Рішення

від 28.12.2023 по справі 260/3801/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 грудня 2023 року м. Ужгород№ 260/3801/22 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області, в якому просить: 1) визнати протиправними дії Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової щомісячної винагороди у розмірі 30000 гривень 00 коп., встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», починаючи з 24.02.2022 року по 31 серпня 2022 року; 2) зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Закарпатській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову щомісячну винагороду у розмірі 30000 гривень 00 коп., встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період проходження служби з 24.02.2022 року по 31 серпня 2022 року.

Заявлені позовні вимоги позивач аргументує тим, що вона є співробітником Служби судової охорони. У зв`язку з введенням воєнного стану постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 було встановлено, в тому числі співробітникам Служби судової охорони, виплату з 24 лютого 2022 року додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн щомісяця. Незважаючи на вказане, станом на день звернення до суду позивач спірної додаткової винагороди жодного разу не отримала. У відповідь на надісланий нею рапорт, Територіальне управління Служби судової охорони у Закарпатській області повідомило про відсутність передбачених бюджетних асигнувань для виплати такої додаткової винагороди. Такі доводи відповідача вважає протиправними, оскільки обмежене фінансування жодним чином не може вплинути на право особи отримати належний розмір грошового забезпечення.

25 жовтня 2022 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Зазначив, що Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах, а її фінансування здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Виплата грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони здійснюється в межах фонду оплати праці на підставі наказів. Постанова Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, окрім встановлення виплати спірної доплати, містить також вказівку Міністерству фінансів України опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови. Незважаючи на це у затвердженому Державній судовій адміністрації України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, не передбачались. У зв`язку з чим існуючий фонд оплати праці не дозволяє здійснити таку виплату. Стверджує, що Центральний орган управління Служби судової охорони неодноразово звертався до уповноважених органів щодо виділення додаткових бюджетних асигнувань, однак такі звернення залишилися поза увагою. З огляду на зазначене вважає, що видання територіальним управління Служби судової охорони у Закарпатській області наказів про виплату додаткової винагороди без відповідного фінансування є перевищенням повноважень та призведе до порушення вимог чинного законодавства, тому бездіяльність відповідача в даному випадку відсутня. При цьому звертає увагу на внесені 07 липня 2022 року до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 зміни, якими передбачено виплату спірної додаткової винагороди в розмірі до 30000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць.

25 жовтня 2023 року позивач подала до суду заяву, в якій заявлені позовні вимоги виклала в наступній редакції: « 1) визнати протиправними дії Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової щомісячної винагороди у розмірі 30000 гривень 00 коп., встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», починаючи з 24.02.2022 року по 20.01.2023 року; 2) зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Закарпатській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову щомісячну винагороду у розмірі 30000 гривень 00 коп., встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період проходження служби з 24.02.2022 року по 20.01.2023 року».

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразковій справі №Пз/9901/4/22.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року поновлено провадження в даній справі.

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) проходить службу в територіальних органах Служби судової охорони.

Так, наказом Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області (далі ТУ ССО у Закарпатській області) від 01.12.2021 №399о/с ОСОБА_1 прийнято на службу до територіального управління Служби судової охорони на посаду контролера ІІ категорії 2 відділення 6 взводу охорони 2 підрозділу охорони ТУ ССО у Закарпатській області, з присвоєнням їй спеціального звання «сержант» Служби судової охорони з 01 грудня 2021року.

Згідно з довідкою про нараховане та виплачене грошове забезпечення від 11.10.2023 №38, виданою ТУ ССО у Закарпатській області, сума нарахованого ОСОБА_1 за період із січня 2022 року по січень 2023 року включно доходу склала 168752,20 грн. Проте, як вбачається з такої довідки, додаткова винагорода, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, до складу виплаченого грошового забезпечення не входить.

12 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до ТУ ССО у Закарпатській області з рапортом (вх.№38.03-225/вн) про виплату їй додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за результатами розгляду якого листом від 19.09.2022 повідомлено, що в затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі на 2022 рік та, відповідно, кошторисах територіальних управлінь Служби видатки на виплату додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, не передбачені, у зв`язку з чим виплата додаткової винагороди співробітникам Служби з 24 лютого 2022 року не проводилася. Зазначено, що накази ТУ ССО у Закарпатській області про виплату співробітникам такої додаткової винагороди будуть видані після надходження відповідних бюджетних асигнувань.

Вважаючи протиправними дії ТУ ССО у Закарпатській області щодо не нарахування та не виплати у повному розмірі її грошового забезпечення, з метою захисту порушеного права ОСОБА_1 звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Правовий статус Служби судової охорони, порядок проходження служби в такій та соціальний захист її працівників регламентується нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402).

Так, нормами ч. 1 ст. 160 Закону №1402 передбачено, що підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 Закону №1402, Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.

Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 7 ст. 161 Закону №1402).

Згідно ч. 1 ст. 165 Закону №1402 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Ч. 2 цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

На виконання ст. 165 Закону №1402 та постанови Кабінету Міністрів України №289 Державна судова адміністрація України наказом №384 від 26 серпня 2020 року затвердила Порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони (далі Порядок №384).

За змістом п.п. 4 7 розділу І Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

Відповідно до п.п. 8 і 10 Розділу І Порядку №384, грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (п. 17 Порядку №384).

Відповідно до п. 15 розділу І Порядку №384, грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану, в тому числі, співробітникам Служби судової охорони, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Така постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 були внесені зміни до Постанови №168, якими, серед іншого:

- в абз. 1 п. 1 постанови слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;

- п. 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;

- доповнено постанову п. 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Постанова Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає виплаті таким в порядку та на умовах, визначених Державною судовою адміністрацією України.

Статтею 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 165 Закону №1402 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

До додаткових видів грошового забезпечення Порядок №384 відносить, зокрема, винагороди.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що встановлена Постановою №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.

У первинній редакції Постанови №168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.

Водночас, з урахуванням змін до Постанови №168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№168 і №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення ст. 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що ч. 1 ст. 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000,00 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку №384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права ОСОБА_1 на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн на місяць, передбаченому Постановою №168 у первинній редакції.

Свою відмову виплатити ОСОБА_1 вказану додаткову винагороду ТУ ССО у Закарпатській області аргументує відсутністю необхідних бюджетних асигнувань.

Вирішуючи питання правомірності дій відповідача із заявлених ним мотивів, суд зазначає наступне.

Ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, гарантує захист власності. Так, зокрема, зазначеною статтею визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зазначене також кореспондується з положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Von Maltzan and Others v. Germany» №71916/01, №71917/01 та №10260/02).

Отже, з прецедентної практики Європейського суду з прав людини вбачається, що додаткова винагорода, як складова грошового забезпечення, також може розглядатися як «майно» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та підпадають під захист, гарантований цією статтею.

Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, відсутність належного бюджетного фінансування не може бути підставою для відмови у виплаті позивачу спірної додаткової винагороди, оскільки виплата такої гарантована законодавством, а тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення змін до відповідних нормативно-правових актів.

З огляду на що суд вважає дії відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 спірної додаткової винагороди протиправними.

Вказаний висновок суду узгоджується також з правовою позицією наведеною Верховним Судом у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №Пз/9901/4/22 (№260/3564/22), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року.

Суд враховує, що дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, наведеним в рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №Пз/9901/4/23. Зокрема, позивачем є співробітник Служби судової охорони; відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони; предметом спору є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168; спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168; предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).

Відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 року №43, яка набрала чинності 21 січня 2023 року, внесено зміни до Постанови №168 в частині переліку осіб, які на період дії воєнного стану мають право на додаткову винагороду в розмірі до 30000,00 гривень. Зокрема, з переліку, зазначеному у першому реченні абзацу першого Постанови №168 виключені співробітники Служби судової охорони.

Таким чином, з 21 січня 2023 року співробітники Служби судової охорони втратили право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн, передбаченої Постановою №168.

З огляду на викладене суд вважає за можливе зобов`язати ТУ ССО у Закарпатській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 спірну додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн на місяць (за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця) за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.

У зв`язку з вищенаведеним суд вважає уточнені позовні вимоги належним чином обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Загорська, буд. 30, м. Ужгород, 88018, код ЄДРПОУ 43166763) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000,00 гривень, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», починаючи з 24.02.2022 року по 20.01.2023 року.

3. Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Закарпатській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 30000,00 гривень, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період проходження служби з 24.02.2022 року по 20.01.2023 року

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяР.О. Ващилін