Постанова

від 21.12.2023 по справі 160/14269/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 грудня 2023 року м. Дніпросправа № 160/14269/23

Головуючий суддя І інстанції Рянська В.В.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),

суддів: Шальєвої В.А., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 року в адміністративній справі №160/14269/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просила:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-16333-53/64У від 04.02.2021 зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 37788,74 грн., станом на 23.04.2021.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-16333-53/64У від 04.02.2021.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що спірна вимога була прийнята останнім з дотриманням приписів чинного законодавства, оскільки позивач перебувала на обліку як фізична особа-підприємець та була платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

ОСОБА_1 було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, остання просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, на підставі ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) 21.11.2005 була зареєстрована як фізична особа-підприємець.

04.02.2021 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-16333-53/64 стосовно ОСОБА_1 , відповідно до якої загальна сума боргу зі сплати єдиного внеску становить 37788.74 грн.

Не погодившись з правомірністю прийняття наведеної вимоги, позивач звернулась до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що складена Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області стосовно позивача вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-16333-53/64У від 04.02.2021 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яку сформовано у тому числі за періоди сплати єдиного внеску за позивача, як за найманого працівника, є протиправною та підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції при перегляді справи в апеляційному порядку виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до п.п. 4 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

При цьому, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, в тому числі та, яка обрала спрощену систему оподаткування, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Як свідчать встановлені обставини справи, заборгованість за вимогою про сплату недоїмки утворилась внаслідок щомісячного нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску а саме: за 2017 рік у сумі 8448,00 грн. з терміном сплати до 09.02.2018; за І квартал 2018 року 2457,18 грн. з терміном сплати до 19.04.2018; за ІІ квартал 2018 року 2457,18 грн. з терміном сплати до 19.07.2018; за ІІІ квартал 2018 року 2457,18 грн. з терміном сплати до 19.10.2018; за IV квартал 2018 року 2457,18 грн. з терміном сплати до 21.01.2019; за І квартал 2019 року 2754,18 грн. з терміном сплати до 19.04.2019; за ІІ квартал 2019 року 2754,18 грн. з терміном сплати до 19.07.2019; за ІІІ квартал 2019 року 2754,18 грн. з терміном сплати до 21.10.2019; за IV квартал 2019 року 2754,18 грн. з терміном сплати до 20.01.2020; за І квартал 2020 року 2078,12 грн. з терміном сплати до 21.04.2020; за ІІ квартал 2020 року 1039,06 грн. з терміном сплати до 20.07.2020; за ІІІ квартал 2020 року 3178,12 грн. з терміном сплати до 19.10.2020; за IV квартал 2020 року 2200,00 грн. з терміном сплати до 19.01.2021.

В свою чергу, відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (позивача), остання у період з січня 2017 року по вересень 2017 року, з листопада 2017 року по грудень 2017 року, з січня 2018 року по грудень 2018 року та з січня 2019 року по лютий 2019 року була працевлаштована та за неї роботодавцем сплачувався єдиний соціальний внесок.

Отже, у позивача наявний обов`язок по сплаті єдиного внеску за жовтень 2017 року, за період з березня 2019 року по грудень 2019 року та за весь 2020 рік, розмір якої становить 18 379.90 грн. (704.00 грн. (за жовтень 2017 року) + 9 180.60 (за період з березня 2019 року по грудень 2019 року) + 8495.30 грн. (за весь 2020 рік).

З огляду на вказані обставини справи та приписи чинного законодавства, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що спірна вимога підлягає скасуванню на суму 19408.84 грн. (37788.74 грн. - 18 379.90 грн.).

При цьому, колегія суддів зазначає, що питання сплати недоїмки в сумі 25577.11 в добровільному порядку позивачем, вирішується у відповідності з вимогами, передбаченими Законом України «Про виконавче провадження».

Що стосується правомірності стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача правничої допомоги у розмірі 2000.00 грн., то колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що визначені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 2000.00 грн. є співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню в частині визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-16333-53/64У від 04.02.2021 року на суму 18 379.90 грн. з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 року в адміністративній справі №160/14269/23 скасувати в частині визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-16333-53/64У від 04.02.2021 року на суму 18 379.90 грн. та прийняти нову постанову в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 року в адміністративній справі №160/14269/23 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяС.М. Іванов

суддяВ.А. Шальєва

суддяВ.Є. Чередниченко