Ухвала

від 27.12.2023 по справі 591/79/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 591/79/23

провадження № 61-16735ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Сердюка В. В.,

розглянув касаційну скаргу Сумської міської ради на постанову Сумського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року у справі за позовом Сумської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року Сумська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила стягнути з ОСОБА_1 403 896,40 грн за безпідставне використання земельної ділянки без оформлення договору оренди за період з 18 вересня 2019 року до 17 вересня 2022 року.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 31 травня 2023 року позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь Сумської міської ради 403 896,40 грн за безпідставне використання земельної ділянки без оформлення договору оренди за період з 18 вересня 2019 року до 17 вересня 2022 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Сумського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 а року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Марченко І. В., задоволено. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 травня 2023 року змінено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь Сумської міської ради 306 679,49 грн за безпідставне використання земельної ділянки без оформлення договору оренди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

22 листопада 2023 року Сумська міська рада надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Дослідивши касаційну скаргу заявника, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2 684,00 грн.

Позивач просив стягнути кошти у розмірі 403 896,40 грн. Отже, зазначена справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

(2 684,00 грн*250=671 000,00 грн).

Тому відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України справа не підлягає касаційному оскарженню.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої

статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також, ця справа має виняткове значення для заявника.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Касаційний суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що обґрунтування, які вона містить, не підтверджують наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення підлягають касаційному оскарженню. При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.

Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.

Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, великакількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.

Прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах заявником не наведено і доказів на їх підтвердження не надано.

Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наведені заявником аргументи не містять належного обґрунтування проблеми застосування норми (норм) права у подібних правовідносинах, заявник лише не погоджується з постановою суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки обґрунтування заявника про те, що справа становить значний суспільний інтерес безпосередньо пов`язане з його аргументами щодо наявності фундаментального значення його касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункту а) пункту 2 частини третьої

статті 389 ЦПК України), які не підтвердилися. Сама по собі поширеність відповідної категорії справ не є достатнім обґрунтуванням значного суспільного інтересу до цієї справи. Незгода заявника з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільним інтерес або має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах є виконанням вимог статей 389, 392 ЦПК України щодо оформлення касаційної скарги, і не свідчить, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зазначена справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для заявника.

Крім того, посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, але не є доводом, який у розумінні підпунктів а) - г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржувана заявником постанова суду апеляційної інстанції ухвалена у справі, яка не підлягає касаційному оскарженню, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником належним чином не обґрунтовано, а судом не встановлено, тому відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.

Зазначення у постанові Сумського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Сумської міської ради на постанову Сумського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року у справі за позовом Сумської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк