Постанова

від 28.12.2023 по справі 495/894/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/7578/23

Справа № 495/894/23

Головуючий у першій інстанції Заверюха В.О.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря Козлової В.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 лютого 2023 року, ухваленого під головуванням судді Заверюхи В.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, визначення місця проживання малолітньої дитини разом із батьком, відібрання малолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, проживання малолітньої дитини із батьком у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком,

встановив:

30.01.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд:

- розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 04.11.2011 року у виконавчому комітеті Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, актовий запис №34;

- визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі позову та до досягнення дитиною повноліття;

- відібрати малолітню дитину у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання дитини із батьком у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 04.11.2011 року між сторонами укладено шлюб.

Під час перебування у шлюбі у подружжя народилися діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спільне проживання з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні цінності, внаслідок чого почали виникати непорозуміння та сварки, що призвело до того, що вони почали проживати окремо. На теперішній час малолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на його повному матеріальному утриманні.

Позивач самостійно займається вихованням та утриманням доньки, піклується про дитину, цікавиться станом здоров`я та успіхами, виявляє інтерес до її внутрішнього світу, має власне житло, в якому створені належні умови для проживання та розвитку дитини. Відповідач на теперішній час переїхала до іншого населеного пункту із старшим сином та залишила доньку на позивача. ОСОБА_2 як мати належним чином не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню дитини, не цікавиться її життям, здоров`ям та розвитком. Наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню доньки, а тому позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено (а.с.23-29).

Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 04.11.2011 року у виконавчому комітеті Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, актовий запис №34.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 30.01.2023 року до досягнення дитиною повноліття.

Відібрано малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з фактом самостійного виховання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьком ОСОБА_1 .

Крім того, ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 квітня 2023 року було задоволено заяву ОСОБА_1 , роз`яснено рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.02.2023 року та зазначено, що рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.02.2023 року по справі №495/894/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком та відібрання малолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини із батьком у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком, є підтвердженням факту, що ОСОБА_1 самостійно займається вихованням малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без участі матері ОСОБА_2 (а.с.34-37).

В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 (далі - в\ч НОМЕР_1 ), посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, ставить питання про скасування рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 лютого 2023 року, в частині встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем та в частині відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав та ухвалення нового рішення про відмову у позові в цих частинах (а.с.42-45).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Вирішуючи питання про слухання справи в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, у тому числі позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Каланжова В.І. (а.с.107,109-117).

Колегією суддів також враховано заяву в\ч НОМЕР_1 про розгляд справи у відсутності апелянта (а.с.149-150).

Апеляційний суд також зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів.

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, розгляд даної справи здійснений 13.12.2023 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище. У зв`язку із перебуванням судді Сегеди С.М. у відпустці та у зв`язку з його відкликанням із відпустки, повний текст судового рішення суду апеляційної інстанції складений 28.12.2023 року.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що від учасників справи не надходило заяв або клопотань про відкладення слухання справи, колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи.

Крім того, позивачем ОСОБА_1 12.12.2023 року подано заяву про відвід колегії суддів Одеського апеляційного суду Сегеди С.М., Громіка Р.Д., та Драгомерецького М.М.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.12.2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів було відмовлено (а.с.118-121).

Також позивачем ОСОБА_1 12.12.2023 року були подані клопотання про зупинення провадження у справі та про закриття провадження (а.с.134-139).

Ухвалами Одеського апеляційного суду від 13.12.2023 року у задоволенні зазначених клопотань ОСОБА_1 було відмовлено (а.с.155-157).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем та в частині відібрання дитини від матері без позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка визнала позов у повному обсязі, а також із того, що відповідачка проживає окремо від позивача та доньки, як мати безпідставно ставиться до виховання та догляду за малолітньою дитиною і не усвідомлює в повній мірі свого байдужого ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків відносно дитини (а.с.23-29).

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 8 цього Закону визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За правилами ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.

Згідно ч.ч. 4, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ч. 1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Частиною 1 ст.161 СК України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Так, з матеріалів справи вбачається, що сторони з 04.11.2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.9).

Під час шлюбу у подружжя народилися діти: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10-11).

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем та перебуває на військовій службі у в\ч НОМЕР_1 (а.с.62-63).

Згідно заяви від 08.02.2023 року, що міститься в матеріалах справи, відповідачка визнала позов, погодилася на відібрання дитини (а.с.21), проте чи відповідає таке відібрання інтересам дитини та як вона буде реагувати на своє відібрання від матері, судом не було перевірено, хоча в такому випадку він повинен був перш за все здійснити перевірку дотримання прав дитини, а не формально приймати визнання позову, і таке виключення з загального правила змагальності встановлено виключно в інтересах дитини.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Частиною 5 зазначеної статті встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Разом із тим, висновку Органу опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області матеріали даної справи не містять.

Крім того, у порушення ч. 1 ст. 161 СК України під час прийняття рішення про визнання позову відповідачкою, судом не було не з`ясовано ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, зокрема факт перебування позивача в ЗСУ, а також те, що за твердженням позивача дитина постійно мешкала з ним за адресою: АДРЕСА_1 , проте жодного доказу цього факту до позову не було додано, як власно й факту самовільної з боку відповідачки зміни місця проживання дитини (ст. 162 СК України).

Відповідно до ч.1 ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених п.п. 2-5 ч. 1 ст. 164 СК України, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

Пунктами 2-5 ч. 1 ст. 164 СК України встановлено, що такими підставами, зокрема, є:

-ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

-жорстоко поводяться з дитиною;

-є хронічними алкоголіками або наркоманами;

-вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органу опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси).

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року роз`яснено, що ухилення батьків від конання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересі до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Основними підставами для відібрання дитини від батьків, серед іншого, є випадки, що охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків (безвідповідальне ставлення до дитини та невжиття заходів щодо забезпечення лікування дитини у зв`язку із її тяжким станом здоров`я), а й із їх особистих негативних звичок. Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний стан.

Разом з тим, під час розгляду справи питання щодо наявності небезпеки для життя, здоров`я і морального виховання дитини з боку матері судом першої інстанції зовсім не досліджувались.

Єдиною підставою для задоволення позовної заяви є заява матері відповідачки ОСОБА_2 про визнання позовних вимог в частині відібрання дитини без позбавлення її батьківських прав (а.с.21).

Також поза увагою суду залишилось те, що згідно зі ст. 163 СК України суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам. Проте, оскільки суд формально підійшов до розгляду справи, то інтереси дитини залишились поза межами судового дослідження, хоча згідно зі ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Крім того, колегія суддів також зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції також із порушенням норм процесуального права, з огляду на таке.

Так, із матеріалів справи вбачається, позивач ОСОБА_1 30.01.2023 року звернувся із вказаним позовом до суду (а.с.2-6).

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 187 ЦПК України, якщо відповідачем вказана фізична особа, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому ч. 8 цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

31.01.2023 року судом першої інстанції зроблено запит до Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області щодо місця проживання відповідачки ОСОБА_2 (а.с.20). Однак відповідь на вказаний запит в матеріалах справи відсутня.

31.01.2023 року, без належної інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідачки ОСОБА_2 , судом першої інстанції (головуючий суддя Заверюха В.О.) у справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 08.02.2023 року (а.с.15).

Ухвалою від 31.01.2023 року до участі у справі в якості третьої особи було залучено Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (а.с.16-17), однак лише формально.

Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з того, що в матеріалах справи наявні супровідні листи про направлення ухвали про відкриття провадження у справі та залучення третьої особи (а.с.18-19), однак докази їх відправлення та отримання адресатом відсутні.

Відповідно до ч.ч.1-6 ст. 128 суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів про направлення на адресу учасників справи повідомлень про призначення справи до розгляду на 08.02.2023 року о 09 год. 15 хв.

Тобто суд першої інстанції розглянув справу у відсутність учасників справи та без належного їх повідомлення про час та місце розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що факт перебування позивача ОСОБА_1 на службі у в\ч НОМЕР_1 , тобто перебування в лавах Збройних Сил України, які переведені на воєнний стан, чим мотивоване клопотання позивача про зупинення провадження у справі, виключає встановлення факту того, що він самостійно займається вихованням доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі її матері - ОСОБА_2 .

На думку колегії суддів, звернення позивача до суду обумовлено тим, що він проходить службу у в\ч НОМЕР_1 і має на меті не самостійного виховання своєї доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а звільнення зі служби, що також підтверджується його зверненням до командування в\ч НОМЕР_1 з рапортом про звільнення зі служби, що є недопустимою обставиною для задоволення його позовних вимог, в частині їх оскарження в апеляційному порядку (а.с. 84, 62, 63).

Зазначені обставини також підтверджуються текстом адміністративного позову ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду (а.с.64-75).

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції під час розгляду справи порушені норми матеріального і процесуального права, визначені у мотивувальній частині цієї постанови, що є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ТВО командира в\ч НОМЕР_1 підлягає задоволенню, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 лютого 2023 року в частині встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем та в частині відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав - скасуванню, з прийняттям постанови про відмову у позові в цій частині.

Відповідно до ч. 1, п.п.1-3 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з ОСОБА_1 на користь в\ч НОМЕР_1 слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 610,50 грн. (а.с.47).

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст. ст. 381 - 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 лютого 2023 року, в частині встановлення факту самостійного виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_1 , а також про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матері ОСОБА_2 , без позбавлення її батьківських прав, скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, в частині встановлення факту самостійного виховання дитини та про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матері ОСОБА_2 , без позбавлення батьківських прав, залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 610,50 (одну тисячу шістсот десять гривень 50 копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне судове рішення через відпустку судді Сегеди С.М., та відкликання його із відпустки, складено 28.12.2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький