Рішення

від 21.12.2023 по справі 144/1129/23

ТЕПЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 144/1129/23

Провадження № 2/144/328/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2023 р. смт. Теплик

Теплицький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Бондарук О.П.,

з участю секретаря судового засідання Сторожук О.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Гавриша Л.І.,

представника відповідача Бейс О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Теплик в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відокремленого структурного підрозділу «Лисичанський педагогічний фаховий коледж Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Теплицького районного суду Вінницької області з позовом до Відокремленого структурного підрозділу «Лисичанський педагогічний фаховий коледж Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 19 лютого 2010 року працював сторожем у відокремленому структурному підрозділі «Лисичанський педагогічний фаховий коледж Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», який знаходився у м. Лисичанську Сєвєродонецького району Луганської області. Внаслідок збройної агресії РФ проти України м. Лисичанськ було окуповане російськими військами, тому коледж евакуювався у м. Лубни Полтавської області, де продовжує свою діяльність. Він із сім`єю змушений був виїхати у Тернопільську область, а 18 квітня 2022 року оселився у смт. Теплику Вінницької області, де проживає по даний час.

Наказом директора коледжу №8-к від 24.06.2022 року його звільнено за власним бажанням з посади сторожа на підставі ст. 38 КЗпП України. Стверджує, що процедура звільнення його з посади відбулася із порушенням норм чинного законодавства України, оскільки заяву про звільнення за власним бажанням він не писав та на погодження не направляв. Таку написала від його імені дружина ОСОБА_2 , що свідчить про відсутність його волевиявлення на припинення трудових відносин із коледжом. Вважає, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Ухвалою судді Теплицького районного суду Вінницької області від 25.08.2023 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження. Відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі відповідач отримав 26.09.2023 року та 17.10.2023 року подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі у зв`язку з безпідставністю та необгрунтованістю заявлених позовних вимог. Вказує, що починаючи від дати звільнення і до теперішнього часу особисто від позивача на адресу коледжу будь-яких заяв чи скарг не надходило. Доводи позивача про те, що він дізнався про звільнення лише в березні 2023 року, вважає неправдивими, оскільки заробітну плату він не отримував з 30.06.2022 року, жодного разу не поцікавився про відсутність нарахувань, що свідчить про його обізнаність та згоду із звільненням.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 стверджує, що усі заперечення, викладені відповідачем у відзиві, не відповідають дійсності, жодними доказами не підтверджені, наполягає на задоволенні позовних вимог та визнанні незаконним його звільнення.

Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 14 листопада 2023 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 14.00 год. 05 грудня 2023 року.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Гавриш Л.І. позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини, зазначені у позовній заяві. Звернув увагу суду на те, що його довіритель заяву про звільнення не писав та не підписував, нікого на такі дії не уповноважував, а тому його волеявивлення на звільнення абсолютно відсутнє. З наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомився наприкінці березня 2023 року, який отримав поштою (конверт не зберігся). Строк звернення до суду пропустив з поважних причин, оскільки з березня 2023 року по сьогоднішній день його довіритель хворіє, що підтверджується наданими медичними документами, а тому просив такий поновити.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні повністю підтримав позицію свого представника, просив поновити йому строк на звернення до суду із позовною заявою про поновлення на роботі та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в.о.директора відокремленого структурного підрозділу «Лисичанський педагогічний фаховий коледж Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» Бейс Оксана Анатоліївна в судовому засіданні заперечила проти позову, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 показала, що являється дружиною позивача. З 4 березня 2022 року вони з чоловіком виїхали з м. Лисичанськ і з 18 квітня 2022 року проживають у смт. Теплику. Наприкінці червня 2022 року (точної дати не пам`ятає) до неї на мобільний зателефонувала ОСОБА_3 , яка на той час була заступником директора ВСП «Лисичанський педагогічний фаховий коледж Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», та повідомила, що з метою недопущення звільнення її чоловіка ОСОБА_1 по статті, необхідно написати заяву про звільнення за власним бажанням. Вона на той час з чоловіком була у сварці, проживала окремо від нього, а тому нічого не узгоджуючи з ним, написала від його імені заяву про звільнення, сфотографувавла та скинула ОСОБА_3 із застосуванням месенджера «Viber». Через кілька днів їй на вказаний месенджер було надіслано наказ про звільнення чоловіка, який вона не могла відкрити. З чоловіком пимирилися аж у грудні 2022 року, тоді вона і повідомила йому про звільнення.

Клопотання про виклик у судове засідання свідків: заступника директра коледжу ОСОБА_3 , директора коледжу ОСОБА_4 , інспектора відділу кадрів Завацької Вікторії Вячеславівни було відкликано стороною позивача, оскільки вказані свідки знаходяться на території, підконтрольній країні агресору.

Суд, вислухавши позивача, представників позивача та відповідача, свідка, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував з 19.02.2010 року по 24.06.2022 року у трудових відносинах з відповідачем - Відокремленим структурним підрозділом «Лисичанський педагогічний фаховий коледж Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», що підтверджується дослідженими у судовому засіданні відомостями з трудової книжки позивача НОМЕР_1 та особовою карткою працівника (а.с. а.с. 10, 14).

Позивач ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім`я директора ЛПФК ЛНУ імені Тараса Шевченка Літовки В.Л. про звільнення із займаної посади за власним бажанням з 30.06.2022 року (а.с. 11).

Наказом директора Відокремленого структурного підрозділу «Лисичанський педагогічний фаховий коледж Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» Олени Литовки, № 8-к від 24.06.2022 року позивач звільнений з посади сторожа 2 тарифного розряду з 30.06.2022 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (а.с. 12).

З данимнаказом позивачознайомлений утелефонному режимі,про щодиректором Відокремленогоструктурного підрозділу«Лисичанський педагогічнийфаховий коледжДержавного закладу«Луганський національнийуніверситет іменіТараса Шевченка»Літовкою ОленоюПетрівною таінспектором відділукадрів Відокремленого структурного підрозділу «Лисичанський педагогічний фаховий коледж Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» Завацькою Вікторією В`ячеславівною складено відповідний акт від 24.06.2022 року №13 (а.с. 39).

Згідно положень ч. 1 ст. 13, ч. 3 ст. 12 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, … в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У розглядуваній справі предметом позову є вимога позивача до відповідача про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі.

Як на підставу заявленого позову позивач посилається на ті обставини, що він не мав волевиявлення на звільнення з посади сторожа Відокремленого структурного підрозділу «Лисичанський педагогічний фаховий коледж Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», заяву про звільнення не писав.

У даному випадку позивач був звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України, тобто розірвання трудового договору відбулось з ініціативи працівника.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

У статті 38 КЗпП України чітко вказано, що звільнення працівника за власним бажанням може бути з поважних причин або ж без поважних причин. Різниця між ними полягає в тому, що звільнення з поважних причин не зобов`язує працівника повідомити роботодавця про звільнення за два тижні, тобто працівник має право звільнитись навіть у день подання відповідної заяви.

Відповідно до ч. 2 ст. 79 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У справах про поновлення на роботі осіб, що розірвали трудовий договір за власною ініціативою, предметом доказування є обставини за яких була написана заява про звільнення за власним бажанням, чи мав намір працівник насправді припинити трудові відносини за власною ініціативою, чи не було звільнення вимушеним (вчинено під тиском роботодавця), чи не було звільнення обумовлено створенням для працівника несприятливих умов, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Судом було досліджено всі докази, надані сторонами та витребувані судом.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на ту обставину, що він не мав волевиявлення на звільнення з роботи, заяву на звільнення не писав, з наказом про звільнення не ознайомлювався.

Разом з тим суд зазначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Частина перша ст. 76 ЦПК України вказує на те, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності-достатніми. Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Представник позивача на підтвердження позовних вимог посилається на показання свідка ОСОБА_2 .

Положеннями частини другої статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

А тому суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_2 , яка являється дружиною позивача та прямо зацікавлена у позитивному вирішенні даного позову.

Положення статті4Закону України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану» передбачають,що у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури).

Стаття 7 вказаного Закону передбачає, що у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Тобто, враховуючи той факт, що Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022, на території України оголошено воєнний стан, позивач з березня 2022 року у м. Лисичанську не проживав, його мобільний телефон не придатний для застосування способів електронної комунікації, його заява про звільнення була надіслана з мобільного телефону дружини через застосунок «Viber».

Жодних доказів, які б підтверджували той факт, що станом на червень місяць 2022 року по грудень місяць 2022 року позивач проживав окремо від дружини, спілкування не підтримував, вказівки надіслати заяву про звільнення на номер директора не давав, суду не надано, клопотань про виклик свідків, які б могли підтвердити такий факт, стороню позивача заявлено не було.

Відповідач стверджує, що дирекція коледжу не володіла інформацією щодо місця знаходження позивача. Вказана обставина не заперечувалась у судовому засіданні і стороною позивача.

Тому, із дотриманням вимог ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» працівниками коледжу в телефонному режимі було ознайомлено позивача про його звільнення, і як вказано у акті, телефонний дзвінок було здійснено саме на номер мобільного телефону, належного позивачу, 0990204840.

Даний номер позивачем вказано і у позовній заяві, як контактний засіб телефонного зв`язку.

З урахуванням викладеного у суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, викладених у акті №13 від 24.06.2022 року, оскільки позивач не спростував їх іншими зібраним у справі доказами.

Матеріали справи не містять жодних доказів вчинення на позивача посадовими особами відповідача тиску, примушування до написання заяви про звільнення.

Окрім того, починаючи з дати звільнення і до моменту зверненя із позовною заявою до суду, позивач не отримував заробітньої плати, однак жодним чином не поцікавився про причину відсутності нарахувань заробітної плати, із заявами чи скаргами ні до Відповідача, ні до інших органів не звертався.

Враховуючи викладене, суд не може взяти до уваги твердження позивача про те, що йому невідомо було про його звільнення і про таке він дізнався лише в березні 2023 року, оскільки такі доводи не підтверджені жодним належним та допустимим доказом, а тому суд вважає їх необгрунтованими.

Таким чином, жоден доказ у вказаній справі не доводить відсутність волевиявлення позивача на звільнення, а відповідна бездіяльність позивача підтверджує справжню мету та намір щодо припинення трудових відносин з відповідачем у визначеному ст. 38 КЗпП України порядку.

Згідно з положеннями ч.ч. 1 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Отже, враховуючи вищевикладене, встановлені судом обставини, які підтверджують намір позивача припинити трудові відносини з відповідачем за власною ініціативою та наявність волевиявлення на припинення трудового договору з 30.06.2022 року, суд доходить висновку, що лише та обставина, що заява про звільнення за власним бажанням не написана та не підписана самим позивачем не являється беззаперечним та достатнім доказом на підтвердження відсутності волевиявлення позивача на припинення трудових відносин з відповідачем.

Враховуючи зазначене суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову за необґрунтованістю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 78, 81, 95, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

у хв ал ив :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Відокремленого структурного підрозділу «Лисичанський педагогічний фаховий коледж Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача адвокат Гавриш Леонід Іванович, адреса: вул. Незалежності 13/4 смт. Теплик Гайсинського району Вінницької області, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ВН №000007 від 17.09.2014 року.

Відповідач Відокремлений структурний підрозділ "Лисичанський педагогічний фаховий коледж Державного закладу "Луганський національний університет імені Тараса Шевченка", адреса: вул. Вокзальна,7 м. Лубни Полтавської області, код ЄДРПОУ 25056616.

Повний текст рішення виготовлено 29.12.2023 року.

Суддя