Рішення

від 28.12.2023 по справі 953/5928/23

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/5928/23

н/п 2/953/3449/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2023 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Власової Ю.Ю.

секретар судового засідання- Афанасьєва К.Р.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Восьма Харківська Державна нотаріальна контора,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Восьма Харківська Державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідач ОСОБА_2 , третя особа Восьма Харківська Державна нотаріальна контора, відповідно до якого просить:

Усунути від права на спадкування за законом онуку померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , як спадкоємця за законом першої черги за правом представлення.

На обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_4 , який на день смерті мешкав за адресою: АДРЕСА_1 . За зазначеною адресою постійно мешкав і позивач - ОСОБА_1 .

Місце відкриття спадщини, відповідно до ст. 1221 ЦК України - останнє місце проживання спадкодавця. ОСОБА_4 на час смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається, зокрема з вищезазначеного нерухомого майна - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та будинку по АДРЕСА_2 .

Після смерті ОСОБА_4 Восьмою Державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 213/2017.

Спадкова справа була заведена за заявою відповідачки - ОСОБА_6 - онуки померлого, яка надала нотаріусу заповіт від 19 листопада 2016 року за реєстр. №1749, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Селезньовою В.Ф., згідно якого ОСОБА_4 заповів усе своє майно ОСОБА_3 .

Позивач - ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом першої черги також звернувся до Восьмої Державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщині, яка відкрилася після смерті його батька - ОСОБА_4 .

Дізнавшись про існування заповіту від 19 листопада 2016 року за реєстр. № 1749 позивач подав до суду позовну заяву про визнання зазначеного заповіту недійсним, оскільки спадкодавець, маючи численні психічні захворювання не міг під час складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2021 року по справі № 643/9662/17 позов ОСОБА_1 задоволено. Заповіт від 19 листопада 2016 року за реєстр. № 1749, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Селезньовою В.Ф., згідно якого ОСОБА_4 заповів усе своє майно ОСОБА_3 визнано недійсним.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 05.07.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення а рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2021 року по справі № 643/9662/17 залишено без змін.

Позивач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений судом своєчасно та належним чином

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував у повному обсязі, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив відмовити в її задоволенні.

До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилався на те, що:

між померлим ОСОБА_4 та його сином ОСОБА_1 були неприязні конфліктні відносини, що підтверджується матеріалам кримінального провадження внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12016220490004118 від 25.06.2016 року (справа № 640/11823/16-к), а отже показання ОСОБА_1 можуть бути не об`єктивними.

Відповідно до інформації, яка розміщена на офіційному Веб-порталі Судової влади України встановлено, що Київським районним судом м. Харкова розглядалася кримінальна справа № 640/11823/17 за обвинуваченням ОСОБА_4 .

Відповідно до ухвали Київського районного суду м. Харкова від 12.12.2017 по справі № 640/11823/16-к, кримінальне провадження, внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12016220490004118 від 25.06.2016 року відносно ОСОБА_4 за ознаками складу кримінального правопорушення злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст. 115 КК України - закрито у зв`язку зі смертю обвинуваченого.

Київським районним судом м. Харкова під час розгляду кримінальної справи № 640/11823/17 не було встановлено факт неосудності ОСОБА_4

відповідно до висновку ст. інспектора Київського ВП ГУ НП в Харківській області (ЖЄО № 35059 від 29.11.2016 року) встановлено, що 29.11.2016 р. до чергової частини Київського ВП ГУ НП в Харківській області надійшла заява від гр. ОСОБА_7 , 1958 р.н. в якій просить прийняти заходи, щодо гр. ОСОБА_1 , який перешкоджає доглядати за братом гр. ОСОБА_4 , при цьому погрожує фізичною розправою.

Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що Відповідач ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Восьма харківська державна нотаріальна контора про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена судом своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Як визначено у ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Вимогами статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд, вивчивши подані сторонами заяви по суті справи, дослідивши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм норми матеріального права.

Судом достовірно встановлено, що Позивач є сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть.

ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні, у відділенні політравми на протязі 2016 року в КНП «Міська клінічна лікарня ШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР, та як встановлено в рішенні Київського районного суду м. Харкова по справі 643/9662/17 зловживав спиртними напоями, у зв`язку з чим здійснювались виклики до поліції через конфліктні ситуації, які виникали за місцем проживання померлого.

19.11.2016 ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що належатиме йому на день смерті і на що він за законом матиме право, заповідав своїй онукі ОСОБА_2 . Вказаний заповіт посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Селезньовою В.Ф. та зареєстровано в реєстрі за № 1749.

ОСОБА_1 в особі свого представника, не погодився зі складеним заповітом, та посилаючись на статті 225, 1257 ЦК України, звернувся до суду з позовною заявою про визнання його недійним.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22.11.2021 року по справі № 643/9662/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Восьма Харківська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Селезньова Вікторія Федорівна про визнання заповіту недійсним задоволено.

Заповіт від 19 листопада 2016 року за реєстр. №1749 посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Селезньовою В.Ф., згідно якого ОСОБА_4 заповів усе своє майно ОСОБА_3 визнано недійсним

Постанова Полтавського апеляційного суду від 05.07.2023 року по цивільній справі 644/11323/15-ц апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Буряк Олени Миколаївни - залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 22листопада 2021року - залишено без змін.

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Тлумачення норми частини п`ятої статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи (постанови Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц (провадження № 61-34600св18), від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17 (провадження № 61-37615св18), від 29 червня 2021 року у справі № 750/9209/20-ц (ЄДРСРУ № 98000459),

У постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20) суд касаційної інстанції зазначив, що підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

У постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Отже, ухилення характеризується умисною формою вини.

При цьому, необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її нагальну необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Таким чином, позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц (провадження № 61-18578св18) зазначив, що безпорадним станом спадкодавця є такий стан, під час перебування у якому особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби; він викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначалося, що безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Безпорадний стан необхідно доводити відповідними записами в медичних документах.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу (Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2021 року у справі № 742/1475/19, провадження № 61-17207св20 (ЄДРСРУ № 97429100).

При цьому відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Водночас Верховний Суд вказує, що самий лише факт перебування особи у безпорадному стані не є достатньою підставою для усунення судом спадкоємця від права на спадкування. Відповідно до статті 1224 ЦК України виключно за встановлення сукупності обставин може бути встановлено достатні підстави для усунення спадкоємців від спадкування, зокрема, безпорадній стан спадкодавця та ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги за можливості надання такої.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22.11.2021 року по справі № 643/9662/17 не встановлено наявності умов для усунення Відповідача від права на спадкування за законом, а саме: ухилення Відповідача від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме Відповідача.

Інших доказів Позивачем на підтвердження позовних вимог не надано.

Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б беззаперечно свідчили про перебування ОСОБА_1 у безпорадному стані, зумовленому тяжкою хворобою, факту відсутності можливості забезпечити умови свого життя, звернення до відповідача за допомогою по догляду чи матеріальною допомогою та відмови чи ухилення відповідача ОСОБА_2 від надання йому такої допомоги.

Суд вважає, що позивач в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Відтак, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог у цій справі слід відмовити у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини у своїх судових рішення звертав увагу, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року )» (Постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі № 465/3586/17, від 08.10.2020 у справі № 712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18.07.2006 року)» (Постанова КЦС ВС від 20.10.2020 у справі №756/536/19, від 15.10.2020 у справі №759/14004/15-ц, від 15.10.2020 у справі №157/398/15-ц, від 13.10.2020 №161/4641/17, 20.10.2020 у справі № 213/112/19, від 12.10.2020 у справі № 585/2958/17, від 12.101.2020 у справі №521/7401/15, від 09.10.2020 у справі №161/7515/15-ц).

Таким чином, з урахуванням наведеного аналізу наявних правовідносин сторін, встановлених обставин цієї справи, наявних матеріалів справи та поданих сторонами у справі доказів, суд вважає, що інші доводи та аргументи позовної заяви не заслуговують на детальне обґрунтування підстав їх відхилення та не впливають на результат розгляду позовних вимог.

Зважаючи на те, що суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати позивача відносяться на його рахунок і стягненню з відповідачів не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Восьма харківська державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування за законом, - відмовити.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 ,

третя особа - Восьма Харківська Державна нотаріальна контора, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 26.

Суддя Ю.Ю. Власова