Рішення

від 11.12.2023 по справі 904/1986/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2023м. ДніпроСправа № 904/1986/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Лєшукової Н.М., розглянув спір

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1", м. Дніпро

до відповідача-1 Фізичної особи-підприємця Рогожана Вячеслава Вікторовича, м. Дніпро

відповідача- 2 Дніпровської міської ради, м. Дніпро

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, м. Дніпро

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Виконавчий комітет Дніпровської міської ради, м. Дніпро

про визнання недійсними договору купівлі-продажу та свідоцтв про право власності, скасування реєстрації права власності та усунення позивачеві перешкод у доступі і користуванні допоміжними приміщеннями

Представники:

Від позивача Нестеченко Д.С.

Від позивача Должикова В.В.

Від відповідача-1 Ковалевський М.С.

Від відповідача-2 Семчук Н.В.

Від третьої особи-1 не з`явився

від третьої особи-2 не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом №б/н від 14.07.2022 до Фізичної особи-підприємця Рогожана Вячеслава Вікторовича та Дніпровської міської ради (з урахуванням заяви від 05.09.2023 про зміну предмету позову) про:

1) визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна №667/н від 12 червня 1998 року, що був укладений між Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради (Продавець) в особі його Голови Дрона С. Є. та Рогожаном В.В. (Покупець), посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В. за реєстровим № 2084;

2) визнання недійсним Свідоцтва про право власності на 57/100 ч. приміщення магазину від 24 жовтня 2000 року, яке посвідчує, що в житловому будинку літ. А 4 вбудоване приміщ. магазину - прим. №1 (поз. 1,2); прим. 2 (поз. 1-3); коридор І1-3 загальн. площею 89,5 м2, який розташований в АДРЕСА_1 , дійсно належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, яке видане виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та зареєстроване в ДМБТІ в реєстровій книзі 16НФ за реєстровим № 854-36 (замість договору купівлі-продажу від 18.03.97);

3) визнання недійсним Свідоцтва про власність за реєстраційним № 1496 від 26.06.98 в житловому будинку А-4 на нежитлові приміщення: в підвалі приміщення № X (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м; сходова клітка І-1 загальною площею 13,7 кв. м; на першому поверсі приміщення І1-3 загальною площею 12,7 кв. м - загальною площею по об`єкту 66,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , видане Комітетом комунального майна ДМР м. Дніпропетровська Рогожану В`ячеславу Вікторовичу, відповідно до розпорядження № 598рр від 08.06.98 та договору купівлі-продажу № 667/Н від 12.06.1998;

4) скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна: магазин - приміщення, загальною площею 197,3 кв. м за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 1, приміщення 1, 2, І1-3, X, номери записів про право власності: № 17505280 та № 16971795 за відповідачем по справі - Рогожаном Вячеславом Вікторовичем із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 804061412101;

5) усунення Позивачеві перешкод з боку Відповідача ОСОБА_1 у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями в житловому будинку літ. А-4: у підвалі сходовою клітиною І-1 заг. площею 13,7 кв.м, приміщенням № X - загальною площею по підвалу 107,8 кв.м; на першому поверсі приміщенням І1-3 загальною площею 12,7 кв.м шляхом надання безперешкодного доступу до вищевказаних приміщень та демонтажу незаконно зведених стін до цих приміщень: у підвалі до сходової клітини І-1 та приміщення № X; на першому поверсі до приміщення І1-3, яке є наскрізним проходом з двору будинку до проспекту Д. Яворницького для здійснення обслуговування мереж тепло-, електро-, водопостачання, водовідведення; відновити у підвалі зруйновану сходову клітину І-1 заг. площею 13,7 кв.м.

Також позивач просить судові витрати покласти на відповідача-1 ОСОБА_1 , а саме: витрати по сплаті судового збору та витрати, які позивач може понести під час розгляду судового процесу (орієнтовно - 180,00 грн. поштові витрати, 15 000,00 грн. витрати на правничу допомогу, 300,00 грн. витрати пов`язані з прибуттям до суду).

Позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення № 667/н від 12.06.1998, який укладено Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець), (посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В. за реєстровим № 2084) обґрунтовано тим, що сторони означеного договору його уклали виключно відносно допоміжних приміщень будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Укладення договору купівлі-продажу допоміжних приміщень, вказує позивач, було вчинено протиправно, оскільки вказане нерухоме майно на момент продажу не належало та не могло належати продавцеві (Департаменту комунальної власності Дніпропетровської міської ради) в силу закону.

В обгрунтування вимоги щодо визнання недійсними Свідоцтв про право власності від 26.06.1998 та від 24.10.2000, позивач вказує про те, що у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують право власності за іншою особою ОСОБА_1 , він позбавлений можливості реалізувати своє право власності на спірне майно, а отже, останній вважає, що інтереси позивача підлягають захисту саме шляхом визнання як договору, так і вказаних свідоцтв, недійсними.

Вимоги (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) щодо скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна: магазин - приміщення, загальною площею 197,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 1, АДРЕСА_2 , номери записів про право власності: № 17505280 та № 16971795 за відповідачем по справі ОСОБА_1 із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №804061412101, позивач обґрунтовує проведенням першим відповідачем реконструкції магазину попри заборону, та вказує, посилаючись на норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», про обов`язок державного реєстратора, зокрема, здійснювати перевірку документів на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстації прав, відмови в державній реєстації прав.

Вимоги щодо усунення перешкод позивачеві з боку відповідача ( ОСОБА_1 ) у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями, позивач обґрунтовує тим, що на даний час мешканці будинку позбавлені можливості користуватися на першому поверсі - наскрізним проходом через під`їзд, частиною сходової клітки І1-3, підвалом X, що розташовані у першому під`їзді та сходовою кліткою І-1 до підвалу в даному під`їзді, для здійснення обслуговування мереж тепло-, електро-, водопостачання, водовідведення.

Фізична особа-підприємець Рогожан Вячеслав Вікторович заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись у відзивах на позовну заяву, що залучені до матеріалів справи, на таке.

У позивача відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог про визнання вказаного договору недійсним, оскільки позивач не є стороною цього договору та заінтересованою особою у розумінні приписів статті 215 Цивільного кодексу України, що є підставою для відмови позивачу в задоволені позову у повному обсязі.

Щодо наявності підстав для відмови у задоволені позову в зв`язку з відсутністю предмету спору, відповідач зазначає наступне.

У зв`язку з проведенням відповідачем - ОСОБА_1 державної реєстрації змін права власності щодо окремого об`єкту нерухомого майна - магазина-приміщення, загальною площею 197,3 кв.м, приміщення 1, 2, І1-3, Х за результатами проведеної реконструкції вказаного нерухомого об`єкту, фактично мало місце припинення права власності на спірні нежитлові приміщення як на окремий об`єкт нерухомого майна, які є предметом договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 667/н від 12.06.1998 року, внаслідок внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про зміни права власності на магазин-приміщення, що свідчить про відсутність предмету спору.

Крім того, перший відповідач вказує про те, що предметом даного позову є визнання недійсним, зокрема, договору купівлі-продажу нерухомого майна № 667/н від 12.06.1998, який укладений Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем).

Так, на момент вчинення спірного договору купівлі-продажу відповідач не був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця, а набув такого статусу лише 28.07.1999, що підтверджується Витягами з державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій.

Крім того, згідно з Інформацією, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, власником вказаного в позові майна є саме фізична особа ОСОБА_1 .

Таким чином, спірний договір не пов`язаний з господарською діяльністю першого відповідача, що є підставою для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, тобто, на думку першого відповідача, спір у даній справі не підвідомчий господарському суду.

Щодо необґрунтованості доводів позивача про незаконність проведення відповідачем - ОСОБА_1 реконструкції магазину-приміщення загальною площею 197,3 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 1, 2, І1-3, Х, та внесення змін про вказаний об`єкт нерухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач вказує, що таку реконструкцію було здійснено з додержанням всіх вимог чинного законодавства, що підтверджується наданими до матеріалів справи копіями відповідних документів.

Відносно статусу спірних приміщень багатоквартирного житлового будинку перший відповідач вказує про те, що він вважає необґрунтованими доводи позивача, викладені у позовній заяві, щодо безумовної доведеності правового статусу спірних приміщень, як допоміжних, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Щодо відсутності підстав для визнання судом недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 667/н від 12.06.1998 року та Свідоцтва про право власності ФОП Рогожан В.В. зазначає, що між ним та Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради (продавець) в особі Голови Дрона С.С. було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 667/н від 12 червня 1998 року відповідно до вимог чинного на той час законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання вказаного договору недійсним є незаконними та необґрунтованими.

Вказане, зокрема, підтверджується Довідкою-характеристикою на вказані нежитлові приміщення від 25.03.1998 року та Довідкою Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради від 19.06.2017 року № 7885, що знаходяться в матеріалах цивільної справи № 201/11206/17, з яких вбачається, що зазначені приміщення належали до комунальної власності Дніпропетровської міської ради народних депутатів на підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 46 від 27.11.1991 року "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів".

Тобто, ще до набуття чинності Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" № 2482-ХІІ від 19 червня 1992 року (Закон набув чинності з 22.07.1992 року) вказані спірні нежитлові приміщення вже знаходились у комунальній власності як самостійні об`єкти цивільно-правових відносин. А отже, з об`єктивних причин, вказані приміщення з моменту прийняття рішення Дніпропетровською міською радою народних депутатів № 46 від 27.11.1991 року "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів" не могли мати статусу допоміжних приміщень житлового будинку, виходячи з приписів норм Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", що набув законної сили майже через рік після прийняття Дніпропетровською міською радою вищевказаного рішення.

03.10.2022 відповідач-1 звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності, вказуючи про те, що з моменту укладення вказаного договору купівлі-продажу нерухомого майна № 667/н від 12 червня 1998 року вже пройшло більше 24 років, в той час як згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки, отже, останній просить застосувати до спірних правовідносин положення частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України щодо строків давності та відмовити у позові у повному обсязі.

Вказана заява викладена першим відповідачем також у відзиві на позов від 22.05.2023.

09.06.2023 ОСББ "Гоголевський-1" подано до суду відповідь на відзив, в якій останнє вказує, що до матеріалів справи не надано додатків до рішення Дніпропетровської міської ради від 10.12.1997 № 6 "Про реалізацію положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" щодо відчуження комунального нерухомого майна" та рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27.11.1991 № 46 (мовою оригіналу) "О комунальной собственности Днепропетровского городского совета народных депутатов". Так, матеріали справи не містять документального підтвердження про те, що спірні нежитлові приміщення входили до затверджених переліків об`єктів комунальної власності Дніпропетровської міської ради народних депутатів.

Таким чином, на думку позивача, Розпорядження міського голови Дніпропетровської міської ради від 08.06.1998 № 598 "Про доцільність продажу нежитлових приміщень будинку по вулиці Гоголя, 1 А-4 гр. ОСОБА_1 " стосувались виключно приміщень, які в силу закону не могли бути власністю Дніпровської (Дніпропетровської) міської ради, а входили до складу багатоквартирного будинку, як допоміжні приміщення, а саме - частина підвалу Х (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв.м, сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв.м; на першому поверсі приміщення І1-3 площею 12,7 кв.м, яке було не відокремленою частиною цілісної сходової клітини № І першого поверху у першому під`їзді.

Доводи першого відповідача стосовно неналежного способу захисту позивач вважає невірними, оскільки відповідно до позиції, яка викладена у Постанові ВС КГС від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19, власний інтерес зацікавленої особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності певної особи або у певному правовому становищі, від якої залежить реалізація заінтересованою особою її прав. Так, у даному випадку, предметом позову є протиправність набуття права власності відповідачем на допоміжні приміщення в житловому будинку за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, 1, які є власністю усіх членів ОСББ.

Крім того, позивач у відповіді на відзив посилається на висновок судового експерта Ткаленко О.М. № 14/23 від 17.05.2023 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, в якому зазначено, що весь підвал Х; в підвалі приміщення Х-1, Х-2, Х-3, Х-4, Х-5, Х-6 загальною площею 39,9 кв.м, в підвалі сходова клітина І-1 площею 13,7 кв.м; на першому поверсі приміщення І1-1, І1-2, І1-3 - є допоміжними приміщеннями житлового будинку літ. А-4 по АДРЕСА_1 , які призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Вказуючи про те, що у спірних приміщеннях перший відповідач на момент пред`явлення позову здійснював підприємницьку діяльність, на думку позивача, даний спір відноситься до компетенції господарських судів України.

До того ж, позивач вважає, що ним не були порушені строки на оскарження спірного договору купівлі-продажу, а перебіг означених строків розпочався 08.12.2020, коли Постановою Дніпровського апеляційного суду у справі № 201/11206/17 було скасовано заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.09.2018 (про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірні нежитлові приміщення), і продовжився з 04.08.2021 Постановою Верховного суду у вказаній справі про скасування заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.09.2018 та постанови Дніпровського апеляційного суду від 08.12.2020.

20.06.2023 представником першого відповідача подано клопотання про визнання Висновку експерта Ткаленко О.М. на підставі заяви позивача - ОСББ "Гоголевський-1", неналежним та недопустимим доказом.

У поданому клопотанні вказано про те, що дана судова експертиза носить сугубо документарний характер та виконана відповідно до наданих лише однією стороною господарського спору документів.

05.09.2023 ОСББ "Гоголевський-1" подано до суду заяву про зміну предмету позову, в якій позивач просить викласти позовні вимоги в наступній редакції:

- визнати недійсним договір № 667/Н від 12 червня 1998 року купівлі-продажу нежитлового приміщення - в житловому будинку А-4 нежитлові приміщення: в підвалі приміщення № X (поз. 1-6) заг. площею 39,9 кв.м, сходову клітку І-1 заг. площею 13,7 кв.м; на першому поверсі приміщення № І1-3 заг. площею 12,7 кв.м загальною площею по об`єкту - 66,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради в особі Голови Дрона С. Є. (Продавець) та фізичною особою ОСОБА_1 (Покупець), посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С. В. за реєстровим № 2084;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на 57/100 ч. приміщення магазину від 24 жовтня 2000 року, яке посвідчує, що в житловому будинку літ. А 4 вбудоване приміщ. магазину - прим. №1 (поз. 1,2); прим. 2 (поз. 1-3); коридор І1-3 загальн. площею 89,5 кв.м, який розташований в АДРЕСА_1 , дійсно належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, видане виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та зареєстроване в ДМБТІ в реєстровій книзі 16НФ за реєстровим № 854-36 (замість договору купівлі-продажу від 18.03.97);

- визнати недійсним Свідоцтво про власність за реєстраційним № 1496 від 26.06.98 в житловому будинку А-4 на нежитлові приміщення: в підвалі приміщення № X (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв.м; сходова клітка І-1 загальною площею 13,7 кв.м; на першому поверсі приміщення І1-3 загальною площею 12,7 кв.м - загальною площею по об`єкту 66,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , видане Комітетом комунального майна ДМР м. Дніпропетровська ОСОБА_1 , відповідно до розпорядження № 598рр від 08.06.98 та договору купівлі-продажу № 667/Н від 12.06.1998;

- скасувати реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: магазин - приміщення, загальною площею 197,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 1, 2, І1-3, X, номери записів про право власності: № 17505280 та № 16971795 за відповідачем по справі - ОСОБА_1 із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 804061412101;

- усунути Позивачеві перешкоди з боку Відповідача ОСОБА_1 у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями в житловому будинку літ. А-4: у підвалі сходовою клітиною І-1 заг. площею 13,7 кв.м, приміщенням № X - загальною площею по підвалу 107,8 кв.м; на першому поверсі приміщенням І1-3 загальною площею 12,7 кв.м шляхом надання безперешкодного доступу до вищевказаних приміщень та демонтажу незаконно зведених стін до цих приміщень: у підвалі до сходової клітини І-1 та приміщення № X; на першому поверсі до приміщення І1-3, яке є наскрізним проходом з двору будинку до проспекту Д. Яворницького для здійснення обслуговування мереж тепло-, електро-, водопостачання, водовідведення; відновити у підвалі зруйновану сходову клітину І-1 заг. площею 13,7 кв.м.

Вказана заява прийнята господарським судом до розгляду.

12.09.2023 та 27.09.2023 відповідачами подані заперечення проти заяви позивача про зміну позовних вимог, в яких останні просять відмовити в її задоволенні.

Дніпровська міська рада відзив на позовну заяву не надала, представник останньої в судовому засіданні заперечував проти заявлених вимог про визнання недійсним договору та свідоцтв, вказуючи про те, що як укладення спірного договору, так і видача свідоцтв на право власності, здійснювалось відповідно до діючого на той час законодавства.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/1986/22 від 25.07.2022 позовну заяву залишено без руху, позивачу запропоновано протягом 5 днів з дня вручення цієї ухвали суду про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви, а саме надати до суду докази сплати судового збору у сумі 9 924,00 грн. та докази відправлення копії позовної заяви з додатками на адресу відповідача.

До суду 28.07.2022 позивачем подана заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/1986/22, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено підготовче засідання на 05.09.2022 о 15:30 год., залучено до участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради та третю особу-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Виконавчий комітет Дніпровської міської ради.

Ухвалою від 05.09.2022 підготовче засідання відкладено до 03.10.2022 о 16:00 год.

03.10.2022 господарським судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засдання на 31.10.2022 о 12:30 год.

31.10.2022 підготовче засідання відкладено до 22.11.2022 о 9:30 год.

У подальшому, ухвалами від 22.11.2022, 20.12.2022, 10.01.2023, 26.01.2023 та від 28.02.2023 підготовчі засідання було відкладено на 20.12.2022 о 12:00 год., на 10.01.2023 о 10:00 год., на 26.01.2023 о 14:00 год., 28.02.2023 о 9:30 год. та на 13.03.2023 о 12:30 год. відповідно.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 17.04.2023 о 10:00 год.

До Господарського суду Дніпропетровської області 17.04.2023 представником Фізичної особи-підприємця Рогожана Вячеслава Вікторовича адвокатом Ковалевським М.С. подана заява про відвід судді Бондарєва Е.М.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2023 у задоволенні заяви представника Фізичної особи-підприємця Рогожана Вячеслава Вікторовича адвоката Ковалевського М.С. про відвід судді Бондарєва Е.М. у справі № 904/1986/22 відмовлено.

З метою усунення будь-яких можливих сумнівів учасників справи щодо об`єктивності та неупередженості суду під час розгляду даної справи судом у складі судді Бондарєва Е.М. заявлено самовідвід від розгляду справи № 904/1986/22.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2023 задоволено самовідвід судді Бондарєва Е.М. від розгляду справи № 904/1986/22, матеріали справи № 904/1986/22 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" до відповідача-1 Фізичної особи-підприємця Рогожана Вячеслава Вікторовича; до відповідача-2 Дніпровської міської ради; третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради; третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Виконавчий комітет Дніпровської міської ради про визнання недійсними договору купівлі-продажу та свідоцтва про право власності, припинення реєстрації права власності та усунення перешкод в користуванні майном передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

Розпорядженням керівника апарату суду № 178 від 18.04.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 904/1986/22 у зв`язку із тим, що ухвалою від 17.04.2023 задоволено заяву судді Бондарєва Е.М. про самовідвід від розгляду справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2023 вказану справу передано для розгляду судді Мельниченко І.Ф.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2023 справу № 904/1986/22 прийнято до свого провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.05.2023.

Ухвалами від 23.05.2023, 20.06.2023, 08.08.2023 господарським судом відкладалось підготовче засідання до 20.06.2023, до 08.08.2023 та до 12.09.2023 відповідно.

12.09.2023 господарським судом у підготовчому засіданні оголошено перерву до 27.09.2023.

Під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим господарським судом 27.09.2023 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 01.11.2023, про що поставновлено відповідну ухвалу.

01.11.2023 та 22.11.2023 господарським судом в засіданні оголошувались перерви до 22.11.2023 та 11.12.2023 відповідно.

Треті особи в судові засідання не з`являлись, письмові пояснення по суті позовних вимог не надали, проте, останні були належним чином повідомлені про розгляд справи, що підтверджується залученими до матеріалів справи повідомленнями про отримання ухвали від 24.04.2023 та від 27.09.2023 (том 3, а.с. 145, 147; том 4, а.с. 134, 143)

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

11.12.2023 у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

УСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини наявності/відсутності підстав для визнання недійсними договору № 667/Н від 12.06.1998 купівлі-продажу нежитлового приміщення, свідоцтв про право власності від 26.06.1998 та від 24.10.2000, скасування реєстрації права власності (номери записів про право власності: № 17505280 та № 16971795) із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 804061412101 та усунення перешкод позивачу у постійному доступі і користуванні спірними допоміжними нежитловими приміщеннями.

12.06.1998 Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради (далі - Продавець) в особі його Голови Дрона С. Є. та Фізичною особою ОСОБА_1 (далі - Покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 667/н, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С. В. за реєстровим № 2084, відповідно до пункту 1.1. якого Продавець продав, а Покупець купив у жилому будинку А-4 нежилі приміщення: в підвалі приміщення № Х (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв.м, сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв.м; на першому поверсі приміщення І1-3 площею 12,7 кв.м, загальною площею по об`єкту 66,3 кв.м в житловому будинку А-4 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 1.3. вказаного договору Покупець набув права власності на предмет відчуження відповідно до чинного на той час законодавства України.

26 червня 1998 року комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради було видано свідоцтво про право власності № 1496 на нежитлові приміщення у будинку АДРЕСА_1 , зокрема: у підвалі приміщення № Х загальною площею 39,9 кв.м; сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв.м; приміщення І-3 на першому поверсі площею 12,7 кв.м, загальною площею 66,3 кв.м (т. 1 а.с. 11).

24 жовтня 2000 року Дніпропетровською міською радою Рогожану В.В. видано свідоцтво про право власності № 854-36 на 57/100 частин приміщення магазину. Відповідно до вказаного свідоцтва ОСОБА_1 отримав у власність, крім частини приміщення магазину (колишня квартира), також частину нежитлових приміщень підвалу та коридору, загальною площею 89,5 кв. м.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 73344175 від 18.11.2016 вбачається, що ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності від 24.10.2000, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, належить 57/100 частин приміщення магазину (номер запису про право власності 17505280), та на підставі договору купівлі-продажу від 17.10.2016, серія та номер 1379 (номер запису про право власності 16971795), 43/100 частини вказаного приміщення магазину, загальною площею 89,5 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 16.06.2016 було зареєстровано Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" за адресою: 49044, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1.

Відповідно до акта прийняття-передачі об`єкта в управління з управління від 23.08.2016, будинок за адресою: АДРЕСА_3 передано в управління ОСББ "Гоголевський-1".

У період з 2018 по 2021 ОСОБА_1 було здійснено реконструкцію магазина-приміщення.

Так, за замовленням ОСОБА_1 відповідно до робочого проекту "Реконструкція магазину з приєднанням нежитлового приміщення, як технічне за адресою: АДРЕСА_1 ", виконаним ТОВ "Проект Сіті Центр", розпочато реконструкцію магазину (прим. 1, 2, 11-3) з приєднанням нежитлового приміщення Х по вул. Гоголя, буд. 1, м. Дніпро (том 1 а.с. 243-248)

Повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстровано в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, ДП 061182671567 від 24.09.2018, зареєстровано Центром надання адміністративних послуг м. Дніпро за № 301029-064743-321-04-2018 від 25.09.2018.

Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстровано управлінням державного будівельного контролю Дніпровської міської ради 23 лютого 2021 №ДП101210223540, та Центром надання адміністративних послуг м. Дніпра вх. №301003-003587-321-64ДН 25 лютого 2021.

Згідно з Технічним паспортом на групу нежитлових приміщень № 1 по АДРЕСА_1 від 03.02.2021, в результаті проведеної відповідачем реконструкції магазину-приміщення, в розділі "Інформація про зміни об`єкта нерухомого майна" зареєстровано відповідні зміни, якими змінено загальну площу з 89,5 кв.м. на 197,3 кв.м та адресу місцезнаходження - з Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1, приміщення 1, 2, 11-3 на Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1, приміщення 1, 2, 11-3, Х (том 2 а.с. 24-28)

10.03.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стосовно зазначеного магазину-приміщення в розділі "Інформація про зміни об`єкта нерухомого майна" зареєстровано відповідні зміни, якими змінено загальну площу з 89,5 кв.м. на 197,3 кв.м та адресу місцезнаходження - з Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1, приміщення 1, 2, 11-3 на Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1, приміщення 1, 2, 11-3, Х. Вказаному об`єкту нерухомого майна присвоєно унікальний реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 804061412101.

12.03.2021 на підставі поданої відповідачем Декларації про готовність об`єкта в експлуатацію серії ДП № 101210223540, виданою Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н.В. внесено зміни до права власності на об`єкт нерухомого майна - магазин-приміщення, загальною площею 197,3 кв.м., розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1, приміщення 1, 2, 11-3, Х, (том 1, а.с. 68).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує про те, що договір купівлі-продажу нежилого приміщення № 667/н від 12.06.1998 сторонами укладено виключно відносно допоміжних приміщень будинку, який знаходиться за адресою: м. Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 1.

Вказане нерухоме майно, на момент продажу, на думку позивача, не належало та не могло належати продавцеві, а позивач, власник спірного майна, позбавлений можливості реалізувати своє право власності на нього.

Вказані обставини і стали причиною виникнення спору у даній справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У cтатті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 628 зазначеного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Водночас за змістом частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2011) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (чинна редакція) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 217 зазначеного Кодексу недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Як уже зазначалося, позивач, вважаючи порушеними свої права, звернувся з позовом у цій справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна № 667/н від 12.06.1998, стороною якого він не є, та посилався на те, що сторонами вказаний договір укладено виключно відносно допоміжних приміщень будинку, вказане нерухоме майно на момент продажу не належало та не могло належати продавцеві, отже, умови договору суперечать вимогам закону, тому останній має бути визнаний недійсним у судовому порядку.

Тобто, у даній справі позов про визнання недійсним спірного договору подала особа, яка не була стороною цього договору, - заінтересована особа.

Проте, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Досліджуючи питання наявності у позивача ознак заінтересованої особи, господарським судом встановлено, що в даному випадку йдеться про оскарження договору, який було укладено (у 1998 році) до фактичного утворення позивача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" (дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи - 16.06.2016), що, у свою чергу, унеможливлює висновок про порушення таким договором прав позивача, позаяк юридична особа до її створення не могла мати жодних прав та обов`язків.

Установивши, що спірний договір не порушує прав позивача, господарський суд не вбачає підстав для перевірки правочину на його відповідність вимогам законодавства, зважаючи, що відсутність порушення прав та законних інтересів ОСББ "Гоголевський-1" цим правочином є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 12.06.1998 (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

З огляду на відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна № 667/н від 12.06.1998, у суду відсутні також підстави для задоволення вимог позивача щодо визнання недійсними Свідоцтв про право власності від 26.06.1998 та від 24.10.2000, які є похідними вимогами від вимоги про визнання договору недійсним.

З цього приводу суд також вважає необхідним зазначити таке.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак, свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Чинність документа, у даному випадку свідоцтва, є показником, який характеризує його юридичну силу, тобто якщо правова підстава (правочин), у зв`язку з якою був виданий документ, не визнана недійсною, то такий правочин породжує у його сторін права та обов`язки, а відтак свідоцтво, як посвідчувальний документ, підтверджує існуюче право.

Не підлягають задоволенню і вимоги позивача про скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна: магазин - приміщення, загальною площею 197,3 кв. м за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 1, приміщення 1, 2, І1-3, X, номери записів про право власності: № 17505280 та № 16971795 за відповідачем по справі - ОСОБА_1 із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 804061412101, та відносно усунення Позивачеві перешкод з боку Відповідача ОСОБА_1 у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями в житловому будинку літ. А-4, з огляду на таке.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

У практиці Великої Палати закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

При викладених обставинах, зажаючи про те, що позовна заява не містить вимог про визнання права власності, у суду відсутні підстави для задоволення зазначених вище вимог позивача.

Відносно позовних вимог про усунення Позивачеві перешкод з боку Відповідача ОСОБА_1 у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями в житловому будинку літ. А-4, господарський суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статі 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а згідно із пунктом 4 частини 2 статті 16 цього Кодексу одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.

За змістом частини 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини 1 статті Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як вже було зазначено вище, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і їх обтяжень, реєстрацію змін до права власності на об`єкт нерухомого майна - магазин-приміщення, загальною площею 197,3 кв.м., розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1, приміщення 1, 2, 11-3, Х, проведено 12.03.2021 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н.В на підставі поданої відповідачем ОСОБА_1 декларації про готовність об`єкта в експлуатацію серії ДП № 101210223540, видавник Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (том 1, а.с. 68).

Частиною 1 статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом (стаття 398 ЦК України).

Положеннями статті 391 ЦК України унормовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Слід наголосити, що під час розгляду позову про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном позивач насамперед має підтвердити право власності на спірне майно та надати суду відповідні докази.

Крім цього, з огляду на зміст наведених правових норм, власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

На думку ОСББ, в силу вимог чинного законодавства, власником будинку та спірних приміщень, як допоміжних, є співвласники квартир та нежитлових приміщень. Відповідно після передачі на баланс будинку, як вважає позивач, право володіння користування та розпорядження спірними приміщеннями належить співвласникам багатоквартирного будинку.

Встановлюючи факт належності спірного приміщення власнику (або іншій управненій особі) та з`ясовуючи хто правомочний заявляти вимоги про усунення перешкод у користування спірним майном суд враховує наступні норми права.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Відповідно до норм статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Як визначено нормами статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ОСОБА_2 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 справа № 1-2/2004, допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Як видно з правової позиції, відображеної у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 справа № 1-22/2011, власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 10 Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування" з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

Постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 року "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" затверджено перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Зокрема до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) передано житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

Як вбачається із матеріалів справи, нежилі приміщення, що відчуджені на користь ОСОБА_1 за договором № 667/н від 12.06.1998 року, на момент його укладення, були зареєстровані за Місцевою радою, на підставі рішення Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 26.11.1991 року № 46.

Отже, приміщення, придбані ОСОБА_1 за договором № 667/н від 12.06.1998 року, не мали статусу допоміжних приміщень.

У подальшому, як вказує перший відповідач у відзиві на позов, та вбачається із матеріалів справи, зазначені вище нежитлові приміщення згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на даний час не існують, з огляду на те, що право власності стосовно них, як окремий об`єкт нерухомості, припинено на підставі поданих ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно документів, визначених статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що призвело до внесення змін про право власності на об`єкт нерухомого майна - магазин-приміщення, загальною площею 197,3 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 1, 2, 11-3, Х.

Зазначені вище обставини підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і їх обтяжень, про реєстцію змін до права власності на об`єкт - магазин-приміщення, загальною площею 197,3 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 1, 2, 11-3, Х, проведеною 12.03.2021 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н.В на підставі поданої відповідачем ОСОБА_1 декларації про готовність об`єкта в експлуатацію серії ДП № 101210223540, видавник Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (том 1, а.с. 68).

Тобто, надані відповідачем докази свідчать про те, що власником спірного майна є перший відповідач - ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до норм частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач, в свою чергу, доказів, які належать до предмета доказування у справах про усунення перешкод у користуванні спірним нерухомим майном, не надав, посилаючись лише на правовий статус цього майна та на положення Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", що в даному випадку не є визначальним з огляду на наявність законного власника цього майна.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для задоволення вказаних вище вимог позивача.

Щодо клопотання відповідачів про застосування позовної давності, відносно вимог про визнання недійсним договору та свідоцтв, господарський суд вважає необхідним зазначити таке.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд зазначає, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відтак, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин його пропущення.

З огляду на те, що судом не було встановлено підстав для задоволення позову, в частині визнання недійсним договору та свідоцтв про право власності, відсутні й підстави для застосування наслідків пропуску позовної давності, відносно вказаних вимог.

Відносно посилання ФОП Рогожана В.В. на те, що даний спір не відноситься до юрисдикції господарських судів слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Так, спір у даній справі виник відносно нерухомого майна, усунути перешкоди в користуванні яким, у тім числі, просив позивач, оспорюючи при цьому належність права власності на таке майно за ФОП Рогожаном В.В.

При викладених обставинах, даний спір відноситься до компетенції господарських судів України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування відповідача, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної

У відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" про визнання недійсними договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 667/н від 12.06.1998 та свідоцтв про право власності № 1496 від 20.06.1998 та від 24.10.2000 за реєстровим № 854-36; скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна: магазин-приміщення, загальною площею 197,3 кв.м за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, 1; та усунення позивачеві з боку Рогожана Вячеслава Вікторовича перешкод у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями - відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено 22.12.2023.

Суддя І.Ф. Мельниченко