Рішення

від 30.10.2023 по справі 160/20159/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2023 року Справа № 160/20159/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді:Царікової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу №160/20159/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

10.08.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2023 по 28.07.2023 включно;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.02.2023 по 28.07.2023 включно в розмірі 68886,72 грн (шістдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят шість гривень сімдесят дві копійки).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем з позивачем невчасно був проведений остаточний розрахунок при звільненні, у зв`язку з чим, позивач вважає, що відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 09.02.2023 по 28.07.2023.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.08.2023 відкрито провадження в адміністративній справі №160/20159/23 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

08.09.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №20703/23), в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив про відсутність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідач вказав, що грошові кошти на виконання рішення суду перераховано позивачу повному обсязі. Наголошував на тому, що порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно правовими актами. Виходячи з наведеного, повідомляє, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. З огляду на викладене, відповідач просив суд у задоволенні адміністративного позову відмовити.

11.09.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №20903/23), у якій останній заперечив проти тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, підтримав позовні вимоги та просив суд адміністративний позов задовольнити повністю.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд зазначає таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 04.05.2017.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 09.02.2023 №29 ОСОБА_1 було звільнено на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку та виключено із списків особового складу частини.

Крім того, в наказі зазначено про необхідність виплати позивачу: грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2023 рік; грошової компенсації за 28 діб невикористаних додаткових відпусток як учасник бойових дій за 2022 рік та за 2023 рік; преміювання за період з 01.02.2023 по 09.02.2023; грошової надбавки за особливості проходження служби у розмірі 87,8% від посадового окладу та окладу за військове звання за період з 01.02.2023 по 09.02.2023; надбавку за вислугу років на військовій службі у розмірі 35% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням за період з 01.02.2023 по 09.02.2023.

Відповідно до копії грошового атестата від 09.02.2023 №118, виданого військовою частиною НОМЕР_2 на ім`я позивача, останньому виплачено такі види грошового забезпечення: оклад за військовим званням до 09.02.2023 в сумі 192,86 грн; посадовий оклад за тарифним розрядом до 09.02.2023 в сумі 906,43 грн; надбавка за вислугу років до 09.02.2023 в сумі 384,00 грн; щомісячні додаткові види грошового забезпечення: НОПС 87,8% до 09.02.2023 в сумі 1302,99 грн; премія 624% до 09.02.2023 в сумі 5656,12 грн.

Відповідно до копії довідки від 14.02.2023 №1663 про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 (зі змінами), виданої Військовою частиною НОМЕР_2 , ОСОБА_1 нараховано 138994,23 грн за період з березня місяця 2022 року по січень місяць 2023 року.

Згідно роздруківки АТ «Укрсиббанк» позивач 16.02.2023 отримав від відповідача кошти в розмірі 111021,47 грн, призначення платежу: «Зарахування заробітної плати та виплат прирівняних до неї».

08.05.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн за період з 01.06.2022 по 29.06.2022 та з 05.07.2022 по 29.07.2022;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн за період з 01.06.2022 по 29.06.2022 та з 05.07.2022 по 29.07.2022 з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою суду від 15.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у відповідності до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.06.2023 №2089/нагп «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям за період дії воєнного стану за травень 2023 року які отримали поранення» ОСОБА_1 нараховано та призначено до виплати додаткову винагороду за безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у розмірі 100000,00 грн пропорційно дням участі, що отримали поранення за травень 2023 року за періоди з 09.06.2022 по 29.06.2022 та з 05.07.2022 по 29.07.2022.

Згідно роздруківки АТ «Укрсиббанк» позивач 21.07.2023 отримав від відповідача кошти в розмірі 103869,85 грн, призначення платежу: «Заробітна плата та аванси від в/ч НОМЕР_2 ».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.07.2023 у справі №160/9643/23 заяву ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду.

Згідно роздруківки АТ «Укрсиббанк» позивач 28.07.2023 отримав кошти від відповідача в розмірі 57266,72 грн, призначення платежу: «Заробітна плата та аванси від в/ч НОМЕР_2 ».

Зазначене вище підтверджує, що остаточні розрахунок та виплата розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 було здійснено не у день звільнення 09.02.2023, а лише 28.07.2023.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2023 по 28.07.2023 протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 17 Конституції України Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною 1 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2, 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Так, п. 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, врегульовано, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №821/1083/17, у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження №21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Відтак, Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

У постанові Великої Палати у справі № 821/1083/17 також зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Таким чином, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні, в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже зважаючи на те, що в рамках розгляду даної справи з`ясовано, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 (09.02.2023) з військової служби не проведено з ним повного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Як слідує із наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем проведено військовою частиною НОМЕР_2 лише 28.07.2023, а відтак, суд вказує, що військова частина зобов`язана нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 09.02.2023 по 28.07.2023.

Визначаючись щодо розміру компенсації за вказаний період, суд зазначає наступне.

Обчислення середнього заробітку проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08,02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок №100).

У пункті 3 Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно пункту 2 Постанови № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Водночас, з 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.

З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем 28.07.2023, до спірних правовідносин підлягає застосуванню змінена редакція статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). Зміни у ст. ст. 116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.

Враховуючи приписи ст. 117 КЗпП України період затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями, у зв`язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за період тривалістю 170 календарних днів.

Відповідно до довідки від 14.02.2023 №1663 про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 (зі змінами), виданої Військовою частиною НОМЕР_2 , ОСОБА_1 нараховано 138994,23 грн за період з березня місяця 2022 року по січень місяць 2023 року, грошове забезпечення позивача складає за грудень 2022 року 12711,13 грн (31 робочий та відпрацьований день), за січень 2023 року 12711,13 грн (31 робочих та відпрацьованих днів), отже середньоденне грошове забезпечення позивача становить 410,04 грн (нараховане грошове забезпечення/62).

Сума, визначена відповідно до Порядку №100 становить: 410,04 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 168 (кількість днів затримки розрахунку) = 68886,72 грн.

У той же час, Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 щодо аналогічних правовідносин визначив інший механізм розрахунку розміру компенсації, зазначивши, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення повинне залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, Верховний Суд враховує таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд застосував критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, та принцип пропорційності суми виплати, яка повинна залежати від того, яку частку у відсотковому відношенні сума виплаченої заборгованості становить у складі усіх належних працівнику на дату звільнення виплат.

При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Застосовуючи цей механізм, суд з матеріалів справи встановив, що загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат склав 68886,72 грн (різні види виплат без урахування судових проваджень, довідка від 14.02.2023 №1663).

Також, після порушення у судовому порядку питання про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у розмірі 100000,00 грн пропорційно дням участі, позивачу виплачено 161136,57 грн, яка не була виплачена на дату звільнення.

Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 дійшов висновку про врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 161136,57 грн (невиплачена вчасно додаткова винагорода)/68886,72 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 09.02.2023 по 28.07.2023) х 100% = 234%.

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу з урахуванням істотності частки 234% становить 410,04 грн (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 234%/100=959,49 грн; 959,49 грн х 168 (днів затримки розрахунку) = 161194,35 грн.

Враховуючи співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні з виплати грошового забезпечення, тривалість періоду не проведення повного розрахунку з позивачем під час звільнення, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком, а також принципи добросовісності, розумності та справедливості, приймаючи до уваги те, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку 68886,72 грн.

У відповідності до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, суд зазначає, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, тому питання щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 9, 72-77, 90, 94, 241-246, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку, задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 09.02.2023 по 28.07.2023 включно.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.02.2023 по 28.07.2023 включно в розмірі 68886 (шістдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн 72 коп (сума вказана без утримання податків й інших обов`язкових платежів).

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 30.10.2023.

Суддя О.В. Царікова