Ухвала

від 27.12.2023 по справі 320/39774/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

27 грудня 2023 року м. Київ № 320/39774/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лиска І.Г., розглянувши позовну заяву Заступника керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області до Державної комісії України по запасах корисних копалин, Державної служби геології та надр України про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся Заступник керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області з позовом до Державної комісії України по запасах корисних копалин, Державної служби геології та надр України про визнання протиправними дій.

Ухвалою суду від 27.11.2023 дану позовну заяву залишено без руху через її невідповідність вимогам статті 160, 161 КАС України. Позивачу надано строк, протягом десяти днів з моменту отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків та запропоновано усунути недоліки позовної заяви, шляхом надання позивачем до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з належним обґрунтуванням та доказів щодо поважності пропуску строків звернення до суду.

Дану ухвалу заявником отримано та подано заяву про поновлення пропущеного процесуального строку звернення до суду.

Розглянувши вказану заяву суд зазначає, що вона не містять вмотивованого письмового обґрунтування та доказів щодо поважності пропуску строків звернення до суду. Крім того, дана заява є аналогічною позовній заяві.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідачів.

Заявник необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Крім того Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 відступив від раніше викладених висновків та вказав що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Суд роз`яснює, що правова основа презумпції знання законодавства - обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Цей обов`язок закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Разом із тим, обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. Із цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.

Тому, на переконання суду, якщо позивач (суб`єкт владних повноважень) вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідачів порушенні права чи законні інтереси держави, то враховуючи презумпцію знання законодавства, він повинен знати, що згідно з приписами Кодексу адміністративного судочинства України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що заява про поновлення строку звернення до суду не містять обґрунтованих пояснень та доказів на їх підтвердження, що перешкоджало позивачеві без зайвих зволікань звернутись до суду у встановлений строк за захистом прав та охоронюваних законом інтересів.

Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи.

Як вбачається, з заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, факт порушення інтересів держави Решетилівською окружною прокуратурою встановлено лише 31.07.2023 після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №62019100000001655 від 07.11.2019 та отримання копій наявних у ньому документів.

Проте, з даним твердженням суд погодитись не може, оскільки, як в позовній заяві так і в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, фактично підставою для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №62019100000001655 є лист Державної служби геології та надр України №2513/03-4/2-23 від 16.05.2023, який був наданий на запит Решетилівської окружної прокуратури 28.04.2023 про надання інформації щодо реєстрації робіт і досліджень, пов`язаних з геологічним вивченням надр Федорівської площі на території Полтавської області, а також копій відповідних записів журналу державної реєстрації робіт і досліджень, пов`язаних і геологічним вивченням надр, та заяв відповідних суб`єктів щодо державної реєстрації зазначених вище робіт.

Крім того, як вбачається, з матеріалів позовної заяви, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №62019100000001655 від 07.11.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, здійснюється за процесуальним керівництвом Київської міської прокуратури.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Згідно ч.4 ст.7 Закону України "Про прокуратуру", Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.

Частиною 2 статті 36 КПК України, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, тобто є процесуальним керівником у кримінальному провадженні, який поінформований із наявними матеріалами та їх змістом.

Відповідно до п. 12 Наказу Офісу Генерального прокурора № 309 (далі наказ ОГП № 309) «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» «Керівникам окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам згідно з розподілом обов`язків, а також старшим прокурорам групи прокурорів після попереднього розгляду на нарадах законності та обґрунтованості клопотань про продовження строку досудового розслідування забезпечувати їх надсилання разом із копіями протоколів нарад не пізніше ніж за десять діб до закінчення визначеного строку досудового розслідування до обласних прокуратур, а їх керівникам - не пізніше ніж за двадцять діб до Офісу Генерального прокурора.

Відповідно до п. 12 Наказу Офісу Генерального прокурора № 389 (далі наказ ОГП № 389) «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» Керівникам самостійних структурних підрозділів прокуратур усіх рівнів забезпечувати належну організацію взаємодії з питань захисту інтересів держави заходами представницького характеру поза межами кримінального провадження в порядку, спосіб та строки, визначені відповідним наказом Генерального прокурора.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, що матеріали щодо порядку надання спецдозволу ТОВ «Тренде Сістем» вилучено в рамках кримінально провадження на підставі ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 10.01.2020 по справі № 752/166/20. Таким чином, прокуратура, як державний орган отримала відповідні відомості про існування правопорушення ще до 10.01.2020, а повний перелік необхідних матеріалів для вирішення питання про необхідність вжиття заходів прокурорського реагування у день їх вилучення (який виходячи із матеріалів не встановлено).

Відповідно до п. 8.2. Наказу ОГП № 389, Керівникам підрозділів представництва в суді та інших структурних підрозділів Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур відповідно до їхньої компетенції, керівникам окружних прокуратур, їхнім першим заступникам і заступникам контролювати своєчасність здійснення моніторингу та прийняття обґрунтованих рішень щодо застосування представницьких повноважень за встановленими фактами порушень інтересів держави.

Після встановлення нібито факту порушення інтересів держави, відповідно до п. 12 Наказу ОГП № 389 Прокуратура Київської області (відповідно до ухвали від 21.02.2020 по справі № 752/166/20 прокурор прокуратури Київської області здійснював процесуальне керівництво у кримінальному провадженні) мала можливість як самостійно звернутися до суду в інтересах держави так і направити відомості про виявленні порушення відповідній прокуратурі, у тому числі і Решетилівській окружній прокуратурі Полтавської області.

Таким чином, суд вважає, що це фактично доводить початок перебігу строку на звернення до адміністративного суду із позовом з моменту виявлення незаконності, на думку органу прокуратури, дій відповідних посадових осіб Відповідачів по справі № 320/39774/23, який у будь-якому разі настав ще у 2020 році.

Відповідно до доступних в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомостей, ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року по справі № 752/166/20 задоволено клопотання ст. слідчого першого слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, погоджене прокурором Київської міської прокуратури, про строки досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому особі не повідомлено про підозру № 62019100000001655 від 07.11.2019 р., за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Таким чином, беручи до уваги ч.4 ст.7 Звеону України "Про прокуратуру" та п.12 Наказу ОГП № 389, суд вважає, що Офіс Генерального прокурора, як і підпорядкований підрозділ - Решетилівська окружна прокуратура Полтавської області були повідомлені про існування наказу від 26 листопада 2018 року № 444 та щодо можливої спірності на думку прокуратури його положень.

Крім того, відповідно до абз. 4 п. 8.6. Наказу ОГП № 389, Обласним прокуратурам копію касаційної скарги не пізніше 5 днів до закінчення строку на касаційне оскарження направляти до Офісу Генерального прокурора, вказуючи номер електронного наглядового провадження.

Відповідно до доступних в Єдиному державному реєстрі судових рішень відомостей, на розгляді Житомирського окружного адміністративного суду перебувала справа № 240/401/19 за позовом заступника прокурора Житомирської області про визнання протиправними та скасування державної реєстрації робіт і досліджень, протоколу №4058 від 31.08.2017, рішення №1277 від 25.10.2018. У ході розгляду справи прокурором подано клопотання про збільшення позовних вимог, а саме прокурор просив визнати та скасувати спеціальний дозвіл на користування надрами № 6308, виданий 27.12.2018, який було видано на підставі оспорюваного у справі № 320/39774/23 наказу від 26 листопада 2018 року № 444.

Після цього заступником прокурора Житомирської області двічі до Верховного Суду подавались касаційні скарги в рамках справи № 240/401/19 (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.09.2021 та 29.11.2022).

Наказ від 26 листопада 2018 року N 444 у справі № 240/401/19 використовувався, як доказ і аргумент третьою особою, що не заявляє самостійних вимог ТОВ "Софія - Гамма" та відповідачем Державною службою геології та надр України. Враховуючи абз. 4 п. 8.6. Наказу ОГП № 389, Прокуратурою Житомирської області двічі направлялися до Офісу Генерального прокурора матеріали по справі № 240/401/19, які містили відомості і сам наказ від 26 листопада 2018 року № 444.

Отже, беручи до уваги ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про прокуратуру» Офіс Генерального прокурора, як і підпорядкований підрозділ - Решетилівська окружна прокуратура Полтавської області були повідомлені про існування наказу від 26 листопада 2018 року № 444 та щодо спірності на думку прокуратури його положень.

Відповідно до практики Верховного суду яка знаходить своє підтвердження у постановах від 14.09.2023 № 520/12477/22, від 21.09.2023 № 340/341/23, від 07.09.2023 № 1Є0/4008/23, від 02.08.2023 № 480/3852/22, від 28.09.2022 №, 640/13798/21, від 30.06.2022 № 460/11514/21, від 17.04.2022 № 540/5397/21 та інших, поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

Вищенаведені обставини свідчать про те, що органи прокуратури в цілому, а також Офіс Генерального прокурора, як вищестоящий по відношенню до Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області орган, були обізнані про існування наказу від 26 листопада 2018 року № 444 та обставин його прийняття та задовго до подання даної позовної заяви, мали реальну можливість звернутися до суду не порушивши строки на подання позовної заяви, як мінімум не на 5 років.

Також суд звертає увагу, що заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду не містить жодного нате обґрунтування, що вказує на наявність обставин об`єктивного і непереборного характеру, які могли б свідчити про неможливість прокурора отримати відомості на підставі яких мало б бути, подано позовну заяву раніше, у визначені законом терміни.

Крім того, суд звертає увагу, у випадку звернення прокурора з позовом в інтересах держави положення ч. 2 ст. 122 КАС України (для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня виникнення відповідних підстав) слід застосовувати з урахуванням вимог частин 3 і 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Вказані норми, серед іншого, вимагають від прокурора перед зверненням до суду з позовом в інтересах держави довести, що відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави, а також попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень, що останнім зроблено не було.

Крім того, лише в такій ситуації прокурор отримує право запитувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати й отримувати від нього матеріали та їх копії.

Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 5 липня 2023 року у справі № 380/15396/22. У справі, що розглядалася, прокурор в інтересах держави звернувся з позовом до співвласників житлової будівлі пам`ятки архітектури місцевого значення, в якому просив суд зобов`язати відповідачів привести належну їм будівлю у відповідність до технічного паспорта шляхом демонтажу самовільної надбудови.

Суд першої інстанції своїм рішенням, залишеним у силі апеляційним судом, повернув позовну заяву прокурору, керуючись тим, що прокурор, подавши позов 28 жовтня 2022 року, звернувся до суду з порушенням установлених законодавством строків, оскільки відлік тримісячного строку звернення до суду має починатися з 9 травня 2022 року дати, коли прокурору стало відомо про наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, тобто про порушення інтересів держави у відповідній сфері правовідносин.

Прокурор, оскаржуючи відповідні рішення в касаційному порядку, доводив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 121 123 КАС України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки не взяли до уваги, що прокурору перед зверненням до суду в інтересах держави необхідно дотриматися встановленої процедури щодо підтвердження наявності в нього підстав для представництва інтересів держави в суді, а тому тримісячний строк звернення прокурора до суду має відраховуватися з моменту виникнення та підтвердження наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

Прокурор посилався на те, що виникнення підстав для представництва інтересів держави в суді мало місце після того, як уповноважені органи надали відповіді на звернення прокурора стосовно вжитих ними заходів у сфері порушеного у зверненні питання щодо самочинного будівництва на об`єкті, що належить до пам`ятки архітектури місцевого значення. Такі відповіді прокурор отримав у серпні та вересні 2022 року, отже саме із цього моменту слід рахувати початок перебігу строку звернення до адміністративного суду.

Верховний Суд виснував, що підстави для представництва інтересів держави (які охоплюють у цій справі й суспільні інтереси) у суді виникли у прокурора з того моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про невжиття протягом розумного строку органами, уповноваженими на здійснення функцій контролю у сфері містобудівної діяльності та охорони культурної спадщини, заходів щодо усунення виявленого у відповідних сферах порушення. У цій справі такі підстави виникли щонайскоріше в серпні 2022 року, а тому звернення прокурора з позовом у жовтні 2022 року здійснено в межах строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України. З огляду на це КАС ВС задовольнив касаційну скаргу, скасував оскаржувані рішення і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Крім того, суд звертає увагу на висновки колегії суддів викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, де зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Щодо твердження Решетилівської окружної прокуратури, що вона звертається до суду в інтересах держави не в особі контролюючого органу, а як самостійний позивач, суд зазначає наступне.

Підстави здійснення представництва (захисту) інтересів держави прокурором визначені процесуальними кодексами, зокрема Кодексом адміністративного судочинства України (статті 53, 54).

Так, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави:

у разі порушення інтересів держави;

у разі загрози порушення інтересів держави;

якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

якщо захист цих інтересів неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

у разі відсутності такого органу.

Суд наголошує, що прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Колегія суддів в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2021 по справі №922/3219/20, зазначила, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Верховний Суд у цьому випадку погоджується з обґрунтованим висновком місцевого господарського суду, який був підтриманий апеляційним господарським судом, про недоведення прокурором нездійснення чи неналежного здійснення відповідним органом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, з огляду на таке.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманими від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

В Постанові ВП ВС від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, суд посилається на правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;

прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України);

участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Судом сформульовані узагальнюючі правові висновки щодо необхідності обґрунтування прокурором підстав для звернення до суду та сформулювано наступну правову позицію:

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Суд уже після відкриття провадження у справі встановлює, що прокурор не підтвердив підстави для представництва, то, як і зазначено у пункті 54 цієї постанови, позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.09.2020 року у справі № 469/1044/17 зазначила, що Конституція України та Закон України «Про прокуратуру» надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави. Більше того, у збереженні прибережних захисних смуг виражаються загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України).

За певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду.

Європейський суд з прав людини у справі Ф.В. проти Франції» (F.W. VS) від 31.03.2005 року (заява № 61517/00, пункту 27) звернув увагу на те, що участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін може впливати на дотримання принципу рівності сторін, «оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності».

В іншій справі «Менчинська проти Російської Федерації» від 15.01.2009 року (заява № 42454/02, пункт 35). ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (Постанова ВП ВС від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17).

Сам по собі факт присутності представника органів прокуратури на пленарному засіданні ради під час прийняття нею оскаржених рішень не є доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав (Постанова ВП ВС від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-Ц).

Суд вважає, що заступник керівника Решетилівської окружної прокуратури ні в позовній заяві, а ні в клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду не визначено та не обґрунтовано, в чому ж полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та не зазначено органи, які уповноважені здійснювати відповідний контроль за рішеннями Державної комісії України по запасах корисних копалин та Державної служби геології та надр України у спірних правовідносинах.

Таким чином і разом з тим, суд вважає, що Решетилівська окружна прокуратура в даній справі не може бути самостійним позивачем.

Щодо здійснення посилання заявника на практику Верховного суду суд зазначає, що застосування постанов Верховного суду від 18.02.2021 №640/25034/19, від 06.07.2018 № 826/3442/17, від 30.03.2021 № 400/1825/20, які містять позиції стосовно порядку визначення початку перебігу строків, не можливо застосувати до даних правовідносин, оскільки у всіх трьох рішеннях суд визнав початком перебігу строків на оскарження (при чому у справах № 826/3442/17 та № 400/1825/20 позицію суду по строках не судового оскарження дій посадових осіб Міністерства юстиції України) рішень та дій органів державної влади. В усіх трьох справах початком перебігу таких строків вважалося отримання першого ж письмового доказу порушення прав позивачів, а не збір всієї сукупності доказів та визнано факт неможливості отримання таких доказів позивачами. Перші ж відомості про можливу наявність підстав для звернення до суду Решетилівська окружна прокуратура Полтавської області вже мала на момент звернення із запитом від 28.04.2023 до Державної служби геології та надр України. Крім того, раніше наведені у цьому запереченні доводи свідчать, що Решетилівська окружна прокуратура Полтавської області не тільки мала можливість раніше вжити заходів на встановлення підстав для звернення до суду, а і повинна була отримати відповідні відомості від прокуратур вищого рівня.

Щодо вказаної як приклад визнання судом поважності пропуску строків прокурором у справі № 240/3379/19 з причини більш пізнього отримання прокурором оспорюваних рішень, також не можливо застосувати до даних правовідносин. Так, в справі 240/3379/19, прокурором 14.03.2019 подано позовну заяву, у тому числі, на рішення двадцятої сесії Житомирської обласної ради сьомого скликання N 1349 від 18.12.2018 року. Враховуючи те, що у постанові Верховного суду не міститься правової позиції щодо поважності пропуску строків окрім наступної згадки «Ухвалою суду першої інстанції від 17 квітня 2019 року, з урахуванням встановлених обставин, поновлено строк на звернення до суду та скаржником протягом розгляду справа не надані докази на їх спростування.», то слід звернути увагу, що прокурором у вказаній справі пропущено строк менше ніж на 1 місяць, а не на 5 років, як у даній заяві. Також прокурором перевірка доцільності звернення до суду в інтересах держави проводилася не 6 місяців, як у даному випадку, а близько 1 місяця з моменту отримання перших відомостей про факт прийняття оспорюваних рішень, а саме листа від Житомирської обласної ради від 05.02.2019, тобто 1 місяць і 10 днів. Крім того, очевидним є факт неможливості прокурором у справі № 240/3379/19 отримати оскаржувані рішення у день їх винесення хоча б через час необхідний для отримання відповіді на запит. Таким чином, враховуючи те, що підстави поновлення строків на звернення до суду прокурором у справі № 240/3379/19 очевидно значно відрізняються, то застосування висновків зазначеної справи при вирішення питання про поновлення строків на звернення до суду у справі, що розглядається є не доцільним.

Щодо постанови Верховного Суду від 23.09.2021 по справі № 640/11650/21, наведенням якої прокурор вказує на можливість допущення пропуску строку на звернення до суду у разі зміни правової позиції Верховного суду з цього питання, а прикладом зміни правової позиції Верховного суду з аналогічних правових спорів вказано постанови Верховного суду від 26.01.2023 по справі № 240/3379/19 та від 22.03.2023№ 806/2202/18. Так, постановою від 23.09.2021 по справі № 640/11650/21 розглянуто питання пропуску строків позовної давності за умови зміни позиції Верховного суду щодо застосування ст. 122 КАСУ, а саме зміни строків оскарження рішень про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної, де практика змінилася після допущення пропуску строків скаржником. При цьому Верховний Суд хоч і наголосив на можливості поновлення пропущених строків на звернення до суду однак лише у перехідний період, а саме 3 місяці із висловлення нової позиції Верховного суду, якою ним змінено строк звернення до суду з 3 до 6 місяців. Слід також звернути увагу на те, що Верховним Судом визнано не поважними доводи скаржника про поновлення строків на звернення до суду саме через суттєвий строк їх пропуску.

Щодо постанови від 11.04.2018 по справі №804/401/17, то вона стосується стягнення пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватись дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Таким чином, будь-яких пояснень щодо обставин, які об`єктивно заважали позивачеві звернутись до суду у визначений законодавством строк, заява про поновлення строку не містять.

У зв`язку із цим суд не визнає поважними причини пропуску строку звернення до суду із повідомлених заявником у заяві підстав його пропуску.

В подальшому, станом на 27.12.2023 жодних заяв чи клопотань, або документів на виконання ухвали суду від 27.11.2023 до суду позивачем не надано. Тому суддя вважає встановленим той факт, що позивач ні в установлений 10-ти денний строк з моменту отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, ні в подальшому станом на 27.12.2023 недоліки позовної заяви, яку судом залишено без руху не усунув. Отже, вимоги ухвали суду від 27.11.2023 не виконано, недоліки позовної заяви, яку залишено без руху - не усунуто.

Згідно з приписами ч.2 ст.44 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Тому, добросовісність вимагає здійснення процесуальних прав лише з метою, з якою їх було надано.

Частиною 3 статті 9 КАС України, передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

Водночас, повернення позовної заяви згідно з ч. 8 ст. 169 КАС України не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Керуючись статтями 9, 44, 169, 171, 243, 248 КАС України, суддя,

у х в а л и в:

1. Позовну заяву Заступника керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області до Державної комісії України по запасах корисних копалин, Державної служби геології та надр України про визнання протиправними дій, - повернути позивачеві.

2. Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Лиска І.Г.