Рішення

від 18.12.2023 по справі 161/19349/23

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/19349/23

Провадження № 2/161/4536/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2023 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Крупінської С.С.,

при секретарі судових засідань Федорової В.М.

з участю: представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Леуша І.О.

представника третьої особи без

самостійних вимог на предмет спору

на стороні відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Комунального закладу загальної середньої освіти «Луцький ліцей № 26 Луцької міської ради», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамент освіти Луцької міської ради про зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу загальної середньої освіти «Луцький ліцей № 26 Луцької міської ради» , про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 15.08.1994 року перебуває у трудових відносинах з Комунальним закладом загальної середньої освіти «Луцький ліцей № 26 Луцької міської ради». З 26.02.2022 був призваний по мобілізації, зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на підставі наказу директора закладу освіти від 10.03.2022 №30-к був увільнений від роботи у зв`язку із мобілізацією із збереженням місця роботи та середнього заробітку на період проходження військової служби. Зазначає, що з моменту мобілізації до липня 2022 року отримував середній заробіток по місцю основної роботи, з липня 2022 року вказані виплати були припинені, тому вважає припинення нарахування та виплати заробітної плати неправомірним. Позивач вважає, що оскільки він працює на посаді вчителя Комунального закладу загальної середньої освіти «Луцький ліцей № 26 Луцької міської ради», тому на нього поширюється дія Закону України «Про освіту», який є спеціальним законом і саме вказаний закон підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Враховуючи наведене, позивач просить суд зобов`язати Комунальний заклад загальної середньої освіти «Луцький ліцей № 26 Луцької міської ради» поновити нарахування і виплату середнього заробітку ОСОБА_3 , який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, з моменту припинення таких виплат, а саме з 19.07.2022 року та стягнути сплачений судовий збір в розмірі 1073,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.11.2023 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав. Подав суду відзив в якому зазначив, що держава взяла на себе обов`язок з виплати щомісячного забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил та мобілізованим працівникам, зокрема тим, що перебувають на військовій службі за контрактом та при цьому з 19.07.2022 року зняла цей обов`язок з роботодавців. З 19.07.2022 року роботодавці не зберігали середній заробіток за працівниками, які перебувають на військовій службі. Їм зберігається лише місце роботи та посада. Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 ОСОБА_3 отримує грошове забезпечення з державного бюджету. На підставі наведеного відповідач вважає, що оскільки гарантії щодо збереження середнього заробітку, які передбачені ст.57 Закону України «Про освіту» є вичерпними, а за таким видом військової служби, як військова служба за контрактом осіб рядового складу, яку проходить позивач, вказаний Закон не передбачає збереження середнього заробітку, тому просив відмовити в задоволенні позову.

06.12.2023 року представник позивача адвокат Усаченко М.О. подав відповідь на відзив, де зазначив, що мотиви, які наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву є необгрунтованими та не спростовують підстави заявлених позовних вимог. Зокрема зазначив, що після набрання чинності 19 липня 2022 року Закону № 2352-IХ , позивач дійсно втратив право на гарантії щодо збереження середнього заробітку за місцем роботи, які були передбачені ч.3 ст.119 КЗпП України, проте на нього як педагогічного працівника, який проходить військову службу на особливий період, стали поширюватися гарантії щодо збереження середнього заробітку, які передбачені ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту». Також звертає увагу суду на те, що у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є Закон України «Про освіту».

Представник третьої особи Неділько Т.Л. проти задоволення позову заперечила повністю, просила відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов наступних висновків.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 з 15.08.1994 року перебуває в трудових відносинах з Комунальним закладом загальної середньої освіти «Луцький ліцей № 26 Луцької міської ради» та займає посаду вчителя фізичного виховання та предмету «Захист України».

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 24.01.2023 року ОСОБА_3 перебуває на військовій службі під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з 26.02.2022 по теперішній час (а.с.32).

Відповідно до наказу директора Комунального закладу загальної середньої освіти «Луцький ліцей № 26 Луцької міської ради» від 10.03.2022 №30-к ОСОБА_3 увільнено від роботи з 10.03.2022 у зв`язку із призовом по мобілізації та призначення на посаду згідно штатного розпису і зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення з 24.02.2022 року на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зі збереженням за ним місця роботи, займаної посади та середньої заробітної плати. (а.с.33).

З відповіді Департаменту освіти Луцької міської ради № 16-11/96 від 13.02.2023 року щодо причин невиплати середньої заробітної плати вбачається, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ внесено зміни до ч.3 ст.119 КЗпП. Тому з 19.07.2022 роботодавці не зберігали середній заробіток за працівниками, які перебувають на військовій службі. Їм зберігається лише місце роботи та посада. Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260, ОСОБА_3 отримує грошове забезпечення з державного бюджету. Тому з метою дотримання Бюджетного Кодексу України виплата середнього заробітку з освітньої субвенції не здійснювалась (а.с.35-36).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

У листі Міністерства оборони України №322/2/8417 від 01.10.2015 «Щодо особливого періоду» зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу №303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України.

Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17.03.2014) відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу.

Такий правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.08.2020 у справі №813/402/17.

24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Глава VII Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» врегульовує особливості призову під час мобілізації.

Згідно із ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною 3 ст. 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19.07.2022) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, внесено зміни та у ч. 3 ст. 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Таким чином, із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, тобто з 19.07.2022 роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18.07.2022). З 19.07.2022 правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в ст. 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Позивач у даній справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призиву на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Звільнивши з 19.07.2022 роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28.02.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Суд не бере до уваги доводи позивача щодо переваги в застосуванні положень Закону України «Про освіту» над нормами ч. 3 ст. 119 КЗпП України з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Отже, інші акти законодавства України повинні прийматися у відповідності до норм цього Кодексу.

Разом з тим, щодо питання пріоритетності норм закону висловилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, а також про такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (рішення від 13.03.2012 у справі №5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30.10.2013 у справі №6-59цс13, від 16.12.2015 у справі №6-2023цс15). Відповідно до ст. 4 ЦК України Закон №1952-IV не міг встановлювати інші правила, аніж передбачено ЦК України.

У рішенні Конституційного Суду України від 13.03.2012 у справі №5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного, Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Конституційний Суд у цьому рішенні вказав, що зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма Кодексу превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням Кодексу.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в даному випадку, з урахуванням вимог ст. 4 КЗпП України, яка вказує на те, що інші акти законодавства України мають бути прийняті відповідно до норм цього Кодексу, слід застосовувати норми ч. 3 ст. 119 КЗпП, в які внесено зміни, що діють з 19.07.2022.

Разом з тим, відповідно до ст. 9-1 КЗпП України підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Однак матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідачами приймались рішення про покладення на себе обов`язку зі збереження середнього заробітку після 19.07.2022 за працівниками освітніх закладів, які перебувають на військовій службі.

Відтак, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про поновленя нарахування та виплату середнього заробітку ОСОБА_3 , який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, з моменту припинення таких виплат задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 12, 76-81, 264, 265, 274-279, 354-355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Комунального закладу загальної середньої освіти «Луцький ліцей № 26 Луцької міської ради» , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамент освіти Луцької міської ради про зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Комунального закладу загальної середньої освіти «Луцький ліцей № 26 Луцької міської ради» (43026, Волинська область, м.Луцьк, вул.Кравчука,30; код ЄДРПОУ 23253324).

Третя особа: Департамент освіти Луцької міської ради (43025, Волинська область, м.Луцьк, вул.Шевченка, буд.1; код ЄДРПОУ 44186267).

Повний текст рішення суду виготовлено 28.12.2023 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області С.С.Крупінська