Постанова

від 24.04.2024 по справі 320/20288/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/20288/23 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Сорочка Є.О.,

Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Еталон-2021» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Еталон-2021 зареєстровано як юридична особа 31.07.2018 року, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності якого є 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.

23.06.2022 року Київською міською радою було прийнято рішення №4860/4901 «Про передачу ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЕТАЛОН-2021» в оренду земельної ділянки для будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури (нежитлові будівлі, споруди) на вул. Петра Вершигори, 2-А/2 у Дніпровському районі міста Києва», яким було затверджено проект землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки для будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури (нежитлові будівлі, споруди) на вул. Петра Вершигори, 2-А/2 у Дніпровському районі міста Києва (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ - 12.11, заява ДЦ від 27 липня 2020 року №50113-005053447-031-03, справа №789468399).

Цим рішенням позивачу було передано, за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,4681 га (кадастровий номер 8000000000:66:900:0141) для будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури (нежитлові будівлі, споруди) (код КВЦПЗ - 12.11 для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу) на вул. Петра Вершигори, 2-А/2 у Дніпровському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 серпня 2020 року №219655508).

Пунктом 3 рішення позивачу приписано:

- виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України;

- у місячний строк надати до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) документи, визначені законодавством, необхідні для укладення договору оренди земельної ділянки;

- питання майнових відносин вирішувати в установленому порядку;

- забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що розміщені в межах земельної ділянки;

- виконати вимоги, викладені в листі Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19 березня 2019 року №3096/0/012/09-19;

- під час використання земельної ділянки дотримуватись обмежень у її використанні, зареєстрованих у Державному земельному кадастрі;

- питання сплати відновної вартості зелених насаджень або укладення охоронного договору на зелені насадження вирішувати відповідно до рішення Київської міської ради від 27 жовтня 2011 року №384/6600 «Про затвердження Порядку видалення зелених насаджень на території міста Києва» (зі змінами та доповненнями);

- у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному законодавством України.

На виконання цього рішення 16.02.2023 року між позивачем, як Орендарем, та Київською міською радою, як Орендодавцем, був укладений договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. та зареєстрований в реєстрі за №314.

В Розділі 1 договору сторони визначили, що Орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 23.06.2022 року №4860/4901 передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або Земельна ділянка), визначену цим Договором, для будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури (нежитлові будівлі, споруди).

Земельна ділянка, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Реєстрація права власності на об`єкт оренди здійснюється згідно з Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» одночасно з державною реєстрацією права оренди.

Відповідно до пункту 2.1 Договору об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 23.06.2022 року №4860/4901 та цього Договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:66:900:0141;

- місце розташування - вул. Петра Вершигори, 2-А/2 у Дніпровському районі м. Києва;

- категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення;

- цільове призначення - 12.11 для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу (для будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури (нежитлові будівлі, споруди));

- розмір (площа) - 0,4681 (нуль цілих чотири тисячі шістсот вісімдесят одна десятитисячна) га.

В пункті 3.1 Договору сторони обумовили, що договір укладено на 10 (десять) років.

Згідно з пунктом 8.3 Договору Орендар має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням вимог чинного законодавства України та умов цього Договору.

В пункті 8.4 Договору визначено, що Орендар зобов`язаний, серед іншого:

- приступати до використання Земельної ділянки в строк, встановлений цим Договором, після державної реєстрації права оренди даної Земельної ділянки;

- розпочати будівництво об`єкта не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації права оренди Земельної ділянки;

- використовувати Земельну ділянку відповідно до її цільового призначення;

- дотримуватися правил благоустрою міста Києва, що затверджені рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 року №1051/1051 (зі змінами і доповненнями);

- під час використання Земельної ділянки дотримуватись обмежень у її використанні, зареєстрованих у Державному земельному кадастрі;

- у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проєктно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному законодавством України.

Листом від 12.04.2023 року вих. №12/04-1 позивач звернувся до Департаменту з проханням надати містобудівні умови та обмеження щодо проектування «Реконструкції нежитлових будівель в АЗК (автозаправний комплекс) із закладом швидкого харчування, мийкою самообслуговування та підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 » на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:66:900:0141, проєктною висотою 11,5 метрів.

До заяви було додано копію договору оренди земельної ділянки; копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.05.2020 року; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 31.03.2023 року; викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

Листом Департаменту від 08.05.2023 року №MU01:2938-3779-7713-6941 позивачу відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки відповідно до частини четвертої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме: невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. В примітці до цього листа вказано, що земельна ділянка за функціональним призначенням відноситься до території вулиць і доріг, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804.

Наказом Департаменту від 08.05.2023 року №255 затверджено відмову у наданні містобудівних умов та обмежень для проєктування об`єкта реконструкції нежитлових будівель АЗК (автозаправний комплекс) із закладом швидкого харчування, мийкою самообслуговування та підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 , з обґрунтуванням підстав, зазначених у листі.

Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача, вважаючи її протиправною, а свої права - порушеними, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 цього ж Закону проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у наступному порядку:

отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених ст. 31 Закону, її експертизи;

затвердження проектної документації;

виконання підготовчих та будівельних робіт;

прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Частиною першою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що основними складовими вихідних даних є містобудівні умови та обмеження.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження - документ, в якому зазначено комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування та будівництва, що стосуються поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будівель та споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Згідно з частиною четвертою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Частиною восьмою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Статтею 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід`ємною частиною детального плану території.

Детальний план території визначає:

1) принципи планувально-просторової організації забудови;

2) червоні лінії та лінії регулювання забудови;

3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами;

4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно з планом зонування території;

5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування;

6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови;

7) черговість та обсяги інженерної підготовки території;

8) систему інженерних мереж;

9) порядок організації транспортного і пішохідного руху;

10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі;

11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.

Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації.

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, за межами населених пунктів встановлюється відповідними районними державними адміністраціями, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Севастопольською міською державними адміністраціями.

Узгодження питань щодо забудови визначених для містобудівних потреб територій суміжних територіальних громад здійснюється на підставі відповідних угод відображається у схемах планування зазначених територій та генеральних планах населених пунктів.

Встановлення режиму забудови територій, визначених для містобудівних потреб, не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, зміни адміністративно-територіальних меж до моменту вилучення (викупу) земельних ділянок.

Комплексна забудова території відповідно до статті 33 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» здійснюється з метою забезпечення реалізації громадських інтересів і спрямовується на попереднє проведення інженерної підготовки, спорудження зовнішніх інженерно-транспортних мереж, об`єктів соціальної сфери, житлових будинків, інших об`єктів будівництва, а також на благоустрій території. Комплексна забудова території може здійснюватися шляхом комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду одним або кількома інвесторами.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації населеного пункту на місцевому рівні. На його основі розробляються інші види містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема й детальний план території. Отже, відповідність намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні, під час ухвалення рішення про надання або відмову у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, уповноважений орган визначає, виходячи із містобудівної документації на місцевому рівні - генерального плану та детального плану території, якщо такий розроблено.

Невідповідність намірів забудови земельної ділянки є підставою для відмови у видачі МУО. При цьому, невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови й іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №803/1231/17, від 14 серпня 2018 року у справі №823/5265/15, від 20 березня 2019 року у справі №810/726/18, від 17 травня 2019 року у справі №806/1576/18, від 4 лютого 2020 року у справі №826/9713/18, від 29 квітня 2020 року у справі №712/6577/18, від 15 лютого 2021 року у справі №320/5710/20, від 16 червня 2021 року у справі №2340/3189/18 та від 8 червня 2022 року у справі №826/6638/18.

Крім того, здійснення забудови, наміри якої суперечать вимогам містобудівної документації (Генерального плану населеного пункту, Детального плану території), нівелює мету планування та забезпечення сталого розвитку населеного пункту, а отже порушує суспільні інтереси, які виражаються у забезпеченні дотримання правил благоустрою населеного пункту, спрямованих на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини; МУО, які не відповідають Генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній документації на місцевому рівні не можуть вважатися такими, що враховують громадські та приватні інтереси при плануванні та забудові територій.

Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, сформульованій, зокрема, у постановах від 20 травня 2019 року у справі №826/15338/18, від 4 вересня 2019 року у справі №826/13852/17, від 19 квітня 2021 року у справі №640/11650/20, від 19 січня 2023 року у справі №640/9995/20 та від 12 грудня 2023 року у справі №640/19905/21.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні було зазначено, що надання позивачу в оренду земельної ділянки відповідно до договору оренди від 16.02.2023 року строком на 10 років із застереженням щодо неможливості її використання не за цільовим призначенням, неможливе без урахування її функціонального призначення, визначеного у Генеральному плані міста Києва, оскільки б в подальшому унеможливило її використання за визначеним в рішенні цільовим призначенням.

Крім того, земельна ділянка позивачу була передана пізніше, ніж прийняте рішення Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804, яким було затверджено Генеральний план м. Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, а тому при передачі в оренду земельної ділянки мала б враховуватися існуюча містобудівна документація з метою визначення співвідношенням між цільовим та функціональним призначеннями земельної ділянки.

До того ж, як вже було зазначено, в силу положень абзацу 2 частини другої статті 24 Закону № 3038-VI планування та забудова земельних ділянок здійснюється, у тому числі їх орендарями, виключно в межах їх цільового призначення.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що позивач є законним орендарем відповідної земельної ділянки з цільовим призначенням «Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу», він, на думку суду першої інстанції, має право на планування та забудову такої земельної ділянки в межах її цільового призначення.

Проте, колегія суддів зауважує на тому, що спірним у даній справі є питання відповідності намірів забудови об`єкта вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а саме - Генеральному плану міста Києва та Детальному плану території.

Тобто, відповідність намірів забудови об`єкта цільовому призначенню земельної ділянки не є єдиною вимогою для отримання містобудівних умов та обмежень.

Так, листом від 12.04.2023 року вих. №12/04-1 позивач звернувся до Департаменту з проханням надати містобудівні умови та обмеження щодо проектування «Реконструкції нежитлових будівель в АЗК (автозаправний комплекс) із закладом швидкого харчування, мийкою самообслуговування та підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 » на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:66:900:0141, проєктною висотою 11,5 метрів.

Водночас, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804, зазначена земельна ділянка за функціональним призначенням відноситься до території вулиць і доріг.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів доходить висновку про те, що приймаючи рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, Департамент містобудування та архітектури діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, як передбачено частиною другою статті 19 Конституції України, а саме: перевірив і встановив невідповідність намірів забудови - «Реконструкції нежитлових будівель в АЗК (автозаправний комплекс) із закладом швидкого харчування, мийкою самообслуговування та підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 » ТОВ «Еталон-2021» вимогам містобудівної документації на місцевому рівні - положенням Генерального плану міста Києва та Детального плану території, відповідно до якого земельна ділянка на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:66:900:0141) за функціональним призначенням відноситься до території вулиць і доріг.

Враховуючи вищезазначене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, а також те, що наміри забудови об`єкта не відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, що судом першої інстанції не було повно та всебічно досліджено матеріали справи та встановлено фактичні обставини справи та при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим місцевий суд помилково вирішив спір по суті, задовольнивши позовні вимоги.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Крім того, апеляційний суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підлягає задоволенню, рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року - скасуванню, а у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-2021» до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочко Є.О.

Чаку Є.В.