Постанова

від 19.12.2023 по справі 336/2771/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 19.12.2023 Справа № 336/2771/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/2771/21 Головуючий у І інстанції: Щаслива О.В.

Провадження № 22-ц/807/2372/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Крилової О.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Смокотіна В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування майнової і моральної шкоди, що спричинено джерелом підвищеної небезпеки,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення з АТ «Українська залізниця» на його користь 43244 грн майнової шкоди, спричиненої загибеллю сина ОСОБА_3 .

В обґрунтування позову зазначив, що його син ОСОБА_3 26 жовтня 2018 року загинув внаслідок наїзду потягу № 70 сполученням Львів - Маріуполь на 1100 кілометрі перегону в м. Запоріжжі. Вказані обставини встановлені під час досудового розслідування кримінального провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12018080080003478, яке закрито на підставі постанови слідчого відділення Шевченківського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області. Смерть заподіяно джерелом підвищеної небезпеки, тому відповідальність за шкоду, що спричинена нею, має наставати незалежно від вини володільця цього джерела. Потяг перебуває на балансі виробничого підрозділу «Локомотивне депо «Дніпро» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця» та належить відповідачу.

Позивач поніс витрати на поховання сина та спорудження надгробного пам`ятника, в розмірі 43244 грн, з яких 24490 грн - витрати з організації поховання, 16754 грн - витрати зі спорудження пам`ятника, які він просив стягнути з відповідача як володільця джерела підвищеної небезпеки на свою користь.

13 квітня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до АТ «Укрзалізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю сина.

В обґрунтування позову зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 сталася смерть їх сина ОСОБА_3 внаслідок наїзду потягу № 70 сполученням Львів-Маріуполь на 1100 кілометрі перегону в м. Запоріжжі.

Після смерті сина позивачі залишилися без спадкоємця, з почуттям глибокого болю від завчасної втрати найближчої людини, гіркоти від усвідомлення непоправності цієї втрати та несправедливості поховання сина за життя батьків, неприродності цієї ситуації, зруйнованих сподівань на майнову та моральну підтримку сина в старості.

Постійне відчуття непоправної втрати викликає їх пригніченість, погіршує відносини з оточенням, негативно відбивається на стані здоров`я, яке в силу віку погіршується майже щодня, перешкоджає можливості виконувати свої обов`язки по господарству, організовувати свою повноцінну життєдіяльність, а ці обставини також тягнуть за собою моральні страждання. Глибину страждань посилюють ті обставини, що батьків і сина пов`язували не лише відносини кровної спорідненості, а й притаманні сім`ї стосунки, оскільки ОСОБА_4 постійно проживав під одним дахом з батьками, які є особами похилого віку, а позивач ОСОБА_1 - ще й особою з інвалідністю, був їх опорою, помічником та розрадою в душевних стражданнях та хвилюваннях. Син передчасно пішов з життя, досягши тільки 31 року, не виконавши усіх своїх життєвих призначень, навіть не одружившись та не ставши батьком. Вказані обставини позбавили позивачів можливості зазнати щастя від набуття статусу бабусі та дідуся, що завдає їх ще більш глибоких страждань.

Оскільки смерть заподіяно джерелом підвищеної небезпеки, відповідальність за шкоду, що спричинена нею, має наставати незалежно від вини володільця цього джерела.

Посилаючись на положення статті 1167 ЦК України, яка встановлює загальні підстави для настання відповідальності за спричинену моральну шкоду, статті 1187 ЦК України, яка внормовує відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, а також статті 1172 ЦК України, за змістом якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання трудових (службових) обов`язків, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд стягнути з АТ «Укрзалізниця» на відшкодування моральних страждань по 300000 грн на користь кожного з них.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2022 року означені позови об`єднані в одне провадження.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 70000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 70000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Решту вимог про відшкодування моральної шкоди залишено без задоволення.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 43244 грн на відшкодування майнової шкоди.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави 3143,60 грн судового збору.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, АТ «Укрзалізниця» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильну оцінку доказів у справі та необґрунтованість судового рішення, просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в ситуації, пов`язаній з настанням смерті потерпілого у цій справі, працівники АТ «Укрзалізниця», які керували потягом, з технічної точки зору не мали жодної об`єктивної можливості вчинити будь-які дії для запобігання настанню негативних (тяжких) наслідків. Ця ситуація характеризується надзвичайністю і невідворотністю. На думку скаржника, товариство не зобов`язане відшкодовувати моральну шкоду позивачам, адже працівники залізничного транспорту не порушували правил безпеки руху або експлуатації транспорту. Не встановлено жодних даних про недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв`язку чи інших обставин, які б свідчили про неправомірність дій відповідача, що виключає його обов`язок відшкодовувати шкоду позивачам.

Крім того, на думку скаржника, АТ «Укрзалізниця» є неналежним відповідачем за вимогами позивача про стягнення витрат на поховання ОСОБА_3 , котрі були сплачені позивачу керівництвом підприємства, де працював загиблий. Також товариство вказує на відсутність в матеріалах справи належних доказів на підтвердження таких витрат.

Посилаючись на ст. 7 ЗУ «Про залізничний транспорт», скаржник зазначає, що відповідальність за соціальну інфраструктуру, пов`язану з необхідністю влаштування переходів через небезпечні ділянки залізниці має нести не тільки АТ «Укрзалізниця», а й органи місцевого самоврядування, на які Закон покладає обов`язок запобігати правопорушенням на залізничному транспорті.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні представник скаржника Уткін О.Є. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2023 року та відмові в задоволенні позову.

ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційної скарги, надав для огляду в судовому засіданні фото стели надгробного пам`ятника синові, спорудженого на місці 248 (247) третього ряду третього квадрату Матвіївського центрального кладовища. Оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи позивача та представника скаржника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що позивачі є батьками ОСОБА_3 , смерть якого сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 від множинних переломів кісток скелета з ушкодженням внутрішніх органів внаслідок наїзду потягу № 70 сполученням Львів-Маріуполь на 1100 кілометрі перегону в м. Запоріжжі (т. 2 а. с. 14).

Матеріалами досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12018080080003478 за ознаками ч. 3 ст. 276 КК України встановлено, що смерть ОСОБА_3 сталася 26 жовтня 2018 року від множинних переломів кісток скелета з ушкодженням внутрішніх органів внаслідок наїзду потягу № 70 сполученням Львів-Маріуполь на 1100 кілометрі перегону в м. Запоріжжі.

Зазначені обставини дали обґрунтовані підстави для констатації прямого причинного зв`язку між смертю особи та діяльністю, пов`язаною з використанням джерела підвищеної небезпеки, як правильно зазначив суд першої інстанції.

Означене кримінальне провадження закрито на підставі постанови слідчого від 12 лютого 2020 року у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, що передбачене ч. 3 ст. 276 КК України.

Згідно з актом службового розслідування № 756 від 30 жовтня 2018 року, затвердженого начальником структурного підрозділу «Запорізька дистанція колії» смертельне травмування ОСОБА_3 сталося через необережність самого потерплого внаслідок порушення ним «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України».

Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Частиною другою статті 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до частини першої статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення.

Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

Обов`язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. покладається на володільця джерела. Правила частини другої статті 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відсутність вини осіб, які керували потягом № 70 сполученням Львів-Маріуполь, та закриття кримінального провадження не звільняє АТ «Укрзалізниця» від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану належним йому джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, судом першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановлено відсутність належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 , смерть якого настала від множинних переломів кісток скелета з ушкодженням внутрішніх органів внаслідок наїзду потягу № 70 сполученням Львів-Маріуполь, передбачав, бажав чи свідомо допускав випадку зі смертельним наслідком та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди позивачам.

Колегія суддів повною мірою погоджується і з сумою, визначеною судом першої інстанції на відшкодування шкоди батькам.

Суд першої інстанції врахував роз`яснення п. 16 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, відповідно до яких розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, місцевий суд враховував вік людини, що передчасно пішла з життя, досягнувши тільки 31 року, не вичерпавши повною мірою свого життєвого призначення; наявність у нього непрацездатних за віком батьків, потребу яких у спілкуванні з сином неможливо переоцінити; тісний емоційний зв`язок членів родини, теплоту та міцність стосунків між батьками та сином; біль батьків від несподіваності та непоправності втрати; неприродність життєвої ситуації, коли батьки змушені проводжати в останній шлях свого єдиного сина; сильні психологічні переживання у зв`язку із втратою близької людини, з якою мати біологічно пов`язана ще до появи дитини на світ, посилюються усвідомленням завчасності кончини сина; похилий вік осіб, що зазнали психологічних страждань, а також неможливість за вказаних обставин отримати будь-яку душевну компенсацію цих страждань ускладнюють відновлення емоційного здоров`я та звичного способу життя, прирікають позивачів на безстрокове оплакування передчасної кончини сина.

Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції взяв до уваги відсутність вини відповідача в настанні тяжких наслідків через експлуатацію джерела підвищеної небезпеки, а також стан алкогольного сп`яніння, характерними ознаками якого є порушення координації рухів, зниження уваги, ослаблення почуття небезпеки, загальмованість сприйняття навколишньої обстановки, за яких потерпілий не відреагував на звукові сигнали про небезпеку, що подавав машиніст; переоцінку власних можливостей, що сприяли виникненню шкоди; висновки службового розслідування про те, що вказана пригода сталося через необережність самого потерплого внаслідок порушення ним «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України» та діагноз ОСОБА_3 , встановлений судово-медичним дослідженням - хронічна екзогенна (алкогольна та наркотична) інтоксикація, тобто хронічна хвороблива залежність, що деформує поведінкові прояви та впливає на стан свідомості особи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає доцільним застосування судом першої інстанції положень ст. 1193 ЦК України, та визначення суми відшкодування моральної шкоди позивачам до 70000 грн.

Доводи апеляційної скарги про відсутність належних доказів на підтвердження позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника спростовуються матеріалами справи, адже суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши надані позивачем докази, визнав доведеними обставини фактичного понесення ОСОБА_2 витрат з поховання сина та спорудження надгробного пам`ятника, що підтверджено наданими ним фактичними даними про такі видатки та їх розмір (т. 2, а. с. 16-26).

Так, позивач надав суду Договір-замовлення № 125 на організацію та проведення поховання з переліком наданих послуг та зазначенням їх вартості (а.с. 16), а також квитанцію про їх оплату в сумі 26490 грн (а.с. 17). Виконавцем договору є ФОП ОСОБА_6 , який здійснює свою діяльність з 21.09.2009 (а.с. 18), та згідно з Витягом з реєстру платників єдиного податку № 1808293400008 від 05.01.2018 надає послуги, зокрема, з організування поховань і суміжних послуг (а.с. 19).

Крім того, в матеріалах справи міститься Договір про надання послуг від 15.03.2020 (а.с. 20), укладений ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_7 на основі замовлення № НМТ-0022 від 15.03.2020 ТВК «Приозерний» (а.с. 21) із зазначенням вартості закупленої продукції та виконаних робіт. На підтвердження сплати вартості послуг за Договором надано квитанцію до прибуткового ордера від 15.03.2020 про оплату ОСОБА_2 замовлення № НМТ-0022 в сумі 16754 грн (а.с. 22). Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 100379287 від 27.03.2018, ФОП ОСОБА_7 здійснює діяльність з виробництва із бетону, гіпсу та цементу, різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю …, інші будівельно-монтажні роботи, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах та ін. (а.с. 23-24). Аналогічний перелік видів господарської діяльності підтверджено Витягом з реєстру платників єдиного податку № 1908303400134 від 11.02.2019 (а.с. 25).

Колегія суддів зауважує, що всі зазначені документи засвідчені належним чином представником ОСОБА_2 - адвокатом Мелех Д.О.

Доводи апеляційної про те, що квитанція ТОВ ТВК «Приозерний», засвідчена печаткою ФОП ОСОБА_7 не може бути належним доказом у справі колегія суддів відхиляє, адже матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 робив замовлення в ТВК «Приозерний», керівником якого є ОСОБА_7 , яка була виконавцем Договору про надання послуг від 15.03.2020.

Крім того, судова колегія констатувала наявність стели надгробного пам`ятника ОСОБА_3 , спорудженого на місці 248 (247) третього ряду третього квадрату Матвіївського центрального кладовищапісля огляду в судовому засіданні відповідних фото, наданих позивачем.

Колегія суддів зауважує, що скаржник не спростував доказів, наданих позивачем на підтвердження його вимог, доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду в їх оцінці.

Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» слід залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2023 року- без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2023 рокув частині задоволення майнової шкоди - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 28 грудня 2023 року.

Головуючий:

Судді: