Рішення

від 18.12.2023 по справі 914/1677/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2023 Справа № 914/1677/23

За позовом: Приватного підприємства Львів-Пласт, м.Львів, Україна

до відповідача: Унітарного підприємства Вердімар, м.Білоозірськ, Республіка Білорусь

про: стягнення 779758,59 грн заборгованості за контрактом №18/02 від 18.02.2019

Суддя У.І. Ділай

Секретар О.Старостенко

За участі представників:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2023, справу №914/1677/23 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 05.06.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.06.2023.

Ухвалою від 13.06.2023 зупинено провадження у справі №914/1677/23 до виконання судового доручення про вручення судових документів відповідачу Унітарному підприємству Вердімар (вул.Шосейна, 5, м.Білоозірськ, Березівський район, Брестська область, Республіка Білорусь, ідентифікаційний код 291193954) чи повідомлення про неможливість такого виконання. Розгляд справи в підготовчому засіданні призначено на 30.11.2023.

22.06.2023 Господарським судом Львівської області судове доручення з додатками направлено Західному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Львів) для направлення за належністю для вручення документів відповідачу.

10.07.2023 від Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) до суду надійшов лист, в якому повідомлено про направлення для подальшого скерування доручення Господарського суду Львівської області для вручення відповідачу на підставі Гаазької Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року.

28.08.2023 від Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) до суду надійшов лист, в якому повідомлено, що згідно з інформацією Посольства України в республіці білорусь, білоруська сторона повернула без виконання всі доручення українських судів, які надсилались дипломатичними каналами, і поінформувала про те, що згідно з положеннями ст. 2 Гаазької Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, компетентний орган надсилає доручення про вручення документів безпосередньо Центральному органу запитуваної держави, яким є республіка білорусь, визначеному Міністерство юстиції. До листа долучено документи, які надіслані судом 22.06.2023.

Ухвалою від 30.11.2023 судом поновлено провадження справі.

Ухвалою від 30.11.2023 підготовче засідання відкладено на 14.12.2023.

13.12.2023 від позивача до суду надійшло клопотання про стягнення судових витрат, відповідно до якого просить стягнути з відповідача 20000,00грн понесених витрат на професійну правничу допомогу та 10770,00грн витрат на переклад документів.

Ухвалою від 14.12.2023 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.12.2023.

Представник позивача в судове засідання 18.12.2023 не з`явився, однак направив заяву, в якій просив проводити розгляд справи без його участі.

Відповідач в судове засідання 18.12.2023 явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Господарським судом Львівської області виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв`язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Частиною другою статті 15 Конвенції (Гаага, 15.11.1965) передбачено, що за заявою Договірної Держави суддя може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документа (про виклик до суду нерезидента - сторони у справі) в разі, якщо з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній і який становить щонайменше шість місяців (Інформаційний лист ВГСУ від 29.09.2009 № 01-08/530 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм ГПКУ).В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

18 лютого 2019 року між Приватним підприємством «Львів-Пласт» та Унітарним підприємством «ВЕРДІМАР» підписано контракт №18/02 за яким продавець продає, а покупець купує підошви формовані (ТЕП і ПУ із полімерних матеріалів), каблуки, устілки, взуттєві колодки виробництва України, що вподальшому іменуються товар, згідно зі специфікаціями (додаток), що додаються до цього контракту і є його невід`ємною частиною (п.1.1 контракту).

Згідно з п.п. 2.1, 2.2, 4.1, 4.2 контракту, ціна на товар визначається у специфікаціях (додатках), які є його невід`ємною частиною. Ціни по цьому контракту встановлюються в євро при базових умовах поставки FCA (Україна, м.Львів). Товар поставляється продавцем на умовах FCA (Україна, м.Львів). Відвантаження товару покупцю проводиться відповідно до специфікацій(додатків) до контракту і являється невід`ємною його частиною.

На виконання умов контракту позивач продав відповідачу визначений у специфікації (додаток №15 до контракту №18/02 від 18.02.2019) товар на суму 29869,70 євро. На підтвердження до позову долучено вантажну митну декларацію №UA 209140/2022/003507 від 18.01.2022, міжнародну товарно-транспортну накладну CMR б/н від 18.01.2022.

За умовами п.3.1 контракту, всі розрахунки в грошовій формі проводяться в євро.

Оплата за товар здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів на валютний рахунок продавця протягом 30-ти банківських днів з моменту відвантаження кожної партії товару (п.3.2 контракту).

На оплату поставленого товару позивачем виставлено рахунок-фактуру №18/01-1 від 18.01.2022 до договору №18/02 від 18.02.2019 в сумі 29869,70 євро.

Як зазначено в позові відповідач частково оплатив придбаний товар на загальну суму 10000 євро. На підтвердження долучено платіжні інструкції в іноземній валюті №21765118 від 29 квітня 2022 року та №22966346 від 06 травня 2022 року. Заборгованість відповідача перед ПП «Львів-Пласт» становить 19869,70 євро.

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору своєчасно повністю не оплатив позивачу вартості отриманого товару. Відтак, ПП «Львів-Пласт» подало позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 19869,70 євро.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.76 Закону України Про міжнародне приватне право, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону. Окрім цього, у ч.1 ст.5 вказаного Закону встановлено, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

У п.8.2 договору сторонами погоджено, що якщо сторони не прийшли до згоди в претензійному порядку, спір передається на розгляд та остаточне вирішення до господарського суду м. Львова. Також у п.8.3 контракту сторони дійшли згоди, що при розгляді спорів в суді буде застосовуватись матеріальне та процесуальне право України.

Зважаючи на те, що місцезнаходженням позивача є м.Львів (Україна), відтак, вказаний спір підсудний Господарському суду Львівської області.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, між позивачем та відповідачем укладено контракт №18/02 від 18.02.2019, у зв`язку із чим набули взаємних прав та обов`язків.

У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання його неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору.

За договором купівлі-продажу, відповідно до вимог п. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Згідно з п.п. 4.1, 4.2 контракту, товар поставляється продавцем на умовах FCA (Україна, м.Львів). Відвантаження товару покупцю проводиться відповідно до специфікацій(додатків) до контракту і являється невід`ємною його частиною.

На виконання умов контракту позивач продав відповідачу визначений у специфікації (додаток №15 до контракту №18/02 від 18.02.2019) товар на суму 29869,70 євро.

Позивач свої зобов`язання щодо передачі товару за спірним договором виконав повністю, що підтверджено копією вантажної митної декларацією №UA 209140/2022/003507 від 18.01.2022, міжнародною товарно-транспортною накладною CMR б/н від 18.01.2022, долученими до матеріалів справи (оригінали оглянуто судом).

Згідно із матеріалами справи, зауваження зі сторони відповідача щодо неотримання товару відсутні.

Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Укладений між сторонами спірний контракт є чинним й обов`язковим для виконання сторонами, а отже, в силу положень статті 179 Господарського кодексу України, статей 204, 629 Цивільного кодексу України породжує для його сторін відповідні права та обов`язки, зокрема право ПП «Львів-Пласт» як продавця отримати плату за свій товар та обов`язок Унітарного підприємства Вердімар оплатити вартість отриманого товару у визначені договором розмірі та строки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті вартості переданого товару є підставною та до стягнення підлягає основний борг в розмірі 19869 євро 70 євроцентів.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 20000,00грн витрат на професійну (правничу) допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ст. 126 ГПК України).

За приписами ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як зазначалось вище, частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначав про витрати на оплату правової допомоги за підготовку позову.

До матеріалів справи долучено: копію договору про надання правової допомоги від 08.05.2023; копію додаткової угоди №2 до договору від 20.05.2023; копію акту надання послуг від 30.06.2023; копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВС №1207114 від 26.05.2023, видане на ім`я адвоката Яциника Володимира Васильовича; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №001072 від 29.08.2018. Позивач надав суду документи, що підтверджують представництво інтересів позивача саме адвокатом.

Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17 зазначив, що види робіт або послуг адвоката, витрат, про відшкодування яких у справі заявлено вимогу, мають відповідати умовам договору про надання правової допомоги, положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і ГПК України.

Відповідач проти поданої заяви не заперечив.

Відповідно до статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Конституційний Суд України своїм рішенням від 16.11.2000 № 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника, зазначив, що право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги, а суб`єктами надання правової допомоги в нашій державі є:

-державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо);

-адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України);

-суб`єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;

-об`єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (частина перша статті 36 Конституції України).

Верховний Суд звертає увагу на правову позицію Конституційного Суду України, висловлену у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі про правову допомогу. Як вказав Конституційний Суд України, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Таким чином, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, термін «правова допомога» має тлумачитися якнайкраще і охоплювати будь-яку діяльність, спрямовану на реалізацію правових норм в інтересах тієї чи іншої особи.

Отже, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, правова допомога - це юридичні (правові) послуги, а адвокатура є лише одним з суб`єктів, що надають в Україні правничу професійну допомогу.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, прийняття Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, пункті 268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, заява N 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Правову позицію щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України Верховний Суд, висловив, зокрема, у постановах від 03.05.2019 у справі № 910/10911/18, від 14.05.2019 у справі № 922/576/18, від 29.05.2019 у справі № 910/10483/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 25.06.2019 № 916/1340/18.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатський гонорар може існувати у фіксованій формі.

Згідно із додатком №1 до договору від 29.12.2022 сторони узгодили наступний обсяг юридичних послуг: підготовка, подача від імені клієнта позовної заяви до суду. Гонорар виконавця визначається з погодинною ставкою виконавця та не може перевищувати 20000,00грн.

Оскільки договором визначено суму гонорару саме в такий спосіб, позивач не зобов`язаний посилатись на час, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Обґрунтованість розміру витрат на оплату послуг адвоката в такому разі визначається на підставі наявних доказів. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 12.12.2019 у справі № 922/1897/18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналогічна норма передбачена ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зокрема, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до акту наданих послуг від 30.06.2023, адвокат надав, а клієнт прийняв такі послуги: ознайомлення з документами, підготовка та подача позовної заяви, участь в судових засіданнях.

Відповідачем не надано належних обґрунтувань співмірності витрат на правову допомогу. Перевіривши зміст виконаних робіт, Господарський суд Львівської області приходить до висновку вимогу про стягнення з позивача 20000,00грн гонорару адвокату задоволити.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 10770,00 грн витрат, пов`язаних з перекладом документів, необхідних для розгляду справи суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та третьою ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Розмір витрат, пов`язаних з вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (ч. 2 ст. 128 ГПК України).

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд, при визначенні суми відшкодування, має виходити з критерію реальності витрат та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Розглянувши подані докази та матеріали справи, господарський суд вважає, що заявлені позивачем витрати в частині письмового перекладу та завірення справжності підпису перекладача пов`язані з вчиненням процесуальних дій, необхідними для підготовки та розгляду справи, при цьому здійснювалися виключно для виконання судових ухвал та чинного законодавства. Відтак, суд прийшов до висновку стягнути з відповідача на користь позивача 10770,00 грн витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій.

Судовий збір покладається на відповідача оскільки спір виник з його вини.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з Унітарного підприємства Вердімар (вул.Шосейна, 5, м.Білоозірськ, Березівський район, Брестська область, Республіка Білорусь, ідентифікаційний код 291193954) на користь Приватного підприємства Львів-Пласт (вул.Богданівська, 17, м.Львів, Республіка Україна, 79024, ідентифікаційний код 25229229) 19869 євро 70 євроцентів, 10770,00 грн понесених витрат на переклад документів, 20000,00 грн понесених витрат на правничу допомогу та 9357,10грн судового збору.

3.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 29.12.2023.

Суддя Ділай У.І.