Постанова

від 25.12.2023 по справі 369/2100/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 369/2100/21 головуючий у суді І інстанції Ковальчук Л.М.

провадження № 22-ц/824/7720/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фронтон Білдінг», поданою представником - адвокатом Масюк Людмилою Михайлівною, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фронтон Білдінг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року ТОВ «Подолжилбуд» звернулось до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОДОЛЖИЛБУД» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 18112019 поворотної безвідсоткової фінансової допомоги.

Відповідно до умов договору позивач зобов`язався надати відповідачеві кредит у сумі 215 000,00 грн., кінцевий термін повернення кредиту - 17.11.2020 року. Як зазначає позивач, він належним чином виконав умови договору та надав кошти в користування відповідачу, однак остання не виконує належним чином умов договору в частині повернення коштів внаслідок чого утворилась заборгованість. А тому позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, яка станом на 10.02.2021 року становить: 218 437,05 грн., з яких: основна сума боргу 215 000,00 грн., інфляційні збитки - 1 935,00 грн., 3 % річних - 1 502,05 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фронтон Білдінг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором відмовлено.

Не погодившись із рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фронтон Білдінг», через представника - адвоката Масюк Людмилу Михайлівну, подало апеляційну скаргу.

У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам - платіжним дорученням № 7772 від 18.11.2019 та № 554 від 20.11.2019. Зазначає, що у даних платіжних дорученнях у графі призначення платежу міститься посилання на договір №181119. Суд зважив на позицію відповідачки, що платіж їй надійшов, однак то був платіж за іншим договором, ніж посилається позивач. Представник відповідачки заявляв, що їй було надано кошти фінансової допомоги згідно іншого договору - №181119, а не за договором №18112019. Апелянт наголошує, що іншого договору між ТОВ «ПОДОЛЖИЛБУД» та відповідачкою не існує, а різниця у номері договору та номері, який міститься у платіжному дорученні - очевидна технічна помилка. Вказує, що договір №18112019 поворотної безвідсоткової фінансової допомоги було укладено сторонами 18 листопада 2019 року. Саме тому йому присвоєно номер згідно дати - 18112019 (тобто від 18.11.2019). І перший платіж здійснено того ж дня - 18.11.2019. Однак при формуванні платіжного доручення бухгалтером була допущена технічна помилка і вказано номер договору 181119, тобто по аналогії з датою 18.11.19. На переконання апелянта, очевидно, що сприйняття обох варіантів написання дати 18.11.19 та 18.11.2019 - передбачає сприйняття однієї дати календаря - 18 листопада 2019 року.

Звертає увагу суду на суми двох платежів у платіжних дорученнях № 7772 від 18.11.2019 та № 554 від 20.11.2019; які точно дорівнюють сумі Договору № 18112019 поворотної безвідсоткової фінансової допомоги. Так, платіжним дорученням № 7772 від 18.11.2019 будо перераховано 110 000,00 грн., а платіжним дорученням № 554 від 20.11.2019 було перераховано 105 000,00 грн., що у сумі становить 215 000,00 грн., тобто у сумі Договору № 18112019 поворотної безвідсоткової фінансової допомоги.

Ще одним доказом належності платежів даному договору вважає дати здійснення зарахування коштів. Так, Договір № 18112019 поворотної безвідсоткової фінансової допомоги укладено 18.11.2019 і цього ж дня здійснено зарахування частини коштів за договором, а через день 20.11.2019, іншої частини суми за договором. Суми співпадають, часові рамки співпадають та очевидна незначна технічна помилка у зазначенні договору у призначенні платежу.

Щодо Договору № 18112019 поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, який, як стверджував представник відповідачки у судовому засіданні, вона не укладала, апелянт зазначає, що ТОВ «ПОДОЛЖИЛБУД» для підтвердження своїх вимог було надано суду першої інстанції Договір № 18112019 поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, укладений між ним та відповідачкою, підписаний ними та скріплений печаткою. Наголошує, що цей договір не визнавався недійсним, не оскаржувався відповідачем, відповідачем не надано доказів недійсності Договору.

Апелянт переконаний, що суд безпідставно дійшов висновку, що позивач не довів факт зарахування коштів відповідачці. Вказує, що реквізити ОСОБА_1 , вказані у договорі, ідентичні реквізитам, вказаним у платіжних дорученнях. Звертає увагу суду, що інших договорів позики між ТОВ «ПОДОЛЖИЛБУД» та відповідачкою щодо надання останній коштів - не укладалося, про що заявляли представники ТОВ «ПОДОЛЖИЛБУД» у суді.

Окрім того, на думку апелянта, вимагає уваги застосування судом норм, які не можуть застосовуватися до даних правових відносин, адже судом першої інстанції здійснено безпідставне застосування до даних правовідносин ст. 1054 ЦК України, натомість між сторонами не вбачаються кредитні відносини.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги неодноразово направлялися на поштову адресу відповідачки та на електронну адресу її представника, що вказані у матеріалах справи. Поряд з цим, представник відповідачки телефонограмою повідомлявся про відкриття апеляційного провадження та можливість ознайомитися з матеріалами апеляційного провадження і подати свій відзив. Крім того, зважаючи на відомості, які містяться у матеріалах справи, щодо відсутності відповідачки за вказаною у матеріалах справи поштовою адресою, яка є останньою відомою адресою реєстрації відповідача, апеляційним судом було розміщено оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії і це не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, виконавши всі можливі вимоги норм цивільно-процесуального законодавства щодо належного повідомлення сторони відповідача, створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Однак відзив на апеляційну скаргу сторони відповідача, незважаючи на обізнаність його представника про наявність відкритого апеляційного провадження, на адресу суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи все вищевказане, зважаючи на ціну позову та те, що дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОДОЛЖИЛБУД» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 18112019 поворотної безвідсоткової фінансової допомоги.

Відповідно до п. 1.1. Договору № 18112019 Позикодавець зобов`язується надати Позичальнику поворотну безвідсоткову (під 0 %) фінансову допомогу (в подальшому - «Фінансова допомога»), а Позичальник зобов`язується використати її для власних потреб і повернути у визначений даним Договором строк.

Згідно п. 2.1. Договору № 18112019 Позикодавець надає, а Позичальник отримує Фінансову допомогу з метою її використання для власних потреб.

Положенням п. 3.1. Договору № 18112019 встановлено, що розмір Фінансової допомоги за даним договором становить 215000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив того, що позивач не надав суду доказів, що відповідачу були перераховані кошти, які в подальшому були використані відповідачем.

При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги платіжне доручення №7772 від 18.11.2019 року та платіжне доручення №554 від 20.11.2019 року, на які посилається позивач, як на виконання умов договору, встановивши, що згідно платіжних доручень грошові кошти були надані ОСОБА_1 за договором № 181119 та при вирішенні даного спору застосував до даних правовідносин ст. 1054 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з нормативно-правовим обґрунтуванням суду першої інстанції та з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, зважаючи на таке.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що відповідачка не виконала свої зобов`язання по поверненню безвідсоткової поворотної фінансової допомоги.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції помилково не взяв до уваги, що відносини за договором позики регулюються відповідно до ст.ст. 1046 - 1053 ЦК України, а не, зокрема, ст. 1054 ЦК України.

Так, відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 жовтня 2018 року в справі № 924/1096/17 вказано, що договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини 1 статті 1046 ЦК України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції даного договору, яка закріплена в абзаці 1 частини 1 статті 1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов`язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення.

Положеннями статей 525, 526, 530 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час укладення договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з частиною другою статті 9 вказаного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків фізичних (юридичних) осіб та банків, в тому числі і вимоги щодо заповнення розрахункових документів, платіжних доручень регламентуються Інструкцією про безготівкові платежі в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою правління Національного банку України №22 від 21.01.2004 року (надалі - інструкція).

Відповідно до п.2.1 інструкції, розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до даної Інструкції. Реквізити розрахункових документів за цими формами заповнюються згідно вимог додатку 8 до цієї Інструкції та відповідно до її глав. При цьому, згідно п.2.3 Інструкції, відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ подала його до обслуговуючого банку.

Зокрема, згідно п.3.1 Інструкції, платіжне доручення, одним із реквізитів якого є графа «призначення платежу», оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 Інструкції.

В силу п.3.8 Інструкції, реквізит «призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. При цьому, платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «призначення платежу».

З матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що згідно з п. 3.1. Договору №18112019 розмір Фінансової допомоги за даним договором становить 215 000,00 грн.

У матеріалах справи міститься платіжне доручення № 7772 від 18 листопада 2019 року, зі змісту якого вбачається, що ТОВ «ПОДОЛЖИЛБУД» 18 листопада 2019 року перерахувало на рахунок ОСОБА_1 кошти у розмірі 110 000 грн 00 коп. У призначенні платежу вказаного платіжного доручення зазначено: «#ІПН 2689514069#НОМЕР_2# ОСОБА_1 #Фін допомога зг. дог. № 181119 від 18.11.2019 Без ПДВ» (а.с.13).

Зі змісту платіжного доручення № 554 від 20 листопада 2019 року вбачається, що ТОВ «ПОДОЛЖИЛБУД» 20 листопада 2019 року перерахувало на рахунок ОСОБА_1 кошти у розмірі 105 000 грн 00 коп. У призначенні платежу вказаного платіжного доручення зазначено: «#ІПН 2689514069#НОМЕР_2# ОСОБА_1 #Фін допомога зг. дог. № 181119 від 18.11.2019 Без ПДВ» (а.с.14).

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції помилково вважав, що надані позивачем платіжні доручення не можуть бути належними, достатніми та допустимими доказами перерахування відповідачу коштів, які в подальшому були використані відповідачем, зважаючи лише на те, що згідно вказаних платіжних доручень грошові кошти були надані ОСОБА_1 за договором № 181119.

При цьому, місцевий суд не взяв до уваги положення ч. 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час укладення договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги), згідно яких неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Колегія суддів, дослідивши надані позивачем платіжні доручення № 7772 від 18 листопада 2019 року та № 554 від 20 листопада 2019 встановила, що зміст наданих позивачем платіжних доручень, які містять відомості про господарську операцію, дає можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції. На думку апеляційного суду, невірне зазначення у призначенні платежу номеру договору не є істотним недоліком платіжних доручень, адже інформація щодо дати здійснення господарських операцій за наданими позивачем платіжними дорученням, суми перерахованих коштів, відомості про платника та отримувача повною мірою відповідають умовам Договору № 18112019 поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, укладеного 18 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОДОЛЖИЛБУД» та ОСОБА_1 .

Відповідачка, стверджуючи у поясненнях, що з платіжних доручень вбачається, що кошти були отримані нею за іншим договором № 181119, а не за договором, який позивач надав до суду, не надала суду жодних доказів укладення нею з позивачем будь-якого іншого договору №181119, ніж Договір № 18112019 поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, який міститься в матеріалах справи. Натомість, позивач заперечує факт укладення з відповідачкою інших договорів. Крім того, стверджуючи про укладення з позивачем іншого договору поворотної безвідсоткової фінансової допомоги і отримання саме за ним грошових коштів у розмірі 215 000 грн., відповідач не надала жодного належного та допустимого доказу на підтвердження виконання цього іншого договору та відповідно повернення позивачу коштів у розмірі 215 000 грн.

Окрім того, стверджуючи, що на останній сторінці Договору № 18112019 поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 18 листопада 2019 року міститься не її підпис, відповідачка не зверталася до суду з позовом про визнання такого договору недійсним, не заявляла клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, тощо.

Також, заперечуючи укладення договору з позивачем та, відповідно, отримання нею грошових коштів, відповідачкою не надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують, що вона повідомила позивача про те, що кошти у загальній сумі 215 000 грн. перераховані їй помилково (бо вона його не укладала і не підписувала), і вона вживала всіх заходів щодо їх повернення в установлений чинним законодавством термін.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Також, згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, апеляційним судом встановлено, що позивач на виконання умов Договору про надання поворотної фінансової допомоги №18112019 від 18 листопада 2019 року перерахував кошти безвідсоткової поворотної фінансової допомоги на суми 110 000 грн. 00 коп. та 105 000 грн. 00 коп., що разом становить 215 000 грн 00 коп.

Хоча в графі «призначення платежу» міститься посилання на договір, номер якого дещо відрізняється, а саме замість вірного №18112019 вказано №181119, колегія суддів розцінює кошти отримані відповідачем як такі, що перераховані відповідно до умов Договору про надання поворотної фінансової допомоги №18112019 від 18 листопада 2019 року, оскільки відповідач доказів зворотного суду не надав. При цьому, апеляційний суд вважає спроможними пояснення позивача щодо відмінності номеру договору, як такі, що заслуговують на увагу, оскільки вони повністю вкладаються у встановлені судом обставини справи.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Докази на підтвердження повного чи частково повернення коштів безвідсоткової поворотної фінансової допомоги відповідачем у матеріалах справи відсутні.

З урахуванням наведеного, суд визнає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідачки безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у розмірі 215 000 грн. 00 коп.

Окрім того, позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення 3% річних на суму 1 502 грн. 05 коп. та 1 935 грн. 00 коп. інфляційних втрат.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Як встановив апеляційний суд, позивач розрахунок 3% річних здійснив за період з 18 листопада 2020 року по 10 лютого 2021 року, визначивши початком перебігу прострочення виконання зобов`язання з повернення безвідсоткової поворотної фінансової допомоги 18 листопада 2020 року, тобто наступний день, якому передував день виконання зобов`язання, а датою закінчення розрахунку - 10 лютого 2021 року, тобто дату пред`явлення позову про стягнення з відповідачки заборгованості за договором, що є вірним.

Колегія суддів перевірила розрахунок 3% річних позивача у розмірі 1 502 грн. 05 коп. та встановила його відповідність вимогам чинного законодавства, оскільки період нарахування 3% річних не обмежується, і обраний період для їх нарахування з 18 листопада 2020 року по 10 лютого 2021 року не суперечить чинному законодавству, тому позовна вимога про стягнення 3% річних на суму 1 502 грн. 05 коп. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначеному Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Апеляційним судом перевірено розрахунок інфляційних втрат позивача на суму 1 935 грн. 00 коп. за період з 18 листопада 2020 року по 10 лютого 2021 року, за наслідками чого визнано його арифметично правильним, а позову вимогу такою, що також підлягає задоволенню.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду №524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Таким чином, ураховуючи, що суд першої інстанції невірно встановив обставини даної справи, неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи; невірно застосував норми матеріального права, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду та, з урахуванням встановлених апеляційним судом обставин справи, ухвалює нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позов та апеляційна скарга підлягають задоволенню, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір за подачу позову у розмірі 3 276 грн. 56 коп. та судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 4 914 грн. 84 коп.

Керуючись ст.ст. 80, 82, 141, 367, 369, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фронтон Білдінг», подану представником - адвокатом Масюк Людмилою Михайлівною, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року - задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 лютого 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фронтон Білдінг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фронтон Білдінг» (код ЄДРПОУ: 37973620) заборгованість за Договором № 18112019 поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 18 листопада 2019 року у загальному розмірі 218 437,05 грн., з яких: основна сума боргу - 215 000,00 грн., інфляційні втрати - 1 935,00 грн. та 3 % річних - 1 502,05 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фронтон Білдінг» (код ЄДРПОУ: 37973620) судовий збір за подачу позову у розмірі 3 276 грн. 56 коп. та судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 4 914 грн. 84 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова