Постанова

від 19.12.2023 по справі 499/129/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/7125/23

Справа № 499/129/23

Головуючий у першій інстанції Погорєлов І. В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства «Колос»

на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 23 травня 2023 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського фермерського господарства «Колос» про розірвання договору оренди землі та скасування державної реєстрації речового права,

встановив:

У лютому 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним вище позовом, у якому просила розірвати типовий договір оренди землі від 10 серпня 2016 року, укладений між нею та відповідачем, а також скасувати державну реєстрацію речового права, здійснену на підставі вказаного договору.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка є власницею земельної ділянки площею 5,2935 га, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Бузинівської сільської ради Іванівського району Одеської області з кадастровим номером 5121881200:01:004:0110.

Відповідно до типового договору оренди землі від 10 серпня 2016 року, укладеного між позивачкою та СФГ «Колос», останньому була передана вищевказана земельна ділянка в оренду, строк дії договору 10 років. Реєстрація вказаного договору проведена відповідно до вимог законодавства.

Згідно п.7 Договору орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі не нижче 3% від нормативно-грошової оцінки землі. Нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки на день укладення договору складала 110 006,50 грн, про що також вказано в договорі.

Відповідно до п.9 Договору орендна плата вноситься по закінченню с/року кожного року.

Пунктом 26 Договору передбачені обов`язки орендаря, в тому числі своєчасно сплачувати орендну плату, визначену в Договорі, однак в супереч даним положенням Договору позивачка орендну плату за 2019, 2020, 2021 та 2022 роки не отримувала. На підставі чого, представником позивачки надіслано до СФГ «Колос» заяву-пропозицію про дострокове припинення дії договору шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін, однак відповідь представником СФГ «Колос» надано не було.

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 23 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано типовий договір оренди землі від 10 серпня 2016 року, який укладений між ОСОБА_1 та СФГ «Колос» щодо земельної ділянки площею 5,2935 га, кадастровий номер 5121881200:01:004:0110, розташованої на території Бузинівської сільської ради Іванівського району Одеської області, який зареєстровано 10.08.2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 15983399. Скасовано державну реєстрацію речового права, здійсненого на підставі типового договору оренди землі від 10 серпня 2016 року, який укладений між ОСОБА_1 та СФГ «Колос» щодо земельної ділянки площею 5,2935 га, кадастровий номер 5121881200:01:004:0110, розташованої на території Бузинівської сільської ради Іванівського району Одеської області, який зареєстровано 10 серпня 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 15983399. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані відповідачем докази не спростовують систематичної несплати ним орендної плати.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Селянське фермерське господарство «Колос», в інтересах якого діє адвокат Врона А.В., звернулося до суду з апеляційною скаргою, у якій просило рішення Іванівського районного суду Одеської області від 23 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У апеляційній скарзі скаржник не погоджується із оцінкою судом першої інстанції наданих відповідачем доказів, зокрема, розписки та податкової звітності СФГ, а окрім того зауважує, що тягар доведення обґрунтованості позовних вимог лежить на позивачці, яка не довела факту невиконання відповідачем обов`язків з орендної плати за Договором.

25 серпня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому наполягаючи на законності та обґрунтованості оцінки суду першої інстанції наданих відповідачем доказів також зазначила про те, що тягар доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

У судовому засіданні, представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, представник позивачки адвокат Портна У.О. заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги наполягала на законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, яке просила залишити без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до приписів статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.

Відповідно до статті 409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Пунктом "в" частини першої статті 96 ЗК України визначено, що землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України "Про оренду землі").

У пункті "д" частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі N 912/1385/17.

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі N 183/262/17.

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі N293/1011/16-ц дійшла висновку, що тлумачення пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що "несплата орендної плати" охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,29 га, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Бузинівської сільської ради Іванівського району Одеської області (нині Іванівська селищна рада Березівського району Одеської області), що також підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю. Кадастровий номер 5121881200:01:004:0110.

10 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та СФТ «Колос» укладено типовий договір оренди землі, б/н, об`єктом оренди виступає вищевказана земельна ділянка. Згідно п.3 вказаного договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 110006,50 грн.

Відповідно до п.6 Договору строк дії договору 10 років.

Згідно п.7 Договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: в грошовій формі не нижче 3% від нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до п.8, п.9 та п.10 Договору обчислення розміру орендної плати здійснюється без урахування індексів інфляції, орендна плата вноситься по закінченню с/року кожного року, передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами.

Вказаний договір зареєстрований, відповідно до відомостей з «реєстру нерухомості», номер запису про інше речове право 15983399, дата реєстрації 10 серпня 2016 рік, вид іншого речового права право оренди земельної ділянки, інше речове право відносно земельної ділянки, кадастровий номер 5121881200:01:004:0110, зареєстроване на підставі договору оренди землі б/н виданий 10 серпня 2016 року.

04 жовтня 2022 року представник позивачки надіслала на адресу СФГ «Колос» заяву-пропозицію про дострокове припинення дії договору від 10 серпня 2016 року у відповідності до п.33 Договору шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін у зв`язку з систематичною несплатою орендної плати.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги апеляційний суд виходить з такого.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц та спростовує зауваження скаржника на про необхідність доведення позивачкою факту неотримання нею від відповідача платежів за Договором у період 2019-2022 років.

З огляду на вказане вище та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, слід зробити висновок, що відповідач наполягаючи на належному виконанні ним умов Договору, мав довести суду ці обставини належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України.

Водночас, апеляційний суд зауважує, що долучені відповідачем розписка та податкові звітності СФГ, у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України, не є доказами сплати позивачці орендної плати, на виконання вимог п. 7, 9, 26 Договору.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що у розумінні наведених вище норм, копія розписки від 19 лютого 2019 року про отримання позивачкою від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 5000,00 дол. США в рахунок погашення боргу не може бути прийнята у якості доказу обставин, що підлягають встановленню у цій справі. Так, така розписка не містить жодних реквізитів, що дозволили б встановити факт передачі ОСОБА_2 коштів позивачці у рахунок виконання зобов`язань за договором оренди землі від 10 серпня 2016 року.

Щодо наданої відповідачем податкової звітності та податкових розрахунків, апеляційний суд зауважує, що такі є документами, складеними відповідачем , до складання яких позивачка не причетна та які не є об`єктивним підтвердженням отримання ОСОБА_1 коштів за Договором.

При цьому, колегією суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" N 2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, наведених у змісті оскаржуваного рішення.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства «Колос» залишити без задоволення.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 23 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 25 грудня 2023 року.

Головуючий: Ю.П.Лозко

Судді: В.В.Кострицький

В.А. Коновалова