Рішення

від 25.12.2023 по справі 761/22496/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/22496/23

Провадження № 2/761/8225/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва під головуванням судді Матвєєвої Ю.О., за участю секретаря судових засідань Каніковського Б.А., представника позивача Горщар С.В. , представника відповідача та третьої особи адвоката Полєтаєва І.О., третьої особи ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Контакт-Пріор» до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду і даним позовом, в обґрунтування якого зазначає, що між ним та відповідачкою існує господарський спір, внаслідок розгляду якого рішенням Господарського суду м. Києва від 06.04.2021 року позовні вимоги ТОВ «Інтер-Контакт-Пріор» були задоволені частково, ОСОБА_4 зобов`язано повернути на користь ТОВ «Інтер-Контакт-Пріор» порошок мідний ПСМ-1 у кількості 2 213, 87 кг шляхом доставки за місцезнаходженням Товариства, стягнуто з ОСОБА_4 на користь Товариства витрати по сплаті судового збору. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 року рішення Господарського суду м. Києва від 06.04.2021 року залишено без змін. Постановою Верховного суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 09.11.2021 року касаційну скаргу відповідачки було залишено без задоволення. Під час вирішення господарського спору відповідачкою було укладено договір дарування від 29.05.2021 року, відповідно до якого належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 вона подарувала своїй матері ОСОБА_2 . На думку позивача, вказаний договір спрямований на ухилення відповідачкою від виконання зобов`язань, а отже є фраудаторним, оскільки вчинений на шкоду кредитору. Тому просить суд визнати недійсним вказаний договір.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2023 року справу передано на розгляд суді ОСОБА_5 .

Ухвалою судді від 04.07.2023 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

04.08.2023 року через канцелярію суду від відповідачки надійшов відзив на позов, в якому вона позовні вимоги не визнає, просить відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що метою договору дарування було забезпечення її матері житлом. З рішення Господарського суду м. Києва від 06.04.2021 року вбачається, що позивач мав до неї вимоги майнового та немайнового характеру. Вимоги майнового характеру вона виконала, сплативши на користь позивача судові витрати. Вимоги немайнового характеру вона виконати не може з причини фактичної відсутності в неї предмету спору. Крім того, станом на момент дарування квартири і станом на день подання відзиву вона не має відкритих виконавчих проваджень та не обліковується у реєстрі боржників. Тому вважає договір дарування таким, який відповідає волі сторін та спрямований на реальне настання правових наслідків. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13.09.2023 року до участі у справі в якості третьої особи залучено ОСОБА_2 .

13.10.2023 року через канцелярію суду від третьої особи надійшли пояснення щодо позовних вимог, в яких вона позовні вимоги не визнає, оскільки спірний договір дарування є дійсним та відповідає волі сторін та спрямований на реальне настання правових наслідків. Просила відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24.10.2023 року підготовче засідання у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

В судовому засіданні представник позивача Горщар С.В. підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача татретьої особи адвокат Полєтаєв І.О. в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у поясненнях. Зазначила про те, що відповідачка подарувала їй квартиру в знак подяки за її материнську допомогу, з того часу вона почала проживати з нею, а до цього проживала разом із чоловіком в квартирі, яка йому належить та придбана в період шлюбу. Відповідачка з моменту укладення договору дарування місце проживання не змінювала, оскільки не придбала іншого житла.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 року позовні вимоги ТОВ «Інтер-Контакт-Пріор» були задоволені частково, ОСОБА_4 зобов`язано повернути на користь ТОВ «Інтер-Контакт-Пріор» порошок мідний ПСМ-1 у кількості 2 213, 87 кг шляхом доставки за місцезнаходженням ТОВ «Інтер-Контакт-Пріор», стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача витрати по сплаті судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 року рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2021 року рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 року залишені без змін.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва від 11.08.2022 року відкрито виконавче провадження по виконанню наказу№ 910/16952/20, виданому 10.09.2021 року Господарським судом міста Києва.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва від 15.08.2022 року виконавчий документ повернуто стягувачу у зв`язку із неможливістю виконання рішення суду у зв`язку із відсутністю у боржника майна, зазначеного у виконавчому документі.

Відповідно до договору дарування квартири від 29.11.2018 року ОСОБА_6 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

19.05.2021 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 уклали договір дарування квартири, відповідно до якого ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Тобто, вказаний правочин було вчинено після ухвалення рішення Господарським судом міста Києва.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), відповідачка ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_7 » у зв`язку із укладенням шлюбу зі ОСОБА_8 .

Звертаючись до суду із позовом позивач зазначає, що вказаний правочин носить фраудаторний характер, оскільки укладений між близькими родичами та вчинений з метою уникнення виконання судового рішення.

Суд не може погодитись з такою позицією позивача з огляду на наступні обставини.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України, та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що в рамках виконання рішення господарського суду було подано заяву про зміну способу виконання цього рішення шляхом стягнення з відповідачки на користь ТОВ «Інтер-Контакт-Пріор» вартості порошку мідного ПСМ-1. Між тим, рішення суду за результатами розгляду вказаної заяви до матеріалів справи в якості доказу позивачем залучено не було. Представник відповідача, в свою чергу, в судовому засіданні наполягав на тому, що у задоволенні вказаної заяви про заміну способу виконання судового рішення було відмовлено, але також ніяких доказів, які це підтверджують, суду не надано.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачка відчужила квартиру під час існування спору з нематеріальною складовою, суд не може розцінити її дії як такі, які направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, отже позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16).

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_3 та адвокатом Полєтаєвим І.О. було укладено договір про надання правової допомоги від 04.06.2021 року, а також між ОСОБА_2 (третьою особою по справі) та адвокатом Полєтаєвим І.О. було укладено договір про надання правової допомоги від 14.09.2023 року. Вказані договори містять необхідні умови, вартість та порядок оплати послуг адвоката.

З квитанцій до прибуткового касового ордеру № 55 від 17.07.2023 року та № 96 від 16.11.2023 року вбачається, що відповідачкою ОСОБА_3 було сплачено за надання правової допомоги витрати на загальну суму 12000 грн. Третьою особою ОСОБА_2 було сплачено відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордеру № 73 від 25.09.2023 року, № 88 від 23.10.2023 року та № 108 від 22.12.2023 року за надання правової допомоги витрати на загальну суму 11000 грн.

Вказані витрати є фактичними та неминучими, розумними та співмірними, клопотань про їх зменшення не надходило, тому враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено, суд у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, стягує з позивача на користь відповідачки та третьої особи витрати на надання правової допомоги.

Арешт, накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28.06.2023 року на квартиру АДРЕСА_1 в порядку забезпечення позову, підлягає скасуванню відповідно до вимог ч. 9 ст. 158 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 30, 76, 81, 95, 137, 141, 158, 264-268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Контакт-Пріор» до ОСОБА_6 , третя особа ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним - відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Контакт-Пріор» (код ЄДРПОУ 20573531) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу в сумі 12 000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Контакт-Пріор» (код ЄДРПОУ 20573531) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 ) витрати на правову допомогу в сумі 11 000 грн.

Арешт, накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28.06.2023 року на квартиру АДРЕСА_1 - скасувати.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 28.12.2023 року.

Суддя Ю.О. Матвєєва

25 грудня 2023 року