Рішення

від 18.10.2023 по справі 922/3492/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2023м. ХарківСправа № 922/3492/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.

при секретарі судового засідання Погореловій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеандр Груп" (61010, м. Харків, Гімназійна набережна, 16, кім. 402) до Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 299) про стягнення 10'646'575,75 грн за участю представників:

позивача - Барабицької Я.М.;

відповідача - Бакуліна А.С.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Олеандр Груп" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш", в якій просить суд стягнути інфляційні втрати в розмірі 9'105'964,64 грн та 3% річних в розмірі 1'540'611,15 грн від неповернутих грошових сум, що були присуджені до стягнення рішенням Господарського суду Харківської області №922/2405/20 від 29.10.2020 та додатковим рішенням від 10.11.2020.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.08.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу № 922/3492/23 до розгляду в порядку загального позовного провадження.

21.09.2023 відповідач подав відзив (вх.№ 25609), в якому проти задоволення позову в частині стягнення 3% річних заперечував, посилаючись на те, що умовами спірних договорів було передбачено право Постачальника (позивача) пред`явити вимогу до Замовника (Відповідача) про оплату 1% річних.

02.10.2023 позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 26666), в якій вказав, що після винесення Господарським судом Харківської області рішення від 29.10.2020 у справі №922/2405/20 позивач втратив право на подальше нарахування відповідачу штрафних санкцій на умовах, які сторони погодили у вказаних договорах.

03.10.2023 відповідач подав свій контррозрахунок заборгованості та клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат (вх.№ 26723).

04.10.2023 позивач подав свої заперечення на контррозрахунок відповідача та на клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат (вх.№ 26904)

18.10.2023 відповідач подав додаткові пояснення (вх.№ 28377), які досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

Ухвалою від 04.10.2023 року підготовче засідання було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 18 жовтня 2023 року о 15:30.

Представник позивача у судовому засіданні 18.10.2023 підтримав позовні вимоги в повному обсязі, проти задоволення клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат заперечував.

Представник відповідача в судовому засіданні 18.10.2023 підтримав свій відзив та клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат, проти задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних заперечував.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд установив такі обставини.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.10.2020 у справі №922/2405/20 було частково задоволено позовні вимоги ТОВ "Олеандр Груп" до ДП "Завод "Електроважмаш" та присуджено до стягнення з останнього 19'834'766,44 грн, що складається з заборгованості за:

- Договором №238-03/308-ВК від 05.11.2018, в тому числі 3'200'000,00 грн боргу, 72'274,65 грн інфляційних, 47'717,25 грн 1% річних, 160'000,00 грн пені;

- Договором №230/21-18-ВК від 10.07.2018, в тому числі 708'927,79 грн боргу, 13'469,63 грн інфляційних, 5163,93 грн 1% річних, 35'446,39 грн пені;

- Договором №238-03/255-ВК від 24.09.2018, в тому числі 13'387'287,60 грн боргу, 558'474,84 грн інфляційних, 160'088,24 грн 1% річних, 699'963,00 грн пені;

- Договором №238-03/667 від 19.09.2019, в тому числі 458'632,80 грн боргу, 8255,39 грн інфляційних, 3008,66 грн 1% річних, 22'931,64 грн пені;

- крім того, 293'124,63 грн судового збору.

01.12.2023, на виконання вказаного рішення, господарським судом було видано наказ про стягнення з ДП "Завод "Електроважмаш" на користь ТОВ "Олеандр Груп" 19'834'766,44 грн.

Окрім того, додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 10.11.2020 у справі №922/2405/20 присуджено до стягнення з ДП "Завод "Електроважмаш" на користь ТОВ "Олеандр Груп" 44'115,88 грн витрат на професійну правничу допомогу.

10.12.2023, на виконання вказаного додаткового рішення, господарським судом було видано наказ про стягнення з ДП "Завод "Електроважмаш" на користь ТОВ "Олеандр Груп" 44'115,88 грн.

Оскільки ДП "Завод "Електроважмаш" добровільно судові рішення у справі №922/2405/20 не виконало, ТОВ "Олеандр Груп" звернулося до Міжрайонного відділу ДВС по Індустріальному та Немишлянському районах у м.Харкові СМУ МЮ (м.Харків), який постановою від 28.01.2021 передав вищевказані накази до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області СМУ МЮ (м.Харків).

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області СМУ МЮ (м.Харків) від 19.02.2021 виконавче провадження ВП №64266162 з виконання вказаного наказів було зупинено на підставі п.12 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з затвердженням переліків об`єктів великої приватизації державної власності, до якого входить ДП "Завод "Електротяжмаш".

З 26.08.2021 ДП "Завод "Електротяжмаш" було реорганізовано у AT "Завод "Електротяжмаш", яке є його правонаступником.

Позивач зазначає, що на даний час рішення та додаткове рішення у справі №922/2405/20 не виконані, водночас неповернута грошова сума, що присуджена до стягнення, знецінюється, а отже з відповідача мають бути стягнуті інфляційні втрати та 3% річних.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника заплатити кредиторові певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 5 ст.11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Це положення спрямоване на захист майнового права та інтересу стягувача (кредитора у зобов`язанні), реальне забезпечення виконання зобов`язань та рішень суду. Оскільки у зв`язку з невиконанням боржником рішення суду та зобов`язання, стягувач (кредитор) зазнає матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та від неправомірного користування належними йому до сплати коштами.

Таким чином, застосування ст. 625 ЦК України після винесення рішення суду, спонукає боржника виконати таке рішення, адже сума коштів, що підлягає до стягнення продовжує зростати до моменту фактичного виконання рішення суду і може бути стягнена за бажанням стягувача (кредитора).

Як убачається з матеріалів справи, рішення Господарського суду Харківської області від 29.10.2020 у справі №922/2405/20, яке набрало законної сили 01.12.2020, так і не було фактично виконано відповідачем.

Позивач нараховує 3% річних у період з 01.12.2020 по 01.07.2023 та втрати від інфляції у період з грудень 2020 року по травень 2023 року на загальну суму, яка підлягає стягненню з відповідача за рішеннями суду, і включає у наведений розрахунок суму основного боргу, пеню, 1% річних, інфляційні втрати, витрати на сплату судового збору та на професійну правничу допомогу.

Однак, на суми пені, річних та інфляційних втрат, які за своєю суттю є мірою відповідальності відповідача перед кредитором не можуть бути повторно застосовані санкції у вигляді стягнення 3% річних та втрат від інфляції. Крім того 3% річних та інфляційні втрати не можуть бути нараховані на суму витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вказані суми не є заборгованістю, яка утворилась внаслідок невиконання боржником зобов`язань за договорами. Отже, правомірним є нарахування річних та інфляційних втрат виключно на суму основного боргу.

Нарахування 3% річних та інфляційних втрат на встановлену рішенням суду заборгованість до складу якої, окрім основного боргу, входять суми 3% річних, не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності (п. 48-50 постанови КГС ВС від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18).

Суд звертає увагу, що за змістом частини другою статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, враховуючи, що грошові зобов`язання виникли до ухвалення судового рішення по суті спору та не припинилося внаслідок набрання ним законної сили, нарахування річних та інфляційних, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум річних, пені та інфляційних втрат (близька за змістом правова позиція викладена у п. 59-62 постанови КГС ВС від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18).

Положення статей 3, 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, таким чином помилковим є твердження, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Наведену правову позицію також викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13.

Щодо тверджень позивача про те, що після винесення Господарським судом Харківської області рішення від 29.10.2020 у справі №922/2405/20 позивач втратив право на подальше нарахування відповідачу штрафних санкцій на умовах, які сторони погодили у вказаних договорах, суд зазначає таке.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання (п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Таким чином, твердження позивача про те, що грошові зобов`язання відповідача за спірними договорами припинились внаслідок ухвалення рішення у справі у справі №922/2405/20 не відповідають дійсності.

Як свідчать матеріали справи, сторони у спірних договорах погодили нарахування 1% річних у разі порушення відповідачем грошових зобов`язань.

Враховуючи те, що грошові зобов`язання відповідача за спірними договорами не припинились після ухвалення рішення у справі №922/2405/20, з останнього підлягають стягненню річні у розмірі, який встановлено вказаними договорами.

Як убачається із долученого позивачем до позовної заяви розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, останній є таким, що здійснений без урахування наведеного вище, а отже є невірним, у зв`язку з чим судом здійснено власний розрахунок річних та інфляційних втрат.

Здійснивши перерахунок, з урахуванням того, що положення статей 3, 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і річних на суму основного боргу, який у даному випадку становить 17'754'848,19 грн (3'200'000 + 708'927,79 + 13387287,60 + 458632,8), а не на річні, пеню, інфляційні втрати, витрати на судовий збір та на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що арифметично правильними є суми:

- 1% річних у розмірі 458'666,25 грн за період з 01.12.2020 до 01.07.2023 включно;

- інфляційних втрат у сумі 8'340'106,33 грн за період з грудня 2020 року до червня 2023 року включно.

З огляду на вказане вище, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Щодо клопотання відповідача про зменшення річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що положення ст. 233 ГК України передбачають зменшення саме штрафних санкцій. Водночас, відповідальність передбачена положеннями ст. 625 ЦК України у вигляді обов`язку боржника сплатити інфляційні та 3% річних не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов`язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій метою яких є збагачення кредитора, інфляційні та відсотки річних будучи акцесорними до основного зобов`язання у свої природі є особливого роду збиткам, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов`язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

При цьому суд враховує, що сторони в спірних договорах передбачили менший розмір процентів річних (1%), ніж встановлений положеннями частини другої статті 625 ЦК України (3%), а тому їх стягнення не призведе до порушення принципів справедливості, розумності та пропорційності.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 299; код ЄДРПОУ 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеандр Груп" (адреса: 61010, м.Харків, Гімназійна набережна, б.16, кім.402; код ЄДРПОУ 38278407) інфляційні втрати в розмірі 8'340'106,33 грн, 3% річних в розмірі 458'666,25 грн та судовий збір у сумі 131'981,59 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Олеандр Груп" (адреса: 61010, м.Харків, Гімназійна набережна, б.16, кім.402; код ЄДРПОУ 38278407);

Відповідач: Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 299; код ЄДРПОУ 00213121).

Повний текст рішення складено 23.10.2023.

СуддяІ.В. Трофімов