнення витратна навчанняза державнимзамовленням задовольнив.Стягнув з ОСОБА_1 суму витрат на навчання та суму виплаченої стипендії у загальному розмірі 168603,52 грн на користь Одеського національного медичного університету в інтересах Державного бюджету України. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Одеського національного медичного університету суму сплаченого судового збору у розмірі 2529,05 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, керувався тим, що у випадку неприбуття молодого фахівця за направленням або відмова без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Біляївський районний суд Одеської області ухвалою від 10 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , про перегляд заочного рішення залишив без задоволення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 08 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм чинного законодавства України.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з висновками суду першої інстанції, та зазначає, що позивач затвердив заяву ОСОБА_1 про самостійне працевлаштування, отже погодився з нею, чим змінив правове положення відносно договірного обов`язку відповідача, встановленого пунктом 2.2.5 договору, укладеного між ними.

Крім того, скаржник вказує на те, що судом не враховані обставини, щодо відшкодування вартості навчання не навчальному закладу, а до державного бюджету, у випадку невиконання студентом зобов`язання щодо відпрацювання трьох років "за розподілом" та відсутність розробленого порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування, щодо втрати чинності постанови Кабінету міністрів № 992 від 22.08.1996 року на момент пред`явлення позову.

Також, відповідач посилається на висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 07 лютого 2017 року у справі № 21-3072а16.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.11.2023 року Одеському національному медичному університету роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу, проте відзиву не надходило.

Копія ухвали про відкриття провадження та копія апеляційної скарги надіслана до особистого кабінету Електронного суду позивача і доставлена 17.11.2023 року, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження надіслано до особистого кабінету Електронного суду представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , яка доставлена 17.11.2023 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення витрат на навчання в сумі 168603,52 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684 x 100 = 268400 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку неприбуття молодого фахівця за направленням або відмова без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що між Одеським національним медичним університетом та ОСОБА_1 укладено угоду № 690 про підготовку фахівців з вищою освітою від 16.07.2014 року, відповідно до умов якої Університет приймає на себе обов`язки надати якісні теоретичні і практичні освітні послуги студенту на факультеті лікувальна справа медичного факультету № 2 в Одеському національному медичному університеті за рахунок Державного бюджету України. Студент зобов`язаний після отримання диплому прибути до місця працевлаштування за направленням і відпрацюватися там не менше трьох років. В разі відмови від відпрацювання відшкодувати до державного бюджету вартість навчання.

Згідно диплому спеціаліста від 30.06.2020 року ОСОБА_1 закінчив у 2020 році Одеський національний медичний університет, отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Лікувальна справа» та здобув кваліфікацію лікар.

Заявою ОСОБА_1 , поданою 22.05.2020 року, останній висловив бажання працевлаштуватись самостійно.

Витрати на навчання за державним замовленням (без урахування стипендіального фонду) ОСОБА_1 , лікувальна справа (01.09.2014 року - 30.06.2020 року) складають 117452 грн.

Згідно розрахункової відомості за період з 01.09.2014 року по 31.12.2020 року ОСОБА_1 виплачена стипендія у розмірі 51151,52 грн.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до п. 2.2.3. Угоди № 690, студент зобов`язується після отримання диплому прибути до місця працевлаштування за направленням МОЗ України і відпрацювати не менше 3 років. В разі відмови відпрацювати відшкодовує до державного бюджету вартість навчання.

В пункті 5.1. угоди № 690 сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання умов даної угоди сторони несуть цивільно-правову відповідальність у відповідності з діючим законодавством України.

ОСОБА_1 ,закінчивши навчанняза коштидержавного бюджетуУкраїни вОдеському національномумедичному університеті,повинен буввідпрацювати трирічнийтермін відповіднодо направленняза державнимзамовленням.Згодом ОСОБА_1 ,поданою заявув якійостанній висловивбажання працевлаштуватисьсамостійно. Однак, ОСОБА_1 не надав до Одеського національного медичного університету жодних документів про відпрацювання.

Звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 також не надано доказів на підтвердження обставин відпрацювання.

Отже, відповідачем не дотримано умови угоди № 690, укладеної 16.07.2014рокуміж ним та Одеським національним медичним університетом, у частині зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки.

Відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Обов`язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, передбачено пунктом 2Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», пунктом 14постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням»(чинна на час укладення угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 16 липня 2014 року № 690) та пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367.

Відповідно до зазначених вище нормативних актів випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направлені на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

У постанові від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 (провадження № 14-151цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, наприклад, в закладі охорони здоров`я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом), то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням.

Положення частини першої статті 58 Конституції України та частини другої статті 5 ЦК України щодо зворотної дії в часі закону, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, в даному разі потрібно розуміти так, що особа звільняється від встановленої законом цивільної відповідальності, в тому разі коли така відповідальність закріплена лише скасованим законом, однак скасування закону, який передбачає цивільну відповідальність особи, за загальним правилом не звільняє її від цивільної відповідальності на користь контрагента, якщо така відповідальність закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, укладеному цією особою».

За таких обставини колегія суддів вважає, що на час укладення між сторонами угоди № 690про підготовкуфахівців звищою освітоювід 16.07.2014 року, та вступу ОСОБА_1 до Одеського національного медичного університету, діяли положення ст. 52 Закону Украйни «Про освіту» від 23.05.1991 року, тому правовідносини, які виникли між сторонами регулюються укладеною угодою № 690.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи скаржника, щодо неможливості застосування до спірних правовідносин норм постанови Кабінету міністрів України № 992 від 22.08.1996 року, у зв`язку з втратою чинності на момент подання позову, спростовуються вищезазначеним.

Обов`язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.

У постановіВеликоїПалатиВерховного Судувід26січня2021рокуусправі №607/3693/17(провадження№14-151цс20)викладеноправовийвисновок,що «отриману випускником вищого навчального закладу під час навчання академічну стипендію слід вважати такою, що входить до складу витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (зокрема, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом).

Зобов`язання випускника вищого навчального закладу щодо повернення здійснених на навчання витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі його неприбуття за направленням або відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (зокрема відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом) є мірою цивільно-правової відповідальності цього випускника і водночас, способом захисту майнових прав та інтересів замовника навчання.

До спірних правовідносин між випускником вищого навчального закладу та замовником його навчання щодо повернення здійснених витрат на це навчання підлягає застосуванню відповідна нормастатті 52 Закону України «Про освіту», чинна на момент виникнення між відповідними випускником та вищим навчальним закладом правовідносин щодо навчання випускника, якщо відповідна міра цивільно-правової відповідальності передбачена укладеним договором про надання освітніх послуг».

Колегія суддіввважає,оскільки ОСОБА_1 ,добровільно підписуючиугоду №690від 16.07.2014року,яка передбачає відшкодуваннявартості навчанняу разі відмови працевлаштуватися і відпрацювати не менше трьох років, навчався за кошти державного бюджету, подаючи до Одеського національного медичного університету заяву про самостійне працевлаштування, при цьому після отримання диплому і поданої заяви не відпрацював не менше трьох років, тобто не дотримався вимог законодавства України та угоди № 690 від 16.07.2014 року, тому має відшкодувати витрати на навчання його в університеті у розмірі 168603,52 грн, яка складається з: 51151,52 грн - витрати на виплату стипендії, 117452 грн - витрати на навчання.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем позов подано не у зв`язку з порушенням будь-яких його прав, а в інтересах державного бюджету, при цьому пред`явив вимогу про стягнення коштів на свою користь не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 (провадження № 14-151цс20) зазначено, «якщо частина друга статті 52 Закону України про освіту 1991 року була чинною на час вступу студента до вищого навчального закладу, та особа, яка претендує на отримання вищої освіти, добровільно підписала угоду про підготовку фахівця з вищою освітою, навчалася за кошти державного бюджету, погодилася відшкодувати вартість цього навчання, погодилася на працевлаштування її відповідним навчальним закладом на умовах зазначеної угоди та отримала направлення на роботу, то у разі відмови цієї особи відпрацювати відповідно до умов зазначеної угоди встановлений термін відпрацювання заклад освіти, який забезпечив відповідне навчання цієї особи, може в судовому порядку стягнути з неї кошти за навчання».

Оскільки угода № 690 про підготовку фахівців з вищою освітою від 16.07.2014 року, укладена між Одеським національним медичним університетом та ОСОБА_1 , то університет має право звернутися до суду із позовом про стягнення витрат на навчання за державним замовленням.

Посилання скаржника на те, що позивач затвердив заяву ОСОБА_1 про самостійне працевлаштування, тим самим змінив умови угоди, тому пункт 2.2.5 угоди втратив чинність, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників» № 367 від 25.12.1997 року, передбачено причини з яких випусник має право розірвати угоду і в цих випадках за рішенням комісії з працевлаштування випускників видається довідка про надання можливості самостійного

працевлаштування.

У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договорув тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Положеннями укладеної між сторонами угоди № 690 не передбачено можливості її одностороннього розірвання.

Докази розірвання угоди № 690 матеріали справи не містять.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звертався із заявою в якій висловлював бажання працевлаштуватися самостійно, сторони погодили можливість самостійного працевлаштування, проте відповідачем доказів на підтвердження обставин самостійного працевлаштування суду не надано.

Вказані обставини не свідчать про те, що ОСОБА_1 , який навчався за державним замовленням, звільнений від відпрацювання не менше трьох років.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судоверішеннябез змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судоверішенняз додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, щорішеннясуду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішеннясуду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 08 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

В.В. Кострицький