Ухвала

від 21.12.2023 по справі 554/6785/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/6785/21 Номер провадження 22-ц/814/4690/23Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В.М. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

У Х В А Л А

21 грудня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.,

суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л.

вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2021 року, постановлене суддею Бугрій В.М.

по справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, треті особи: Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Октябрського районногосуду м.Полтави від 05жовтня 2021року позовні вимоги ОСОБА_1 до Полтавської міської ради, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, треті особи: Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання права власності задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно реконструйоване майно: склад з адміністративно-побутовими приміщеннями (літ. 3-2) площа 306,5 кв.м., склад (літ И-1) площею 8,0 кв.м., склад (літ. О-1) площею 59,8 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_1 .

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України подавши 25 вересня 2023 року апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що даним рішенням порушено права та інтереси держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, яка не була залучена до участі у розгляді справи.

Вказано, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що Департамент ДАБІ у Полтавській області не є юридичною особою та не може мати права та обов`язки відповідача у справі.

Зазначено, що позов пред`явлено до неналежних відповідачів, оскільки Полтавська міська рада та Департамент ДАБІ у Полтавській області не є особами, які порушують, не визнають чи оспорюють права ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі керівник Полтавської окружної прокуратури просив поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції посилаючись на те, що до розгляду справи не була залучена Державна інспекція архітектури та містобудування України, а суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 358 ЦПК України є підставою для поновлення процесуального строку.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року апеляційну скаргу керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2021 року залишено без руху з підстав несплати судового збору та необхідності зазначення інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Від Полтавської окружної прокуратури Полтавської області до суду надійшла заява про надання додаткового строку для усунення недоліків, а саме для сплати судового збору.

В даній заяві також вказано причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, які є аналогічні тим, які зазначені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року продовжено процесуальний строк для усунення недоліків апеляційної скарги керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2021 року та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії ухвали.

У визначений строк Полтавською окружною прокуратурою Полтавської області було долучено квитанцію про сплату судового збору.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає що слід відмовити у відкритті апеляційного провадження з наступних підстав.

За приписами частин 1, 2статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Устатті 8 Конституції Українизакріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а нормиКонституції Україниє нормами прямої дії.

Згідно з пунктом 1 частини другоїстатті 129 Конституції Україниосновними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах визначаєтьсяЦПК Українита іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до ч. 2 ст. 354 ЦПК України, учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійстатті 358 цього Кодексу(ч. 3ст. 354 ЦПК України).

Згідно з ч. 2ст. 358 ЦПК Українинезалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційногопровадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Пунктом 4 частини 1статті 358 ЦПК Українипередбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Колегія суддів звертає увагу на те, що безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, є порушеннямстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо справедливого судового розгляду та забезпечення принципу правової визначеності.

Європейський суд з прав людини вказав, що: «у декількох попередніх справах, у яких порушувалися доволі схожі процесуальні питання, Суд встановив, що коли строк для оскарження поновлюється після спливу значного періоду часу без жодної потреби у виправленні серйозних судових помилок чи недоліків правосуддя, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Тоді як вирішення питання про будь-яке поновлення строку на оскарження відноситься саме до повноважень національних судів, такі повноваження не є необмеженими. У кожній справі національні суди мають перевірити, чи є підстави для поновлення строку на оскарження виправданими, а також обґрунтувати своє рішення про поновлення строку. У цій справі провадження було відновлено після затримки у шість місяців, що є суттєво меншим періодом, аніж затримки у понад два роки та один рік відповідно у згаданих справах «Пономарьов проти України» (Роnоmaryov V. Ukraine) та «Устименко проти України» (Ustimenko V. Ukraine). Проте це не означає, що у цій справі для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції ВССУ користувався необмеженою свободою розсуду, розглядаючи питання про відновлення провадження за поданою із запізненням касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області. ВССУ повинен був застосовувати відповідні процесуальні норми згідно з принципом юридичної визначеності. З цього випливає, що ВССУ просто погодився з аргументом заступника прокурора про порушення строку з «поважних причин», оскільки про рішення Апеляційного суду Херсонської області від 27 вересня 2011 року він дізнався зі звернення одного з опонентів заявника, поданого до прокуратури 04 квітня 2012 року, і задовольнив його клопотання про поновлення строку. Отже, було порушено пункт 1 статті б Конвенції у зв`язку з відсутністю належного обґрунтування щодо відновлення провадження у справі заявника» (SABADASH V. UKRAINE № 28052/13, § 31-34, ЄСПЛ, від 23 липня 2019 року).

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (пункт 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.

Право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.

Перелік поважності причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.

Отже, у випадку пропуску строку апеляційного оскарження підставами для розгляду апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина першастатті 44 ЦПК України).

НормамиЦПК Україничітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні скарги, повинен вчиняти всі можливі та залежні від нього дії, використовувати в повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.

Органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених, в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…".

Тобто виходячи з принципу "належного урядування" державні органи зобов`язані діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.

З матеріалів справи вбачається, що строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду було пропущено, апеляційна скарга подана майже через 2 роки після ухвалення оскаржуваного рішення.

В апеляційній скарзі керівник Полтавської окружної прокуратури просив поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішенння суду першої інстанції посилаючись на те, що до розгляду справи не була залучена Державна інспекція архітектури та містобудування України, а суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 358 ЦПК України є підставою для поновлення процесуального строку.

В долученому до апеляційної скарги листі Державної інспекції архітектури та містобудування України вказано, що під час ухвалення рішення по справі № 554/6785/21 від 05.10.2021 Октябрським районним судом м. Полтави не вирішувалось питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Посилання керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області на те, що Департамент ДАБІ у Полтавській області не є юридичною особою та не може мати права та обов`язки відповідача у справі колегія суддів до уваги не приймає, оскільки Департамент ДАБІ у Полтавській області приймав участь у розгляді справи як третя особа, а не як відповідач.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що предметом спору є самочинно реконструйоване майно, що розташоване в АДРЕСА_1 , яке перебувало у ОСОБА_1 на праві користування на підставі договору оренди землі укладеного з Полтавською міською радою (т. 1, а. с. 160-170).

Відповідно до п. 1 Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України визначено, що Державна інспекція архітектури та містобудування України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

У пункті 3 вказаного положення зазначено, що основними завданнями ДІАМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, зокрема здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил територіальними органами ДІАМ, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності.

Ухвалою Октябрського районного суду від 02 серпня 2021 року за клопотанням Полтавської міської ради до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору було залучено Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради (т. 1, а.с. 223)

Відповідно до Положення про Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради, затвердженого рішенням Полтавської міської ради від 19.10.2018 управління забезпечує в установленому законом порядку контроль за дотриманням законодавства у сфері містобудування, затвердженої містобудівної документації під час планування та забудови відповідних територій (п. 2.1 Положення); ведення містобудівного моніторингу шляхом спостережень, оцінки та прогнозу стану і змін об`єктів містобудування, які проводяться відповідно до вимог містобудівної документації та спрямовані на забезпеченні сталого розвитку територій з урахуванням державних та громадських інтересів; готує і видає замовникам містобудівні умови та обстеження забудови земельних ділянок для проектування об`єктів будівництва (п. 2.5 Положення).

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин 3 та 4статті 56 ЦПК Україниу визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбаченихстаттею 185 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноваженьце зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадкахна касаційне оскарження судового рішення.

Правилами статті 18 ЦПК України передбачено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, законодавець визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групиучасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Верховним Судом у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц сформульовані правові висновки, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Отже, наведені в клопотанні керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області підстави пропуску строку на оскарження рішення суду не свідчать про неможливість своєчасного звернення з апеляційною скаргою. Апелянтом не надано суду належних доказів поважності причин пропуску строку, які не дозволяли йому подати апеляційну скаргу в розумний строк без невиправданих зволікань.

Окрім того, подавши апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, прокурор не довів наявності в нього права апеляційного оскарження рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2021 року, так як Державною інспекцією архітектури та містобудування України заперечується факт вирішення оскаржуваним рішенням питання про їх права, свободи, інтереси та обов`язки.

За таких обставин, надаючи оцінку доводам щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження в їх сукупності та співставленні, колегія суддів вважає, що такі причини є неповажними, а тому клопотання у поновленні строку на апеляційне оскарження рішення задоволенню не підлягає, і з підстав, передбачених пунктом 4 частини першоїстатті 358 ЦПК України, апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Керуючись статтями357,358 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2021 року.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя: О. Ю. Кузнєцова

Судді: С. А. Гальонкін

Г. Л. Карпушин