Постанова

від 06.06.2024 по справі 160/20159/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 червня 2024 року м. Дніпросправа № 160/20159/23

Головуючий суддя І інстанції Царікова О.В.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року в адміністративній справі №160/20159/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування і не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2023 по 28.07.2023 включно;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.02.2023 по 28.07.2023 включно в розмірі 68886.72 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 09.02.2023 по 28.07.2023 включно.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.02.2023 по 28.07.2023 включно в розмірі 68886.72 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 , звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що причиною затримки виплати, як зазначено вище, є несвоєчасне надання позивачем документів, що містять підстави для нарахування додаткової винагороди, а тому підстави для застосування ст.117 КЗпПУ відсутні. Зауважено, що суд мав обрахувати процентний вираз частки невиплаченої суми з розміру всіх сум, що належали позивачу при звільненні та в подальшому отримати абсолютне значення процентної частки у розмірі середнього заробітку.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, відповідно до ст. 311 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 04.05.2017.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.02.2023 №29 ОСОБА_1 було звільнено на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку та виключено із списків особового складу частини.

Крім того, в наказі зазначено про необхідність виплати позивачу: грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2023 рік; грошової компенсації за 28 діб невикористаних додаткових відпусток як учасник бойових дій за 2022 рік та за 2023 рік; преміювання за період з 01.02.2023 по 09.02.2023; грошової надбавки за особливості проходження служби у розмірі 87,8% від посадового окладу та окладу за військове звання за період з 01.02.2023 по 09.02.2023; надбавку за вислугу років на військовій службі у розмірі 35% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням за період з 01.02.2023 по 09.02.2023.

Відповідно до копії грошового атестата від 09.02.2023 №118, виданого військовою частиною НОМЕР_1 на ім`я позивача, останньому виплачено такі види грошового забезпечення: оклад за військовим званням до 09.02.2023 в сумі 192,86 грн.; посадовий оклад за тарифним розрядом до 09.02.2023 в сумі 906,43 грн.; надбавка за вислугу років до 09.02.2023 в сумі 384,00 грн; щомісячні додаткові види грошового забезпечення: НОПС 87,8% до 09.02.2023 в сумі 1302,99 грн.; премія 624% до 09.02.2023 в сумі 5656,12 грн.

Відповідно до копії довідки від 14.02.2023 №1663 про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 (зі змінами), виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , ОСОБА_1 нараховано 138994,23 грн. за період з березня місяця 2022 року по січень місяць 2023 року.

Згідно роздруківки АТ «Укрсиббанк» позивач 16.02.2023 отримав від відповідача кошти в розмірі 111021,47 грн., призначення платежу: «Зарахування заробітної плати та виплат прирівняних до неї».

08.05.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн. за період з 01.06.2022 по 29.06.2022 та з 05.07.2022 по 29.07.2022;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн. за період з 01.06.2022 по 29.06.2022 та з 05.07.2022 по 29.07.2022 з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою суду від 15.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у відповідності до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.06.2023 №2089/нагп «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям за період дії воєнного стану за травень 2023 року які отримали поранення» ОСОБА_1 нараховано та призначено до виплати додаткову винагороду за безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у розмірі 100000,00 грн. пропорційно дням участі, що отримали поранення за травень 2023 року за періоди з 09.06.2022 по 29.06.2022 та з 05.07.2022 по 29.07.2022.

Згідно роздруківки АТ «Укрсиббанк» позивач 21.07.2023 отримав від відповідача кошти в розмірі 103869,85 грн., призначення платежу: «Заробітна плата та аванси від в/ч НОМЕР_1 ».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.07.2023 у справі №160/9643/23 заяву ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду.

Згідно роздруківки АТ «Укрсиббанк» позивач 28.07.2023 отримав кошти від відповідача в розмірі 57266,72 грн, призначення платежу: «Заробітна плата та аванси від в/ч НОМЕР_1 ».

Зазначене вище підтверджує, що остаточні розрахунок та виплата розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 було здійснено не у день звільнення 09.02.2023, а лише 28.07.2023.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2023 по 28.07.2023 протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу з урахуванням істотності частки становить 161194.35 грн. Зауважено, що враховуючи співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні з виплати грошового забезпечення, тривалість періоду не проведення повного розрахунку з позивачем під час звільнення, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком, а також принципи добросовісності, розумності та справедливості, приймаючи до уваги те, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, суд вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку 68886.72 грн.

Суд апеляційної інстанції при перегляді справи в апеляційному порядку виходить з наступного.

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом 1 частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України, у редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважив, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Проте колегія суддів апеляційного суду зауважує, що вказаний підхід Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Тому стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

Період з 01 березня 2019 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте період з 19 липня 2022 року до 30 травня 2023 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 25.04.2024 року по справі № 440/8467/23, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, зокрема у випадках вимушеного прогулу, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки від 14.02.2023 №1663 про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 (зі змінами), виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , ОСОБА_1 нараховано 138994,23 грн. за період з березня місяця 2022 року по січень місяць 2023 року, грошове забезпечення позивача складає за грудень 2022 року 12711,13 грн. (31 робочий та відпрацьований день), за січень 2023 року 12711,13 грн. (31 робочих та відпрацьованих днів), отже середньоденне грошове забезпечення позивача становить 410,04 грн. (нараховане грошове забезпечення/62).

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню з відповідача становить 410.04 грн.* 168 = 68886.72 грн.

Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції даної постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року в адміністративній справі №160/20159/23 змінити, шляхом викладення тексту його мотивувальної частини в редакції даної постанови.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 року в адміністративній справі №160/20159/23 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає за виключенням наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяС.М. Іванов

суддяС.В. Сафронова

суддяД.В. Чепурнов