Рішення

від 19.12.2023 по справі 448/918/23

МОСТИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 448/918/23

Провадження № 2/448/328/23

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

19.12.2023 року м.Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Юрія БІЛОУСА,

за участю секретаря судового засідання Ірини РОМАНЧЕНКО,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачка ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ,

суть спору: про зменшення розміру аліментів,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

його представник адвокат Галина СТАЛЕВИЧ (ордер серії ВС №1207043),

відповідачка ОСОБА_2 - не з`явилась,

її представник адвокат Михайло ГРИНЬО (доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги №79/4 від 05.07.2023 року),

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позиції сторін:

Представник позивача - адвокат Сталевич Г.О., діючи від імені та в інтересах позивача ОСОБА_3 , звернулась до Мостиського районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_4 , про зменшення розміру аліментів призначених судовим наказом Мостиського районного суду Львівської області від 10.04.2023 року у справі № 448/397/23.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 10.04.2023 року суддею Мостиського районного суду Львівської області було винесено судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 (однієї третини) заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісяця, починаючи з 08.03.2023 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Однак позивач вважає, що наявні підстави зменшити розмір аліментів з наступних підстав.

Так, при винесенні вищевказаного судового наказу судом не взято до уваги обставини, які зазначені вимогам ст. 182 СКУ. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, позивач ОСОБА_3 володіє на праві власності паркомісцем №110, загальною площею 17,9 кв.м. ( АДРЕСА_1 ), квартирою загальною площею 83,2 кв.м. ( АДРЕСА_2 ), земельною ділянкою площею 0,75 га на території Шегинівської сільської ради. Згідно листа Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях від 31.10.2023 року №31/13-2 вбачається, що згідно ЄДРТЗ МВС за ОСОБА_3 , не зареєстровано автомототранспорту. Відповідно до записів трудової книжки, виданої на ім`я позивача, останній на даний час не працює. Також позивач на обліку в числі безробітних не рахується і допомоги по безробіттю не отримує. Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 24.04.2023 року ОСОБА_3 , з 1 кварталу 2022 року по 4 квартал 2022 року доходів не отримував. Зазначає, що стан здоров`я позивача після винесення судового наказу значно погіршився, що підтверджується витягами з медичної картки стаціонарного хворого №1565 та №2282, відповідно до яких останній перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом гіпертонічний криз, стенокардія серця, в результаті чого поніс значні фінансові витрати на лікування. На даний час позивачу встановлена ІІІ група інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААГ №386505.

Враховуючи вищевикладені обставини, позивач вважає, що наявні підстави зменшити розмір аліментів, визначений 10.04.2023 року судовим наказом Мостиського районного суду Львівської області (номер провадження 2-н/448/40/23) про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 (однієї третини) заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісяця, починаючи з 08.03.2023 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття, до 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_3 , але не менше 50 відсотків прожиткового для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 08.03.2023 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.

Від представника відповідачки ОСОБА_4 , адвоката Гриньо М.І. надійшов відзив на позовну заяву (отриманий та зареєстрований канцелярією суду за Вх.№4920), в якому просив суд у задоволенні позову ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів відмовити за безпідставністю, необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог. Сторона відповідача вважає, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про значне погіршення його матеріального стану чи стану здоров`я. Так, періодичні записи в медичній картці про нетривале (з 21.03.2023 року по 31.03.2023 року, з 25.04.2023 року по 04.05.2023 року та з 06.06.2023 року по 12.06.2023 року) перебування позивача на лікуванні та придбання медичних преператів на незначні суми жодним чином не свідчать про значне погіршення його матеріального стану чи стану здоров`я. Стверджують, що жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили, що позивач ОСОБА_3 є особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок чого потребує додаткових витрат на лікування, що він створив нову сім`ю і у нього народились діти, що він втратив роботу і не може знайти нову з тим самим рівнем доходу, що діти є власниками майна, яке приносить їм дохід, або ж він матеріально забезпечує інших членів своєї сім`ї, чи з нього стягується дуже великий розмір аліментів, який в рази перевищує реальні потреби дітей, позивачем ОСОБА_3 не надано. Наголошують, що відсутність запису у трудовій книжці ОСОБА_3 про те, що останній офіційно не працевлаштований, жодним чином не може слугувати підставою для зменшення розміру аліментів, оскільки факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не передбачений в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дітей. Також позивач ОСОБА_3 , не платить інших аліментів та не має інших осіб на утриманні.

Своїм правом для подачі відповіді на відзив позивач не скористався.

ІІ. Позиція учасників справи:

Позивач ОСОБА_3 , та його представник - адвокат Сталевич Г.О., в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили суд їх задовольнити з підстав, викладених у змісті позовної зави.

Відповідачка ОСОБА_4 та її представник адвокат Гриньо М.І. в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та заперечили проти задоволення таких з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

ІІІ. Процесуальні дії у справі:

05 червня 2023 року після отримання інформації про місце проживання (перебування) відповідачки було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та постановлено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

28.08.2023 року представником відповідачки ОСОБА_4 адвокатом Гриньо М.І. подано до суду відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 26.09.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

ІV. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази, у тому числі й ті, що відхилені судом, а так само оцінка аргументів сторін:

Заслухавши пояснення сторін, викладені ними у заявах по суті, дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до такого висновку.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці десятому пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003.

У справі «Belletv.France» Суд зазначив, що "стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз`яснень, суд, перевіривши порушення прав та обов`язків позивача ОСОБА_3 , у межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно статті 3 СК України визначено, що сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Про ознаки проживання однією сім`єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 3.06.99 №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Виходячи з наведених норм кожна людина має право на сімейне життя, при цьому укладання шлюбу між чоловіком та жінкою не є обов`язковою умовою для створення їхньої сім`ї. Сім`я може бути створена на будь-яких підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно частин 1 та 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Враховуючи наведені положення, судом встановлено, що сторони з 03.06.2004 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Від даного шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Факти народження та батьківства підтверджуються свідоцтвом про народження дітей серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 , які містяться в матеріалах справи.

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 19.06.2023 року у цивільній справі №448/71/23 розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрований 03.06.2004 року Поповицькою сільською радою Мостиського району Львівської області за актовим записом №4. Рішення набрало законної сили 21.07.2023 року та ніким зі сторін не оскаржувалося.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судовим наказомМостиського районногосуду Львівськоїобласті від10.04.2023року усправі №448/397/23стягуються звідповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користьстягувача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 аліменти наутримання дітей:сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,в розмірі1/3(однієїтретини)заробітку (доходу)платника аліментів,але неменше ніж50відсотків прожитковогомінімуму длядитини відповідноговіку тане більшедесяти прожитковихмінімумів надитину відповідноговіку накожну дитину,щомісяця,починаючи з08.03.2023року ідо досягненнянайстаршою дитиноюповноліття.Судовий наказнабрав законноїсили 10.04.2023року.

Відповідно до даного судового наказу, під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядав обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.

Згідно долученої стороною позивача Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №330152367 від 25.04.2023 року, позивач ОСОБА_3 є власником нерухомого майна: паркомісця №110 площею 17,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; квартири АДРЕСА_3 площею 83,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,75 га, кадастровий номер 4622485600:02:001:0009.

Згідно відповіді ТСЦ МВС №4644 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях №31/13-2 від 31.10.2023 року, за позивачем ОСОБА_3 станом на 26.10.2023 року автомототранспорт не зареєстровано.

Згідно копії трудової книжки ОСОБА_3 , яка долучена стороною позивача до матеріалів справи, позивач з 2010 року офіційно не працевлаштований, на обліку в числі безробітних не рахується та допомоги по безробіттю не отримує, що підтверджується довідкою Мостиського управління Яворівської філії Львівського обласного центру зайнятості №68 від 09.05.2023 року.

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 24.04.2023 року, відсутня інформація про доходи позивача ОСОБА_3 за період з 1 кварталу 2022 року по 4 квартал 2022 року.

Як встановлено Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання №109 від 21.04.2023 року, позивач ОСОБА_3 проживає один в АДРЕСА_4 , на даний час не працює, алкоголю, наркотичних та психотропних засобів не вживає, характеризується з позитивної сторони.

Також, згідно наданої позивачем медичної документації, з березня 2023 року та по даний час ОСОБА_3 хворіє, діагноз: ІХС. Нестабільна стенокардія. Стабільна стенокардія ФК ІІІ. Дифузний кардіосклероз. Гіпертонічна хвороба ІІ ст., 3 ст, ризик дуже високий. Гіпертензивне серце. Гіпертонічний криз від 06.06.2023 року. СН ІІ А, систолічний варіант. ХВБН у фазі субкомпенсації. На підтвердження понесення витрат на лікування, ОСОБА_3 надано аптечні чеки.

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААГ №386505 від 31.10.2023 року, позивачу ОСОБА_3 встановлена ІІІ група інвалідності (загальне захворювання).

Згідно розрахунку заборгованості по аліментах по ВП №71771019, станом на 01.06.2023 року заборгованість ОСОБА_3 по аліментах відсутня.

Відповідачка ОСОБА_4 , має задовільний стан здоров`я, інших осіб на утриманні немає, працює на посаді інженера-лаборанта в ПАТ «Укргазвидобування» філії ГПУ «Львівгазвидобування», сума її доходу за період з квітня 2023 по вересень 2023 становила 134631, 65 грн., що підтверджується довідкою про доходи №81 від 02.10.2023 року, яка долучена стороною відповідача до матеріалів справи.

Розглядаючи вказану справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, суд приходить до переконання, що дані конкретні правовідносини врегульовані нормами Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України.

У справі, яка розглядається судом, спір стосується зменшення розміру аліментів.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Порядок здійснення наказного провадження регламентовано розділом ІІ ЦПК України.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України, під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.

Відповідно до частини 1 статті 170 ЦПК України, судовий наказ про стягнення аліментів скасуванню не підлягає.

Згідно частини 7 статті 170 ЦПК України, у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини 1 статті 161 ЦПК України, боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії судового наказу та доданих до нього документів.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.

Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №565/2071/19, статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.

Отже, логічний зв`язок обставин, передбачених статтею 192 СК України, з обов`язком утримувати дитину, свідчить, що зміна матеріального стану є достатньою підставою для зменшення розміру аліментів тоді, коли ці обставини впливають на можливість виплачувати аліменти у раніше визначеному розмірі.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Звертаючись до суду з позовом про зміну (зменшення) розміру аліментів, позивач посилався на те, що у нього змінився (погіршився) стан здоров`я, оскільки на даний час йому встановлена ІІІ група інвалідності у зв`язку з хворобою (діагноз: ІХС. Нестабільна стенокардія. Стабільна стенокардія ФК ІІІ. Дифузний кардіосклероз. Гіпертонічна хвороба ІІ ст., 3 ст, ризик дуже високий. Гіпертензивне серце. Гіпертонічний криз від 06.06.2023 року. СН ІІ А, систолічний варіант. ХВБН у фазі субкомпенсації) а також змінився його матеріальний стан, адже у зв`язку з хворобою позивач несе додаткові витрати на лікування.

Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.

При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд виходить з принципів судочинства про змагальність судового процесу та ухвалення рішення судом лише на підставі доказів, наданих сторонами.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При стягненні аліментів Мостиським районним судом Львівської області, ОСОБА_3 , хворів та перебував на стаціонарному лікуванні, також позивач поніс додаткові витрати на своє лікування у зв`язку з чим його матеріальний стан також змінився (погіршився), однак з тексту судового наказу не можливо встановити чи було відомо суду про існування на момент винесення судового наказу вказаних обставин.

На підставі положень статті 192 СК України встановлення судом обставини про погіршення матеріального стану платника аліментів (позивача ОСОБА_3 ), є підставою для зміни розміру аліментів.

Тому, на переконання суду, враховуючи встановлені обставини справи, зокрема розмір аліментів, що стягується, суд вважає необхідним зменшити розмір аліментів на утримання дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1/3 частини всіх до 1/6 частини всіх доходів позивача, адже таке зменшення не суперечитиме інтересам дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Також, суд звертає увагу сторін, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 2833 гривень.

Згідно з частиною 2 статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Отже на сьогодні, мінімальний розмір аліментів, які повинен платити позивач на дітей становить 1416, 50 грн.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною першою статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Отже, суд дійшов переконливого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню, оскільки ним доведено необхідність зменшення розміру аліментів на утримання дітей саме до розміру 1/6 частки від його доходів.

За правилами статті 191 СК України, лише для стягнення аліментів встановлено час, з якого вони присуджуються, а зменшення розміру аліментів відбувається за загальними правилами, а саме: з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 , про зменшення розміру стягуваних аліментів, підлягають частковому задоволенню.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину суспільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

V. Висновки суду за результатами розгляду даної справи:

Згідно статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

На думку суду, у рішенні з`ясовані та повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Виходячи з наведених позивачем доводів, дослідивши докази додані до позовної заяви, суд приходить до переконання, що розмір аліментів, що стягується з позивача на користь відповідачки на утримання неповнолітніх дітей слід змінити і стягувати з нього аліменти в розмірі 1/6 частки від всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно і до досягнення старшою дитиною повноліття.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, з наведених вище мотивів та підстав.

Відомості, які б спростовували даний висновок суду відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

Підстави для негайного виконання рішення відсутні.

Заходи забезпечення позову по даній цивільній справі не застосовувалися.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами:

Виходячи з вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позивач за подання позовної заяви про зменшення розміру аліментів сплатив судовий збір в сумі 1073,60 грн., що підтверджується квитанцією №28 від 29.05.2023 року, тобто 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вказана вимога задоволено повністю, тому дані витрати підлягають відшкодуванню відповідачкою у повному обсязі згідно ст.141 ЦПК України.

Також, представником позивача адвокатом Сталевич Г.О. подано суду клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, в якому представник позивача просить стягнути з відповідачки в користь свого довірителя понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. згідно детального опису наданих послуг правничої допомоги: підготовчка до розгляду справи (аналіз фактичних обставин справи, формування доказів, аналіз судової практики, надання юридичних консультацій); складання, оформлення і надсилання позовної заяви; складання інших процесуальних документів (адвокатські запити, клопотання про долучення доказів); представництво інтересів позивача в Мостиському районному суді Львівської області (5 судових засідань).

Так, статтею 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного Кодексу України.

Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору. За приписами вказаної правової норми ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 8000 грн. по даній справі, представником позивача адвокатом Сталевич Г.О. долучено Детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги по справі №448/918/23, Акт прийому-передачі наданих послуг професійної правничої допомоги за Договором від 19.04.2023 року; копію Договору про надання правничої допомоги від 19.04.2023 року, копії квитанцій до прибуткового касового ордера №20 від 29.05.2023 року та №37 від 26.10.2023 року.

Також, правнича допомога надавалися ОСОБА_3 , адвокатом Сталевич Г.О., що підтверджується долученим до матеріалів справи ордером про надання правничої (правової) допомоги серії ВС №1207043 від 25.05.2023 року та свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю Сталевич Г.О., серії ЛВ №000627, яке видане Радою адвокатів Львівської області 14.07.2017 року.

Також відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України).

Таким чином, беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта, відтак, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами.

Отже, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні. Такі етапи представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому паралельно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час. З огляду на це такі стадії, як прибуття до суду чи іншої установ та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта.

З урахуванням наведеного час, витрачений адвокатом для прибуття до суду та очікування початку засідання має оплачуватись, а такі витрати сторони відносяться до судових витрат (постанова Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 641/7612/16-ц).

Разом з тим, суд звертає увагу сторін, що згідно із п. 2 ч. 3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Зважаючи на наведені норми процесуального закону, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», «Данілов проти України»).

Аналогічні висновки містяться у додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19.08.2021 року у справі № 369/9099/18.

Суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 915/1654/19.

Також, постановою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року визначено, що суд з врахуванням обставин і складності справи зобов`язаний надати оцінку поданим заявником доказам на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, визначити необхідний фактичний обсяг правової допомоги, співмірність витрат на правничу допомогу, за результатом чого надати обґрунтований висновок про наявність/відсутність підстав для відшкодування таких витрат і їх розмір, а не формально вказати про відсутність підстав для компенсації таких витрат на користь позивача за рахунок відповідача.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначила, що учасник справи повинен деталізувати опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката, судом встановлена неспівмірність заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу складності справи та фактично виконаними адвокатом робіт (наданих послуг), часові, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягу наданих робіт (послуг).

Так, адвокатом заявлено про загальну вартість послуги «представництво в Мостиському районному суді Львівської області (в п`ятьох судових засіданнях)» в сумі 3 000 грн. 00 коп., тобто 600 грн. 00 коп. за участь у кожному судовому засіданні.

Однак, суд звертає увагу, що представник позивача хоч і брав участь у кожному із зазначених судових засідань, проте тривалість судового засідання становила не більше 20 хвилин. Розгляд справи по суті тривав близько 40 хвилин. Тому суд вважає такі витрати адвоката явно завищеними.

Заразом суд зазначає, що така послуга, як надсилання позовної заяви не є професійною правничою допомогою в розумінні норм процесуального права, оскільки така дія не потребує спеціальних професійних навичок в галузі юриспруденції, а є технічним процесом з належного оформлення матеріалів справи, відповідно, не підлягають відшкодуванню.

Поряд із описаними вище послугами, в детальному описі наданих послуг ОСОБА_3 зазначено: «складання інших процесуальних документів (адвокатські запити, клопотання про долучення доказів)», загальна вартість послуги 1 000 грн. 00 коп.

На думку головуючого, такі види послуг фактично охоплюють діяльність адвоката з формування правової позиції для захисту прав і інтересів Клієнта. На думку суду, розділення такої роботи на декілька видів послуг є недоцільним та надуманим.

При цьому, суд зазначає, що хоч адвокат Сталевич Г.О. брала участь у судових засіданнях з розгляду цієї справи та зверталася до суду із документами від імені позивача ОСОБА_3 , а відтак, враховуючи умови укладеного договору про надання правової допомоги, позивач повинене оплатити вартість таких послуг, проте, у п.п. 1-4 детального опису наданих послуг визначено загальну вартість послуг, які адвокат повинен надати позивачу, та до переліку яких включено участь у судових засіданнях та написання необхідних заяв, клопотань чи інших документів, а тому, беручи до уваги викладене вище, відсутня можливість встановити окрему вартість кожної із таких послуг.

Слід зазначити, що не існує єдиного арифметичного алгоритму для визначення (обчислення) витрат на професійну правничу допомогу, а тому суд повинен у кожному конкретному випадку, визначати розмір таких витрат та їх розподіляти, наводячи відповідні мотиви прийнятих рішень стосовно цих витрат.

Відтак, суд вважає, що 4 000,00 грн., сплачених позивачем відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордера №20 від 29.05.2023 року та №37 від 26.10.2023 року не підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи із встановленої реальності участі адвоката та його необхідності, а також з урахуванням очевидної не співмірності заявленого розміру витрат на правову допомогу, беручи до уваги задекларовані в п. 6 ч. 3 ст.2 ЦПК України і усталеній практиці у вищевказаних рішеннях ЄСПЛ принципи пропорційності, розумності і співмірності, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 4 000 грн., які можна вважати необхідними і неминучими для позивача, який був змушений до залучення адвоката для надання професійної правничої допомоги.

Отже, враховуючи зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до 4000 грн., суд вважає, що вимоги ОСОБА_3 , в цій частині слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про зменшення розміру аліментів задовольнити частково.

Змінити (зменшити) розмір аліментів, що стягуються за судовим наказом Мостиського районного суду Львівської області від 10 квітня 2023 року, у справі № 448/397/23, та стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; зареєстрованого заадресою: АДРЕСА_4 , на користь стягувача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_5 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/6 (однієї шостої) заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісяця, починаючи з дня набрання рішення законної сили і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Стягнення аліментів у зміненому розмірі проводити з дня набрання чинності рішенням суду.

Судовий наказ Мостиського районного суду Львівської області від 10 квітня 2023 року у справі № 448/397/23 - відкликати.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_5 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; зареєстрованого заадресою: АДРЕСА_4 , судовий збір в розмірі 1073 (однієї тисячі сімдесяти трьох) гривень 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_5 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; зареєстрованого заадресою: АДРЕСА_4 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотирьох тисяч) гривень.

В задоволенні решти вимог ОСОБА_3 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 26.12.2023.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Відповідачка: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , мешканка АДРЕСА_5 , РНОКПП - НОМЕР_4 .

Суддя Юрій БІЛОУС