Рішення

від 27.12.2023 по справі 910/14687/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2023Справа № 910/14687/23за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-деталь»

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 309 857,79 грн

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-деталь» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 309 857,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №17894/53-124-01-21-15310 від 09.08.2021 та Договору поставки №D57/53-124-01-21-16071 від 28.10.2021 у частині оплати поставленого товару з огляду на що просить суд стягнути 309 857,79, з яких: 239 361,02 грн основного боргу, 1 110,28 грн 0,3% річних та 69 386,49 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 позовну заяву залишено без руху.

03.10.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

За змістом ст. 176 ГПК України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

24.10.2023 та 30.10.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли відзиви на позовну заяву.

13.11.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

05.12.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів про понесені витрати на правничу допомогу.

08.12.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на клопотання про долучення доказів про понесені витрати на правничу допомогу.

У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, відповіді на відзив та клопотання про долучення доказів про понесені витрати на правничу допомогу та відповідачем у відзиві та запереченнях, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-деталь» (Постачальник, Позивач) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Покупець, Відповідач) укладено Договір поставки №17894/53-124-01-21-15310 від 09.08.2021 (Договір від 09.08.2021) та Договір поставки D57/53-124-01-21-16071 від 28.10.2021 (Договір від 28.10.2021) відповідно до п.1.1. яких постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Покупцю Товар, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити даний Товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД Товару, які зазначаються в специфікації №1 який є (Додаток №1) невід`ємною частиною договору.

Згідно з пунктом 3.5. Договорів датою поставки Товару є дата підписання видаткової накладної Вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення Товару переходить до Покупця з моменту поставки Товару.

У пункті 4.1. Договору від 09.08.2021 зазначено, що ціна Товару по договору становить 30 416,67 грн, крім того ПДВ 6 083,33 грн. Всього ціна Договору: 36 500,00 грн.

У пункті 4.1. Договору від 28.10.2021 зазначено, що ціна Товару по договору становить 197 500,00 грн, крім того ПДВ 39 500,00 грн. Всього ціна Договору: 237 000,00 грн.

Дослідивши зміст укладених між Позивачем та Відповідачем ів суд дійшов до висновку, що згадані правочини за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

На виконання умов Договору 09.08.2021 Постачальник відвантажив, а Покупець отримав товар вартістю 36 500,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №УТ-2506 від 02.09.2021.

Покупець оформив ярлик на придатну продукцію №137/10 від 09.09.2021 на товар, який поставлено згідно з Договором від 09.08.2021 та накладною №УТ-2506 від 02.09.2021.

На виконання умов Договору від 28.10.2021 Постачальник відвантажив, а Покупець прийняв товар вартістю 202 861,02 грн, що підтверджується видатковими накладними №УТ-3754 від 25.11.2021 на суму 71 570,58 грн, №УТ-3792 від 01.12.2021 на суму 7 976,34 грн, №УТ-3860 від 07.12.2021 на суму 76 403,04 грн, №УТ-3902 від 08.12.2021 на суму 437,82 грн та №УТ-3996 від 16.12.2021 на суму 46 473,24 грн.

Постачальник звернувся до покупця з листом №05-07/23 від 13.07.2023 за змістом якого просив надати копії ярликів та повідомити про дату складання ярликів, зокрема, за Договором від 28.10.2021 (докази направлення містяться в матеріалах справи).

Покупець оформив ярлик на придатну продукцію №191/10 від 06.12.2021 на товар, який поставлено згідно з Договором від 28.10.2021 та накладною №УТ-3754 від 25.11.2021.

Покупець оформив ярлик на придатну продукцію №196/10 від 10.12.2021 на товар, який поставлено згідно з Договором від 28.10.2021 та накладною №УТ-3860 від 07.12.2021.

Покупець оформив ярлик на придатну продукцію №201/10 від 17.12.2021 на товар, який поставлено згідно з Договором від 28.10.2021 та накладною №УТ-3902 від 08.12.2021.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №17894/53-124-01-21-15310 від 09.08.2021 та Договору поставки №D57/53-124-01-21-16071 від 28.10.2021 у частині оплати поставленого товару, з огляду на що просить суд стягнути 309 857,79, з яких: 239 361,02 грн основного боргу, 1 110,28 грн 0,3% річних та 69 386,49 грн інфляційних втрат.

Відповідач у відзиві визнає вимоги позивача щодо стягнення суми основного боргу та заперечує щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат через скрутне фінансове становище та настання обставин непереборної сили - введення воєнного стану.

У відповіді на відзив, позивач зазначає, що обставини непереборної сили не звільняють відповідача від сплати відсотків річних та інфляційних втрат.

Статтею 191 ГПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Так, у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 675/2136/19 зазначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, між Позивачем та Відповідачем укладено Договір поставки №17894/53-124-01-21-15310 від 09.08.2021 та Договір поставки D57/53-124-01-21-16071 від 28.10.2021 на виконання яких Постачальник відвантажив, а Покупець отримав товари на суму 239 361,02 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних.

У відповідності до п. 5.1. Стандарту Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" "Управління закупівлями продукції Організація вхідного контролю продукції для АЕС" 038:2021 (СОУ НАЕК 038:2021) вхідний контроль продукції (матеріалів, напівфабрикатів, устаткування, комплектуючих та інших виробів) проводиться з метою недопущення у виробництво (монтаж та експлуатацію) такої продукції, що не відповідає умовам договорів (контрактів) на закупівлю, технічним вимогам та умовам постачання, конструкторській документації, вимогам діючих правил, норм та стандартів з ядерної і радіаційної безпеки.

Роботи з вхідного контролю продукції повинні виконуватись відповідно до графіку поставок продукції в строк 30 робочих днів від дати надходження на склад або в строк, визначений договором (без урахування термінів усунення/врегулювання невідповідностей) (пункт 7.1.1 СОУ НАЕК 038:2021).

Відповідальність за загальну організацію роботи комісії у ВП Компанії з проведення вхідного контролю продукції для СВБ, оформлення «Акта вхідного контролю ВК-2», «Довідки про виявлені невідповідності» та «Ярлика на придатну продукцію» покладається на ПВК ВП Компанії (пункт 7.5.4 СОУ НАЕК 038:2021).

Ярликом на придатну продукцію за змістом пункту 3.29 СОУ НАЕК 038:2019 визначається документ, складений за результатами вхідного контролю, який підтверджує, що продукція відповідає всім встановленим вимогам, які повинні бути перевірені при проведенні ВК, та який є (з моменту його складання) невід`ємною частиною супроводжувальної документації на продукцію (використовується в цьому стандарті).

Як встановлено судом, Відповідачем було оформлено ярлики на продукцію №137/10 від 09.09.2021, №191/10 від 06.12.2021, №196/10 від 10.12.2021 та №196/10 від 10.12.2021.

Відповідно до п. 5.1. Договорів оплату за поставлений Товар Покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 60 днів з дати оформлення ярлика придатного Товару згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії».

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Суд зазначає, що виходячи з аналізу пунктів 3.5. та 5.1. Договорів, обов`язок покупця (відповідача) з оплати товару виникає безпосередньо з факту здійснення постачальником (позивачем) поставки продукції та прийняття такої продукції покупцем (відповідачем).

Пунктом 5.1. Договорів сторонами погоджено додаткові умови приймання товару по кількості та якості, зокрема щодо необхідності дотримання вимог СОУ НАЕК 038:2021, однак проходження вхідного контролю не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України, тому оформлення ярлика на придатну продукцію після поставки продукції не звільняє відповідача від обов`язку сплатити належний за договором платіж у строк протягом 60 днів після постачання товару.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що строк оплати поставленого товару відповідно до умов п. 5.1. Договорів є таким що настав.

Поряд з цим, як було зазначено вище, відповідачем визнано позов у частині стягнення основного боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Так, судом встановлено, що часткове визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, з огляду на викладене, суд приймає визнання відповідачем позову та приходить до висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення 239 361,02 грн основного боргу.

Крім цього, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 110,28 грн 0,3% річних та 69 386,49 грн інфляційних втрат.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п.8.4. Договорів у випадку порушення строків оплати Товару Покупець на вимогу Постачальника, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3% річних від простроченої суми.

Відповідач заперечує проти стягнення 0,3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з настанням обставин непереборної сили, зумовлених введенням в Україні військового стану, захопленням Запорізької атомної електростанції та скрутним фінансовим станом підприємства.

Позивач заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що наявність обставин непереборної сили не звільняє відповідача від сплати відсотків річних та інфляційних втрат.

Згідно з п. 7.1. Договорів сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, зазначених в п. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», які не існували під час укладання договору та виникли поза волею Сторін.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ч.4 ст. 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Отже, відповідно до діючого законодавства України обставина непереборної сили звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов`язання і не є підставою для припинення зобов`язань. Проте і звільнення від відповідальності може мати місце лише у випадку, коли невиконання зобов`язання є наслідком дії форс-мажорних обставин, що має бути доведено у встановленому чинним законодавством порядку та підтверджено належними документами.

Так, суд звертає увагу, що предметом позову у справі № 910/14687/23 є виключно стягнення основного боргу та компенсаційних нарахувань, жодних штрафних санкцій позивачем заявлено до стягнення з відповідача не було.

Суд звертає увагу, що за своєю правовою природою 0,3% річних та інфляційні втрати, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає в отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові та у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відтак, суд відхиляє доводи відповідача про протиправність нарахування позивачем 0,3% річних, інфляційних втрат через наявність обставин непереборної сили.

Позивачем здійснено розрахунок 0,3% річних наступним чином: щодо суми 36 500,00 грн за період з 09.11.2021 по 18.08.2023, щодо суми 71 570,58 грн за період з 05.02.2021 по 18.08.2023, щодо суми 7 976,34 грн за період з 05.02.2021 по 18.08.2023, щодо суми 76 403,04 грн за період з 09.02.2021 по 18.08.2023, щодо суми 437,82 грн за період з 16.02.2021 по 18.08.2023 та щодо суми 46 473,24 грн за період з 17.03.2021 по 18.08.2023.

Водночас, суд зазначає що обґрунтованими періодами нарахування 0,3% річних щодо суми 36 500,00 грн є період з 09.11.2021 по 18.08.2023, щодо суми 71 570,58 грн є період з 05.02.2022 по 18.08.2023, щодо суми 7 976,34 грн є період з 05.02.2022 по 18.08.2023, щодо суми 76 403,04 грн є період з 09.02.2022 по 18.08.2023, щодо суми 437,82 грн є період з 16.02.2022 по 18.08.2023 та щодо суми 46 473,24 грн є період з 17.03.2022 по 18.08.2023.

Разом з тим, здійснивши перерахунок 0,3% річних, суд зазначає, що розрахунок здійснено позивачем арифметично правильно, відтак, позовна вимога про стягнення 1 110,28 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.

Також, позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат наступним чином: щодо суми 36 500,00 грн за період з листопада 2021 по липень 2023, щодо суми 71 570,58 грн за період з лютого 2022 по липень 2023, щодо суми 7 976,34 грн за період з лютого 2022 по липень 2023, щодо суми 76 403,04 грн за період з лютого 2022 по липень 2023, щодо суми 437,82 грн за період з березня 2022 по липень 2023 та щодо суми 46 473,24 грн за період з квітня 2022 по липень 2023.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, що міститься у позові, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення 69 386,49 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню у повному обсязі.

У відзиві відповідач просить суд відстрочити виконання рішення на 3 місяці.

Позивач заперечує проти відстрочення виконання рішення та зазначає, що зобов`язання по оплаті товару відповідач повинен був виконати до введення воєнного стану та що з інформації з мережі Інтернет про оголошені тендери не вбачається, що відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі.

Так, щодо заяви відповідача про відстрочення виконання рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Так, на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).

Суд зазначає, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, підставою для розстрочення чи відстрочення виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Разом з тим, відповідачем не доведено належними доказами наявності виняткових обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду у термін, встановлений законодавством.

Крім того суд погоджується з доводами позивача щодо того, що обов`язок оплатити отриманий товар виник у відповідача ще до введення воєнного стану.

Відтак, суд приходить до висновку, що клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стосовно розподілу судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1- 3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (ч.3 ст. 124 ГПК України).

Так, у позовній заяві позивачем зазначено, що орієнтовний перелік витрат, які позивач очікує понести, зокрема, складають витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ордеру на надання правничої (правової) допомоги АН№1046326 від 18.10.2023, який видано Адвокатським об`єднанням «Радтке-Прядко і Партнери» адвокат Максимчук Сергій Павлович надає правову допомогу ТОВ «Агро-деталь» у Господарському суді міста Києва.

Між адвокатським об`єднанням «Радтке-Прядко і Партнери» та ТОВ «Агро-Деталь» укладено Договір про надання правничої допомоги від 01.02.2022, відповідно до п.1.1. якого об`єднання зобов`язується надати правничу допомогу клієнту у Господарському суді (першої, апеляційної інстанцій) за позовами клієнта щодо стягнення заборгованості за договорами поставки, з усіма правами без обмежень повноважень, що передбачені ГПК України, а клієнт зобов`язується оплатити об`єднанню вартість правничої допомоги.

Відповідно до п.4.1 договору оплата правничої допомоги визначається за домовленістю сторін в додатку №1 до цього договору.

У додатку №1 до договору «Узгодження розміру гонорару та порядку його оплати клієнтом» сторони в п.1 передбачили, що об`єднання зобов`язується надати правничу допомогу клієнту у Господарському суді міста Києва, а саме з підготовки позовної заяви у справі за позовом ТОВ «Агро-Деталь» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» про стягнення заборгованості за договорами поставки №17894/53-124-01-21-15310 від 09.08.2021 та D57/53-124-01-21-16071 від 28.10.2021.

Відповідно до п.2 додатку №1 до договору гонорар визначається за домовленістю та складає 25 000,00 грн за підготовку позовної заяви, відповіді на відзив та інших документів.

21.11.2023 між ТОВ «Агро-Деталь» та Адвокатським об`єднанням «Радтке-Прядко і Партнери» підписано акт про надання правничої допомоги відповідно до договору про надання правничої допомоги від 01.02.2022, відповідно до п. 2 якого розмір гонорару становить 25 000,00 грн.

АО «Радтке-Прядко і Партнери» складено розрахунок розміру винагороди адвоката за надання правничої допомоги згідно якого вартість позовної заяви складає 16 666,00 грн, заяви про усунення недоліків - 1 190,00 грн, клопотання про витребування доказів - 2 381,00 грн, відповідь на відзив - 4 763,00 грн.

Відтак, витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн підтверджуються належними доказами.

Відповідач у запереченнях на заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу просить зменшити розмір відшкодування до 3 000,00 грн виходячи з наступного: справа відноситься до категорії спорів незначної складності; матеріали справи не містять великої кількості і складних для аналізу документів; позовна заява не містить складних розрахунків; відповідач визнав наявність основного боргу чим знівелював роботу представника у частині її доведення; позовну заяву залишено без руху через помилки допущені позивачем.

Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. п. 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Оцінивши доводи відповідача, враховуючи наведені вище висновки щодо співмірності витрат на правову допомогу, суд зазначає, що відповідачем не надано належних доказів або обґрунтувань, які б підтвердили неправильність розрахунку витрат на оплату послуг адвоката у справі, тоді як сама лише незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про відшкодування судових витрат (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №910/5410/19).

Суд зазначає, що одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Разом з тим, стосовно реальності адвокатських витрат, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про витребування доказів, у зв`язку з чим витрати позивача щодо клопотання про витребування доказів (1 190,00 грн) не підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, суд зазначає, що надані Адвокатським об`єднанням Товариству послуги по підготовці заяви про усунення недоліків фактично охоплюються наданою адвокатом послугою підготовки позовної заяви.

Відтак, стягнення судових витрат на правничу допомогу за надання послуг по підготовці позовної заяви та заяви про усунення недоліків позовної заяви за своєю суттю є повторним стягненням витрат за надану послугу підготовки позовної заяви, а відтак не підлягають покладенню на відповідача.

Зважаючи на повне задоволення позову, суд приходить до висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 21 429,00 грн (25 000,00 грн - (1 190,00 грн + 2 381,00 грн)) покладаються на відповідача.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору, суд зазначає наступне.

Приписами ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічні норми містяться, також, у частині 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

З огляду на викладене, оскільки, відповідачем частково визнано позов до початку розгляду справи по суті, суд приходить до висновку, що стягненню з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 2 852,66 грн ((239 361,02 грн х 1,5%) х 50%) + ((69 386,49 грн + 1 110,28 грн) х 1,5%). Інша частина судового збору підлягає поверненню позивачу з державного бюджету, про що судом буде постановлено ухвалу.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-деталь" (69013, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Акад. Курчатова, будинок 1; ідентифікаційний код: 39705831) 239 361 (двісті тридцять дев`ять тисяч триста шістдесят одна) грн 02 коп. основного боргу, 1 110 (одна тисяча сто десять) грн 28 коп. 0,3% річних, 69 386 (шістдесят дев`ять тисяч триста вісімдесят шість) грн 49 коп. інфляційних втрат, 2 852 (дві тисячі вісімсот п`ятдесят дві) грн 66 коп. судового збору та 21 429 (двадцять одну тисяча чотириста двадцять дев`ять) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева