Постанова

від 27.12.2023 по справі 761/25533/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/25533/21 Головуючий у суді І інстанції Волошин В.О.

Провадження № 22-ц/824/14743/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до голови правління житлово-будівельного кооперативу «Ювілейний» Антонової Наталії Іванівни про визнання дій протиправними, зобов`язати вчити дії,

в с т а н о в и в:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до житлово-будівельного кооперативу «Ювілейний» (далі - ЖБК «Ювілейний») визнання дій протиправними, зобов`язати вчити дії.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2023 рокупозовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу з підстав неналежного усунення ним недоліків цієї заяви, визначених в ухвалі від 19 липня 2021 року.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, а справу з виправленою редакцією позовної заяви направити на новий розгляд до суду за встановленою підсудністю.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що в місцевого суду не було правових підстав для повернення позовної заяви, оскільки він у встановлений спосіб і строк усунув недоліки пред`явленого позову, а саме на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху подав виправлену редакцію позовної заяви з відповідними вимогами та обґрунтуванням, які не стосуються його сина як учасника даної справи. Суд порушив розумні строки вирішення питання щодо прийняття позовної заяви до розгляду та не врахував, що не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про визнання неподаною та повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином не усунув визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки, а саме: так чітко і не виклав позовні вимоги стосовно відомостей «нашого сина».

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини першої - третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Судом встановлено, що у липні 2021 року ОСОБА_1 пред`явив в суді позов до ЖБК «Ювілейний», в якому просив визнати протиправними дії голови правління ЖБК «Ювілейний» Антонової Н.П. по відмові у наданні довідки про фактичне проживання нашого сина на запити від 16 жовтня 2019 року та від 25 січня 2021 року, а також зобов`язати відповідача ЖБК «Ювілейний» надати вказану довідку.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 липня 2021 рокупозовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України, оскільки позивачем не залучено до участі у справі голову правління ЖБК «Ювілейний» Антонову Н.П., дії якої він просить визнати протиправними. Крім того, позивачем не чітко викладені позовні вимоги стосовно відомостей «нашого сина», «надати вказану довідку».

Копію зазначеної ухвали позивач отримав засобами поштового зв`язку 13 січня 2023 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху 23 січня 2023 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції виправлену редакцію позовної заяви до Антонової Н.І. як голови правління ЖБК «Ювілейний», в якій просив визнати протиправними дії голови правління ЖБК «Ювілейний» Антонової Н.П. по відмові у наданні довідки про фактичне проживання нашого сина на запити від 16 жовтня 2019 року та від 25 січня 2021 року, зобов`язати відповідача - голову правління ЖБК «Ювілейний» вирішити питання про призначення субсидії домогосподарству квартири АДРЕСА_1 для вирішення витрат на оплату житлово-комунальних послуг, надавши довідку про фактичне проживання сина - ОСОБА_3 . Крім того, ОСОБА_1 у цій редакції позову порушував клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - його дружини та члена ЖБК «Ювілейний» ОСОБА_4 .

30 січня 2023 року суд першої інстанції постановив ухвалу, якою позовну заяву ОСОБА_1 визнав неподаною і повернув позивачу, вказавши, що на виконання вищевказаної ухвали стороною позивача так і не було чітко викладені позовні вимоги стосовно відомостей «нашого сина».

Так, процесуальні вимоги до змісту позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу.

З аналізу наведених норм процесуального права колегія суддів зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (провадження № 14-61цс19, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) та інших звертала увагу на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України та статтею 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Однак, повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 з мотивів невиконання ним вимог ухвали суду про залишення цієї заяви без руху, суд першої інстанції зазначеного до уваги не взяв, тому його висновок про те, що подання ним виправленої позовної заяви без чіткого формулювання позовної вимоги стосовно відомостей «нашого сина», являється належною підставою для постановлення оскаржуваної ухвали, є помилковим.

Як вбачається з матеріалів справи, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд першої інстанції фактично вдався до дослідження обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх позовних вимог, та здійснив оцінку суб`єктного складу учасників справи, а також осіб, в інтересах яких позов було пред`явлено.

Колегія суддів вважає, що залишення позовної заяви без руху та її подальше повернення позивачу з наведених вище підстав є неприйнятним виявом надмірного формалізму на стадії вирішення питання про відкриття провадженні у справі.

ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).

Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

За змістом статей 13, 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови у задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною.

При вирішенні питання про прийняття позовної заяви суддя лише перевіряє, чи має заявник, відповідно до статті 4 ЦПК України право на порушення справи, чи відповідають форма і зміст заяви вимогам, чи дотримані правила підсудності та чи не має інших, встановлених законом перешкод для порушення справи в суді.

За частиною першою статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Таким чином, висновки суду першої інстанції однозначно не вказують на недоліки позовної заяви, а фактично містять судження, що стосуються суті позовних вимог, які тягнуть постановлення інших за значенням судових рішень, тому зазначені в ухвалі районного суду обставини не можуть бути недоліками в розумінні статті 175 ЦПК України.

Незважаючи на зазначені обставини, позивач все ж усунув визначені судом недоліки пред`явленого позову, а саме на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху подав оновлену редакцію позовної заяви з відповідними вимогами та обґрунтуванням.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд припустився надмірного формалізму на стадії відкриття провадження у справі та створив позивачу необґрунтовані перешкоди у доступі до правосуддя, вважаючи, що недоліки позовної заяви не усунуто, оскільки звертаючись до суду з позовною заявою, а в подальшому - із її виправленою редакцією, позивач виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, та визначив склад відповідачів (відповідача), який вважав таким, що повинен відповідати за його позовом, що не суперечить вимогам ЦПК України.

У рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») (заява № 23436/03) зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Golder v. the United Kingdom», серія A № 18, пункт 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ від 29 липня 1998 року у справі «Guerin v. France», пункт 37).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа без достатніх та розумних причин не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це становитиме порушення права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Крім того, виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом та положень статті 15 ЦК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі в спірних правовідносинах.

Отже, в суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав повертати позовну заяву ОСОБА_1 до голови правління ЖБК «Ювілейний» Антонової Н.І. про визнання дій протиправними, зобов`язати вчити діїпозивачу, останньому належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а висновок суду щодо повернення позовної заяви є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відповідності до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті позовних вимог не розглядається.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2023 року скасувати, справу № 761/25533/21 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 грудня 2023 року.

Судді: С.А. Голуб

Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній