Рішення

від 23.11.2023 по справі 522/12490/22

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

23.11.23

Справа № 522/12490/22

Провадження №2/522/2044/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Свяченої Ю.Б.,

при секретарі судового засіданняПрусс О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі в порядку загального позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Белогві» про повернення безпідставно отриманого майна, -

ВСТАНОВИВ:

20 липня 2020 року АТ «Імексбанк» продав, а ТОВ «Діджи Фінанс» придбало рухоме майно згідно переліку у Договорі № 127. Продаж відбувався на публічних торгах в процесі ліквідації Банку через систему «Прозоро». Номер лоту GL16N618071.

Вказане майно вбудовано та знаходиться в окремо розташованій 16 поверховій будівлі офісного центру, загальною площею 12 101,4 кв.м., що розташована на земельній ділянці площею 1,2426 га, кадастровий номер 5110137500:40:010:0006, за адресою: АДРЕСА_1 .

29 лишня 2020 року ОСОБА_1 , придбав у ТОВ «Діджи Фінанс» вказане майно на підставі Договору №127/1.

За описом предмету-купівлі продажу (Додаток № 1 до договору № 127/1 купівлі-продажу рухомого майна від 29.07.2020) ТОВ «Діджи Фінанс» передало, а ОСОБА_1 прийняв майно придбано за вищезазначеним договором купівлі-продажу, всього в кількості 1057 позицій. На початку року, ОСОБА_1 дізнався, що 31.12.2021 року відбувся аукціон (№ NBU 3-21) предметом якого є Окремо розташована 16 поверхова будівля офісного центру, загальною площею 12 101,4 кв.м. Організатором аукціону виступив Національний Банк України, а переможцем його стало ТОВ "БЕЛОГВІ".

Після того, як позивач дізнався про те, що відбулися торги і ТОВ «БЕЛОГВІ» стало власником будівлі офісного центру, в якої знаходиться його майно, ОСОБА_1 зв?язався з уповноваженими представниками ТОВ "БЕЛОГВІ та пред?явивши відповідні документи пояснив, що йому належить рухоме майно, за рахунок якого функціонує вся будівля. Він виступив з пропозицією оренди чи викупу цього майна.

Не отримавши ніякої відповіді на свою вимогу, позивач письмово направив до ТОВ «Белогві» вимогу-пропозицію, в якій запропонував або укласти з ним договір оренди майна або повернути належне йому майно. Однак, до теперішнього часу позивач не отримав будь-якої відповіді від ТОВ «БЕЛОГВІ», яке будучи обізнаним про те, що майно їм не належить продовжують його без будь-яких законних підстав використовувати.

Відповідно дост. 41 Конституції Українитаст. 321 Цивільного кодексу Україниправо власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1ст. 317 Цивільного кодексу Українивстановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ізст.16Цивільного кодексуУкраїни кожна особа має право на захист своїх прав та законних інтересів.

Згідност. 387 Цивільного кодексу Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Аналіз вказаної норми та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що даний позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).

Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування.

Аналізст. 387 Цивільного кодексу Українисвідчить про те, що віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі.

Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно , має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.

За даним позовом, позивач просить зобов?язати Відповідача повернути безпідставно отримане майно.

Згідност. 190 Цивільного кодексу Українимайном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Таким чином, майном у розумінніЦивільного кодексує речі та майнові права і обов`язки.

Відповідно дост. 179 Цивільного кодексу Україниріччю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно дост. 184 Цивільного кодексу Україниречі можуть бути з родовими ознаками та з індивідуальними. Зазначеною нормою визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов`язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

Як вказувалось вище об`єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову.

Суд вважає, що майно, яке є предметом спору, не визначено певними індивідуальними ознаками, майно не має кольору, дату виготовлення, матеріал, власні параметри (висота, ширина, довжина), пакувальні, цифрові, номерні та інші характерні позначки тощо, а тому, у розумінніст. 184 Цивільного кодексу України, є замінним майном аналогічного виду.

Відповідно дост. 387 Цивільного кодексу Українивитребуваною може бути тільки індивідуально-визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи.

Враховуючи, що позивачем не зазначено будь-які описи, ознаки та характеристики заявленого до повернення майна (що виключає можливість його ідентифікації та індивідуалізації) можливість встановлення і витребування такого майна із чужого незаконного володіння виключається.

Також, позивачем не надано доказів того, що на момент придбання відповідачем офісної будівлі, зазначене Позивачем рухоме майно перебувало у вказаній офісній будівлі за адресою АДРЕСА_1 .

Більш того, до відповіді на відзив отриманої від Позивача, додано Акт приймання- передачі до Договору № 127/1 купівлі-продажу рухомого майна від 29.07.2020, що підтверджує факт отримання ОСОБА_1 майна, яке Позивач просить суд зобов?язати повернути Відповідача, оскільки в договорі № 127/1 купівлі-продажу рухомого майна(основних засобів) укладеного між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС»(ЄДРПОУ - 42649746)(Продавець) та громадянином ОСОБА_1 (Покупець), а саме в п. 3.2 Договору зазначено, що «Передача майна здійснюється за актом-приймання передачі».

Акт приймання-передачі товару це документ, який складається у довільній формі та посвідчує факт передачі товару від продавця до покупця.

Згідно з ст. 12 Цивільного процесуального кодексу Українисудочинство у судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно дост. 81 Цивільного процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 77 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази та пояснення сторін, суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає. Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 141 ЦПК Україниінші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з ч. 8ст. 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судові витрати щодо сплати судового збору залишаються за Позивачем.

Також судом досліджені надані стороною відповідача адвокатом - Турлаєм С.В докази на підтвердження понесених відповідачем судових витрат, а саме:

-Копія договору про надання правової допомоги №1912/22-АДВ від 19.12.2023 р.;

-Копія актів приймання-передачі послуг про надання правової допомоги у кількості шести одиниць;

-Копія платіжних доручень у кількості шести одиниць.

З досліджених матеріалів цивільної справи № 522/12490/22 вбачається, що адвокат Турлай С.В приймав участь в розгляді даної справи як представник відповідача.

Положеннямистатті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першоїстатті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"(далі - Закон№ 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першоїстатті 1 Закону N 5076-VIвстановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно достатті 19 Закону N 5076-VIвидами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва за надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістомстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак Позивач та представник останнього не оспорювали розмір витрат на правову допомогу заявлений Відповідачем в Заяві про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що міститься в матеріалах справи

Відповідно до частини третьоїстатті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмоїстатті 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, за встановлених обставин, суд на підставі вищезазначеного, а також розглянувши додані докази понесення відповідачем витрат на правову допомогу, їх співмірність із складністю справи, обсягом наданих до суду та досліджених матеріалів, а також обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), вважає, що обґрунтованим і пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума у розмірі 11000, 00(одинадцять тисяч грн 00 коп.)

На підставі викладеного та керуючись 1-13, 17, 18, 76-82, 89, 133, 137, 141, 242, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, ст. 387 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до ТОВ «Белогві»(Код ЄДРПОУ 30748070), про повернення безпідставно отриманого майна - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Белогві»(Код ЄДРПОУ 30748070), витрати на правову допомогу у розмірі 11 000,00(одинадцять тисяч грн 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Суддя Свячена Ю.Б.