Постанова

від 03.04.2024 по справі 908/3275/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2024 року м.Дніпро Справа № 908/3275/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чус О.В. (доповідач),

судді Кощеєв І.М., Дармін М.О.

секретар судового засідання Солодова І.М.

Представники сторін:

Від позивача: Губорєва Я.А. (поза межами суду, з використанням власних технічних засобів) - адвокат;

Від відповідача: Михайловський А.С. (поза межами суду, з використанням власних технічних засобів) - самопредставництво

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.12.2023 (повний текст рішення складено 25.12.2023, суддя Проскуряков К.В.) у справі №908/3275/21

за позовом: Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Ґедройця, буд.5, м.Київ, 03680; код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» (пр. Д. Яворницького, буд. 108, м. Дніпро, 49038; код ЄДРПОУ 40081237)

до відповідача: Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради (пр.Маяковського, буд. 3, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 37573438)

про стягнення 10 271 544,62 грн,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Придніпровська залізниця до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради про стягнення 10 271 544,62 грн.

Позов мотивований тим, що 03.01.2019 між АТ Українська залізниця в особі СП Запорізька дирекція залізничних перевезень РФ Придніпровська залізниця та Управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради укладено договір про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом у приміському сполученні №ПР/ДН-3-198 НЮдч/1, відповідно до умов якого відповідач платник здійснює компенсаційні виплати за рахунок коштів бюджету міста у межах обсягу видатків, затверджених у бюджеті м. Запоріжжя на 2019 рік на зазначені цілі. Згідно п. 2.1. договору сума договору на 2019 рік становить 8 200 000,00 грн. Відповідно до розрахунку-довідки про відшкодування збитків від перевезень пільгової категорії громадян у приміському сполученні за 12 місяців 2019 року збитки від здійснених перевезень пасажирів пільгової категорії протягом січня-грудня склали 18 471 544,62 грн. Управлінням компенсовано 8 200 000,00 грн., в межах суми договору, заборгованість складає загальним розміром за 2019 рік 10 271 544,62 грн. Таким чином, за період січень-грудень 2019 року пільгової категорії громадян було перевезено на суму більшу, аніж відповідачем прийнято до сплати та відповідачем збитки в розмірі 10 271 544,62 грн. не відшкодовані. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 22, 526, 610, 611, 623 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 193 Господарського кодексу України, Бюджетний кодекс України, ст. 9 Закону України Про залізничний транспорт, позивач просить суд позов задовольнити.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.12.2023, у даній справі, у задоволенні позову відмовлено, через необґрунтованість.

Не погодившись з зазначеними судовими рішеннями, Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця», звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 14.12.2023 та прийняти нове рішення яким, задовольнити позовні вимоги; витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» від 20.12.2016 №1789-VIII з 01.01.2017 змінений порядок фінансування компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян та змінена редакція ст. 91 Бюджетного кодексу України, якою передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать, зокрема, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Однак, в оскаржуваному рішенні суд застосував норми Конституції та Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» в однобічному порядку, поклавши лише на Позивача імперативний обов`язок з перевезення пільгових категорій пасажирів не розповсюдивши на відміну від Верховного Суду, ці норми на Відповідача як на головного розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету, враховувавши що Відповідачем зобов`язання за вказаним Договором було повністю виконано.

Тоді як, перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано Залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок. уповноважений на то державою орган - відповідач у справі у силу закону має відшкодувати понесені витрати позивачу в повному обсязі.

Матеріалами справи підтверджується складення позивачем щомісячних облікових форм про надані послуги за перевезення залізничним транспортом в приміському сполученні окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з місцевого бюджету, що відповідають затвердженій вказаним Порядком формі (додаток до Порядку), а також виставлення відповідачу відповідних рахунків на оплату на загальну суму 18 471 544,62 грн. (за період з січня по грудень 2019 включно). Оплата була здійснена відповідачем частково на загальну суму 8 200 000.00 грн. Таким чином, заборгованість склала 10 271 544,62 грн.

Перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу. При цьому слід зазначити, що саме відповідач був уповноважений на те державою орган, який в силу закону здійснює відшкодування коштів. Скаржник вважає, що висновок суду першої інстанції в частині не покладення відповідальності на орган місцевого самоврядування, а держава є боржником в цих правовідносинах є безпідставним.

Скаржник наполягає, що до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, і саме відповідач як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм зобов`язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

Отже, у AT «Укрзалізниця» виникло цивільне право на відшкодування фактичних витрат, що виникли у зв`язку з наданням послуг зв`язку особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а в Управління як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Відтак, відповідач зобов`язаний здійснити розрахунки з позивачем на підставі поданих ним щомісячних облікових форм щодо послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, у період з 01.01.2019 по 31.12.2019 року.

Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддямивід 15.01.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 908/3275/21. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 908/3275/21.

31.01.2024 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.12.2023 у справі №908/3275/21. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 03.04.2024 о 10 год. 00 хв.

13.02.2024 від представника Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив, в якому зазначено про те, що Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради (нині Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради) є виконавчим органом місцевого самоврядування. Позивач є підприємством, що не перебуває у комунальній власності.

Вказане свідчить про те, що відносини між сторонами повинні будуватись на договірній основі. Тобто, укладення між сторонами відповідного договору на здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті є обов`язковим в силу закону.

На виконання вказаних норм 03.01.2019 між сторонами було укладено Договір № ПР/ ДН-3-198НЮдч/1 про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом у приміському сполученні (далі - Договір).

Протягом 2019 року Управління здійснило компенсаційні виплати на користь Залізниці за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом в сумі 8 200 000,00 грн.

В даному випадку Управління виконало свої зобов`язання за договором перед Залізницею в повному обсязі та в межах обсягів видатків бюджету міста, що підтверджується виписками органу казначейства по рахунку Управління.

Судом першої інстанції здійснено перевірку вказаних обставин та зроблено вірні висновки в цій частині.

Також зазначає про те, що пільгові тарифи для окремих категорій громадян встановлені рядом Законів України, наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27.12.2006 № 1196, постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 № 252, тобто державою в особі державних органів.

Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради не є державним органом, не встановлювало та не вводило жодних пільг на пасажирські перевезення окремих категорій громадян на залізничному транспорті. Таким чином, у відповідача відсутній обов`язок відшкодовувати позивачу заявлену суму збитків. Саме тому, заявлену суму збитків повинна відшкодовувати держава в особі відповідних державних органів, які прийняли рішення щодо введення відповідних пільг, а не Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради. Таким чином, у Управління відсутній обов`язок здійснювати компенсаційні виплати чи відшкодовувати збитки Залізниці понад суму, передбачену договором.

Наголошує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог Залізниці про відшкодування збитків, пов`язаних з пільговим перевезенням пасажирів, оскільки ні Запорізька міська рада, ні Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради не приймали рішення про запровадження таких пільг. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга позивача такою, що не підлягає задоволенню.

03.04.2024 учасники справи наданим процесуальним правом не скористалися та не забезпечив явку в судове засідання повноважних представників.

Ухвалу суду від 08.02.2024, про відкриття апеляційного провадження, доставлено до електронного кабінету позивача та відповідача у підсистемі ЄСІТС Електронний суд 08.02.2024 згідно до довідки ЦАГС.

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

В судовому засіданні 03.04.2023 року було оголошено вступну та резолютивну частини постанови по справі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між АТ «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» та Управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради 03.01.2019 року за № ПР/ДН-3-198 НЮдч/1 «Про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом у приміському сполученні», відповідно до умов якого, Відповідач-Платник здійснює компенсаційні виплати за рахунок коштів бюджету міста у межах обсягу видатків, затверджених у бюджеті м. Запоріжжя на 2019 рік на зазначені цілі.

Відповідно до п.2.1 договору сума договору на 2019 рік становить 8 200 000,00 грн.

Відповідно до розрахунку-довідки про відшкодування збитків від перевезень пільгової категорії громадян у приміському сполученні за 12 місяців 2019 року збитки від здійснених перевезень пасажирів пільгової категорії протягом січня-грудня склали 18 471 544,62 грн.

Управлінням (Відповідачем) компенсовано 8 200 000,00 грн. (тобто в межах суми договору), а тому на думку Позивача заборгованість складає загальним розміром за 2019 рік - 10 271 544,62 грн. Таким чином, за період січень-грудень 2019 року пільгової категорії громадян було перевезено на суму більшу, аніж відповідачем прийнято до сплати, однак відповідачем збитки в розмірі 10 271 544,62грн. не відшкодовані.

Позивач вважає, що сам по собі факт укладання договору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодування документально підтверджених компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян в повному обсязі.

Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюється за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, а також субвенцій з державного або місцевого бюджетів, визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009р. № 1359 «Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян».

Згідно п.3 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1359, облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформленні та видачі пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки).

Відповідно до п.4 цього Порядку сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.

Пунктом 5 Порядку визначено, що інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності.

Відповідно до п.7 Порядку сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.

Згідно п.9 Порядку на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевого бюджетів.

Виходячи з положення п.10 Порядку сума, яка підлягає компенсації, формується на підставі місячної звітності та відшкодовується згідно рахунку та облікових форм.

Отже, виходячи з положень пунктів 3-5, 7, 9, 10 Порядку, затвердженого Постановою КМ України № 1359, облік пільгових категорій на залізничному транспорті здійснюється за виданими безкоштовними (пільговими) проїзними документами, які оформляються на підставі відповідного посвідчення за кожною категорією. Видача проїзних документів здійснюється через рахунку систему керування пасажирськими перевезеннями (АСК ПП УЗ) та реєстратори розрахункових операцій «Спекка-00».

Сума недоотриманих доходних надходжень розраховується автоматизовано за кожним пільговим (безкоштовним) квитком у залежності від маршруту прямування згідно з діючими тарифами та формується в місячну звітність.

На підставі звітності залізниці формують облікові форми, відповідно до яких головним розпорядникам коштів виставляються рахунки.

В облікових формах зазначено фактичну кількість оформлених пільгових проїзних квитків та відповідну недоотриману суму коштів за перевезення фактичної кількості пільговиків.

Відповідно до облікових форм, згідно типової форми, затвердженій Постановою КМУ № 1359 (додаток до Порядку), наданих Позивачем, сума за фактичну кількість перевезених пільговиків в кількості 7653334, за період 01.01.2019-31.12.2019 склала 18 471 544,62грн., Управлінням компенсовано 8 200 000,00 грн. Таким чином, сума збитків на думку Позивача складає 10 271 544,62 грн. При цьому, категорії пільговиків, зазначені в облікових формах, відповідають Переліку категорій громадян, які користуються пільгами на залізничному транспорті, який є Додатком 2 до Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 27.12.2006 № 1196.

На думку Позивача, вищезазначені нормативні акти покладають на відповідача обов`язок компенсувати підтверджені обліковими формами недоотримані кошти позивачем за перевезення пільгової категорії населення в повному обсязі. При цьому, подання облікових форм за вказаний період відповідає п. 10 Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, а тому такі облікові форми повинні бути прийняті відповідачем та оплачені.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 144 ГК України).

В частині 1 ст. 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За змістом пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту визначаються виключно Законами України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії.

Причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача збитків за пільгові перевезення громадян.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12.03.1993 р., законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України "Про залізничний транспорт" для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Отже, судова колегія зазначає, що норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги. Забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава взяла на себе обов`язок відшкодовувати збитки, понесені залізничним транспортом, за рахунок державного або місцевого бюджетів, у залежності від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч.3 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність (ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Пунктом 6 «Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 №252, встановлено, що суб`єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.

Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, Залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.

Згідно з абз. 3 ст. 4 Закону України Про залізничний транспорт управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях здійснюється централізовано і належить до виключної компетенції Акціонерного товариства Українська залізниця .

Регіональна філія Придніпровська залізниця АТ «Українська залізниця» є суб`єктом господарської діяльності, яка займається перевезенням та обслуговуванням пасажирів та повинна забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно з законодавством, а відповідно до ст. 9 Закону України Закону України Про залізничний транспорт.

Тобто, перевезення пасажирів залізничним транспортом на пільгових умовах здійснюється Регіональною філією Придніпровська залізниця не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок, та як наслідок, уповноважений на те державою орган у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені Залізницею витрати.

Як зазначалось вище, Залізниця просить стягнути компенсацію за пільгові перевезення громадян у період з 01.01.2019-31.12.2019. Таким чином, спірні правовідносини між сторонами виникли у 2019 році.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 4 Бюджетного кодексу України, що якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у Кодексі, застосовуються відповідні норми Кодексу.

Апеляційний суд наголошує, що приписами ст. 7 Бюджетного кодексу України закріплено, що місцеві бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленими за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.

Статтею 89 Бюджетного кодексу України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Так до 2017 року, до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту «б» п. 4 ч.1 ст. 89 Бюджетного кодексу України).

Однак, вказана норма була виключена на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII „Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України, який набрав чинності 1 січня 2017 року.

Крім того, апеляційна колегія вказує, що також до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у ст. 102 Бюджетного Кодексу України.

Проте, стаття 102 Бюджетного кодексу України також була виключена на підставі Закону України №1789-VIII, у зв`язку з чим, компенсаційні витрати перевізникам за перевезення окремих категорій громадян можуть здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, а не за рахунок субвенції з державного бюджету.

Так, підпунктом «ґ» п. 3 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать, зокрема, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі - компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Як вже зазначалось вище, ч. 6 ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачає, що збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Слід зазначити про те, що пільгові тарифи для окремих категорій громадян встановлені рядом Законів України, наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27.12.2006 № 1196, постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 № 252, тобто державою в особі державних органів.

Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради не є державним органом, не встановлювало та не вводило жодних пільг на пасажирські перевезення окремих категорій громадян на залізничному транспорті.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 ЦК України територіальна громада не відповідає за зобов`язаннями держави. В даному випадку рішення про введення відповідних пільг прийнято державою, а не територіальною громадою, у зв`язку з чим відповідальність повинна нести саме держава, а не територіальна громада в особі Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради.

Таким чином, у відповідача відсутній обов`язок відшкодовувати позивачу заявлену суму збитків.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21, зробила висновок, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

Належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Що ж до підпункту ґ) пункту 1 частини першої статті 91 БК України, за яким до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів (місцеві бюджети - бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування), належать компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, то зміни у його правозастосуванні з огляду на саме лише виключення статті 102 БК України (якою були передбачені субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту) відсутні.

Отже, збитки залізничного транспорту загального користування відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів - залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо запровадження відповідних пільг, тому пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету, оскільки їх було введено органом державної влади.

До того ж, 03.01.2019 між сторонами було укладено Договір №ПР/ДН-3-198НЮдч/1 про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом у приміському сполученні.

Відповідно до п. 1.1 Договору позивач зобов`язався надавати послуги з перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства мають право на пільговий проїзд, а відповідач здійснити компенсаційні виплати за перевезення Пільгових категорій громадян, які оформили пільгові проїзні документи, за рахунок коштів бюджету міста у межах обсягу видатків, затверджених у бюджеті м. Запоріжжя на 2019 рік на зазначені цілі.

Відповідно до п. 2.1 Договору ціною договору є розмір видатків на 2019 рік на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом за рахунок коштів бюджету міста в межах обсягів видатків, затверджених рішенням Запорізької міської ради від 19.12.2018 № 57 «Про бюджет міста на 2019 рік» та складають 8 200 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2019 року Управління здійснило компенсаційні виплати на користь Залізниці за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом в сумі 8 200 000,00 грн.

Враховуючи внесені зміни до законодавства, враховуючи місцеву бюджетну програму та прийняте органом місцевого самоврядування з огляду на фінансову спроможність відповідного місцевого бюджету відповідне рішення, а також належне виконання Відповідачем умов укладеного з Позивачем Договору про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом в сумі погодженної компенсації 8 200 000,00 грн, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2019 рік.

Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог Залізниці про відшкодування збитків, пов`язаних з пільговим перевезенням пасажирів, оскільки ні Запорізька міська рада, ні Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради не приймали рішення про запровадження таких пільг.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 ГПК України).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на Управління/відповідача зобов`язань, боржником яких є держава, а відтак і про відмову у задоволенні позовних вимог, і підстав для її скасування не вбачається.

Інші доводи апелянта є необґрунтованими і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.

Таким чином, Господарський суд Запорізької області всебічно, повно, об`єктивно дослідив всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, що у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без зміни.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269-270, 275, 276, 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.12.2023 у справі №908/3275/21- залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 14.12.2023 у справі №908/3275/21 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 231 109,76 грн покласти на Акціонерне товариство Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства Українська залізниця".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку та випадках, передбачених ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.04.2024.

Головуючий суддя О.В.Чус

Суддя М.О. Дармін

Суддя І.М. Кощеєв