Рішення

від 26.12.2023 по справі 320/20288/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2023 року № 320/20288/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» (далі по тексту також позивач, ТОВ «Етелон-2021») з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту також відповідач, Департамент), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення (лист) Департаменту від 08.05.2023 №255 про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень позивачу, що затверджена наказом Департаменту від 08.05.2023 №255;

- зобов`язати Департамент видати позивачу містобудівні умови та обмеження для проєктування реконструкції нежитлових будівель в АЗК (автозаправний комплекс) із закладом швидкого харчування, мийкою самообслуговування та підземним паркінгом за адресою: м. Київ, вул. Петра Вершигори, будинок 2-А/2, на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:66:900:0141, проєктною висотою 11,5 метрів.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив про наявність у нього права власності об`єкти нерухомого майна та права користування земельною ділянкою (під цими об`єктами) з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141, цільове призначення якої «для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу».

Маючи намір здійснити реконструкцію нежитлових будівель в АЗК із закладом швидкого харчування, мийкою самообслуговування та підземним паркінгом, позивач звернувся до Департаменту із заявою про видачу містобудівних умови та обмеження, у видачі яких було відмовлено з посиланням на невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а саме: віднесенням земельної ділянки за функціональним призначенням до території вулиць і доріг (згідно з Генеральним планом міста Києва).

Позивач стверджує, що подав до Департаменту вичерпний перелік документів, необхідних для видачі містобудівних умов та обмежень, зауваження до яких у відповідача були відсутні.

Щодо зазначеної відповідачем у спірному рішенні підстави для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, позивач зауважує про наявність у нього права використовувати земельну ділянку у відповідності до її цільового призначення, а саме: для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу.

На переконання позивача, цільове призначення спірної земельної ділянки, зазначене в договорі оренди, передбачає можливість здійснення будівництва АЗК із закладом швидкого харчування, мийкою самообслуговування та підземним паркінгом, оскільки вказані об`єкти підпадають під поняття об`єктів дорожнього сервісу. При цьому, в обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах, обставини яких є подібними до цієї справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що згідно вимог чинного законодавства містобудівні умови та обмеження видаються на підставі чинної містобудівної документації.

Водночас, спірна земельна ділянка за функціональним призначенням відноситься до території вулиць і доріг відповідно до Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804. У свою чергу, об`єкти дорожнього сервісу не є складовими частинами автомобільної дороги загального користування відповідно до вимог Закону України «Про автомобільні дороги».

При цьому відповідач стверджує, що оскільки детальний план території, на якій розміщено спірну земельну ділянку, не затверджено, як і план зонування території, при визначенні відповідності намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні Департамент зобов`язаний керуватись даними чинного Генерального плану м. Києва.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивач у поданих до суду додаткових поясненнях зазначає, що не оспорює факт віднесення спірної земельної ділянки до категорій вулиць та доріг, не заперечує дійсність Генерального плану м. Києва та підтримує викладену у позовній заяві позицію.

Позивач стверджує, що використання та забудова земельних ділянок здійснюється виключно у межах її цільового (а не функціонального) призначення, яке, в свою чергу, встановлюється на підставі її функціонального призначення, що визначене у містобудівній документації.

Також позивач зазначає, що виходячи із встановлення як цільового, так і функціонального призначення земельної ділянки Київською міською радою, логічним є висновок про неможливість неврахування нею положень щодо функціонального призначення при визначенні цільового у відношенні спірної земельної ділянки.

Позивач звертає увагу, що рішення КМР від 23.06.2022 №4860/4901, яким земельну ділянку передано позивачу в оренду саме для будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури (нежитлові будівлі, споруди) є чинним, що стосується також і договору оренди спірної земельної ділянки. Відтак, позивач користується спірною земельною ділянкою на законних підставах, а відповідач спірною відмовою створює перешкоди у користуванні нею.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ТОВ «Еталон-2021 зареєстровано як юридична особа 31.07.2018, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності якого є 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.

23.06.2022 Київською міською радою було прийнято рішення №4860/4901 «Про передачу ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЕТАЛОН-2021» в оренду земельної ділянки для будівництва, обслуговування та ремонту об?єктів інженерної, транспортної інфраструктури (нежитлові будівлі, споруди) на вул. Петра Вершигори, 2-А/2 у Дніпровському районі міста Києва», яким було затверджено проект землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки для будівництва, обслуговування та ремонту об?єктів інженерної, транспортної інфраструктури (нежитлові будівлі, споруди) на вул. Петра Вершигори, 2-А/2 у Дніпровському районі міста Києва (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв?язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ - 12.11, заява ДЦ від 27 липня 2020 року №50113-005053447-031-03, справа №789468399).

Цим рішенням позивачу було передано, за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,4681 га (кадастровий номер 8000000000:66:900:0141) для будівництва, обслуговування та ремонту об?єктів інженерної, транспортної інфраструктури (нежитлові будівлі, споруди) (код КВЦПЗ - 12.11 для розміщення та експлуатації об?єктів дорожнього сервісу) на вул. Петра Вершигори, 2-А/2 у Дніпровському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв?язку з набуттям права власності на нерухоме майно (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 серпня 2020 року №219655508).

Пунктом 3 рішення позивачу приписано:

- виконувати обов?язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України;

- у місячний строк надати до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) документи, визначені законодавством, необхідні для укладення договору оренди земельної ділянки;

- питання майнових відносин вирішувати в установленому порядку;

- забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що розміщені в межах земельної ділянки;

- виконати вимоги, викладені в листі Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19 березня 2019 року № 3096/0/012/09-19;

- під час використання земельної ділянки дотримуватись обмежень у її використанні, зареєстрованих у Державному земельному кадастрі;

- питання сплати відновної вартості зелених насаджень або укладення охоронного договору на зелені насадження вирішувати відповідно до рішення Київської міської ради від 27 жовтня 2011 року №384/6600 «Про затвердження Порядку видалення зелених насаджень на території міста Києва» (зі змінами та доповненнями);

- у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному законодавством України.

На виконання цього рішення 16.02.2023 між позивачем, як Орендарем, та Київською міською радою, як Орендодавцем, був укладений договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. та зареєстрований у реєстрі за №314.

В Розділі 1 договору сторони визначили, що Орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 23.06.2022 №4860/4901 передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об?єкт оренди або Земельна ділянка), визначену цим Договором, для будівництва, обслуговування та ремонту об?єктів інженерної, транспортної інфраструктури (нежитлові будівлі, споруди).

Земельна ділянка, яка є об?єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Реєстрація права власності на об?єкт оренди здійснюється згідно з Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» одночасно з державною реєстрацією права оренди.

Відповідно до пункту 2.1 Договору об?єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 23.06.2022 №4860/4901 та цього Договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:66:900:0141;

- місце розташування - вул. Петра Вершигори, 2-А/2 у Дніпровському районі м. Києва;

- категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення;

- цільове призначення - 12.11 для розміщення та експлуатації об?єктів дорожнього сервісу (для будівництва, обслуговування та ремонту об?єктів інженерної, транспортної інфраструктури (нежитлові будівлі, споруди));

- розмір (площа) - 0,4681 (нуль цілих чотири тисячі шістсот вісімдесят одна десятитисячна) га.

В пункті 3.1 Договору сторони обумовили, що договір укладено на 10 (десять) років.

Згідно з пунктом 8.3 Договору Орендар має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням вимог чинного законодавства України та умов цього Договору.

В пункті 8.4 Договору визначено, що Орендар зобов`язаний, серед іншого:

- приступати до використання Земельної ділянки в строк, встановлений цим Договором, після державної реєстрації права оренди даної Земельної ділянки;

- розпочати будівництво об?єкта не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації права оренди Земельної ділянки;

- використовувати Земельну ділянку відповідно до її цільового призначення;

- дотримуватися правил благоустрою міста Києва, що затверджені рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 (зі змінами і доповненнями);

- під час використання Земельної ділянки дотримуватись обмежень у її використанні, зареєстрованих у Державному земельному кадастрі;

- у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проєктно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному законодавством України.

Листом від 12.04.2023 вих. №12/04-1 позивач звернувся до Департаменту з проханням надати містобудівні умови та обмеження щодо проектування «Реконструкції нежитлових будівель в АЗК (автозаправний комплекс) із закладом швидкого харчування, мийкою самообслуговування та підземним паркінгом за адресою: м. Київ, вулиця Петра Вершигори, будинком 2А/2» на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:66:900:0141, проєктною висотою 11,5 метрів.

До заяви було додано: копію договору оренди земельної ділянки; копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.05.2020; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 31.03.2023; викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

Листом Департаменту від 08.05.2023 №MU01:2938-3779-7713-6941 позивачу відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки відповідно до частини четвертої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме: невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. В примітці до цього листа вказано, що земельна ділянка за функціональним призначенням відноситься до території вулиць і доріг, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804.

Наказом Департаменту від 08.05.2023 №255 затверджено відмову у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта реконструкції нежитлових будівель АЗК (автозаправний комплекс) із закладом швидкого харчування, мийкою самообслуговування та підземним паркінгом за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вулиця Петра Вершигори, будинок 2А/2, з обґрунтуванням підстав, зазначених у листі.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

За змістом пункту 7 частини першої статті 1 Закону №3038-VI містобудівна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №3038-VI).

Функціональна зона території - це визначена комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, планом зонування території частина території територіальної громади, щодо якої визначений певний набір дозволених (переважних (основних) та супутніх) видів цільового призначення земельних ділянок та відповідно до законодавства встановлені обмеження у використанні земель у сфері забудови (пункт 17 частини першої статті 1 Закону №3038-VI).

Статтею 8 Закону №3038-VI передбачено, що планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Положеннями частин першої, другої та четвертої статті 26 Закону №3038-VI передбачено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону №3038-VI проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

3-1) отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

4-1) державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва та майбутній об`єкт нерухомості у випадках, визначених законом;

4-2) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування);

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об`єкт (його складову).

Положеннями статті 29 Закону №3038-VI визначено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень з обґрунтуванням підстав такої відмови надається у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу.

Зміст наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, однією із підстав для відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, тобто така невідповідність встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень або у подальшому під час здійснення державно-будівельного або судового контролю. Невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Так, згідно з частиною першою статті 16 Закону №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Частиною першою статті 17 Закону №3038-VI визначено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Згідно з вимогами статті 5 Закону України від 16.11.1992 № 2780-XII «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема: розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 затверджено Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року.

Як стверджує відповідач у цій справі, в чинному Генеральному плані м. Києва та проекті планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженому рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, земельна ділянка щодо видачі містобудівних умов та обмежень забудови якої виник спір у цій справі, за своїм функціональним призначенням відносяться до територій вулиць і доріг, що, на його думку, вказує на невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні та в силу вимог частини четвертої статті 29 Закону № 3038-VI є підставою для відмови у їх наданні.

Так, за приписами статті 1 Закону України від 08.09.2005 № 2862-IV «Про автомобільні дороги» від (далі - Закон № 2862-IV) автомобільна дорога - це лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів; вулиця - автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів.

Відповідно до статті 18 Закону № 2862-IV складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування.

Верховний Суд у постанові від 02.12.2021 у справі №640/23893/19 вже звертав увагу на той факт, що «цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель)» в розумінні Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та «функціональне призначення території» в розумінні Генерального плану м. Києва як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин, оскільки в межах певної функціональної території міста Києва, визначеної містобудівною документацією, зокрема Генеральним планом м. Києва, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства (абзац 2 частини другої статті 24 Закону №3038-VI).

Згідно з положеннями статті 93 Земельного Кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до пунктів «а» та «г» частини першої статті 95 Земельного Кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

За правилами пункту «а» частини першої статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Стаття 1 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV) містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Відповідно до статті 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

Водночас, поняття «цільове призначення земельної ділянки» нерозривно пов`язане із поняттям «категорія земель». Так, у статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Отже, категорія - це основне цільове призначення кожної земельної ділянки.

Статтею 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною першою статті 193 ЗК України встановлено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Означене визначення кореспондується з частиною першою статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI (далі - Закон № 3613-VI).

Частиною першою статті 15 Закону № 3613-VI встановлено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, зокрема: цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); відомості про обмеження у використанні земельних ділянок.

Статтею 20 Закону № 3613-VI встановлено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки відображаються у державному земельному кадастрі.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 31.03.2023 з кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 з місцем розташування вул. Петра Вершигори, 2-А/2 у Дніпровському районі м. Києва, цільовим призначенням зазначено 12.11 Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу; категорія земель землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Суд зазначає, що генеральним планом населеного пункту визначається планувальна довгострокова стратегія розвитку міста, однак положення закону не містять чіткого визначення поняття та змісту функціонального призначення території.

Порядок розроблення містобудівної документації затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290 (далі - Порядок № 290).

Відповідно до пункту 4.1 розділу ІV Порядку № 290 рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Замовником розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні або внесення змін до неї є: при розробленні генерального плану населеного пункту, плану зонування території, а також детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, - виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; при розробленні детального плану території, яка розташована за межами населеного пункту, - районна державна адміністрація, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації (пункту 4.3 розділу ІV цього ж Порядку).

Відповідно до пункту 2.9 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» для досягнення високого соціально-економічного ефекту формування планувальної структури міста треба прагнути до компактного розвитку його плану, що досягається підвищенням інтенсивності використання території під основні функції. При цьому треба враховувати неоднорідність функціонально-планувальних якостей міських територій, які значною мірою визначаються різною інтенсивністю їх освоєння і неоднаковими умовами транспортної доступності.

У пункті 3.4 ДБН Б.1.1-14:2012 надано визначення функціонального використання (призначення) території - це використання території за переважними функціями (багатофункціональна, громадська, житлова, промислова тощо), що існує або встановлюється містобудівною документацією, та наявність інших супутніх функцій, які не суперечать функціям, що переважають.

Отже, з урахуванням інтенсивності використання території під забудову та її щільність станом на 2023 рік, Генеральний план м. Києва, який був прийнятий у 2002 році може не враховувати всієї її структури планування, а тому законодавцем визначено таке поняття як «супутні функції» забудови.

Прийняття рішень щодо підвищення інтенсивності функціонально-планувальних якостей території без прийняття документів, які уточнюють їх функціональне призначення, що покладається на відповідний орган місцевої виконавчої влади не може свідчити про його невідповідність містобудівній документації на місцевому рівні.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 02.12.2021 у справі №640/23893/19, в якому також звернуто увагу на те, що з урахуванням інтенсивності забудови та її невідповідності Генеральному плану м. Києва до 2020 року, Комунальною організацією «Інститут Генерального Плану м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розробляється новий Генеральний план розвитку м. Києва та його приміської зони до 2025 року.

З урахуванням означеного, на переконання суду, надання позивачу у оренду земельної ділянки відповідно до договору оренди від 16.02.2023 строком на 10 років із застереженням щодо неможливості її використання не за цільовим призначенням, неможливе без урахування її функціонального призначення, визначеного у Генеральному плані міста Києва, оскільки б в подальшому унеможливило її використання за визначеним в рішенні цільовим призначенням.

Крім того, земельна ділянка позивачу була передана пізніше, ніж прийняте рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, яким було затверджено Генеральний план м. Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, а тому при передачі в оренду земельної ділянки мала б враховуватися існуюча містобудівна документація з метою визначення співвідношенням між цільовим та функціональним призначеннями земельної ділянки.

Суд звертає увагу на те, що ані договір оренди земельної ділянки, ані рішення Київської міської ради, на підставі якого він був укладений у судовому порядку не оскаржувались, є чинними та такими, що тягнуть за собою відповідні правові наслідки.

Як вже зазначалося судом, в силу положень абзацу 2 частини другої статті 24 Закону № 3038-VI планування та забудова земельних ділянок здійснюється, у тому числі, їх орендарями, виключно в межах їх цільового призначення.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що позивач є законним орендарем відповідної земельної ділянки з цільовим призначенням «Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу», він, відповідно, має право планування та забудову такої земельної ділянки в межах її цільового призначення.

Аналогічний правовий висновок було викладено Верховним Судом у постанові від 16 травня 2023 року у справі № 640/4844/22 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 110893449), який підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Крім того, суд вважає, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером має обмеження у використанні та про те, що така відноситься до території та доріг м. Києва.

При цьому суд не приймає до уваги в якості належного та достатнього доказу подане позивачем викопіювання з Генерального плану міста Києва 2020 з огляду на неможливість ідентифікації у ньому функціонального призначення спірної земельної ділянки та відсутність можливості визначення місцезнаходження означеної земельної ділянки, виходячи з низької якості долученого до матеріалів справи Генерального плану м. Києва.

Жодних інших доказів, з яких можливо було б встановити заявлені у спірному рішенні підстави для відмови у видачі позивачу містобудівних умов та обмежень матеріали справи не містять.

Довідка (витяг) з містобудівного кадастру без номера та без дати, подана відповідачем разом із відзивом на позовну заяву, не приймається судом в якості належного та достатнього доказу невідповідності цільового призначення спірної земельної ділянки її функціональному призначенню, оскільки на ній не відображено місце розташування такої спірної земельної ділянки та відсутні її ідентифікуючі ознаки, як то назва вулиці Петра Вершигори на відображеному фрагменті, зазначення номера приміщення, належного позивачу на праві власності.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав стверджувати про невідповідність намірів забудови позивача вимогам містобудівної документації на місцевому рівні та наявність у межах спірних правовідносин підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, у зв`язку із чим позовні вимоги про визнання протиправним та скасуванні рішення підлягають задоволенню як такі, що підтверджені документально та нормативно.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відмова відповідача не мотивована та не містить обґрунтування невідповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а також відповідачем не доведено, що отримання позивачем містобудівних умов та обмежень призведе до порушення принципу планувально-просторової організації забудови, режиму чи параметрів забудови земельної ділянки або вказують на недоцільність розташування вказаної забудови в межах земельної ділянки щодо наміру забудови яких виник спір у цій справі.

Суд не приймає до уваги доводи позивача стосовно допущення можливості розміщення об`єктів дорожнього сервісу у межах смуги автомобільної дороги з підстав, визначених частиною другою статті 9 Закону України «Про автомобільні дороги», оскільки позивач не є органом управління цих автомобільних доріг загального користування.

Водночас, суд зауважує, що положеннями частини третьої статті 9 Закону України «Про автомобільні дороги» визначено, що розміщення інших об`єктів у межах смуги відведення без дозволу власників доріг, органів, що здійснюють управління автомобільними дорогами, забороняється.

У зв`язку з відсутністю чітко визначеної форми дозволу, наявність якого визначена положеннями частини третьої статті 9 Закону України «Про автомобільні дороги», надання позивачу спірної земельної ділянки в оренду на підставі договору від 16.02.2023 дає підстави для висновку про відсутність з боку Київської міської ради заборони на розміщення об`єктів дорожнього сервісу у межах смуги автомобільної дороги.

У свою чергу, у разі відсутності підстав для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень, передбачених частиною четвертою статті 29 Закону № 3038-VI, у спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури виникає обов`язок видати заявнику містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.

Суд зазначає, що захист порушених прав позивача має бути належним, обраний судом таким чином, що в повній мірі захистити встановлені порушенні права та інтереси особи, уникнути в майбутньому нових порушень та підстав для звернення до суду.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій: розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Відповідно суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій чи рішень.

Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пункті 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявою заявника замість суб`єкта владних повноважень.

Відтак, перешкоди для надання позивачу містобудівних умов та обмежень відсутні, а тому суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивача має бути здійснений шляхом зобов`язання відповідача надати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Щодо відсутності дискреційних повноважень за даною справою, вказаний вище висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.02.2020 у справа № 569/4122/16-а, від 17.06.2020 по справі № 826/3608/18.

Відповідно до частини першої та другої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина третя статті 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Судом відхиляються посилання відповідача на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01.07.2021 у справі № 640/14207/19 з огляду на нерелевантність до предмету та підстав позову у цій справі, оскільки у межах адміністративної справи № 640/14207/19 предметом позову є визнання протиправними та скасування Містобудівних умов та обмежень забудови земельної. В межах означеної справи судами здійснено аналіз вимог до змісту текстової частини містобудівних умов та обмежень, виданих Департаментом, за наслідками якого щодо розділу «Загальні дані» суди дійшли висновку, що зазначення у абзаці 2 пункту 7 розділу «Загальні дані» спірного рішення вимоги відповідача з приведення цільового призначення у відповідності до намірів забудови не відповідають змісту Розділу «Загальні дані», Додатку до Порядку. Також суди встановили обставини, які свідчать про наявність у ТОВ «ПСРБУ № 3 Київзеленбуд» права користування земельною ділянкою, оформленого належним чином, тому дійшли висновку, що вимога Департаменту містобудування та архітектури ВО КМР у абзаці 2 пункту 5 «Документ, що підтверджує право власності або користування земельною ділянкою» Розділу «Загальні дані» Містобудівних умов щодо оформлення права користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку є необґрунтованим.

Згадані відповідачем правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.03.2023 у справі №640/16819/21 є нерелевантними стосовно обставин даного спору, оскільки в межах означеної справи підлягали дослідженню обставини віднесення об`єкта проєктування до меж історичного центру міста Києва, а предмет спору визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень в частині.

Також, суд зазначає, що посилання відповідача на висновки Верховного Суду у справі №826/6638/18 є необґрунтованим, оскільки в означеній справі судом досліджувалось питання (не)відповідності намірів забудови вимогам детального плану, а не Генерального плану населеного пункту.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити повністю.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 5368,00 грн, що підтверджується квитанцією від 08.06.2023 №ПН1247.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 5368,00 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.05.2023 №255, затверджене наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.05.2023 №255, про відмову у наданні Товариству з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 на об`єкт будівництва «Реконструкція нежитлових будівель в АЗК (автозаправний комплекс) із закладом швидкого харчування, мийкою самообслуговування та підземним паркінгом за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Петра Вершигори, будинок 2-А/2».

3. Зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки кадастровим номером 8000000000:66:900:0141 на об`єкт будівництва «Реконструкція нежитлових будівель в АЗК (автозаправний комплекс) із закладом швидкого харчування, мийкою самообслуговування та підземним паркінгом за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Петра Вершигори, будинок 2-А/2».

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» (ідентифікаційний код 42343534, місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. А. Бучми, 5) судовий збір у розмірі 5368,00 грн (п`ять тисяч триста шістдесят вісім грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код 26345558, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 32).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.