Рішення

від 19.12.2023 по справі 902/1206/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2023 р.Cправа № 902/1206/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Наталі Шаравської

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Білоцерківагробізнес", 09170, Київська область, Білоцерківський район, село Шкарівка, вулиця Таращанська 2, будинок 28-Б, ідентифікаційний код юридичної особи 23244348

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернофарт", 21050, Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця, вулиця Артинова архітектора, будинок 46, офіс 15, 16, ідентифікаційний код юридичної особи 39336690

про стягнення 3 236 951,74 гривень

за участю представників:

від позивача адвокат Жицький О.М., згідно ордеру

від відповідача адвокат Пинзар І.В., згідно ордеру

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 18.09.2023 року надійшла позовна заява № б/н від 08.09.2023 (вх. № 1223/23 від 18.09.2023) Приватного підприємства "Білоцерківагробізнес" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернофарт" про стягнення 3 236 951,74 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем укладеного між сторонами договору купівлі-продажу (поставки) товару на умовах 100% передоплати № 168/21 від 20.08.2021 року, у тому числі: 1 700 000,00 гривень основного боргу, 836 331,75 гривень пені, 88 564,38 гривень штрафу, 138 495,92 гривень інфляційних втрат та 473 559,69 гривень 28 % річних.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2023 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 20.09.2023 судом відкрито провадження у справі № 902/1206/23 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання у справі на 19.10.2023 об 11:00 год.

10.10.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 05.10.2023 (вх. № 01-34/9535/23 від 10.10.2023) у якому останній позовні вимоги визнає частково, просить зменшити штрафні санкції та компенсаційні нарахування, позов задовольнити частково.

19.10.2023 до суду від представника позивача надійшло клопотання № б/н від 19.10.2023 (вх. № 01-34/9871/23 від 19.10.2023) про долучення доказів часткових розрахунків до матеріалів справи.

19.10.2023 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив № б/н від 19.10.2023 (вх. № 01-34/9878/23 від 19.10.2023).

19.10.2023 до суду від представника відповідача надійшло клопотання № б/н від 19.10.2023 (вх. № 01-34/9887/23 від 19.10.2023) про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 19.10.2023 судом постановлено ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача, відкладення підготовчого засідання у справі № 902/1206/23 на 10.11.2023 о 10:00 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

23.10.2023 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив № б/н від 23.10.2023 (вх. № 01-34/9947/23 від 23.10.2023).

10.11.2023 до суду від представника відповідача надійшло клопотання № б/н від 10.11.2023 (вх. № 01-34/10622/23 від 10.11.2023) про проведення судового засідання за відсутності представника відповідача.

Ухвалою від 10.11.2023 року судом закрито підготовче провадження у справі № 902/1206/23, призначено справу № 902/1206/23 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 05.12.2023 року об 11:00 год.

За результатами судового засідання 05.12.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи № 902/1206/23 по суті на 19.12.2023 о 16:00 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

19.12.2023 до суду від представника позивача надійшло клопотання № б/н від 19.12.2023 (вх.№ 01-34/12173/23 від 19.12.2023) про долучення доказів часткової оплати суми основної заборгованості.

19.12.2023 до суду від представника відповідача надійшло клопотання № б/н від 19.12.2023 (вх.№ 01-34/12178/23 від 19.12.2023) у якому останній повідомив про сплату відповідачем після відкриття провадження у справі 25 000,00 гривень, надав докази часткової оплати заборгованості та просив закрити провадження у справі в частині сплаченої суми заборгованості.

На визначену судом дату у судове засідання з`явились представники обох сторін.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з урахуванням часткової сплати заборгованості відповідачем, у решті позовні вимоги просив задовольнити.

Представник відповідача підтримав позицію викладену у відзиві на позовну заяву, позовні вимоги в частині заявленої суми основного боргу визнав та просив суд зменшити заявлені позивачем до стягнення суми пені, 28% річних, штрафу та інфляційних витрат на 50 %.

За наслідками розгляду справи, суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у справі та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Приватне підприємство "Білоцерківагробізнес" звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернофарт" про стягнення 3 236 951,74 гривень заборгованості, у тому числі: 1 700 000,00 гривень основного боргу, 836 331,75 гривень пені, 88 564,38 гривень штрафу, 138 495,92 гривень інфляційних втрат та 473 559,69 гривень 28 % річних.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу (поставки) товару на умовах 100% передоплати № 168/21 від 20.08.2021 року в частині здійснення повної та своєчасної оплати за отриманий товар.

Позивач зазначає, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки позивачем було здійснено поставку товару відповідачу згідно видаткових накладних на загальну суму 2 180 730,00 гривень.

За отриманий товар відповідач розрахувався частково на суму 480 730,00 гривень.

Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення 3 236 951,74 гривень заборгованості, у тому числі: 1 700 000,00 гривень основного боргу, 836 331,75 гривень пені, 88 564,38 гривень штрафу, 138 495,92 гривень інфляційних втрат та 473 559,69 гривень 28 % річних.

Відповідач у поданому до суду відзиві зазначив, що позовні вимоги визнає частково в частині стягнення 1 700 000,00 грн. основної заборгованості, 205 571,28 грн. пені, 69 247,96 грн. інфляційних втрат, 44 282,19 грн. штрафу, 236 779,85 грн. 28 % річних, решту заявлених вимог не визнає.

На думку відповідача нарахування пені здійснене позивачем невірно, оскільки на платіж передоплати в сумі 50 911,70 грн. пеня нарахована поза межами 6 місячного строку, а по платежу в сумі 1 649 088,30 грн. пеня мала бути нарахована за період з 16.09.2022 по 16.03.2023, а тому у стягненні 425 189,19 грн. слід відмовити.

Також у відзиві відповідач зазначає, що заборгованість ТОВ "Зернофарт" виникла перед ПП "Білоцерківагробізнес" внаслідок невиконання своїх зобов`язань третіми особами, здійснені позивачем нарахування за невиконання зобов`язань за договором у сукупності є надмірними по відношенню до розміру зобов`язання по оплаті товару та складають 90,41 % заборгованості, а тому ТОВ "Зернофарт" клопоче про їх зменшення на 50 % до розміру 205 571,28 грн. пені, 69 247,96 грн. інфляційних, 44 282,19 грн. штрафу, 236 779,85 грн. 28 % річних, з покладенням судових витрат в цій частині на відповідача.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що порядок нарахування пені за весь період прострочення не є дискримінаційним по відношенню до відповідача, узгоджений сторонами договору та відповідає їх спільній волі, вираженій під час укладення договору.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 50 % зазначив, що відповідальність за прострочення виконання зобов`язань є симетричною як для позивача так і для відповідача, відповідач протягом більше одного року ігнорував свій обов`язок щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, тому штрафні санкції, нараховані позивачем є справедливими, не є надмірними, така сума є результатом того, що відповідач не здійснив повний розрахунок в строки визначені договором, сплатив лише незначну частину вартості поставленого товару та з огляду на прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару більше року. Вважає, що визначений у договорі розмір відповідальності сторін за порушення зобов`язань по договору повністю відповідає стимулюючій та компенсаційній функції, оскільки сторони в п. 5.7. договору відмовились від права на відшкодування збитків. Відтак вважає відсутніми підстави для застосування зменшення нарахованих штрафних санкцій.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

20 серпня 2021 року між Приватним підприємством "Білоцерківагробізнес" (далі - продавець/постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зернофарт" (далі - покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу (поставки) товару на умовах 100% передоплати № 168/21 від 20.08.2021 року (далі - договір) (т. 1 а.с. 9, 10).

Згідно пункту 1.1. договору на умовах визначених цим договором постачальник зобов`язується поставити покупцю у власність товар (засоби захисту рослин, мінеральні добрива, насіння, зерно, сільськогосподарська продукція, інша продукція), а покупець зобов`язується прийняти товар та провести його оплату.

Відповідно до пункту 1.2. договору конкретний асортимент, кількість, ціна, строки і умови поставки та оплати товару наведені в специфікаціях до даного договору та/або накладних. Накладні та/або специфікації є невід`ємною частиною даного договору.

За умовами пункту 2.2. договору оплата за товар здійснюється покупцем у формі 100% передоплати, однак, у будь-якому випадку, не пізніше дня отримання товару. Специфікацією може бути визначений інший порядок та строки проведення оплати (при зміні валютного курсу до гривні, долар США буде перерахований на дату оплати).

Відповідно до пункту 2.4. договору оплата здійснюється на підставі безпосередньо даного договору чи видаткової накладної, що зазначається у призначенні платежу покупцем. Підставою для оплати також може бути рахунок-фактури, виставлений постачальником. Покупець вважається таким, що прострочив виконання свої зобов`язань у випадку неоплати товару у строки, визначені цим договором та/або специфікацією (ями) не залежно від того, чи виставлявся постачальником рахунок-фактури.

Згідно пункту 2.5. договору покупець зобов`язується сплатити вартість товару у строки, вказані у рахунку, а у випадку, коли рахунок не виставлявся - у день отримання товару згідно видаткової накладної, якщо у специфікації не вказано інше. Днем оплати вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 2.6. договору сторони визначили, що загальна сума договору складається із суми вартості товару по всіх накладних, підписаних в рамках цього договору, які є його невід`ємною частиною.

За умовами пункту 2.7. договору сторони домовились, що кошти, які надходять на рахунок постачальника по даному договору зараховуються в погашення зобов`язань в порядку черговості їх виникнення (крім коштів, що надходять в оплату за придбані мінеральні добрива, які зараховуються відповідно до призначення платежу, вказаного в платіжному дорученні). В першу чергу погашається заборгованість покупця перед постачальником по сплаті основного зобов`язання за поставлений товар, в другу чергу - заборгованість по сплаті нарахованої покупцю неустойки (пені, штрафних санкцій, інфляції, інших нарахувань), решта коштів, які залишились після погашення заборгованості, спрямовуються на погашення поточних зобов`язань. У випадку відсутності на момент сплати коштів заборгованості покупця перед постачальником, кошти спрямовуються на погашення зобов`язань відповідно до призначення платежу, вказаного в платіжному документі.

Відповідно до пункту 3.3. договору датою поставки продукції вважається дата підписання сторонами видаткових накладних про поставку продукції, які становлять невід`ємну частину цього договору.

Згідно пункту 6.2. сторони домовились, що до вимог про стягнення пені та штрафних санкцій, визначених цим договором застосовується позовна давність тривалістю у 3 (три) роки.

За умовами пункту 8.1. договору права та обов`язки виникають для сторін з дня підписання тексту договору повноважними представниками. Договір дійсний до 31.12.2021 року, а в частині розрахунків до повного виконання.

Договір містить підписи осіб, зазначених у преамбулі договору, які скріплені печатками сторін.

16.12.2021 між сторонами підписано додаток № 3 від 16.12.2021 до договору № 168/21 від 20.08.2021 року, яким погоджено товар, що купується покупцем на умовах відстрочки кінцевого розрахунку та графік оплати товару покупцем (передоплата - 20% оплати від ціни товару у сумі 422 199,30 гривень - до 17.12.2021, кредит - 80% оплати від ціни товару у сумі 1 688 797,20 гривень - до 15.09.2022 року).

Як вбачається із видаткових накладних № 1209 від 30.08.2021 на суму 109 442,40 грн., № 88 від 09.02.2022 на суму 1 572 512,16 грн., № 98 від 14.02.2022 на суму 14 536,32 грн. та № 540 від 01.04.2022 р. на суму 484 239,12 грн., товарно-транспортних накладних позивачем здійснено поставку товару відповідачу на суму 2 180 730,00 гривень (т. 1 а.с. 13-19).

Видаткові накладні, товарно-транспортні накладні спільно підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін, отримання товару згідно видаткових накладних № 1209 від 30.08.2021 на суму 109 442,40 грн., № 88 від 09.02.2022 на суму 1 572 512,16 грн., № 98 від 14.02.2022 на суму 14 536,32 грн. та № 540 від 01.04.2022 р. на суму 484 239,12 грн. відповідачем не заперечується.

Як вбачається із виписок по рахунках відповідачем здійснено часткову оплату поставленого позивачем товару у період з 02.11.2021 по 06.03.2023 у сумі 483 730,00 гривень, а саме: 02.11.2021 сплачено 32 442,40 гривень, 09.12.2021 - 77 000,00 гривень, 17.12.2021 - 150 000,00 гривень, 30.12.2022 - 150 000,00 гривень, 06.03.2023 - 71 287,60 гривень (т. 1 а.с. 86-88).

У зв`язку із невиконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення 3 236 951,74 гривень заборгованості, у тому числі: 1 700 000,00 гривень основного боргу, 836 331,75 гривень пені, 88 564,38 гривень штрафу, 138 495,92 гривень інфляційних втрат та 473 559,69 гривень 28 % річних у примусовому порядку.

Після подання позову до суду відповідачем 04.12.2023 здійснено часткову оплату заборгованості у розмірі 25 000,00 гривень.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором купівлі-продажу (поставки) товару на умовах 100% передоплати № 168/21 від 20.08.2021 року 3 236 951,74 гривень заборгованості, у тому числі: 1 700 000,00 гривень основного боргу, 836 331,75 гривень пені, 88 564,38 гривень штрафу, 138 495,92 гривень інфляційних втрат та 473 559,69 гривень 28 % річних.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (статті 632 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар на суму 1 700 000,00 гривень належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору купівлі-продажу (поставки) товару на умовах 100% передоплати № 168/21 від 20.08.2021 року в частині повної та своєчасної сплати заборгованості, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу у розмірі 1 700 000,00 гривень.

Наявність вказаної заборгованості визнається відповідачем, про що ним зазначено у відзиві на позовну заяву.

Судом встановлено, що після звернення позивача з позовом, відповідачем здійснено часткове погашення суми основного боргу у розмірі 25 000,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 657 від 04.12.2023 року на суму 25 000,00 гривень, що міститься у матеріалах справи.

Погашення основної суми боргу у розмірі 25 000,00 гривень також визнається сторонами у поданих суду клопотанні позивача про долучення доказів часткової оплати суми основної заборгованості та клопотанні відповідача про закриття провадження у справі в частині стягнення 25 000,00 гривень від 19.12.2023 року.

Положеннями пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Приймаючи до уваги подані сторонами під час розгляду справи докази сплати суми основного боргу у розмірі 25 000,00 гривень, провадження у справі в частині 25 000,00 гривень основного боргу підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Відповідно до частини 3 статті 231 ГПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Водночас доказів сплати решти суми боргу у розмірі 1 675 000,00 гривень матеріали справи не містять.

Зобов`язання відповідача за договором щодо оплати заборгованості у сумі 1 675 000,00 гривень залишились не виконаними.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Приймаючи до уваги, що належними та допустимими доказами підтверджено суму основного боргу у розмірі 1 675 000,00 гривень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу є обгрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 1 675 000,00 гривень.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 836 331,75 гривень пені, 88 564,38 гривень штрафу, 138 495,92 гривень інфляційних втрат та 473 559,69 гривень 28 % річних.

Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафу суд враховує таке.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положеннями пункту 5.1. договору сторони погодили, що постачальник у випадку порушення строків поставки товару, а покупець за порушення строків оплати товару сплачують іншій стороні неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної більшої за значенням облікової ставки НБУ, яка діяла за час існування прострочення, від вартості несвоєчасно переданого або оплаченого товару за кожен день прострочення.

Приймаючи до уваги, що остаточний розрахунок за отриманий товар у розмірі 80 % за договором, додатком № 3 до договору мав бути здійснений до 15.09.2022 року, прострочення з оплати виникло з 16.09.2022 року. Разом з тим станом на 16.09.2022 року зобов`язання з оплати 1 771 287,60 гривень заборгованості відповідачем не були виконані. У подальшому відповідачем частково погашено вказану заборгованість шляхом оплати 06.03.2023 року 71 287,60 гривень та зменшення заборгованості до суми 1 700 000,00 гривень.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

При цьому, у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (постанова Верховного Суду від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20).

Положеннями пункту 5.6. договору сторони погодили, що пеня та штрафні санкції, визначені даним договором нараховуються за весь час прострочення, починаючи з дня виникнення заборгованості та закінчуючи днем її погашення, без застосування обмежень, визначених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Проаналізувавши умову укладеного договору викладену у пункті 5.6., суд дійшов висновку, що сторонами погоджено інший строк нарахування штрафних санкцій, який є більшим шести місяців та обчислюється до дня погашення заборгованості.

З огляду на викладене доводи відповідача щодо неправомірності нарахування пені поза межами визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку судом відхиляються як необгрунтовані.

Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від дати платежу зазначеній у додатку до договору до 07.09.2023 року.

Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 836 331,75 гривень.

Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" перерахунок пені, суд дійшов висновку, що визначена позивачем сума нарахованої пені за визначений ним період у розмірі 836 331,75 гривень є арифметично вірною, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а тому вимога про стягнення пені у сумі 836 331,75 гривень є обгрунтованою.

Щодо вимог позивача про стягнення штрафу у розмірі 88 564,38 гривень суд враховує таке.

Пунктом 5.2. договору сторони погодили, що у разі прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 % простроченої суми.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання понад 30 календарних днів від дати платежу (зобов`язання з оплати 1 771 287,60 гривень заборгованості не було виконано відповідачем у період з 16.09.2022 по 05.03.2023), вимога про стягнення штрафу у розмірі 5 % від простроченої суми заборгованості відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Судом взято до уваги, що положеннями частини другої статті 231 ГК України передбачена можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення зобов`язання.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 5% від суми боргу, суд дійшов висновку, що визначена позивачем сума штрафу у розмірі 88 564,38 гривень є арифметично вірною.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу є обгрунтованими в сумі 88 564,38 гривень.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 28% річних суд враховує таке.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Як вже було зазначено остаточний розрахунок за отриманий товар за договором, додатком № 3 до договору мав бути здійснений до 15.09.2022 року, прострочення з оплати виникло з 16.09.2022 року. Станом на 16.09.2022 року зобов`язання з оплати 1 771 287,60 гривень заборгованості відповідачем не були виконані. 06.03.2023 року відповідачем частково погашено вказану заборгованість шляхом оплати 71 287,60 гривень та зменшення заборгованості до суми 1 700 000,00 гривень.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" перерахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що сума нарахованих інфляційних втрат складає 114 122,10 гривень.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат є обгрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 114 122,10 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 24 373,82 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Щодо стягнення 28% річних суд враховує наступне.

Положення статті 625 ЦК України щодо встановлення в договорі іншого, ніж три проценти річних, розміру процентів від простроченої суми є диспозитивними.

Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Як встановлено судом, пунктом 5.3. договору сторони передбачили, що покупець який прострочив виконання грошового зобов`язання по оплаті товару зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 28 % процентів річних від простроченої суми.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення 28% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства, положенням договору та заявлені правомірно.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок 28% річних в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що нарахована сума 28% річних складає 476 222,60 гривень.

Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума 28% річних визначена позивачем є меншою ніж сума 28% річних визначена судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 28% річних є обгрунтованими у розмірі 473 559,69 гривень гривень.

Під час розгляду справи відповідачем у відзиві заявлено клопотання про зменшення пені, штрафу, інфляційних втрат та 28% річних.

На обгрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на те, що заборгованість ТОВ "Зернофарт" виникла перед ПП "Білоцерківагробізнес" внаслідок невиконання своїх зобов`язань третіми особами, зокрема Фермерським господарством "Алмар" та на те, що здійснені позивачем нарахування за невиконання зобов`язань за договором у сукупності є надмірними по відношенню до розміру зобов`язання по оплаті товару та складають 90,41 % заборгованості.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення суми штрафних санкцій та нарахувань у порядку статті 625 ЦК України, що підлягають стягненню з урахуванням позиції сторін та обставин справи, суд враховує таке.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно вимог статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Згідно частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру штрафних санкцій та 28% річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.

У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У пункті 8.38. постанови зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009, заява № 22330/05).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, штрафу та 28% річних суд відхиляє доводи відповідача щодо виникнення заборгованості ТОВ "Зернофарт" перед ПП "Білоцерківагробізнес" внаслідок невиконання своїх зобов`язань третіми особами та зазначає, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або відсутністю вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №910/4926/19, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 12.04.2017 у справі №913/869/14, від 11.11.2023 у cправі № 910/18432/21.

Водночас суд враховує ступінь виконання зобов`язань за укладеним договором та те, що відповідачем сплачено частково основний борг за договором, позивачем не подано доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності та підтверджували факт понесення позивачем збитків у зв`язку з простроченням оплати поставленого товару та їх розміру.

Суд також враховує, що пеня та штраф є санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні їх розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням часткової сплати суми основної заборгованості відповідачем та з урахуванням задоволення судом вимоги позивача щодо стягнення 114 122,10 гривень інфляційних втрат.

Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, штрафу та 28% річних, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.

Щодо клопотання відповідача про зменшення суми інфляційних втрат, суд звертає увагу, що визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат є мінімальною гарантією, що надає кредитору можливість захистити свій майновий інтерес, позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Враховуючи, що інфляційні втрати передбачені статтею 625 ЦК України носять компенсаційний характер та відсутні правові підстави для їх зменшення, суд дійшов висновку, що клопотання про зменшення інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

Приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування пені у розмірі 836 331,75 гривень, штрафу у розмірі 88 564 гривень та 28 % річних у розмірі 473 559,69 гривень, з урахуванням зменшення розміру пені, штрафу та 28% річних на 50%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 418 165,88 гривень, штраф в сумі 44 282,19 гривень та 28% річних в сумі 236 779,85 гривень, у стягненні решти пені, штрафу та 28% річних слід відмовити з підстав їх зменшення судом.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 2 488 350,02 гривень заборгованості, у тому числі 1 675 000,00 гривень основного боргу, 418 165,88 гривень пені, 44 282,19 гривень штрафу, 114 122,10 гривень інфляційних втрат, 236 779, 85 гривень 28 % річних, в іншій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 7208 від 08.09.2023 року сплачено судовий збір у розмірі 48 554,28 гривень.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас в силу приписів частини 9 статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно пункту 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Приймаючи до уваги, що спір доведено до суду внаслідок неправильних дій відповідача, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та зменшення судом суми неустойки, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 48 554,28 гривень розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з яких судові витрати зі сплати судового збору в сумі 48 190,12 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 364,16 гривень слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Провадження у справі № 902/1206/23 в частині стягнення 25 000,00 гривень основного боргу закрити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернофарт" (21050, Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця, вулиця Артинова архітектора, будинок 46, офіс 15, 16, ідентифікаційний код юридичної особи 39336690) на користь Приватного підприємства "Білоцерківагробізнес", 09170, Київська область, Білоцерківський район, село Шкарівка, вулиця Таращанська 2, будинок 28-Б, ідентифікаційний код юридичної особи 23244348) 2 488 350,02 гривень (два мільйони чотириста вісімдесят вісім тисяч триста п`ятдесят гривень, 02 копійки), у тому числі: 1 675 000,00 гривень основного боргу, 418 165,88 гривень пені, 44 282,19 гривень штрафу, 114 122,10 гривень інфляційних втрат, 236 779, 85 гривень 28 % річних та 48 190,12 гривень (сорок вісім тисяч сто дев`яносто гривень, 12 копійок) судових витрат зі сплати судового збору.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 418 165,87 гривень пені, 44 282,19 гривень штрафу, 24 373,82 гривень інфляційних втрат та 236 779, 84 гривень 28% річних відмовити.

6. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 364,16 гривень залишити за позивачем.

7. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Примірник судового рішення направити учасникам справи до електронного кабінету у системі ЄСІТС.

Повний текст рішення складено 29 грудня 2023 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2, 3 - позивачу, відповідачу, до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.