Рішення

від 14.12.2023 по справі 908/3275/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/175/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2023 Справа № 908/3275/21

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянувши матеріали справи

За позовом: Акціонерного товариства Українська залізниця (вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, 03680; код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця (пр. Д. Яворницького, буд. 108, м. Дніпро, 49038; код ЄДРПОУ 40081237)

До відповідача: Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради (пр. Маяковського, буд. 3, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 37573438)

про стягнення 10 271 544,62 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача: Уткін О.Є., довіреність №982 від 08.09.2023;

Від відповідача: Михайловський А.С., довіреність б/н від 27.10.2023;

СУТЬ СПОРУ:

11.11.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради про стягнення 10 271 544,62 грн.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2021 справу №908/3275/21 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.11.2021 (суддя Проскуряков К.В.) прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі № 908/3275/21 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.12.2021 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.11.2021 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі № 908/3275/21 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.12.2021 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

Ухвалою суду від 13.12.2021 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 14.02.2022, розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 17.01.2022 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою.

Ухвалою від 17.01.2022 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті та перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 07.02.2022 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 14.02.2022 враховуючи, що судове засідання, призначене на 07.02.2022 о 12 год. 00 хв. не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Проскурякова К.В. на лікарняному, судове засідання з розгляду справи по суті перенесено на 24.02.2022 об 11 год. 00 хв.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено:

1. Ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

2. Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

3. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.

Враховуючи те, що судове засідання з розгляду справи по суті 24.02.2022 о 11 год. 00 хв. не відбулося, у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, ухвалою суду від 11.03.2023 відкладено розгляд справи по суті. Вирішено дату та час судового засідання з розгляду справи по суті визначити відповідною ухвалою суду після усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України. Запропоновано учасникам справи повідомити суд про згоду та можливість отримувати ухвали (рішення) суду електронною поштою, звернутися до суду з відповідною заявою та надати електронні адреси для повідомлення про розгляд справи шляхом направлення ухвал (рішень) суду по справі (з ЕЦП судді) електронною поштою.

27.07.2023 набув чинності Закон України Про затвердження Указу Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год. 30 хв. 18.08.2023 строком на 90 діб (тобто до 15.11.2023 року).

Господарський суд Запорізької області не припинив здійснювати судочинство.

Запорізька міська територіальна громада не відноситься до територій проведення воєнних (бойових) дій, та/або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Оскільки в матеріалах справи відсутні заяви сторін про неможливість участі в судовому засіданні, суд вважає за можливе відновити розгляд справи по суті.

У зв`язку з викладеним ухвалою від 14.02.2022 суд призначив судове засідання з розгляду справи по суті на 15.11.2023 об 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) учасників справи. Запропоновано сторонам у строк до наступного судового засідання: надати суду пояснення та докази, які не були подані ними до суду в обґрунтування своєї правової позиції та наявні докази, які стосуються предмету спору.

В судовому засіданні 15.11.2023р. судом оголошено перерву до 14.12.2023р.

14.12.2023р. до суду надійшло клопотання Позивача про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Верховним Судом касаційного перегляду справи № 916/3938/21.

Суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки воно подано під час розгляду справи по суті і не відповідає вимогам ч. 3 ст. 195 ГПК України: провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 14.12.2023 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою комплексу Акорд.

В судовому засіданні 14.12.2023р. судом проголошено вступну та розлютив ну частини рішення.

Як вбачається з позовної заяви в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 03.01.2019 між АТ Українська залізниця в особі СП Запорізька дирекція залізничних перевезень РФ Придніпровська залізниця та Управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради укладено договір про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом у приміському сполученні №ПР/ДН-3-198 НЮдч/1, відповідно до умов якого відповідач платник здійснює компенсаційні виплати за рахунок коштів бюджету міста у межах обсягу видатків, затверджених у бюджеті м. Запоріжжя на 2019 рік на зазначені цілі. Згідно п. 2.1. договору сума договору на 2019 рік становить 8 200 000,00 грн. Відповідно до розрахунку-довідки про відшкодування збитків від перевезень пільгової категорії громадян у приміському сполученні за 12 місяців 2019 року збитки від здійснених перевезень пасажирів пільгової категорії протягом січня-грудня склали 18 471 544,62 грн. Управлінням компенсовано 8 200 000,00 грн., в межах суми договору, заборгованість складає загальним розміром за 2019 рік 10 271 544,62 грн. Таким чином, за період січень-грудень 2019 року пільгової категорії громадян було перевезено на суму більшу, аніж відповідачем прийнято до сплати та відповідачем збитки в розмірі 10 271 544,62 грн. не відшкодовані. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 22, 526, 610, 611, 623 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 193 Господарського кодексу України, Бюджетний кодекс України, ст. 9 Закону України Про залізничний транспорт, позивач просить суд позов задовольнити.

03.12.2021 від Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради до суду надійшов відзив на позовну заяву № 01-17/373 від 03.12.2021 (вх. № 25078/08-08/21 від 03.12.2021), згідно якого відповідач заперечив проти позовних вимог та просить суд в задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі.

04.01.2022 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив.

13.01.2022 від відповідача на адресу суду надійшли заперечення щодо суми збитків.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що між АТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» та Управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради 03.01.2019 року за № ПР/ДН-3-198 НЮдч/1 «Про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом у приміському сполученні», відповідно до умов якого, Відповідач-Платник здійснює компенсаційні виплати за рахунок коштів бюджету міста у межах обсягу видатків, затверджених у бюджеті м. Запоріжжя на 2019 рік на зазначені цілі.

Відповідно до п.2.1 договору сума договору на 2019 рік становить 8 200 000,00 грн.

Відповідно до розрахунку-довідки про відшкодування збитків від перевезень пільгової категорії громадян у приміському сполученні за 12 місяців 2019 року збитки від здійснених перевезень пасажирів пільгової категорії протягом січня-грудня склали 18 471 544,62 грн.

Управлінням (Відповідачем) компенсовано 8 200 000,00 грн. (тобто в межах суми договору), а тому на думку Позивача заборгованість складає загальним розміром за 2019 рік - 10 271 544,62 грн. Таким чином, за період січень-грудень 2019 року пільгової категорії громадян було перевезено на суму більшу, аніж відповідачем прийнято до сплати, однак відповідачем збитки в розмірі 10 271 544,62грн. не відшкодовані.

Позивач вважає, що сам по собі факт укладання договору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодування документально підтверджених компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян в повному обсязі.

Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюється за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, а також субвенцій з державного або місцевого бюджетів, визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009р. № 1359 «Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян».

Згідно п.З Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1359, облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформленні та видачі пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки).

Відповідно до п.4 цього Порядку сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.

Пунктом 5 Порядку визначено, що інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності.

Відповідно до п.7 Порядку сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.

Згідно п.9 Порядку на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевого бюджетів.

Виходячи з положення п.10 Порядку сума, яка підлягає компенсації, формується на підставі місячної звітності та відшкодовується згідно рахунку та облікових форм.

Отже, виходячи з положень пунктів 3-5, 7, 9, 10 Порядку, затвердженого Постановою КМ України № 1359, облік пільгових категорій на залізничному транспорті здійснюється за виданими безкоштовними (пільговими) проїзними документами, які оформляються на підставі відповідного посвідчення за кожною категорією. Видача проїзних документів здійснюється через рахунку систему керування пасажирськими перевезеннями (АСК ПП УЗ) та реєстратори розрахункових операцій «Спекка-00».

Сума недоотриманих доходних надходжень розраховується автоматизовано за кожним пільговим (безкоштовним) квитком у залежності від маршруту прямування згідно з діючими тарифами та формується в місячну звітність.

На підставі звітності залізниці формують облікові форми, відповідно до яких головним розпорядникам коштів виставляються рахунки.

В облікових формах зазначено фактичну кількість оформлених пільгових проїзних квитків та відповідну недоотриману суму коштів за перевезення фактичної кількості пільговиків.

Відповідно до облікових форм, згідно типової форми, затвердженій Постановою КМУ № 1359 (додаток до Порядку), наданих Позивачем, сума за фактичну кількість перевезених пільговиків в кількості 7653334, за період 01.01.2019-31.12.2019 склала 18 471 544,62грн., Управлінням компенсовано 8 200 000,00 грн. Таким чином, сума збитків на думку Позивача складає 10 271 544,62 грн. При цьому, категорії пільговиків, зазначені в облікових формах, відповідають Переліку категорій громадян, які користуються пільгами на залізничному транспорті, який є Додатком 2 до Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 27.12.2006 № 1196.

На думку Позивача, вищезазначені нормативні акти покладають на відповідача обов`язок компенсувати підтверджені обліковими формами недоотримані кошти позивачем за перевезення пільгової категорії населення в повному обсязі. При цьому, подання облікових форм за вказаний період відповідає п. 10 Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, а тому такі облікові форми повинні бути прийняті відповідачем та оплачені.

Частиною другою ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 ЦК України прямо передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Аналогічну думку висловлює Верховний Суд України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 20.06.2018р. по справі № 804/8040/15, від 27.03.2018 р. у справах № 925/246/17.

Закон України «Про залізничний транспорт» та Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 27.12.2006 № 1196, не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Конституційний Суд України висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги у залежність від видатків бюджету {рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007№ 6-рп/2007). Зокрема, у Рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому вони є загальнообов`язковими,, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2). Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00), ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Приймаючи рішення суд враховує, що відповідно до пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Статтею 19 вказаного Закону визначено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, Законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Окрім цього, перелік категорій громадян, які користуються пільгами на залізничному транспорті міститься в додатку 2 до Правил перевезення пасажирів, багажу вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27.12.2006 № 1196 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.04.2007 за № 310/13577)

Відповідно до п.6 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженим Постановою КМ України від 19.03.1997р. № 252, суб`єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України. ( в редакції станом на 2019 рік).

Залізниця безперешкодно надає пільговий проїзд окремій категорії громадян, які мають право на відповідні пільги при користуванні залізничним транспортом. Жодним законодавчим актом не передбачено обмеження у пільговому перевезені осіб, які мають право на пільговий проїзд. Особа, яка має право на пільговий проїзд, може скористатися такою пільгою щодня і без обмежень.

Норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Загальний принцип надання пільг виглядає наступним чином: пасажир пільгової категорії придбаває безкоштовно чи з відповідною знижкою проїзний документ (квиток) для здійснення поїздки; залізницею враховуються недоотримані суми й виставляються рахунки відповідним органам.

Залізниця здійснює перевезення окремих категорій громадян за пільговими тарифами відповідно до чинних законів України, які передбачають такі пільги для конкретних категорій громадян, а не за окремими угодами, а збитки залізничного транспорту від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевого бюджетів.

Відповідно до ч. 1,3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону та іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність.

Згідно ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлення тарифів на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничним транспортом (за винятком приміських пасажирських перевезень) у межах України здійснюється на підставі бюджетної, цінової та тарифної політики у порядку, що визначає Кабінет Міністрів України. Тарифи на перевезення пасажирів і багажу у приміському сполученні встановлюються відповідними залізницями за погодженням з місцевими органами виконавчої влади. При рівні тарифів, що не забезпечують рентабельності цих перевезень, збитки залізниць компенсуються із місцевих бюджетів. Розрахунки за роботи і послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції. Для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також

витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права

(реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв`язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Виходячи з положень п.4 ч. 1 ст. 611 ЦК України, одним з правових наслідків порушення зобов`язання, встановлених договором або законом, є відшкодування збитків.

Відповідно до вимог ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно підпункту «ґ» пункту 3 частини першої ст.91 Бюджетного кодексу України до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Позивач вважає, що перевезення пасажирів на пільгових умовах АТ «Українська залізниця» виконано не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - Відповідач, у силу закону має відшкодувати понесені витрати позивачу.

Однак, суд не погоджується з вказаними доводами Позивача виходячи з наступного.

Відповідно до пп. «ґ» п. 3 ч. ст. 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов`язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду.

Відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

За приписами ст. 7 ЗУ «Про залізничний транспорт» відносини залізниць з органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України.

Частиною 1 ст. 18 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради є виконавчим органом місцевого самоврядування. Позивач є підприємством, що не перебуває у комунальній власності.

Вказане свідчить про те, що відносини між сторонами повинні будуватись на договірній основі. Тобто, укладення між сторонами відповідного договору на здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті є обов`язковим в силу закону.

На виконання вказаних норм 03.01.2019 між сторонами було укладено Договір №ПР/ДН-3-198НЮдч/1 про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом у приміському сполученні.

Відповідно до п. 1.1 Договору позивач зобов`язався надавати послуги з перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства мають право на пільговий проїзд, а відповідач здійснити компенсаційні виплати за перевезення Пільгових категорій громадян, які оформили пільгові проїзні документи, за рахунок коштів бюджету міста у межах обсягу видатків, затверджених у бюджеті м. Запоріжжя на 2019 рік на зазначені цілі.

Відповідно до п. 2.1 Договору ціною договору є розмір видатків на 2019 рік на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом за рахунок коштів бюджету міста в межах обсягів видатків, затверджених рішенням Запорізької міської ради від 19.12.2018 № 57 «Про бюджет міста на 2019 рік» та складають 8 200 000,00 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 № 1359 затверджено Порядок розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян (далі - Порядок).

Відповідно до п.1 Порядку, він визначає механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі.

На підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів.

Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом (п. 9 Порядку).

Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п`ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці (п. 11 Порядку).

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2019 року Управління здійснило компенсаційні виплати на користь Залізниці за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом в сумі 8 200 000,00 грн.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, суд погоджується з доводами Відповідача, що Управління виконало свої зобов`язання за договором перед Залізницею в повному обсязі та в межах обсягів видатків бюджету міста, що підтверджується виписками органу казначейства по рахунку Управління.

Приймаючи рішення суд враховує, що ст. 9 ЗУ «Про залізничний транспорт» передбачено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

При цьому пільгові тарифи для окремих категорій громадян встановлені рядом Законів України, наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27.12.2006 № 1196, постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 № 252, тобто державою в особі державних органів.

Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради не є державним органом, не встановлювало та не вводило жодних пільг на пасажирські перевезення окремих категорій громадян на залізничному транспорті.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 ЦК України територіальна громада не відповідає за зобов`язаннями держави. В даному випадку рішення про введення відповідних пільг прийнято державою, а не територіальною громадою, у зв`язку з чим відповідальність повинна нести саме держава, а не територіальна громада в особі Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради.

Саме тому, заявлену суму збитків повинна відшкодовувати держава в особі відповідних державних органів, які прийняли рішення щодо введення відповідних пільг, а не Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради.

Таким чином, у Управління відсутній обов`язок здійснювати компенсаційні виплати чи відшкодовувати збитки Залізниці понад суму, передбачену договором.

Також суд враховує, що відповідно до п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Як вбачається з позовної заяви, предметом позову позивач зазначив стягнення збитків за невиконання Управлінням господарського зобов`язання, яке на його думку виникло на підставі актів законодавства.

Відшкодування збитків у сфері господарювання передбачено ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України та ст. 22 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 22 ЦК України, збитками є:

1)втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В позовній заяві позивач не зазначає, який саме вид збитків йому заподіяно.

Крім того, підставою для стягнення збитків є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи та завданими збитками, а також її вина у завданні збитків.

Як зазначає позивач в позовній заяві, збитки Залізниця отримує внаслідок перевезення пільгових категорій громадян. Фактично, продаючи пільговий квиток Залізниця вже зазнає певних збитків, на виникнення яких Управління жодним чином не впливає та не вчиняє ніяких протиправних дій, які завдають позивачу цих збитків, В подальшому, позивач на підставі місячної станційної звітності розраховує суму коштів, на яку ним здійснено перевезень пільгових категорій громадян. Тобто, ще до подання до Управління відповідних облікових форм Залізниця вже має збитки.

Однак, вказане свідчить про те, що Управління не вчинило протиправних дій відносно Залізниці при здійсненні нею пільгових перевезень окремих категорій громадян.

Отже, Позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення в діях Управління, у зв`язку з чим позовні вимоги є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Також суд вважає посилання Позивача на п. 2 Постанову Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 за № 256, якою затверджено «Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (далі - Порядок № 256), яким встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги, такими що не заслуговують на увагу, оскільки вказана постанова не діє з 01.01.2020 року, а період який входить з предмет позовних вимог є 2019 рік, тобто на час надання послуг Постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 за № 256 була чинною. Пунктом 2 Порядку № 256 передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об`єднаних територіальних громад на зазначені цілі.

Вказана норма кореспондувалась із ст. ст. 89, 102 Бюджетного кодексу України (в редакції до 01.01.2017), якими передбачались компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту.

Однак, з 01.01.2017 вказані норми були скасовані.

При цьому протягом 2019 року питання компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян регулювалося ст. 91 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до пп. «ґ» п. 3 ч. ст. 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов`язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду.

Відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язковим для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

За приписами ст. 7 ЗУ «Про залізничний транспорт» відносини залізниць з органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України.

Частиною 1 ст. 18 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради є виконавчим органом місцевого самоврядування. Позивач є підприємством, що не перебуває у комунальній власності. Вказане свідчить про те, що відносини між сторонами повинні будуватись на договірній основі. Тобто, укладення між сторонами відповідного договору на здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті є обов`язковим в силу закону.

Відповідач здійснив компенсаційні виплати позивачу за перевезення пільгових категорій громадян в повному обсязі відповідно до укладеного Договору.

Статтею 9 ЗУ «Про залізничний транспорт» передбачено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Слід зазначити про те, що пільгові тарифи для окремих категорій громадян встановлені рядом Законів України, наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27.12.2006 № 1196, постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 № 252, тобто державою в особі державних органів.

Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради не є державним органом, не встановлювало та не вводило жодних пільг на пасажирські перевезення окремих категорій громадян на залізничному транспорті.

Таким чином, у відповідача відсутній обов`язок відшкодовувати позивачу заявлену суму збитків.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 ЦК України територіальна громада не відповідає за зобов`язаннями держави. В даному випадку рішення про введення відповідних пільг прийнято державою, а не територіальною громадою, у зв`язку з чим відповідальність повинна нести саме держава, а не територіальна громада в особі Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради.

Саме тому, заявлену суму збитків повинна відшкодовувати держава в особі відповідних державних органів, які прийняли рішення щодо введення відповідних пільг, а не Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради.

Таким чином, у Управління відсутній обов`язок здійснювати компенсаційні виплати чи відшкодовувати збитки Залізниці понад суму, передбачену договором.

Приймаючи рішення суд також враховує і останні правові позиції Верховного суду в аналогічних справах, зокрема у постанові від 09 червня 2023 року у cправі № 916/3938/21 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вказав наступне:

21. Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

22. Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

23. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

24. Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

25. Як вже зазначалось, Товариство є суб`єктом господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 ГК України.

26. Таким чином, у Товариства виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.

27. Саме такий висновок щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів з метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладений у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18 та ін. (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів).

28. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення господарського законодавства (в цьому випадку - Закону України "Про залізничний транспорт"), а не БК України, який визначає засади функціонування бюджетної системи України, до якої позивач не належить. Тому застосування положень цього Кодексу у контексті визначення особи-боржника у цивільних правовідносинах є помилковим.

29. Між тим, визначення особи, зобов`язаної здійснити розрахунок у спірних правовідносинах, із застосуванням частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" відповідає і приписам БК України.

30. Так, розділ ІV цього кодексу регулює міжбюджетні відносини, тобто, відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень (стаття 81 БК України).

31. Статтею 89 БК України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

32. До 2017 року до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 БК України).

33. Одночасно за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 БК України (у редакції до 2017 року) до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

34. Тобто законодавець розмежовував компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян у межах реалізації державних програм соціального захисту від інших подібних видатків.

35. Також до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у статті 102 БК України, за частиною першою якої видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (тобто, на державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

36. Норми, викладені в абзаці 5 підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 БК України, як і статті 102 БК України, були виключені на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII "Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України", який набрав чинності 01.01.2017.

37. Однак це не означає автоматичного поширення випадків здійснення видатків за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 БК України на видатки, які здійснювалися за вилученою нормою.

38. За підпунктом "є" пункту 9 частини першої статті 87 БК України в чинній редакції до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

39. Наразі такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

40. Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенною і незалежною демократичною, соціальною, правовою державою.

41. Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.

42. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

43. Згідно з Конституцією України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13), що є основою для реалізації соціальних прав громадян, зокрема, на соціальний захист та достатній життєвий рівень. Відповідно до Основного Закону України "кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло" (стаття 48), "пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом" (частина третя статті 46). Положення цих статей Основного Закону України конкретизують конституційне визначення України як соціальної держави, що передбачає участь суспільства в утриманні тих осіб, які через непрацездатність або з інших незалежних від них причин не мають достатніх засобів для існування (відповідні висновки викладені в пункті 2.1 Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012).

44. Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного подання положення статті 1, частин першої, третьої статті 95 Конституції України у системному зв`язку з положеннями статті 3, частини першої статті 17, частини третьої статті 22, статей 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

45. Відповідно до частини шостої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки визначаються виключно законами України.

46. Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" відповідно до статті 1 якого державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму

47. Статтею 17 цього Закону унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

48. Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (стаття 18 Закону).

49. За статтею 19 Закону "Порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання.

50. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

51. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

52. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (частина перша статті 20 цього Закону).

53. Наведене свідчить, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

54. Належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

55. Що ж до підпункту "ґ" пункту 1 частини першої статті 91 БК України, за яким до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів (місцеві бюджети - бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування), належать компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, то зміни у його правозастосуванні з огляду на саме лише виключення статті 102 БК України відсутні.

56. Зі змісту постанов Верховного Суду, від правових висновків у яких просить відступити скаржник, вбачається, що Суд, зокрема, посилаючись на частину шосту статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт", вказував, що збитки залізничного транспорту загального користування відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів - залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо запровадження відповідних пільг, тому пільги, введені законами України, мали компенсуватися з державного бюджету, оскільки їх було введено органом державної влади.

57. Ураховуючи вищевикладене, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від указаного висновку, оскільки саме держава як замовник послуг є боржником у цих правовідносинах.

Вказане свідчить про відсутність правових підстав для задоволення цього позову.

Інші доводи Позивача судом до уваги не приймаються в силу викладеного.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі Горнсбі поти Греції зазначено: …Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, з огляду на визначені Позивачем підстави та предмет позову, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на Позивача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення оформлено та підписано у повному обсязі 25.12.2023

Суддя К.В. Проскуряков

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.