Рішення

від 28.07.2023 по справі 911/2740/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2740/22

Господарський суд Київської області у складі судді Смірнова О.Г., за участю секретаря судового засідання Нечепуренко К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №911/2740/22

за позовом: заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі:

Київської обласної державної адміністрації

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю "Василівське"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство "Білоцерківське лісове господарство"

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування права постійного користування та повернення земельної ділянки

за участю представників

від прокуратури: Холоденко А.С., посвідчення №068311 від 08.12.2022

від позивача: не з`явився

від відповідача: Кириченко Ю.В., запит з ЄДРЮОФОП та ГФ

від третьої особи: Калікіна Г.К., довіреність №218 від 09.02.2023

СУТЬ СПОРУ

Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою за вих. №50-8438 вих-22 від 21.12.2022 до Товариства з додатковою відповідальністю "Василівське" в якій просить суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду шляхом скасування державної реєстрації права постійного користування Товариством з додатковою відповідальністю "Василівське" на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га.;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду шляхом зобов`язання Товариства з додатковою відповідальністю "Василівське" повернути на користь Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку лісового фонду з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2022 позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

Ухвалою суду від 02.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.01.2023 о 15:00.

Ухвалою суду від 26.01.2023 відкладено підготовче засідання на 09.02.2023 о 16:00.

Ухвалою суду від 31.01.2023 викладено вступну частину ухвали суду від 26.01.2023 в редакції даної ухвали.

09.02.2023 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 09.02.2023 відкладено підготовче засідання на 02.03.2023 о 16:00.

27.02.2023 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:

- висновок про те, що ТДВ «Василівське» не є правонаступником КСП «Жовтень», внаслідок чого неправомірно зареєструвало право постійного користування землею, прокурор робить на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі №911/559/20;

- у рішенні у справі №911/2981/15 від 08.12.2016, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.12.2017, суд дійшов висновку, що ТДВ «Василівське» є правонаступником КСП «Жовтень» та правонаступником ЗАТ «Василівське»;

- рішенням ІV сесії 22 скликання Василівської сільської ради народних депутатів від 21.11.1995 КСП «Жовтень» була передана у постійне користування земельна ділянка загальною площею 216, 2 га для сільськогосподарського виробництва;

- розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 07.06.2004 №196 «Про надання в постійне користування земельних ділянок лісового фонду» Білоцерківському держлісгоспу для ведення лісового господарства на території Білоцерківського району було заплановано передати в постійне користування земельні ділянки лісового фонду Білоцерківського держлісгоспу для ведення лісового господарства на території району згідно додатку №1, в т.ч. в розрізі Василівської сільської ради в розмірі 111, 7 га.;

- КСП «Жовтень» отримало земельну ділянку у постійне користування раніше лісгоспу.

28.02.2023 на електронну пошту суду від третьої особи надійшли пояснення, які не підписано електронним цифровим підписом.

02.03.2023 на адресу суду від третьої особи надійшли пояснення в оригіналі, відповідно до яких третя особа підтримала позовні вимоги:

- постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі №911/559/20 рішення Господарського суду Київської області від 23.10.2020 було скасовано та у позові відмовлено повністю у зв`язку із тим, що наявні у справі докази не підтвердили обставини, які б засвідчували прийняття КСП «Жовтень» рішення про реорганізацію підприємства шляхом перетворення (державний акт на право постійного користування землею серії 1-КВ № 001539 від 07.06.1996 виданий КСП «Жовтень»);

- розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 22.03.2005 №81 «Про надання земельних ділянок Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства в межах Білоцерківського району» вилучено з земель запасу в межах 18 сільських рад Білоцерківського району Київської області 1178, 3454 га лісових площ та із земель Білоцерківської КЕЧ району (МО України) 367, 6176 га, та надано ці землі загальною площею 1545, 8630 га Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству в постійне користування для ведення лісового господарства, в т.ч. в розрізі Василівської сільської ради в розмірі 34, 617 га;

- на виконання розпорядження Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству виданий Державний акт серії І-КВ №002492 від 24.11.2005 на право постійного користування 34, 617 га землі в межах Василівської сільради Білоцерківського району згідно з планом землекористування для ведення лісового господарства до якого включені земельні ділянки з кадастровими номерами: 3220480800:02:014:0002 площею 14, 3477 га, 3220480800:02:016:0001 площею 10, 7504 га, 3220480800:02:016:0002 площею 3, 8350 га, 3220480800:02:016:0003 площею 3, 1815 га, 3220480800:02:016:0004 площею 2, 2471 га;

- право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою підтверджується розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 22.03.2005 №81, матеріалами лісовпорядкування (проект організації та розвитку лісового господарства на основі матеріалів землевпорядкування 1961-1963 років), планшет, план лісонасаджень 2005 року та план лісонасаджень 2014 року та державним актом на право постійного користування серії І-КВ №002492 від 24.11.2005;

- станом на 27.02.2023 по державному акту на право постійного користування землею серії І-К № 002492 від 24.11.2005 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3 земельні ділянки з 5 існуючих площею 14,3477 га, 10,7504га та 2,2471га;

- погоджень на вилучення з постійного користування вказаної земельної ділянки ДП «Білоцерківський лісгосп» надано не було;

- дана земельна ділянка вкрита рослинністю, на ній зростають лісові культури: акація біла, дуб звичайний, ясен зелений, ін. (згідно з проектом організації та розвитку лісового господарства) віком 56 років.

02.03.2023 на адресу суду від позивача надійшли пояснення, в яких останній зазначає наступне:

- ДП «Білоцерківське лісове господарство» отримано державний акт на право постійного користування землею від 24 листопада 2005 року І-КВ №002492;

- ПП «Земекспертцентр» виконано геодезичне встановлення меж земельних ділянок на території Узинської міської територіальної громади (за межами с. Василів) Білоцерківського району Київської області, які перебувають у постійному користуванні ДП «Білоцерківське лісове господарство» відповідно до державного акту на право постійного користування від 24 листопада 2005 року І-КВ №002492;

- за результатами геодезичного встановлення меж, виявлено накладення на земельні ділянки ДП «Білоцерківське лісове господарство» земельної ділянки з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040. Площа накладення становить 2,0871 га відповідно до листа з графічними матеріалами ПП «Земекспертцентр» від 25 липня 2022 року №292;

- в силу положень статей 19, 55, 57, 84 Земельного кодексу України та статті 5 Лісового кодексу України спірні земельні ділянки відносилися до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України;

- при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України;

- вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень;

- згідно відповіді ДП «Білоцерківське лісове господарство» від 11.10.2022 №993, останнє згоду на вилучення із свого постійного користування земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га, не надавало;

- право постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га ТДВ «Василівське» набуто всупереч вимог ст. 17 Лісового кодексу України, статей 57, 149 Земельного кодексу України без рішення уповноваженого органу на її вилучення у постійного лісокористувача ДП «Білоцерківске лісове господарство», згоди постійного лісокористувача ДП «Білоцерківске лісове господарство» на таке вилучення, а також рішення уповноваженого органу на відведення її у постійне користування ТДВ «Василівське»;

- рішення щодо державної реєстрації права постійного користування на спірну земельну ділянку за ТДВ «Василівське» прийнято державним реєстратором з порушенням вимог статей 10, 23, 24, 27 Закону, пунктів 40, 57 Порядку №1127;

- спірними відносинами порушено право власності держави на землі лісового фонду, які мають обмежений режим використання, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель.

У судовому засіданні 02.03.2023 судом продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/2740/22 та оголошено перерву до 23.03.2023 о 16:30, про що зазначено в протоколі судового засідання від 02.03.2023.

13.03.2023 на адресу суду від відповідача надійшла заява про поновлення процесуального строку на подання відзиву.

15.03.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про долучення доказів направлення пояснень учасникам судового процесу.

23.03.2023 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому міститься клопотання про поновлення останньому строку на подання відповідних доказів.

Ухвалою суду від 23.03.2023 поновлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та відкладено підготовче засідання на 13.04.2023 о 16:00.

03.04.2023 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

10.04.2023 на адресу суду від прокурора надійшла відповідь на відзив. Так, прокурор у відповіді на відзив зазначає наступне:

- державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ №001539 від 07.06.1996, виданий Василівською радою Білоцерківського району Київської області колективному сільськогосподарському підприємсвту «Жовтень», а не ТДВ «Василівське»;

- вказаним актом КСП «Жовтень» надано у постійне користування 216, 2 га земель, серед яких у тому числі лісового фонду 60, 3 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою ділянкою серії І-КВ №001539 від 07.06.1996 та технічною документацією щодо його складання, розробленою Київським відділенням Інституту землеустрою, 1995 рік;

- згідно відповідей ДП «Білоцерківське лісове господарство» №998 від 22.12.2021 та №388 від 13.06.2022 земельна ділянка з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Білоцерківське лісове господарство», а саме виділи 1, 2, 3 кварталу 118 Сухоліського лісництва ДП «Білоцерківське лісове господарство»;

- згідно відповіді ДП «Білоцерківське лісове господарство» №993 від 11.10.2022 останнє згоду на вилучення з свого постійного користування земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га не надавало;

- розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації №81 від 22.03.2005 «Про надання земельних ділянок Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства в межах Білоцерківського району» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право постійного користування земельними ділянками, переданими Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства загальною площею 1545,8630 га;

- на підставі зазначеного вище ДП «Білоцерківське лісове господарство» отримано державний акт на право постійного користування землею І-КВ №002492 від 24.11.2005;

- питання правонаступництва КСП Жовтень та ТДВ «Васильківське» було предметом розгляду у справі № 911/559/20;

- рішенням Господарського суду Київської області від 23.10.2020 у справі №911/559/20 задоволено позовні вимоги ТДВ «Васильківське» до Білоцерківської районної державної адміністрації про скасування розпоряджень, визнання недійсним акту та скасування реєстрації речових прав. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі №911/559/20 задоволено апеляційну скаргу ДП "Білоцерківське лісове господарство, рішення Господарського суду Київської області від 23.10.2020 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю Суд апеляційної інстанції, окрім іншого, дійшов висновку про недоведеність правонаступництва за державним актом на право постійного користування землею від 07.06.1996 КСП "Жовтень до ТДВ «Василівське»;

- ПП «Земекспертцентр» виконано геодезичне встановлення меж земельних ділянок на території Узинської міської територіальної (за межами с. Василів) Білоцерківського району Київської області, які перебувають у постійному користуванні ДП «Білоцерківське господарство» відповідно до державного акту на право по користування І-КВ №002492 від 24.11.2005. За результатами геодезичного встановлення меж, виявлено накладення на земельні ділянки ДП «Білоцерківське лісове господарство» земельної ділянки з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040. Площа накладення становить 2, 0871 (лист з графічними матеріалами ПП «Земекспертцентр» №292 від 25.07.2022);

- право постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га набуто ТДВ «Василівське» всупереч вимог ст. 17 Лісового кодексу України, ст. ст. 57, 149 Земельного кодексу України без рішення уповноваженого органу на її вилучення у постійного лісокористувача ДП «Білоцерківське лісове господарство», згоди постійного лісокористувача ДП «Білоцерківске лісове господарство» на таке вилучення, а також рішення уповноваженого органу на відведення її у постійне користування ТДВ «Василівське»;

- при прийнятті державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Юхно Н.В. рішення №18754160 від 21.01.2015 щодо державної реєстрації права постійного користування на спірну земельну ділянку за ТДВ «Василівське» останнім не було належним чином встановлено відповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства;

- державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Юхно Н.В. не було належним чином перевірено документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви та відмови в державній реєстрації прав, оскільки доданий до заяви ТДВ «Василівське» державний акт КСП «Жовтень» І-КВ №001539 від 07.06.1996 на право постійного користування землею загальною площею 216, 2, серед яких у тому числі лісового фонду 60, 3 га, не давав змоги встановити набуття ТДВ «Василівське» права постійного користування на земельну ділянку. Зазначені документи містили відомості щодо площі землі - 216, 2 га, тимчасом як сформовані за допомогою Державного реєстру прав відомості Державного земельного кадастру містилися відмінні відомості щодо земельної ділянки, зокрема щодо її площі;

- рішення щодо державної реєстрації права постійного користування на спірну земельну ділянку за ТДВ «Василівське» прийнято державним реєстратором з порушенням вимог статей 10, 23, 24, 27 Закону, пунктів 40, 57 Порядку №1127;

- прокурором додано до позову внутрішні описи документів реєстраційної справи ТДВ «Василівське», з яких вбачається, що у реєстраційній справі відсутній протокол №1 зборів уповноважених членів КСП «Жовтень» від 15.10.1995 (доданий відповідачем до свого відзиву);

- долучена до відзиву на позовну заяву копія протоколу зборів уповноважених членів КСП «Жовтень» від 15.10.1995 не являться підтвердженням правонаступництва припиненого ЗАТ «Василівське»;

- державний акт на право користування земельною ділянкою серії І-КВ №001539 виданий КСП «Жовтень» Василівською сільською радою Білоцерківського району Київської області 07.06.1996 року, тобто фактично вже після дати реєстрації ЗАТ «Василівське». Так, станом на 28.12.1995 існувало дві ніяким чином не пов`язані між собою юридичні особи - КСП «Жовтень» та ЗАТ «Василівське», що в свою чергу виключає в даному випадку правонаступництво, про яке зазначає відповідач;

- згідно наданого позивачем розпорядження Білоцерківської РДА №74 від 28.12.1995 «Про реєстрацію, перереєстрацію та зняття з державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності» КСП «Жовтень» перереєстровано в ЗАТ «Васильківське», а не ЗАТ «Василівське», що є різними юридичними особами;

- навіть у випадку прийняття рішення про реорганізацію КСП "Жовтень" шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени КСП "Жовтень" автоматично мали б стати учасниками цієї юридичної особи, оскільки перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників. Натомість, засновником товариства є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Інтертех», що також спростовує твердження позивача про перетворення з КСП «Жовтень».

У судовом засіданні 13.04.2023 судом оголошено перерву до 21.04.2023 о 10:45.

21.04.2023 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд підготовчого засідання призначеного на 21.04.2023 без участі його представника. Вказане клопотання підписано електронним цифровим підписом.

Ухвалою суду від 21.04.2023 відмовлено відповідачу у поновленні строку на подання доказів, відмовлено відповідачу у прийнятті доказів, закрито підготовче провадження у справі №911/2740/22 та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.05.2023 о 14:00.

У судовому засіданні 11.05.2023 судом оголошено перерву до 01.06.2023 о 16:30.

Ухвалою суду від 24.05.2023 виправлено описки, допущені у вступних та описовах частинах ухвал Господарського суду Київської області від 02.01.2023, 26.01.2023, 31.01.2023, 09.02.2023, 02.03.2023, 23.03.2023 та від 21.04.2023 у справі №911/2740/22 в найменуванні відповідача та постановлено замість Товариства з додатковою відповідальністю "Васильківське" читати Товариство з додатковою відповідальністю "Василівське".

У судовому засіданні 01.06.2023 судом оголошено перерву до 22.06.2023 о 16:30.

19.06.2023 на адресу суду від відповідача надійшла заява, якою долучено до матеріалів справи копію постанови Верховного Суду від 10.05.2023 у справі №920/1448/21.

21.06.2023 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника з урахуванням поданих раніше пояснень.

У судовому засіданні 22.06.2023 судом оголошено перерву до 29.06.2023 о 17:00.

29.06.2023 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 29.06.2023 судом оголошено перерву до 13.07.2023 о 16:00.

За результатами розгляду судом клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи (вх. №12617/23 від 29.06.2023), у судовому засіданні 13.07.2023, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Однак, клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи не містить як жодного зазначення про причини пропуску строку для подання таких доказів так і прохання поновити пропущений процесуальний строк на подання доказів. Із поданого клопотання та долучених до нього документів не вбачається обставин, які могли б свідчити про існування поважних причин пропуску такого строку.

Так, у судовому засіданні 13.07.2023 суд, у порядку частин 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, постановив ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи (вх. №12617/23 від 29.06.2023).

У судовому засіданні 13.07.2023 судом оголошено перерву до 28.07.2023 о 09:00.

В судове засідання 28.07.2023 з`явивлись прокурор та представники відповідача та третьої особи.

Представник позивача в судове засідання не з`явився.

Безпосередьно в судовому засіданні 28.07.2023 прокурор та представник третьої особи підтримали позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.07.2023 проти задоволення позову заперечив.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи подане позивачем клопотання про розгляд справи без участі його представника з урахуванням раніше поданих пояснень, суд дійшов висновку, що неявка в судове засідання 28.07.2023 представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті без його участі.

З`ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, враховуючи позицію прокурора, позивача, третьої особи та заперечення відповідача, суд встановив.

Позов прокурора в даній справі мотивовано тим, що Білоцерківською окружною прокуратурою за результатами опрацювання матеріалів, отриманих в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022112030000118 від 21.06.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365-2 КК України, встановлені порушення вимог земельного та лісового законодавства під час реєстрації за ТДВ «Василівське» права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га.

Так, державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції в Київській області Юхно Н.В. 21.01.2015 (індексний номер рішення 18754160) зареєстровано за ТДВ «Василівське» право постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Підставою для здійснення вказаної державної реєстрації зазначено державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ №001539 від 07.06.1996, виданий Василівською сільською радою Білоцерківського району Київської області.

Однак, прокурор вказує, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ №001539 від 07.06.1996, виданий Василівською сільською радою Білоцерківського району Київської області колективному сільськогосподарському підприємсту «Жовтень», а не ТДВ «Василівське». КСП «Жовтень» надано в постійне користування 216, 2 га земель, серед яких, у тому числі лісового фонду 60, 3 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії I-КВ №001539 від 07.06.1996 та технічною документацією щодо його складання, розробленою Київським відділенням Інституту землеустрою, 1995 рік.

Окрім того, прокурор звертає увагу, що питання правонаступництва КСП "Жовтень" та ТДВ «Васильківське» було предметом розгляду у справі №911/559/20. Зокрема, встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 23.10.2020 у справі №911/559/20 задоволено позовні вимоги ТДВ «Васильківське» до Білоцерківської районної державної адміністрації про скасування розпоряджень, визнання недійсним акту та скасування реєстрації речових прав. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 задоволено апеляційну скаргу ДП "Білоцерківське лісове господарство, рішення Господарського суду Київської області від 23.10.2020 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю. При цьому, суд апеляційної інстанції, окрім іншого, дійшов висновку про недоведеність правонаступництва за державним актом на право постійного користування землею від 07.06.1996 КСП "Жовтень" до ТДВ "Василівське".

У позові прокурор також зазначає, що розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації №81 від 22.03.2005 «Про надання земельних ділянок Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства в межах Білоцерківського району» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками, переданими Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства загальною площею 1545, 8630 га. Згідно експлікації земель по ділянках та угіддях в розрізі сільських рад, що є додатком до вказаного розпорядження, на території Василівської сільської ради передано 34, 3617 га.

На підставі вказаного, ДП «Білоцерківське лісове господарство» отримано державний акт на право постійного користування землею І-КВ №002492 від 24.11.2005.

Крім цього, прокурор вказує, що ПП «Земекспертцентр» виконано геодезичне встановлення меж земельних ділянок на території Узинської міської територіальної громади (за межами с. Василів) Білоцерківського району Київської області, які перебувають у постійному користуванні ДП «Білоцерківське лісове господарство» відповідно до державного акту на право постійного користування І-КВ №002492 від 24.11.2005. За результатами відповідного геодезичного встановлення меж, виявлено накладення на земельні ділянки ДП «Білоцерківське лісове господарство» земельної ділянки з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 з площею накладення 2, 0871 га.

Згідно відповідей з додатками ДП «Білоцерківське лісове господарство» №998 від 22.12.2021 та №388 від 13.06.2022 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28, 4555 га накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні останнього, а саме виділи 1, 2, 3 кварталу 118 Сухоліського лісництва ДП «Білоцерківське лісове господарство».

ДП «Білоцерківське лісове господарство» згоду на користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га не надавало.

Таким чином, прокурор вказує, що право постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28,4555 га набуто ТДВ «Василівське» всупереч вимог ст. 17 Лісового кодексу України, ст. ст. І 57,149 Земельного кодексу України, без рішення уповноваженого органу на її вилучення у постійного лісокористувача ДП «Білоцерківске лісове господарство», згоди постійного лісокористувача ДП «Білоцерківске лісове господарство» на таке вилучення, а також рішення уповноваженого органу на відведення її у постійне користування ТДВ «Василівське».

Разом з тим прокурор зазначає, що аналізуючи документи, які стали підставою для реєстрації права постійного користування на спірну земельну ділянку за ТДВ «Василівське», встановлено, що реєстратором грубо порушено вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки останнім не було належним чином перевірено документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви та відмови в державній реєстрації прав, у зв`язку із тим, що доданий до заяви ТДВ «Василівське» державний акт І-КВ №001539 від 07.06.1996 на право постійного користування землею загальною площею 216, 2 не давав змоги встановити набуття ТДВ «Василівське» права постійного користування на земельну ділянку.

Підставою для звернення з позовом до суду прокурор вказує, те що Київська обласна державна адміністрація на сьогодні має право звернутися до суду за захистом порущеного права як власник та розпорядник земель державної форми власності за межами населених пунктів для всіх потреб, однак, заходів до усунення порушень законодавства нею не вжито, що свідчить про те, що Київська обласна державна адміністрація не належним чином здійснює захист інтересів держави, а тому наявні підстави для захисту інтересів держави органами прокуратури.

З огляду на це, прокурор просить суд усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду шляхом скасування державної реєстрації права постійного користування ТДВ "Васильківське" на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28, 4555 га, а також шляхом зобов`язання ТДВ "Васильківське" повернути на користь Київської обласної державної адміністрації вказану земельну ділянку.

Застосування такого способу захисту порушеного права прокурор аргументував тим, що цей позов слід розглядати, саме як негаторний, оскільки вважає, що незаконне зайняття відповідачем земельної ділянки лісового фонду з порушенням Земельного та Лісового кодексів України, треба розглядати, як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Оцінивши та дослідивши надані до матеріалів справи докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з приписами частин 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Підстави для здійснення прокурором представництва держави в суді визначені у частинах третій і четвертій статті 23 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ч. 3 даної статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Таким чином, прокурор має право здійснювати в господарському суді представництво законних інтересів держави в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, за виключенням державних компаній.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Зверненню прокурора з даним позовом до суду передувало відповідне листування з Київською обласною державною адміністрацією, з якого вбачається, що відповідний орган був обізнаний про необхідність захисту порушених інтересів держави, проте не здійснив самостійний захист цих інтересів в суді, що свідчить про його бездіяльність та зумовлює висновки суду про дотримання прокурором вимог, що ставляться для визначення здійснення останнім представництва інтересів держави, як виправданого.

Таким чином, відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру, суд дійшов висновку, що у прокурора наявні підстави для представництва інтересів держави в суді в особі Київської обласної державної адміністрації.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

В силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б)територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Як вказано вище, Васильківською сільською радою Білоцерківського району Київської області було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ №001539 від 07.06.1996. Вказаним актом КСП «Жовтень» надано у постійне користування 216, 2 га землі.

Так, у матеріалах справи міститься протокол №1 від 15.10.1995 зборів уповноважених членів КСП «Жовтень», згідно якого вирішено провести реорганізацію КСП «Жовтень» в Закрите акціонерне товариство «Василівське».

Відповідно до пункту 1.1 Статуту ЗАТ «Василівське» Закрите акціонерне товариство «Василівське» (надалі- Товариство) засноване згідно з рішенням засновників від « 15» листопада 1995 р., протокол №1 шляхом перетворення суб`єкта підприємницької діяльності КСП «Жовтень».

Згідно протоколу №1 від 23.11.2012 установчих зборів ТДВ «Василівське» вирішено створити Товариство з додатковою відповідальністю «Василівське» як правонаступника Закритого акціонерного товариства «Василівське», до якого переходить вся сукупність його прав та обов`язків, а також доручено директору підготувати документи та провести процедуру державної реєстрації ТДВ «Василівське».

Матеріали справи також містять передавальний акт від ЗАТ «Василівське» до правонаступника ТДВ «Василівське», який затверджено загальними зборами акціонерів ЗАТ «Василівське» протокол №23/11/2012 від 23.11.2012.

Відповідно до п. 1.1. Статуту ТДВ «Василівське» Товариство з додатковою відповідальністю «Василівське» (далі Товариство) створено шляхом перетворення Закритого акціонерного товариства «Василівське» відповідно до рішення установчих зборів засновників (протокол №1 від 23.11.2012 року) та відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про господарські товариства» та інших чинних нормативно-правових актів.

Товариство є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Василівське», до якого при перетворенні переходить вся сукупність прав та обов`язків, в тому числі зобов`язання Закритого акціонерного товариства «Василівське» стосовно всіх його кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами (п. 1.2. Статуту ТДВ «Василівське»).

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо Товариства з додатковою відповідальністю "Василівське", ідентифікаційним кодом зазначеної юридичної особи є 01197246.

При цьому, відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Закритого акціонерного товариства «Василівське» серія А00 №679020, ідентифікаційним кодом зазначеної юридичної особи також є 01197246.

При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства (ч. 7 ст. 34 Закону України «Про підприємства в Україні»).

Так, державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції в Київській області Юхно Н.В. 21.01.2015 (індексний номер рішення 18754160) зареєстровано за ТДВ «Василівське» право постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28, 4555 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 7 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент видачі державного акту на право постійного користування землею) визначено, що постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Згідно ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття державним реєстратором рішення) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним, зокрема такою підставою є припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Згідно ст. 27 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття державним реєстратором рішення) сільськогосподарські підприємства, установи та організації, особисті селянські і фермерські господарства, які об`єднуються в асоціації та інші організаційно-правові форми, зберігають право на свої земельні ділянки, якщо інше не передбачено договором.

Таким чином, з урахуванням наведених норм, припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення юридичної особи відбувається у випадку, коли припинення виключає повне правонаступництво, тобто коли відбувається припинення особи без правонаступництва на певні майнові права (майно), то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою згідно норм земельного законодавства.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 Перехідних положень Земельного Кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі 1-17/2005).

Таким чином, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення підприємства, зважаючи на положення частини 1 статті 141 Земельного Кодексу України, допускається лише у випадку, коли припинення останнього виключає правонаступництво (правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 911/4065/16, від 21.05.2018 у справі № 922/1017/17, від 31.10.2018 у справі № 916/1776/17, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17, від 22.05.2019 у справі № 914/1104/18).

З огляду на викладене, із припиненням діяльності КСП «Жовтень» право користування земельною ділянкою відповідно до державного акту на право постійного користування землею не припиняється через наявність правонаступника ТДВ «Василівське».

Зазначена позиція суду узгоджується із висновками, що викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц.

Разом з цим, безпосередньо в судовому засіданні 13.07.2023 судом було досліджено оригінали наступних документів, які підтверджують правонаступництво ТДВ «Василівське»: статут ЗАТ «Василівське», протокол №1 зборів уповноважених членів КСП «Жовтень» від 15.10.1995, протокол №1 від 2010 року, протокол №1 від 23.11.2012 установчих зборів ТДВ «Василівське», протокол №23/11/2012 від 23.11.2012 позачергових загальних зборів акціонерів ЗАТ «Василівське», передавальний акт від ЗАТ «Василівське» до правонаступника ТДВ «Василівське» станом на 31.10.2012, розпорядження голови адміністрації від 28.12.1995 №74 про реєстрацію, перереєстрацію, зняття з державного реєстру суб`єктів підприємницької діяльності, статут ТДВ «Василівське» станом на 2012 рік та статут ТДВ «Василівське» (остання редакція).

З приводу посилання прокурора на те, що питання правонаступництва КСП «Жовтень» та ТДВ «Василівське» було предметом розгляду у справі №911/559/20, зокрема в постанові Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 зазначено: «Сукупність наявних у справі №911/559/20 доказів не підтверджують зміну організаційно-правової форми КСП "Жовтень" шляхом його перетворення в ЗАТ "Василівське" та перереєстрації 28.12.1995; перетворення ЗАТ "Василівське" в ТДВ "Василівське" та державної реєстрації 21.06.2013, отже не доводять правонаступництво ТДВ "Василівське" у земельних правовідносинах КСП "Жовтень" за Державним актом на право постійного користування землею серії 1-КВ № 001539 від 07.06.1996.», суд зазначає наступне.

Суд апеляційної інстанції дійшов зазначеного висновку у вказаній вище постанові на підставі тих доказів, що знаходились у справі №911/559/20. Натомість, під час розгляду справи №911/2981/15 рішенням Господарського суду Київської області від 08.12.2016 встановлено наступне: «Позивач за первісним позовом - Товариство з додатковою відповідальністю Василівське є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства Жовтень (зміна організаціно-правової форми шляхом перетворення в ЗАТ Василівське та перереєстрації 28.12.1995 року) та правонаступником Закритого акціонерного товариства Василівське (шляхом перетворення в ТДВ Василівське та державної реєстрації 21.06.2013 року), що підтверджується наданими позивачем статутом ЗАТ Василівське, статутом ТДВ Василівське, статутом КСП Жовтень, протоколом зборів уповноважених членів КСП Жовтень від 15.10.1995 року про реорганізацію КСП Жовтень в ЗАТ Василівське, протоколом №1 від 15.11.1995 року установчих зборів ЗАТ Василівське, Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 28.12.1995 року №74 про перереєстрацію КСП Жовтень в ЗАТ Василівське, передавальним актом ЗАТ Василівське станом на 31.10.2015 року, довідкою реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області від 21.09.2015 року №2183.».

Постановою Київського апеляційного господарського суду у справі №911/2981/15 від 07.06.2017 апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2016 у справі № 911/2981/15 скасовано з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.

Постановою Вищого господарського суду України у справі №911/2981/15 від 12.12.2017 касаційну скаргу задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі №911/2981/15 скасовано, рішення господарського суду Київської області від 08.12.2016 у справі №911/2981/15 залишено в силі.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З приводу тверджень прокурора відносно того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28, 4555 га накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Білоцерківське лісове господарство», а саме виділи 1, 2, 3 кварталу 118 Сухоліського лісництва ДП «Білоцерківське лісове господарство», в той час як останнє згоди на вилучення із свого постійного користування вказаної земельної ділянки не надавало, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

За змістом ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України (як в редакцій чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на час розгляду справи) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом та виникає з моменту державної реєстрації права.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються Земельним кодексом України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 Земельного кодексу України.

За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт е частини першої ст. 19 Земельного кодексу України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (ст. 63 Лісового кодексу України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 Лісового кодексу України).

Обґрунтовуючи твердження про приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, що перебувають на праві постійного користування ДП «Білоцерківське лісове господарство» прокурор посилається на положення п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, а також на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакцій чинній на момент звернення прокурора з позовом до суду) до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже умовами, за якими право постійного користування земельною ділянкою може підтверджуватися планово-картографічними матеріалами, є факт передання земельної ділянки на користь відповідного державного підприємства до набрання чинності Земельним Кодексом України.

Земельний кодекс України набрав чинності 01.01.2002.

Відповідно, посилатися на планово-картографічні матеріали, у якості доказів перебування земельної ділянки лісогосподарського призначення на праві постійного користування було б можливим, якщо б така земельна ділянка була передана відповідному державному підприємству до 01.01.2002.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Як вбачається з листа Приватного підприємства «Земекспертцентр» та плану земельних ділянок (с. 72-73, т. 1) спірна земельна ділянка накладається:

- на земельну ділянку №3 (кадастровий номер 3220480800:02:016:0002 згідно державного акту) 1, 5828 га;

- на земельну ділянку №4 (кадастровий номер 3220480800:02:016:0003 згідно державного акту) 0, 0236 га і 0, 4807 га в окремих частинах ділянки.

Однак, спірна земельна ділянка лише частково перебуває в межах кварталу 118, виділи 1-3, 6 ДП «Білоцерківське лісове господарство», а прокурором не аргументовано позовні вимоги щодо можливості повернення на користь позивача всієї спірної земельної ділянки площею 28, 4555 га.

Отже, наведені прокурором аргументи, в цій частині, не є в достатній мірі доведені та обґрунтовані.

Крім того, слід зазначає наступне.

Способом захисту порушеного права прокурор обрав негаторний позов. Та сутність такого захисту, на думку прокурора, має полягати у необхідності усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду, шляхом скасування державної реєстрації права постійного користування ТДВ «Василівське» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28, 4555 га; а також шляхом зобов`язання ТДВ «Василівське» повернути на користь Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку лісового фонду з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28, 4555 га.

Як вбачається з матеріалів справи набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку відбулося на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ №001539 від 07.06.1996 та в подальшому цей же акт став підставою для державної реєстрації 21.01.2015 за ТДВ «Василівське» права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3220480800:02:016:0040 площею 28, 4555 га.

Згідно приписів ч. 5 ст. 1 Лісового Кодексу України (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Згідно ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ст. 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Згідно ст. 12 Лісового Кодексу України Громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом. Громадяни та юридичні особи у встановленому законом порядку можуть набувати у власність для лісорозведення земельні ділянки, а також можуть мати у власності ліси, створені шляхом лісорозведення на набутих у власність у встановленому законом порядку земельних ділянках, а також самозалісені ділянки на набутих у власність у встановленому законом порядку земельних ділянках. Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Зі змісту наведених положень вбачається, що законодавство цілком допускає можливість володіння приватними особами лісовими ділянками.

Прокурор проводячи аналогію із землями водного фонду із відповідними посиланнями на практику Верховного Суду, стверджує, що володіння приватними суб`єктами землями лісового фонду є не можливим, як є не можливим і володіння такими суб`єктами землями водного фонду.

Проте, в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Верховний Суд відступив від своїх попередніх висновків, та зазначив, що оскільки законодавство прямо передбачає можливість перебування земель лісового фонду у володінні приватних суб`єктів, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності, то на відміну від земель водного фонду захист прав власника на які має здійснюватися у спосіб подання негаторного позову, захист прав власника на землі лісогосподарського призначення має здійснюватися у спосіб подання віндикаційного позову, в порядку передбаченому ст. 387 Цивільного кодексу України, за умови, що за відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав, що є підтвердженням здійснення відповідачем володіння такою земельною ділянкою.

Так, в п. 72 Постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Згідно приписів ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тобто негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

В п. 70 Постанови від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.

Як вже зазначалося право власності за ТДВ «Василівське» на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно, що з огляду на викладене вище дає підстави для висновку, що відповідач є володільцем зазначеної земельної ділянки.

В п. 146 Постанови від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (пункт 147 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц ).

Таким чином, прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння земельною ділянкою, стверджуючи про приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, а мав звернутися з віндикаційним позовом за правилами ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України. Відтак, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є ефективним для спірних правовідносин.

Як вбачається з позову, обґрунтовуючи підстави подання прокурором саме негаторного позову, він посилався, зокрема, на висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладено в постановах від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц, які стосувалися земель водного фонду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц прокоментовано правові висновки, що викладено в зазначених справах та зазначено про їх відмінність та не застосовність до земель лісогосподарського призначення. Також було сформульовано нові правові висновки відносно способу захисту прав власника на земельні ділянки лісового фонду, встановивши чіткі критерії умов, від наявності яких залежить підставність подання негаторного чи віндикаційного позову, ключовою, з яких є те, що у разі проведення за відповідачем державної реєстрації права власності на земельну ділянку, така особа розглядається, як володілець земельної ділянки, а захист прав власника землі має здійснюватися виключно у спосіб подання віндикаційного позову.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Наведене в сукупності дає підстави для висновку про відмову у задоволенні позову, як в частині вимог про скасування державної реєстрації права постійного користування ТДВ «Василівське» на земельну ділянку з кадастровим номером 32204808800:02:016:0040 площею 28, 4555 га, так і в частині вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом зобов`язання ТДВ «Василівське» повернути вказану земельну ділянку на користь Київської обласної державної адміністрації, оскільки обидві позовні вимоги викладено в аспекті помилково обраного прокурором способу захисту порушеного права негаторного позову, який для спірних правовідносин не є ефективним способом захисту.

Згідно приписів ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Прокурор, посилався на те, що саме негаторний позов є належним способом захисту порушеного права позивача, в інтересах якого він звернувся до суду.

Наведене зумовлює неможливість самостійного застосування судом належного способу захисту права, адже таке застосування суперечило б вимогам ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає можливість самостійного застосування судом ефективного способу захисту порушеного права лише коли такий спосіб не визначено законом або договором, а також призвело б до погіршення процесуального становища відповідача, адже доступні для нього засоби захисту від пред`явлених вимог в аспекті негаторного та віндикаційного позовів є доволі відмінними, що зокрема стосується і можливості застосування наслідків пропуску строків позовної давності, якими, на відміну від віндикаційного, подання негаторного позову не обмежуються.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За викладених обставин, позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають.

Судові витрати прокуратури по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Київську обласну прокуратуру.

У судовому засіданні, яке відбулось 28.07.2023, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 129, 233, 236, 238, ч. 1 ст. 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з додатковою відповідальністю "Василівське" відмовити.

2. Витрати зі сплати судового збору покласти на Київську обласну прокуратуру.

Повний текст рішення складено 26.12.2023.

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.