Постанова

від 14.12.2023 по справі 607/10344/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/10344/23Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О.Я. Провадження № 22-ц/817/1042/23 Доповідач - Костів О.З.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

за участю секретаря Панькевич Т.Я.,

апелянта ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/10344/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2023 року в справі за заявою представника ОСОБА_3 - адвоката ПРИТУЛИ Оксани Богданівни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, визнання договорів недійсними та удаваними,

В С Т А Н О В И В:

14 червня 2023 року суддею Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 11 год. 00 хв. 06 липня 2023 року.

Також 14 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, визнання договорів недійсними та удаваними.

01 липня 2023 року суд прийняв зустрічний позов ОСОБА_1 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

18 вересня 2023 року суд справу № 607/14351/23 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя об`єднав в одне провадження із справою № 607/10344/23 за первісним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, визнання договорів недійсними та удаваними, присвоївши справі № 607/10344/23.

03 жовтня 2023 року представник ОСОБА_6 адвокат Притула Оксана Богданівна звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просила заборонити ОСОБА_1 будь-яким способом відчужувати квартиру АДРЕСА_1 , а також особисто чи через третіх осіб здійснювати будь-які будівельні, ремонтні, реконструктивні, ліквідаційні чи будь-які інші роботи, направлені на зміну технічної характеристики та/чи зміну майнового стану вказаної квартири.

В обґрунтування поданої заяви зазначено, що 09 серпня 2009 року ОСОБА_6 з відповідачкою у справі ОСОБА_8 уклав шлюб.

За час перебування у шлюбі подружжям було зроблено дороговартісний ремонт квартири АДРЕСА_1 , яка хоч і зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 , однак в результаті вказаного істотного покращення нерухомого майна вона підлягає поділу відповідно до ст.62 Сімейного Кодексу України.

Так, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 червня 2023 року квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 03 листопада 2008 року.

З часу укладення шлюбу, тобто з 2009 року по 2012 рік, у квартирі ОСОБА_9 за рахунок особистих коштів здійснювався ремонт, оскільки придбана квартира була новозбудована, про що свідчить вищевказана Інформація з реєстру, позаяк підставою для реєстрації зазначено свідоцтво про право власності від 03 листопада 2008 року.

Так, на ремонт вказаної квартири позивачем придбавались матеріали, побутова вмонтована техніка, обладнання, меблі (докази чого було приєднано до позовної заяви).

Вартість вказаної квартири до проведення ремонту становила близько 2356000 грн. Після проведення ремонту її вартість становить близько 5700000 грн.

Оскільки домовленості про добровільний поділ спільного сумісного майна подружжя між сторонами не досягнуто, позивач заявив позов про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , в якому просив:

1) визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 03 листопада 2008 року;

2) поділити квартиру АДРЕСА_2 , та визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_1 право власності по частині вказаної квартири.

Представник заявника вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому ускладнити процес поділу майна та виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки відповідач наділений всіма правомочностями власника і допоки квартира не визнана судом об`єктом спільної сумісної власності, може розпоряджатися спірною квартирою на власний розсуд, а відтак просить заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2023 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Заборонено ОСОБА_1 будь-яким способом відчужувати квартиру АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Сампара Н.М. подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ні позивачем у заяві про забезпечення позову, ані судом в оскаржуваній ухвалі, жодним чином належно не обґрунтовано, в чому саме полягає реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. На думку апелянта, доводи про те, що між сторонами наявний спір, а також те, що відповідач може здійснювати заходи щодо реалізації свого майна, без будь-яких посилань на певні обставини, які б могли свідчити про те, що такі дії відповідачем дійсно можуть бути вчинені з метою утруднення виконання чи унеможливлення рішення суду про задоволення позову, не свідчать про підставність заяви.

Крім того, мотивує доводи апеляційної скарги тим, що купівля спірної квартири та ремонт у ній було здійснено за кошти батьків ОСОБА_1 , які вони заробили перебуваючи за кордоном, а також від продажу іншої квартири.

При цьому вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 уклали шлюб лише 09 серпня 2009 року, тобто після купівлі та оформлення права власності на спірну квартиру у 2008 році.

У зв`язку з викладеним просить ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2023 року в частині задоволеної заяви скасувати.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2023 року без змін, оскільки вважає її законною та обґрунтованою.

Вказує, що ухвалюючи рішення про забезпечення позову, суд першої інстанції належним чином дослідив усі обставини, що стосуються питання забезпечення позову та дав їм вірну оцінку, а тому дійшов законного та обґрунтованого висновку.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 просила задовольнити апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга до задоволення не підлягає виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретнім заходом до забезпечення позову і можливім предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18.

Отже, суди при вирішенні питання щодо забезпечення позову мають здійснювати належну оцінку доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За змістом ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, шляхом забороною вчиняти певні дії.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі/ задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2020 року у справі № 522/3471/20.

З матеріалів справи вбачається та судом належним чином встановлено, що предметом позову в даній справі є розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, в т.ч. квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 , яка має реальну можливість розпоряджатися нею.

У даній справі заявник має обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може призвести до відчуження нерухомого майна, що, безумовно, утруднить виконання можливого рішення суду про задоволення його позовних вимог.

Тому без вжиття запропонованих позивачем заходів забезпечення позову може бути істотно ускладнено ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову у спорі, який має майновий характер, спрямоване на виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Дана правова позиція позивача узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі №760/5582/20.

Із врахуванням наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду.

Суд першої інстанції, станом на день розгляду заяви про забезпечення позову, дійшов обґрунтованого висновку про те, що співмірним та справедливим, а також таким, що відповідатиме реальному захисту прав та інтересів заявника, буде вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчужувати вказане вище нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 .

Апеляційний суд враховує, що судом встановлено такий захід забезпечення позову, який є найменш обтяжливим для обох сторін, виходячи із змісту позовних вимог.

При цьому закон не вимагає надання будь-яких доказів існування можливості утруднення чи неможливості виконання рішення суду, а лише вимагає подання відповідної заяви про це у вигляді, передбаченому ч.1 ст.149 ЦПК України.

Отже, нерухоме майно, яке суд першої інстанції заборонив до завершення розгляду справи по суті відчужувати третім особам, є майном, вартість якого буде становити у межах суми заявлених вимог.

Аргументи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження можливого відчуження відповідачем нерухомого майна чи ускладнення виконання можливого судового рішення, не спростовують висновків суду про наявність передбачених процесуальним законом підстав для заборони відчуження спірної квартири, оскільки ОСОБА_1 , як власник нерухомого майна, має право в будь-який час провести його відчуження. Наведене, у свою чергу, дає підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову і можливе відчуження вказаного майна може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував місцевий суд, є співмірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки нерухоме майно залишається в його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір.

Що стосується інших доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає, що питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції позбавив її можливості належним чином розпоряджатися нерухомим майном, зокрема щодо його можливого продажу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції належним чином забезпечив вимоги позивача, що відповідає принципам співмірності та пропорційності застосування заходів забезпечення позову, які полягають в дотриманні балансу вимог позивача з можливими негативними наслідками для відповідача та третіх осіб.

У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином колегія суддів вважає, що ухвала Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2023 року є законною та обґрунтованою.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 22 грудня 2023 року.

Головуючий

Судді