Рішення

від 20.12.2023 по справі 392/1510/23

МАЛОВИСКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 392/1510/23

Провадження № 2/392/527/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року м. Мала Виска

Маловисківський районний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Бадердінової А.В., секретар судового засідання Постолюк А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мала Виска Кіровоградської області цивільну справу №392/1510/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середньої заробітної плати за час затримки при звільненні та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ДП «Схід ГЗК» в якому просив стягнути з ДП «Схід ГЗК» на його користь: 89267,97 грн, як невиплачену заробітну плату за серпень 2022 року 14460,21 грн, вересень 2022 року 13230,91 грн, жовтень 2022 року 11633,23 грн, листопад 2022 року 14364,55 грн, грудень 2022 року 35579,06 грн, компенсацію за невикористану відпустку -18259,38 грн, вихідну допомогу 12204,74 грн, середній заробіток за період затримки виплати заробітної плати при звільненні з 19.12.2022 по 31.08.2023 року у розмірі 199774,44 грн, середній заробіток за час затримки при звільненні починаючи з 31.08.2023 по день фактичного розрахунку, з відрахуванням всіх обов`язкових платежів, передбачених законом; 20000 грн моральної шкоди заподіяної порушенням законних прав згідно статті 237-1 КЗпПУ.

На обґрунтування позову зазначив, що з липня 1996 року позивач працював на Смолінській шахті ДП «Схід ГЗК». З серпня 2022 року відповідач почав виплачувати заробітну плату нерегулярно із цього часу почала утворюватися заборгованість по виплаті заробітній платі. 19.12.2022 позивач звільнився. При звільненні розрахунку по нарахованій заробітній платі із позивачем проведено не було. Факт невиплачених коштів позивачу підтверджується довідкою відповідача про заборгованість.

Крім того, позивач зазначив, що у зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості по заробітній платі, ДП «Схід ГЗК» повинно виплатити йому середній заробіток за період затримки виплати заробітної плати при звільнені з 19.12.2022 по 31.08.2023 року та середній заробіток за час затримки при звільненні починаючи з 31.08.2023 по день фактичного розрахунку, з відрахуванням всіх обов`язкових платежів, передбюачених Законом.

На обґрунтування розміру моральної шкоди вказав, що внаслідок порушених його законних прав, а саме невиплати йому заробітної плати, тобто порушено його конституційне право на оплату праці, було порушено звичайний для нього уклад життя, що завдало моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, тому зазнав втрат немайного характеру, тобто йому завдано моральну шкоду. В результаті затримки з виплати заробітної плати, у тому числі при звільненні, поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання протягом певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило його, що є моральною шкодою. З урахуванням невиплачених сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань, визначив моральну шкоду у розмірі 20000 грн. Саме такий розмір є достатнім для сприяння відновлення порушених його прав.

Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 07.09.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 30.10.2023 року заяву представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 30.10.2023 року прийнято до справи відзив на позовну заяву. У якомупредставник відповідача зазначила, що позивач дійсно працював на Смолінській шахті ДП «Схід ГЗК» елктрослюсарем черговим, з ремонту устаткування діяльності радіометричного збагачення руди та був звільнений 19.12.2022 року з підприємства у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи у відповідності до п.2 ст.40 КЗпП України.

Станом на 26.10.2023 за підприємством відносно ОСОБА_1 рахується заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 89267,97 грн. Зазначила, що 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан, який не одноразово було продовжено. У зв`язку з цим, ДП «Схід ГЗК» тривалий час, починаючи з 01.03.2022 року перебувало у вимушеному тимчасовому простої. Тому на час введення воєнного стану підприємство мало фінансові трудності та опинилося у скрутній фінансовоекономічній кризі, що зумовило нестабільне державне (бюджетне) фінансування та затримки у взаєморозрахунках підприємствами, установами організаціями, а також із працівниками підприємства.

Зазначила, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку у розмірі 199774,44 грн. повинна бути зменшена до 30000,00 грн, у зв`язку з тим, що перевищує суму основного боргу та порушує принцип співмірності та суму компенсаційних виплат позивачу.

Крім того, вважає, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 20000 грн, є надмірною, оскільки, відшкодування моральної шкоди не має призводити до навіть неістотного збагачення, а її розмір не відповідає принципу розумності, виваженості та справедливості. Окрім того, вважає, що вимоги позивача є не неналежно обґрунтованими та такими, що не доведені.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому останній зазначив, що відповідач визнав, що підприємство порушило законодавства про працю, при цьому, зазначив, що не погоджується з виплатою грошової компенсації за заподіяну моральну шкоду, заподіяної порушенням законних прав позивача, які чітко передбачені ст.237-1 КЗпП України. Разом з тим, відповідач не спростовує розмір самої моральної шкоди. Тому вважає, що є підстави для стягнення моральної шкоди із відповідача у повному обсязі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, вихідну допомогу, середній заробіток за період затримки виплати заробітної плати при звільненні з 19.12.2022 по 31.08.2023 року та стягнення моральної шкоди, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні починаючи з 31.08.2023 року по день фактичного розрахунку не підтримав.

Надалі позивач ОСОБА_1 подав заяву, зареєстровану судом 20.12.2023 року за вх. № 12652, в якій просив проводити подальший розгляд справи без його участі.

В судовому засіданні представник відповідача ДП «СхідГЗК» - адвокат Наконечна О.І. підтримала позицію викладену у відзиві.

Надалі представник відповідача адвокат Наконечна О.І. подала заяву, зареєстровану судом 20.12.2023 року за вх. № 12657, в якій просила проводити подальший розгляд справи без її участі.

Заслухавши учасників справи, зваживши доводи, викладені в позовній заяві, відзиві та відповіді на відзив, дослідивши докази по справі в їх сукупності, з`ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернулася позивач, виходячи з положень ст. 12 та ст. 13 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, при цьому суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, суд вважає, що вимоги позивача обґрунтовані, та разом з тим є такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Суд у межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.

Судом установлено, що позивач з 20.06.1996 по 19.12.2022 року, дійсно перебував у трудових відносинах з ДП «Схід ГЗК» Смолінською шахтою на посаді електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування діяльності радіометричного збагачення руди та був звільнений 19.12.2022 року з підприємства, у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи у відповідності до п.2 ст.40 КЗпП України, що підтверджується, копією трудової книжки позивача ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , оригінал якої оглянутий в судовому засіданні.

Відповідно до довідки ДП «Схід ГЗК» Смолінська шахта, станом на 09.08.2023 року, за підприємством рахується заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 89267,96 грн, в тому числі: заборгованість по заробітній платі за серпень 2022 року 14460,21 грн, за вересень 2022 року 13230,91 грн, за жовтень 2022 року 11633,23 грн, за листопад 2022 року 14364,55 грн. за грудень 2022 року 35579,06 грн, компенсація за невикористану відпустку 18259,38 грн, вихідна допомога 12204,74 грн.

Відповідно до довідки ДП «Схід ГЗК» за №18-30/2271 від 14.12.2023 року, середньо денний заробіток ОСОБА_1 на день звільнення 19.12.2022 року складає 705,17 грн, середньомісмячний заробіток складає 15161,16 грн.

Згідно розрахунку позивача ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки виплати заробітної плати при звільненні з 19.12.2022 року по 31.08.2023 року становить: 199774,44 грн. Розмір заробітної плати позивача за останні два місяці перед звільненням становить за листопад 2022 року 14364,55 грн, за грудень 2022 року 35579,06 грн. Розмір середньої заробітної плати становить 24971,80 грн, (14364,55 грн + 35579,06/2). Розмір виплати за весь період затримки розрахунку по виплаті заробітної плати з 19.12.2022 по 31.08.2023 становить 199774,44 грн, із розрахунку 8 календарних місяців затримки заробітної плати х 24971,80 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Судом з`ясовано, що між сторонами виник спір щодо стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення середнього заробітку за період затримки виплати заробітної плати при звільненні, який регулюється положеннями Кодексу законівпро працюУкраїни (КЗпП).

Відповідно до ч.1 ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.43Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з положеннями ст.43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст.21Закону України«Про оплатупраці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст.24Закону України«Про оплатупраці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст.47КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.116КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до статті 117КЗпПУ країни у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Окрім зазначеного судом відзначається, що згідно з правовим висновком Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (Постанова Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі № 6-60цс133), - відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Таким чином, суд констатує наявність вини роботодавця - відповідача ДП «Схід ГЗК» у невиплаті належних звільненому працівникові - позивачу ОСОБА_1 у день його звільнення коштів у розмірі 89267,97 грн, що свідчить про наявність у відповідача обов`язку по виплаті останньому середнього заробітку за весь час затримки, а саме, враховуючи, що станом на час розгляду справи такі виплати відповідачем не проведено.

Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з наступними змінами (далі - Порядок).

Так, абз. 3 п. 2 Порядку встановлено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За змістом абз. 2 п. 3 Порядку суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 705,17 грн, виходячи із розрахунку: 15161,16 (заробітна плата за останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю, в якому позивача було звільнено з вирахування сум податку на доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів).

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117КЗпПУкраїни стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до роз`яснень пленуму Верховного Суду України наведених у п. 6 постанови № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи вище викладене, суд не погоджується з нарахуванням середнього заробітку за час затримки розрахунку, який просить стягнути позивач, а саме з 19.12.2022 року по 31.08.2023 року, який становить: 199774,44 грн. (із розрахунку 8 календарних місяців затримки заробітної плати х 24971,80 грн), оскільки данийрозрахунок неґрунтується нанормах законодавства,та вважаєза необідненавести наступнийрозрахунок:кількість робочихднів з19.12.2022по 31.08.2023року становить182дні,сума середньогозаробітку позивачаза затримкурозрахунку призвільненні складає128340,94грн (грудень 2022 року - 8 днів, січень 2023 року - 22 дня, лютий 2023 року - 20 днів, березень 2023 року - 23 дні, квітень 2023 року - 20 днів, травень 2023 року - 23 дня, червень 2023 року - 22 дня, липень 2023 року - 21 день, серпень 2023 року - 23 дні), з урахуванням розміру середньоденної заробітної плата 705,17 грн, розмір середнього заробітку за вказаний період становить 15161,16 грн. (182 робочих днів х 705,17 грн = 128340,94 грн), (з урахуванням ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст.73 КЗпПУкраїни щодо визначення святкових і неробочих днів.

Аналіз зазначених правових норм (ст.ст.116, 117 КЗпП України) дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117КЗпП України відповідальність.

Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

При цьому, судом відзначається, що відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно дост.117КЗпП України не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні, тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Метою законодавчого регулювання умов відшкодування працівнику за час затримки усіх виплат при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3Цивільного кодексуУкраїни загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових відносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи права відповідно до частини третьої статті 13 ЦКУкраїни, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відшкодування, передбачене статтею 117КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16. ВП Верховного Суду прийшла до висновку, що встановлений статтею 117КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Тому ВП Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.

На думку ВП Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таку точку зору у своїй постанові ВП Верховного Суду аргументувала тим, що з однієї сторони працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. З іншої сторони, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Верховний Суд вважає, що метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Велика Палата Верховного Суду також погодилась з тим, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, суд, беручи до уваги правові позиції Великої Палати, викладені в постанові від 26 червня 2019 року, вважає за необхідне зменшити суму компенсаційних виплат позивачу ОСОБА_1 .

При цьому, суд бере до уваги період часу недоплати заробітної плати та звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі 31.08.2023 року (тобто зі спливом більше восьми місяців після нездійснення розрахунку підприємства з працівником), період перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем з 20.06.1996 року по 19.12.2022 року, розмір заборгованості по заробітній платі, що становить 89267,96 грн, а сума компенсаційних виплат, тобто середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку просить стягнути позивач за період з 19.12.2022 року по 31.08.2023 року, складає 128340,94 грн, що значно перевищує суму основного боргу та порушує принцип співмірності.

Враховуючи наведене, зокрема, що під час звільнення позивача ОСОБА_1 відповідачем як роботодавцем останньому не проведено із позивачем у день звільнення розрахунок у повному обсязі, при цьому, взявши до уваги, що сума невиплаченої заробітної плати за спірний період складає 89267,96 грн, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат в сумі 100000 грн. 00 коп., при цьому, зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити з урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі та періоду затримки розрахунку.

Посилання представника відповідача на те, що на території України введено воєнний стан, у зв`язку з чим, ДП «Схід ГЗК» тривалий час перебувало у вимушеному простої, має фінансові труднощі, а рахунки підприємства арештовані, що призвело до обмеженого доступу їх використання, суд не враховує, як правову підставу для відмови в задоволенні позову.

Частиною третьою статті 10Закону України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану» передбачено, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Отже, законодавець пов`язує звільнення від відповідальності роботодавця за умови доведення останнім, що таке порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або інших обставин непереборної сили.

Відтак, відповідач, як роботодавець не довів суду, зокрема не надав належних доказів, що саме ці обставини стали перешкодою для своєчасного розрахунку з працівником-позивачем ОСОБА_1 .

Згідно з п.6 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від24грудня 1999року №13«Про практикузастосування судамизаконодавства прооплату праці» також роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначені суми без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Крім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

Згідно з п. 2 ч. 1ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

При вирішенні позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача 20000 грн. моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 1 статті 1167ЦКУкраїни передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

В частині 2 ст.23ЦК України закріплено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В силу ч.4 ст.23ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно зі статтею 237-1КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 14.12.2016 у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Тобто,підставою длявідшкодування моральноїшкоди згідноіз вказаноюстаттею єфакт порушенняправ працівникау сферітрудових відносин,якепризвело доморальних страждань,втрати нормальнихжиттєвих зв`язківі вимагаловід ньогододаткових зусильдля організаціїсвого життя.Визначаючи розмірсуми,що підлягаєстягненню навідшкодування моральноїшкоди,суд враховує, конкретні обставинисправи,характерта ступіньморальних страждань, яких позивач зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою роботодавця щодо неї, глибину душевних страждань, що позбавило можливості тривалий час користуватись своїми коштами, належними при звільненні; ступень вини роботодавця, який з різних причин не забезпечив виконання вимог статті 116КЗпП України на день звільнення позивача з роботи на утриманні якої знаходиться дитина, яка навчається, присудження позивачеві грошової компенсації у виді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що частково пом`якшує душевні страждання позивача та часткова неплатоспроможність відповідача, яка зумовлена фінансово економічною кризою.

На обгрунтування своєї вимоги щодо стягнення моральної шкоди позивачем в судове засідання надано копії свідоцтва про одруження з ОСОБА_2 , свідоцтва про народження доньки ОСОБА_3 , 2009 року народження, свідоцтва про народження сина ОСОБА_4 , 2001 року народження, оригінали яких оглянуті судом в судовому засіданні.

Крім того, надано акт обстеження матеріально побутових умов сім`ї, довідку №406/27/906 від 23.10.2023 року про те, що його син ОСОБА_4 у 2023 році вступив на навчання до Навчально наукового інституту інформаційної безпеки та стратегічних комунікацій національної академії Служби безпеки України і на цей час навчається на першому курсі за кошти фізичних/юридичних осіб (без отримання степендії).

Окрім того, з витягу №1424 про зареєстрованих у житловому приміщеннні/будинку осіб вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 до складу сім`ї ОСОБА_1 входить ОСОБА_5 , 1981 року народження, ОСОБА_3 , 2009 року народження та ОСОБА_4 ,2001 року народження.

Відповідно до довідки ОК-7 Пенсійного фонду України та довідки про доходи №3387363425271342 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Кіровоградській області і отримує пенсію по інвалідності.

Таким чином, вирішуючи питання щодо стягнення моральної шкоди, суд вважає, що така шкода позивачу дійсно спричинена, оскільки останній, своєчасно не отримавши заробітну плату, змушений докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Позивачем доведено, що невиплата йому заробітної плати призвела до моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв`язків.

Однак, з урахуванням вимогст. 237-1 КЗпП Українищодо підстав стягнення моральної шкоди таст.23 ЦК Українищодо вимог розумності та справедливості її розміру, суд вважає за необхідне визначити розмір цієї моральної шкоди в розмірі 3000 гривень, що менше ніж просив позивач.

Згідно п. 2 ч. 1 ст.430ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

При вирішенні судом питання про судові витрати у справі, згідно з ч.1 ст.141ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Відповідно дост. 4 Закону України «Про судовий збір», якою закріплені ставки судового збору, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, 1,5 % ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2576, 64 грн. (за дві вимоги майнового характеру - 1 % від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та за вимогу про відшкодування моральної шкоди - 1 % від ціни позову, але не менше 858,88 грн, позовна заява подана в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору), відповідно 858,88 грн Х 3= 2576,64 грн.

Керуючись ст. 141, 259, 264-265, 268, 354, 430 ЦПК України,суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути із Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , заборгованість по заробітній платі в розмірі 89267,97 грн, яка визначена з урахування утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Стягнути із Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.12.2022 року по 31.08.2023 року в розмірі 100 000 грн., який визначений без урахування утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 3000 гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути із Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір в розмірі 2576,64 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах платежу за один місяць з присудженої заборгованості по заробітній платі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3 ст.354 ЦПК України.

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Державне підприємство «Східний гірничо - збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 14309787, місцезнаходження: вул. Горького, 2, м. Жовті Води, Дніпропетровської області, 52210.

Суддя Альона Володимирівна Бадердінова