Постанова

від 28.12.2023 по справі 144/467/16-ц

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/467/16-ц

Провадження № 22-ц/801/27/2023

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2023 рокуСправа № 144/467/16-цм. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,

за участю секретаря судового засідання - Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Приватне підприємство «ЗІС»,

третя особа, на стороні відповідача - відділ Держгеокадастру у Теплицькому районі Вінницької області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ЗІС» на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 06 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Германа О. С. у залі суду, повний текст якого складено 17 липня 2022 року,

встановив:

Короткий зміствимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «ЗІС» (далі ПП «ЗІС»), за участю третьої особи на стороні відповідача відділу Держгеокадастру у Теплицькому районі Вінницької області про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

Позов мотивований тим, що вона є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 0523785000:02:002:0173 та 0523785000:02:002:0174, які успадкувала після смерті ОСОБА_2 .

Їй стало відомо, що існують договори оренди землі укладені нібито між ОСОБА_2 та ПП «ЗІС», відповідно до яких відповідач має право користуватися належними їй земельними ділянками.

Указує, що ОСОБА_2 указаних договорів оренди землі не підписував та нікого не уповноважував на їх підписання, а тому відповідач на даний час користується належними їй земельними ділянками на підставі неукладених договорів оренди землі.

Посилаючись на ці обставини, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 06 квітня 2021 року, ОСОБА_1 просила суд:

усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання останнього повернути їй земельні ділянки з кадастровими номерами 0523785000:02:002:0173 та 0523785000:02:002:0174, які розташовані на території Петрашівської сільської ради Теплицького району Вінницької області та заборонити ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаних земельних ділянках.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 06 липня 2022 року позов задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, кадастрові номери 0523785000:02:002:0173 та 0523785000:02:002:0174, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання його повернути їй дані земельні ділянки, які розташовані на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області та заборонено ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаних земельних ділянках;

стягнуто з ПП «ЗІС» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у сумі 13185,20 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що:

висновком експерта № 10301/10302/16-32 від 26 серпня 2016 року встановлено, що підписи від імені ОСОБА_2 у графі «Орендодавець» у договорах оренди землі № 513, № 514 від 25 червня 2010 року, виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою;

договори оренди землі № 513 та № 514 від 25 червня 2010 року не підписані ОСОБА_2 , вони є неукладеними, а тому земельні ділянки з кадастровими номерами 0523785000:02:002:0173 та 0523785000:02:002:0174, площею 2,1828 га та 2,284 га, що належать позивачці, знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У серпні 2022 року адвокат Притула В. Л. в інтересах ПП «ЗІС» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 22 серпня 2022 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 серпня 2022 року апеляційну скаргу залишено без руху з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду.

02 вересня 2022 року на виконання вимог ухвали представник ПП «ЗІС» - адвокат Притула В. Л. подав клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 вересня 2022 року поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року справу призначено до апеляційного розгляду на 13 жовтня 2022 року о 09:00 год з повідомленням сторін.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року зупинено апеляційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 513/879/19.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року поновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 28 грудня 2023 року о 09:30 год.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

судом першої інстанції не було досліджено усі обставини справи;

25 червня 2010 року між ОСОБА_2 та ПП «ЗІС» укладено два договори оренди землі строком на 15 років;

укладені договори оренди підписані особисто ОСОБА_2 ;

підписуючи договори оренди землі, ОСОБА_2 надав свої документи паспорт, ідентифікаційний номер, свідоцтва про право власності на земельні ділянки, що свідчить про його волевиявлення на укладення цих договорів;

протягом 2010 року і до смерті ОСОБА_2 отримував орендну плату за користування відповідачем його земельними ділянками, відтак останньому було відомо про наявність договорів оренди землі укладених з ПП «ЗІС»;

ОСОБА_2 з претензіями щодо незаконного використання відповідачем його земельних ділянок не звертався;

судом першої інстанції не взяті до уваги пояснення свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які підтвердили, що у 2010 році орендодавець особисто підписав договори оренди землі та особисто отримував орендну плату в ПП «ЗІС»;

поведінка ОСОБА_1 є недобросовісною, оскільки вона знаючи, що у 2010 році її чоловіком укладено договори оренди землі з ПП «ЗІС», за умовами яких останній отримував орендну плату у розмірі визначеному договорами, у 2014 році вирішила укласти договори оренди на ці ж земельні ділянки з ТОВ «Теплик Агро», яке запропонувало їй більший розмір орендної плати, що є основною підставою позовних вимог;

судом безпідставно стягнуто з відповідача судові витрати на правничу допомогу адвоката, оскільки доказів про здійснення оплати гонорару адвоката позивачка не надала.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 указує, що:

рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують;

висновком експерта встановлено, що ОСОБА_2 договори оренди землі № 513 та № 514 від 25 червня 2010 року не підписував, відтак вони є неукладеними;

витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власницею земельних ділянок площею 2,1828 га та 2,284, кадастрові номери 0523785000:02:002:0173, 0523785000:02:002:0174, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Петрашівської сільської ради Теплицького району Вінницької області.

Указані земельні ділянки ОСОБА_1 успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з договорами оренди землі № 513 та № 514 від 25 червня 2010 року земельні ділянки площею 2,1828 га та 2,284 передані в оренду ПП «ЗІС» строком до 2025 року.

Пунктом 9 указаних договорів установлено розмір орендної плати у розмірі 1059,86 грн, яка вноситься орендарем грошовою формою у розмірі 3 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Договори оренди землі № 513 та № 514 від 25 червня 2010 року зареєстровані Теплицьким районним відділом Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» про, що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 01 липня 2010 року за № 041005900475 та № 041005900476.

Відповідно до висновку експерта № 10301/10302/16-32 від 26 серпня 2016 року підписи від імені ОСОБА_2 у графі «Орендодавець» у договорі оренди землі № 514 від 25 червня 2010 року (підшито до реєстраційної справи, кадастровий номер земельної ділянки 0523785000:02:002:0173), договорі оренди землі № 513 від 25 червня 2010 року (підшито до реєстраційної справи, кадастровий номер земельної ділянки 0523785000:02:002:0174), виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів не є обов`язком суду. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 640 ЦК України встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) договір оренди землі укладається у письмовій формі, а набирає чинності договір оренди після його державної реєстрації (стаття 18 цього Закону).

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначені істотні умови договору оренди землі.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга ст. Закону України «Про оренду землі»).

У разі ж якщо сторони не досягли згоди щодо встановлення істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Згідно статті 318 ЦК України суб`єктами права власності є учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до цієї статті власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, звернувшись до суду з відповідним негаторним позовом.

Підставою для подання такого негаторного позову є вчинення будь-якою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження, користування належним йому майном.

Для подання негаторного позову достатньо, щоб такі дії об`єктивно порушували права власника та щоб такий позов відповідав усім формальним вимогам процесуального права і містив усі основні елементи цивільно-правового позову, якими є його предмет і підстава.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугуватимуть посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Матеріалами справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання договорів оренди землі, укладених між ОСОБА_2 та відповідачем, недійсними.

Після проведення у справі судової почеркознавчої експертизи, за висновком якої підписи від імені ОСОБА_2 у графі «Орендодавець» у договорах оренди землі № 514 та № 513 від 25 червня 2010 року, виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою, такий спосіб захисту прав позивачки став неактуальним, тому до закінчення підготовчого засідання нею подана заява про зміну предмета позову на вимогу про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, де вона просила усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні належними їй земельними ділянками, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання останнього повернути їй спірні земельні ділянки, розташовані на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, та заборонити ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на цих земельних ділянках.

Такі дії позивачки є належним способом захисту її прав з урахуванням правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, де Велика Палата відступила від наведеного висновку у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц шляхом уточнення, а саме, встановила, що:

«зайняття земельних ділянок, зокрема, фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок».

Установивши, що ОСОБА_2 не підписував договорів оренди земельних ділянок, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що указані договори порушують права позивачки, як власниці цих земельних ділянок, оскільки належне їй нерухоме майно знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, що створює позивачці перешкоди у користуванні своїм майном та є підставою для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог позову про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

Доводи апеляційної скарги щодо отримання ОСОБА_2 орендної плати як доказу дійсних договірних відносин між сторонами у справі не заслуговують на увагу, оскільки не заперечують встановленого еспертним шляхом факту неукладеності правочинів.

Аргументи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було взято до уваги пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не заслуговують на увагу, оскільки відповідні обставини справи, а саме факт підписання договорів ОСОБА_2 , а відтак укладення договору, не можуть доводитися показаннями свідків.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про недоведеність витрат позивачки на професійну правничу допомогу з огляду на таке.

Понесені позивачкою витрат на професійну правничу допомогу оформлені у встановленому законом порядку та підтверджені доданими до матеріалів справи доказами, а саме: угодою про надання правової допомоги від 04 березня 2020 року, ордером серії ВН № 170459 про надання правової допомоги адвокатом Клінчиковим С. О. позивачці ОСОБА_1 , розрахунком-описом судових витрат у цій справі, згідно з яким витрати на правову допомогу склали: вивчення документів 1 000 грн, складання заяви про зміну предмету позову 5000 грн, витрати на проїзд у Теплицький районний суд (мінімум три рази) 1 000 грн, ведення справи у суді 8000 грн, що у загальній сумі становить 15000 грн.

Вирішуючи питання відшкодування понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції урахував клопотання представника ПП «ЗІС» про зменшення розміру цих витрат, і керуючись критерієм реальності адвокатських послуг, їхньої дійсності та необхідності, дійшов висновку, що сума у 15 000 грн є неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та стягнув на користь позивачки з відповідача витрати на правничу допомогу у сумі 9000 грн.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною третьою статті 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорцій-ним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо.

Тобто у ЦПК України передбачені критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зроблено висновок, що:

«принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладений обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення».

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зробила висновок про те, що:

«витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). При прийнятті рішення щодо відшкодування витрат на правову допомогу слід керуватися такими критеріями: дійсність витрат, необхідність витрат, розумність розміру витрат, співмірність витрат».

Надавши належну правову оцінку доказам, наданим позивачкою на підтвердження витрат на правничу допомогу, та урахувавши клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу і його обґрунтування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявлена сума є неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а тому обґрунтовано на підставі частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшив розмір витрат на правничу допомогу.

Решту суми від стягнених судових витрат у розмірі 4 185,20 грн складають витрати по оплаті судового збору у розмірі 1102,40 грн і витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи у розмірі 3082,80 грн, стягнення яких не оскаржується відповідачем.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального і процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, тому не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за відповідачем.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства«ЗІС» залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районногосуду Вінницькоїобласті від06липня 2022року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за відповідачем.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ

судді: Світлана КОПАНИЧУК

Віталій ОНІЩУК